Цілі та завдання менеджменту

1.Цілі  та завдання менеджменту.

Ціль менеджменту полягає у  забезпеченні прибуткової діяльності підприємства шляхом раціональної організації  технологічного процесу, включаючи  управління виробництвом і розвитком  техніко-технологічної бази, а також  ефективним використанням кадрів при одночасному підвищенні їх кваліфікації і творчої активності [4,с.21, 11,с.14].

Прибуток створює стабільні  гарантії організації, оскільки тільки його накопичення у вигляді різних фондів дозволяє обмежувати та переборювати різні ризики, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Ситуація на різних ринках постійно змінюється, відбуваються зміни в положенні конкурентів, умовах і формах фінансування, кон'юнктурі в галузі, регіоні або країни в цілому, в умовах торгівлі на світових ринках. Звідси постійний ризик, особливо у сільськогосподарському виробництві, яке пов'язано з ґрунтово-кліматичними умовами. Ціль менеджменту - переборювання ризиків або ризикових ситуацій не тільки в сучасному, але і в майбутньому, для чого необхідно мати резервні кошти, але і широку самостійність для швидкого реагування і адаптації до можливих змін.

Ціль підприємства - це конкретний стан окремих характеристик, досягнення яких є бажаним і на що направлена його діяльність, а також процес управління.

Цілі за ступенем важливості розділяють на стратегічні і тактичні. Стратегічні цілі орієнтуються на вирішення перспективних масштабних проблем, які якісно змінюють життя та обличчя підприємства (вихід на міжнародні ринки, повне оновлення виробничої бази, зміна товарної продукції тощо). Тактичні цілі - це проміжні по

відношенню до стратегічних, відображають окремі етапи їх досягнення (наприклад  проведення капітального ремонту).

Цілі розділяють по часу довгострокові (більше 5 років) середньострокові (1-5 років) і короткострокові (до 1 року). Для короткострокових цілей характерний високий рівень деталізації і конкретизації дій.

По змісту цілі підрозділяють на технологічні, економічні, виробничі, адміністративні, маркетингові, науково-технічні, соціальні.

Технологічні цілі можуть включати впровадження інноваційних технологій, удосконалення систем землеробства і тваринництва, комп'ютеризацію, будівництво нових виробничих приміщень за прогресивними технологіями тощо.

Економічні цілі включають укріплення фінансової стійкості підприємств, ріст прибутковості, ринкову вартість акціонерного капіталу.

Виробничі цілі передбачають виробництво різних видів продукції та послуг, підвищення їх якості, збільшення ефективності виробництва, зниження собівартості продукції.

Адміністративні цілі ставлять на меті досягнення високої керованості підприємством, надійної взаємодії між співробітниками, високої дисципліни, злагодженості в роботі.

Маркетингові цілі пов'язані із захопленням тих чи інших ринків збуту, залученням нових покупців, клієнтів, досягненням лідерства в цінах або витратах виробництва та інші.

Науково-технічні цілі передбачають створення нових товарів і продукції, впровадження у виробництво нових інноваційних технологій, які забезпечують виробництво продукції світових стандартів.

Соціальні цілі орієнтовані на створення сприятливих умов праці, життя і відпочинку працівників, підвищення їх освітнього і кваліфікаційного рівня (ліквідація важкої та ручної праці, відносини соціального партнерства, якісне медичне обслуговування тощо).

По рівню, до якого вони відносяться, цілі діляться на загальні і специфічні. Загальні цілі відображають концепції  розвитку підприємства в цілому і  по найважливішим комплексним напрямкам  діяльності (генеральна ціль і чотири-шість  загальноорганізаційних цілей, які розкривають і конкретизують її зміст).

Специфічні цілі розробляються в кожному підрозділі і визначають основні напрямки їх діяльності по реалізації загальних цілей.

Звичайно вони охоплюють середньо і короткостроковий періоди і  обов'язково виражаються в кількісних показниках.

Постійні зміни у зовнішньому  і внутрішньому середовищі призводять до коригування і перегляду цілей. Цілі підприємства істотно змінюються на різних стадіях його життєвого  циклу.

Найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням потреб споживачів, забезпечення рентабельності діяльності підприємства і його стабільного становища на ринку. У зв'язку з цим в завдання менеджменту входить: - забезпечення автоматизації виробництва і перехід до використання робітників, які мають високу кваліфікацію; - стимулювання роботи працівників фірми шляхом створення для них кращих умов праці і встановлення більш високої заробітної плати; - постійний контроль за ефективністю діяльності фірми, координація всіх підрозділів фірми; - постійний пошук і освоєння нових ринків.

До завдань, які вирішуються в менеджменті, також відносять:

- визначення  конкретних цілей розвитку фірми; 

- виявлення  пріоритетності цілей, їх черговості  та послідовності вирішення; 

- розробка стратегії розвитку фірми, господарських завдань і шляхів їх вирішення;

- розробка системи  заходів для вирішення проблем,  які намічаються на різні часові  періоди; 

- визначення  необхідних ресурсів і джерел  їх покриття;

- встановлення  контролю за виконанням поставлених завдань.

2. Види менеджменту.

В залежності від сфери діяльності виділяють різні види менеджменту [7,с.20-21]:

Загальний менеджмент - здійснюють усі  керівники, що відповідають за постановку задач і формування політики, за питання пов'язані з плануванням, організацією, контролем і управлінням підприємством.

Операційний менеджмент забезпечує управлінську діяльність менеджерів нижчого ступеня управління (бригадири, майстри), що полягає у безпосередньому керівництві роботою працівників, виконанні оперативних планів, графіків випуску продукції і наданні послуг.

Фінансовий менеджмент включає управлінську діяльність пов'язану з визначенням потреб у фінансових ресурсах, виявленні всіх альтернативних джерел фінансування та їх оцінку; практичне одержання фінансових ресурсів та ефективне їх використання.

Стратегічний менеджмент включає управлінську діяльність персоналу менеджерів, що пов'язана із формуванням місії, цілей і довгострокових стратегій підприємства, розвиток іміджу, який повинен відповідати зовнішньому середовищу і внутрішнім можливостям організації, впровадженням стратегічного вибору за допомогою бюджетування, підбору задач, людей, структур, технології, системи стимулювання та ін.

Систематизація основних видів  менеджменту:

за організаційно-правовими формами господарювання (державний, підприємницький, громадських організацій);

за рівнями управління (загальнодержавний, галузевий, регіональний, місцевого  самоврядування, міждержавних організацій);

за цільовим призначенням (стратегічний, тактичний, операційний);

за належністю до організації (внутрішньогосподарський, зовнішньо-господарський);

за функціональним призначенням (маркетинговий, виробничий, фінансовий, соціальний, інформаційний, персоналу, обліку та контролю);

Підприємницький менеджмент за видами підрозділяється:

за організаційно-правовими формами  господарювання;

за видами галузевого спрямування;

за рівнями управління в організаціях та об'єднаннях.

Незважаючи на різні види менеджменту, спільним для усіх цих видів є  та обставина, що всім без винятку менеджерам необхідно мати справу з однаковими ресурсами: кадровими, фінансовими, матеріальними, земельними.

 

3. Школи менеджменту

Школа наукового  менеджменту.

Школа наукового менеджменту (1885-1920) найбільш тісно пов'язана з іменами  
Ф. У. Тейлора, Ф. і Л. Гілберт і Г. Гантта. Засновником її по праву вважають

Ф. У. Тейлора, який почав свої наукові  експерименти зуправління виробничими  процесами в 1880 році в «Мідвейл стілкомпанії »в американському місті Філадельфія. Основні риси науковогопідходу Тейлора опубліковані в 1903 році в доповіді «Управління циклом». Іхоча в теорії Тейлора багато протиріч, його вчення стало головнимтеоретико-історичним джерелом сучасних концепцій менеджменту.

Головна мета наукового  менеджменту - забезпечити ефективністьвиробництва за формулою «вхід - вихід». Звідси суть її полягає в тому, щокеруюча система в цілому і кожен менеджер окремо несутьвідповідальність за раціональне розміщення і витрачання ресурсів, а такожза вдосконалення всієї виробничої системи. Тейлор такожпідкреслював, що менеджери несуть відповідальність за головні функції:визначення завдань кожному працівнику, та вибір працівника, здатного виконатидану роботу; мотивування працівника виконувати свої функції з високоюпродуктивністю. Якщо менеджери виконують ці функції, то завданняпідвищення ефективності і продуктивності праці вважалася виконаною.

Науковий підхід з управління виходив з того, що на підставіспостережень, замірів та аналізу трудових операцій можна вдосконалитипроцеси ручної праці і виконувати їх з більшою ефективністю. Основнийнаголос робиться на принцип відділення управлінських функцій від виконанняробіт, тобто на поділ праці з управління від праці робітників. При такомупідході управління розглядалося як самостійна сфера діяльності,а робочий зосереджувався на тому, що він здатний зробити найуспішніше.

Ф. Тейлор на практиці в  ряді випадків визначив обсяг робіт, якийможе виконати робітник, найбільш раціонально віддаючи свою робочу силу впротягом тривалого часу.

Теоретичні розробки Ф. Тейлора  були обгрунтовані німецьким соціологом  
М. Вебером. Йому належить думка, що якщо кожен службовець в апаратіуправління буде чітко знати, що він повинен робити, як він повинен церобити, і буде виконувати все точно по інструкції, то весь апарат станепрацювати як добре заведений годинниковий механізм.

Теорія Макса Вебера, по суті, є  ідеологією бюрократії. Однак,це не означає, що бюрократія як форма організації  виникла лише вперіод, коли з'явилася  ця теорія. Бюрократія була властива практичновсім  формам автократичного управління в древні, середні століття ізбереглася до нашого часу. Бюрократія, в неупередженому розумінні їїсуті, є досить життєвою і потужною формою організації і маєсвої позитивні і негативні сторони. Позитивне головним чиномпов'язане з чіткою регламентацією основних функцій, завдань, обов'язків іповноважень не тільки кожного підрозділу у структурі управління, а йкожного виконавця, що, безумовно, надає процесу управління в ціломубільшу узгодженість і організованість. Негативні сторонибюрократії пов'язані з тим, що практично не залишає простору длятворчості та свободи вибору у разі зміни ситуації. Адже будь-якийрегламент, інструкція, положення обмежені, не відображають всьогорізноманіття життєвих ситуацій. Документ старіє, власне кажучи, умомент, коли в його тексті ставиться остання крапка. Це робитьбюрократичну організацію менш гнучкою і тому менш життєвої. Як цене парадоксально, бюрократична організація не тільки не підвищуєвідповідальність окремо взятого чиновника, хоча розписує всі йогообов'язки, а, навпаки, знижує його відповідальність у конкретнихситуаціях, дозволяючи «ховатися» за букву інструкції.

Важливий внесок у наукове управління внесли подружжя Френк і Ліліан  
Гілберт, які за допомогою винайдених ними спеціальних годин --мікрохронометров в поєднанні з кінокамерою виявили й описали 17 основнихелементарних рухів кисті руки. Це дозволяє визначити скільки, якісаме рухи виконуються при певних трудових операціях і скількичасу забирає виконання кожного руху і всієї операції. Суть підходуполягала в тому, щоб звести трудові операції до меншого числа основнихрухів і виключити непотрібні або непотрібні дії.

Утвердженню наукового менеджменту  сприяв Г. Гантт. Низькупродуктивність праці робітників він пояснював  тим, що завдання і методироботи формулюються на підставі старого досвіду без необхідного науковогообгрунтування того, що потрібно робити. Різниця між старим і новим підходамиполягало у способах планування і розподілу завдань, а також способизаохочення робітників (працівників) за їх виконання. Г. Гантт оновив системупостановки завдань перед працівниками і розподілу заохочень за їхвиконання. Якщо система Тейлора дозволяла платити всім працівникам відряднооднаково, то за системою Г. Гантта працівники могли заслужити премію вдодаток до відрядної оплати. Якщо їм вдавалося перевиконати деннунорму. Цим підкреслювалася роль людського чинника у виробництві. Сталоясно, що оплату працівників необхідно привести у відповідність з їїрезультатами не тільки за допомогою денний оплати, але і наднормативнихрезультатами за допомогою премій.

На думку Д. Гвішіані вчення Ф. Тейлора, або, як його називають,  
«Тейлоризм» - це:

. Створення наукового фундаменту, що замінив старі, традиційні, практично сформовані методи  роботи, наукові дослідження кожного  її елемента;

. Відбір робітників  на основі наукових критеріїв, їх тренування та навчання;

. Співробітництво між  адміністрацією і робітниками  для практичного впровадження  розробленої системи організації  праці;

. Рівномірний розподіл праці  і відповідальності між адміністрацією  і робітниками.  
Адміністративна або функціональна школа управління (класична школа).

Роботи Ф. Тейлора і його послідовників  присвячені питанням управління найого нижньому рівні, де відбувається безпосереднє з'єднання робочої силиіз засобами і предметами праці. Питаннями ж управління на більш високомурівні приділялося мало уваги. Бурхливий розвиток промисловості в першучверті ХХ століття дало поштовх еволюції поглядів на проблеми управління таформування нового підходу. Подальший розвиток теорія управління отрималав роботі французького промисловця А. Файоля і його послідовників: Д.  
Муні, А. С. Рейлі, Л. Гулик, Л. Урвік, Р. Дейвіс, Г. Кунтц, С. О.  
Доннел, що створили так звану функціональну, або адміністративну школууправління. В американській літературі її називають ще класичною школою.