Управління оборотним капіталом ТОВ «Чернігівський РСУ»

1) покращення оборотності  оборотного капіталу є одним з пріоритетних завдань управління оборотного капіталу підприємства, оскільки показник оборотності є одним з ключових показників, що характеризує ефективність його використання [9, с.441];

2) підвищення рівня рентабельності  оборотного капіталу, що визначається як відношення прибутку від звичайної діяльності до оборотного капіталу [9, с.441];

3) забезпечення необхідного  рівня ліквідності активів та  поточної платоспроможності підприємства. Хоч усі види оборотного капіталу, в тому чи іншому ступені є ліквідними, загальний рівень їх ліквідності повинен забезпечувати необхідний рівень платоспроможності підприємства по поточних фінансових зобов’язаннях. З цією метою з урахуванням обсягу і графіка платіжного обороту підприємства повинна бути визначена частка оборотного капіталу у високоліквідній формі (тобто у формі прямих засобів платежу і їх резервів у формі короткострокових фінансових вкладень) [17, с.47];

4) забезпечення фінансової  стійкості. Залежно від специфіки  діяльності підприємства оборотний  капітал може бути сформований як повністю за рахунок власних коштів, так із застосуванням залучених фінансових ресурсів. Практика формування оборотного капіталу повністю за рахунок власних фінансових ресурсів, з одного боку, свідчить про високий рівень фінансової незалежності підприємства, з іншого − може виступати свідченням нераціональної грошово-кредитної політики підприємства [13, с.157].

Результати аналізу дають змогу визначити загальний рівень ефективності управління оборотним капіталом підприємства та виявити основні напрями його підвищення в майбутньому періоді. Запропонована система управління оборотним капіталом дозволяє визначити ефективність використання оборотного капіталу, забезпечити виробництво оборотним капіталом у необхідних обсягах і структурі та контролювати ефективність формування та використання оборотного капіталу.

 

 

 

 

3. Джерела фінансування оборотних активів підприємства

 

Оборотні активи підприємства формують з джерел, які можна поділити на 3 групи: власні, прирівняні до власних (додатково залучені) й позичені (рис.2).

 

 

 

 

 

 

 

 

   

 

 

 

 

Рисунок 2 - Джерела формування оборотних активів підприємства

 

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Суму власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюють у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства. У такому разі підприємство вимушене звертатися до позичання і залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Як правило, мінімальну потребу підприємства в оборотних коштах покривають за рахунок таких власних джерел: статутного капіталу, відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільового фінансування та цільових надходжень (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів). Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів статутних фондів. На вже чинних підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви. До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, проте, йому не належать. До використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Слід зазначити, що сума власного капіталу – це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників підприємства. Разом з тим, власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

• довгострокового фінансування господарської діяльності – знаходиться у розпорядженні підприємства необмежено довго;
• відповідальності та захисту прав кредиторів – відображений в балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;
• компенсації понесених збитків – тимчасові збитки мають погашатись за рахунок власного капіталу;
• кредитоспроможності – при наданні кредиту, за інших рівних умов, перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю та більшим власним капіталом;
• фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикованих інвестицій, на що можуть не погодитись кредитори;
• самостійності та влади – розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності (автономності) та впливу його власників на підприємство;
• розподілу доходів і активів – частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату та майна при ліквідації підприємства.

Збереження свого капіталу підприємство може забезпечити тільки при отриманні прибутку. Власний капітал утворюється двома шляхами:

• внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;
• накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватись внаслідок прибуткової господарської діяльності, а також збільшення вартості активів, непов’язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка (індексація) необоротних активів, переоцінка оборотних активів тощо). Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяється на дві категорії:

• інвестований (вкладений або сплачений капітал);
• прибуток.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

• статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов’язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;
• додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений та індексований капітал, резервний капітал, спеціальні фонди і нерозподілений прибуток.

Статутний і додатковий капітал виконують різні функції. Так, ста-тутний капітал – це первісне джерело інвестування та формування майна підприємства. На відміну від додаткового, він забезпечує регулювання відносин власності та управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму. Активи підприємства можуть формуватися за рахунок прирівняних до власного капіталу джерел – забезпечення наступних витрат і платежів, величина яких на календарну дату може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишків коштів цільового фінансування та цільових надходжень, які отримані з бюджету та інших джерел.

Забезпечення – зобов’язання з невизначеними сумою або часом погашення. Забезпечення можуть створюватися для відшкодування наступних (майбутніх) витрат на: виплату відпусток працівникам, додаткове пенсійне забезпечення, виконання гарантійних зобов'язань, реструктуризацію, виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів тощо. Суми створених забезпечень визнаються витратами і використовуються для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені. Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов’язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства. Для здійснення господарської діяльності всі суб’єкти підприємництва, як правило, залучають майно через зобов’язання. Зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Зобов’язання – це обов’язок чи відповідальність діяти певним чином. Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.

Зобов’язання можуть бути монетарними і немонетарними. Монетарні зобов’язання відображають суму грошових коштів, що підлягають сплаті кредиторам, а немонетарні – зобов’язання поставити товари або надати послуги визначеної кількості та якості. Зобов’язання підприємства поділяються на: довгострокові, поточні, забезпечення, непередбачені зобов’язання.

До довгострокових зобов’язань належать:

• довгострокові кредити банків;
• інші довгострокові фінансові зобов’язання;
• відстрочені податкові зобов’язання;
• інші довгострокові зобов’язання.

Поточні зобов'язання включають:

• короткострокові кредити банків;
• поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;
• короткострокові векселі видані;
• кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;

• поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;

• інші поточні зобов’язання.

Непередбачене зобов'язання – це:

1) зобов’язання, що може  виникнути внаслідок минулих  подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю;

2) теперішнє зобов’язання, що виникає внаслідок минулих  подій, але не визнається, оскільки  малоймовірно, що для врегулювання зобов’язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов’язання не можна достовірно визначити.

Сталі пасиви - це мінімальна (стійка) заборгованість зі заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників).

Розмір мінімальної заборгованості зі заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який її виплачують. Чим більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який її сплачують, тим вища заборгованість, тим більше коштів підприємство може використати в господарському обігу. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину - 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев'ятиденна сума заробітної плати.

Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Ці суми, що відносять на собівартість продукції щомісячно, резервують у порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів. їх виплачують робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потім списують з цього рахунку. Однак на рахунку майбутніх платежів, згідно з графіком відпусток, завжди є кошти, які використовують у господарському обігу. У зв'язку з цим мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніх платежів ураховують як джерело формування власних оборотних коштів. Резерв майбутніх платежів визначають у сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році.