Емпірична школа або школа кількісного підходу

Недоліки школи наукового  управління: розглядання праці людини на рівні машин, виключення психологічного фактора; заперечення лінійної системи  управління через відокремлення  функцій планування; організація  розглядалася як замкнута система. Також  недоліком школи наук поведінки  є переоцінка неформальних факторів (спілкування, самоповага тощо).

        2. Класично – адміністративна школа

Класична чи адміністративна  школа, яку ще називають адміністративною школою в управлінні, або школою адміністративно-бюрократичного підходу  займає відрізок часу з 1920 по 1950 р. Родоначальником  цієї школи вважається Анрі Файоль, французький гірський інженер, видатний менеджер-практик, один з основоположників теорії управління.

На відміну від школи  наукового управління, що займалася  в основному питаннями раціональної організації праці окремого робітника  і підвищенням ефективності виробництва, представники класичної школи зайнялися  розробкою підходів до удосконалювання  управління організацією в цілому.

Метою класичної школи  було створення універсальних принципів  управління.

Основною функцією управління, її найбільш важливою частиною Файоль приймав адміністрування.

Ціллю адміністративної школи  було створення універсальних принципів  управління, випливаючи яким, по переконанням творців школи, організація, безсумнівно, досягне успіху.

Видатними представниками цієї школи були А.Файоль (Франція), Л.Урвік (Англія), Джеймс Д. Муні та А.К. Рейлі (США), М.Вебер (Німеччина). Ці та інші прихильники класичної школи розглядали проблеми ефективності організацій у ширшому аспекті, включаючи перспективу та намагаючись визначати загальні характеристики і закономірності ефективної організації Можливо, це пояснюється особливостями трудових біографій цих авторів, більшість з яких обіймали високі керівні посади у фірмах своїх країн, на відміну від Тейлора та Гілберта, які починали свої кар'єри простими робітниками. Прихильники класичної школи намагалися знайти універсальні принципи управління, додержуючи яких можна досягти успіху організації. Ці принципи розроблялися ними у двох напрямах. По-перше, вони були впевнені, що, розробивши раціональну структуру організації, тобто здійснивши поділ її на підрозділи і робочі групи, можна завдяки цьому вже досягти успіху.

Найчіткіше «універсальні  принципи управління», сформулював  А. Файоль, а М. Вебер – розробив «концепцію раціональної бюрократії» (1864-1920), характеристиками якої є:

1. Високий ступінь розподілу праці;
2. Чітка управлінська ієрархія;
3.   Численні правила, стандарти та показники оцінки роботи;
4. Дух формальної знеособленості (відсутність симпатій та привілеїв стосовно окремих робітників);
5. Підбір кадрів в організації за їхніми діловими професійними якостями.

Школа адміністративного  управління зосереджувалася на мистецтві  управління великими групами людей (управління організацією в цілому.

Саме Файоль був першим дослідником, який класифікував вивчення менеджменту, за його функціональними  ознаками, і головним його внеском  у теорію управління є розгляд  останнього як універсального процесу, що складається з кількох взаємопов'язаних функцій. Наступне визначення управління дає А. Файоль: "Керувати — значить:

• передбачати, тобто враховувати майбутнє і виробляти програму дій;
• організовувати, тобто будувати подвійний — матеріальний і соціальний — організм підприємства;
• розпоряджатися, тобто змусити персонал працювати добре;
• координувати, тобто зв'язувати, об'єднувати, гармонізувати всі дії та всі зусилля;
• контролювати, тобто піклуватися про те, щоб все здійснювалося згідно з встановленими правилами та даними розпорядженнями".

Наступним важливим внеском  А. Файоля в теорію менеджменту є  вироблення загальних принципів  побудови структури організації. Однак, на думку А. Файоля, ці принципи повинні  бути гнучкими і здатними пристосовуватися до будь-яких запитів, оскільки "в  адміністративних засадах немає  нічого негнучкого та абсолютного;

Розглядаючи організацію  як специфічний вид діяльності і  як настільки ж своєрідну адміністративну  систему і погоджуючи свої ідеї з  принципами Тейлора щодо стимулювання кожного працівника, Файоль сформулював  наступні 14 принципів управління стосовно до діяльності вищої ланки управління:

1. Поділ праці, тобто  спеціалізація, необхідна для  ефективного використання робочої  сили, стосовно до усіх видів  праці, як управлінської, так  і виконавської.

2. Влада і відповідальність. На думку Файоля, влада і відповідальність  зв'язані між собою, причому  остання є наслідком першої. Він  вважав, що влада сполучить офіційний  (заснований на займаній посаді) і особистий (що укладається  в собі сплав розумового розвитку, досвіду, морального рівня, навичок  по роду колишньої служби й  ін.) фактори.

3. Дисципліна. Розуміючи  дисципліну як повагу домовленості, розрахованих на те, щоб забезпечити  покору, старанність, енергійність  і зовнішній прояв поваги, Файоль підкреслює, що для підтримки дисципліни необхідна наявність гарних керівників на всіх рівнях.

З усіх засобів впливу па підлеглих з метою зміцнення  дисципліни одним з найдійовіших Файоль вважав особистий приклад  начальника. За його переконанням, якщо начальник подає приклад акуратності, ніхто не насмілюється являтися з  запізненням. Якщо він діяльний, мужній, відданий, — йому наслідують, і якщо він уміє вести справу, йому вдасться змусити співробітників полюбити роботу.

Але і поганий приклад  також заразливий і, виходячи з верхів, він дає іноді самі згубні наслідки для усіх.

4. Єдиноначальність. Єдиноначальність, на думку Файоля, має в порівнянні  з колегіальністю ту перевагу, що воно забезпечує єдність  точки зору, єдність дії і єдність розпорядництва. Тому воно має тенденцію до переваги.

5. Єдність керівництва.  Види діяльності, що переслідують  ту саму ціль, повинні мати  одного керівника і керуватися  єдиним планом. Подвійне керівництво  може виникнути, на думку Файоля, лише внаслідок невиправданого  змішання функцій і недосконалого  розмежування їх між підрозділами, що не тільки зайво, але і  вкрай шкідливо. У жодному з  випадків, на його думку — не  буває пристосування соціального  організму до дуалізму розпорядництва;

6. Підпорядкування приватних  інтересів загальним. Інтереси  службовця чи групи службовців  не повинні ставитися вище  інтересів підприємства; інтереси  держави повинні бути вище  інтересів громадянина чи групи  громадян... Здавалося б, подібне  правило не має потребу в  нагадуваннях. Але неуцтво, честолюбство, егоїзм, лінощі і всякі людські  слабості і пристрасті штовхають  людей до зневаги загальними  інтересами в домовленість приватних.

7. Винагорода. Методи стимулювання  праці повинні бути справедливими  і доставляти максимально можливе  задоволення співробітникам і  роботодавцям.

8. Централізація. Не прибігаючи  до терміна «централізація влади», Файоль говорить про ступінь  концентрації чи розосередження  влади. Конкретні обставини будуть  визначати, який варіант «дасть  кращий загальний результат».

9. Скалярний ланцюг, тобто,  по визначенню Файоля, «ланцюг  начальників» від самого вищого  до самого нижчого рангу, від  якого не потрібно відмовлятися, але якого варто скоротити,  якщо занадто ретельне проходження  його може нанести шкоду.

10. Порядок, тобто «усьому  (кожному) своє місце, і всі  (кожний) на своєму (його чи її) місці».

11. Справедливість. Лояльність  і відданість персоналу повинні  забезпечуватися поважним і справедливим  ставленням адміністрації до  підлеглих.

12. Стабільність робочого  місця для персоналу. Файоль  рахував, що зайва плинність  кадрів є одночасно і причиною, і наслідком поганого управління, і вказував на пов'язані з  цим небезпеки і витрати.

13. Ініціатива, тобто, по  визначенню Файоля, обмірковування  і виконання плану. Оскільки  це «доставляє велике задоволення  всякій мислячій людині», Файоль  призиває адміністраторів «поступитися  особистим марнославством», для  того щоб підлеглі одержали  можливість виявити особисту  ініціативу.

14. Корпоративний дух,  тобто принцип «у єднанні —  сила». Наводячи перелік цих  принципів, Файоль указував, що  він не прагнув дати вичерпний  їхній виклад, а спробував описати  лише ті з них, що йому  приходилося найчастіше застосовувати,  оскільки навіть незначна кодификація  принципів є необхідною у всякій  справі.

Система з 14 положень є не просто гнучкою, але й такою, що припускала можливість уведення нових положень. Так у сучасній літературі до функцій  управління найчастіше відносять планування, організацію, керівництво, облік, контроль і аналіз. Змінювався підхід до розуміння  тієї чи іншої функції, однак у  цілому, їх склад, визначений ще представниками класичної школи, залишався майже  незмінним.

Таким чином, після довгих трансформацій уявлення про управління стало приймати сучасні форми, до управління почали підходити як до цілісного поняття.

Другий напрям досліджень «класиків» стосувався організації  управління людьми. Наприклад, німецький  учений М.Вебер у поняття бюрократизму не вкладав негативного значення, а розглядав його як ідеальний  тип організації, що дає змогу  досягти максимальної ефективності. Згідно з цією теорією, бюрократична організація управління повинна  ґрунтуватися на системі чітко визначених правил поведінки суб'єктів управління, обов'язків, компетенції працівників, регламентації їх праці аж до докладного опису окремих управлінських  операцій. У нашій країні в цей  період було закладено, основи наукової організації управлінської праці, що багато в чому відповідало поглядам Вебера. Однак адміністративно-командна система управління економікою спотворила в цілому обґрунтовані погляди «класиків» надмірною централізацією і регламентацією управління.

Внесок класичної школи  в науку менеджменту: визначення принципів управління; опис функції  управління; системний підхід до управління всією організацією.

Вважаючи запропоновані  ним принципи універсальними, Файоль, проте, указував, що їхнє застосування повинне носити гнучкий характер і враховувати ситуацію, у якій здійснюється управління. Він відзначав, що система принципів ніколи не може бути довершена, навпроти, вона завжди залишається відкритою для доповнень, змін, перетворень, заснованих на новому досвіді, його аналізі, осмисленні, узагальненні. Тому число принципів управління необмежено.

Учні Файоля – Дж. Муні та А. Рейлі – усі принципи менеджменту представляли в одному випадку процесом, в іншому – результатом, а принципи організації праці – як систему елементів єдиного управлінського процесу. У термінах функцій менеджменту це можна тлумачити так: при здійсненні одного комплексу функцій слід одержати результат, що надає змогу здійснити інший комплекс функцій. Взагалі вони спиралися також на ідеї розподілу та об’єднання праці, аналізу та синтезу, але на іншому об’єкті дослідження – процесу управління.

Основний їхній внесок у розвиток науки управління персоналом полягав у створенні причинно-наслідкового компоненту в діяльності організації. Тобто вони створили при веденні  своїх досліджень взаємопо’язану схему – причина та її наслідок, що спонукає до вибору того чи іншого роду діяльності.

Л. Урвік, який продовжив  дослідження Муні та Рейлі, ідею процесного підходу асоціював з самим  дослідженням і дійшов висновку, що наукове дослідження лежить в  основі адміністративного управління і є його основним принципом. Він  розробив конкретну структуру адміністрування (логічний квадрат і принципи), в якій систематизував принцип, процес і результат при здійсненні функцій менеджменту, Відповідно до його ідеї реалізація принципів дозволить говорити і про реалізацію процесу, а реалізація процесу на основі принципів приводить до спланованого результату.

Адміністративна школа менеджменту  сформувала основу для дещо ширшого  вивчення можливостей підвищення ефективності управління організаціями, які крилися  у сфері людських стосунків. Перші  кроки у цьому напрямку зробила  М.П. Фоллет, яка застосувала у  своїх дослідженнях рекомендації соціальної психології. Саме М.П. Фоллет належить вислів: «Менеджмент – це забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб». Вона запропонувала свою концепцію лідерства, яка започаткувала новий напрямок у менеджменті – гуманістичний.

На основі розробок Файоля і його послідовників сформувалася класична модель організації, що базується  на чотирьох головних принципах:

• чіткий функціональний поділ праці;
• передача команд і розпоряджень зверху вниз;
• єдність розпорядництва („ніхто не працює більш ніж на одного боса ”);
• дотримання "діапазону контролю" (здійснення керівництва обмеженим числом підлеглих).

Усі вищевказані принципи побудови організації справедливі  і для теперішнього часу, незважаючи на те, що досягнення НТП наклали  на них визначений відбиток. Так, широке використання в практичній діяльності електронно-обчислювальної техніки  спростило зв'язки між органами (ланками) управління в організації за рахунок  прискорення обробки інформації.