Еволюція системного підходу в теорії та практиці управління

Еволюція  системного підходу в теорії та практиці управління

 

Зміст

Запровадження

Глава 1. Теоретичні основи підходу

1.1 Зародження теорії систем

1.2. Становлення системного  мислення та розвиток системної  парадигми в ХХІ столітті

Глава2.Системний підхід до управління організацією

2.1 Основні становища підходу

2.2 Системний підхід економіки

2.3 Етапи розвитку системних  ідей у менеджменті

Глава 3. Застосування підходу на практиці управління організацією

3.1Разновидности підходу

3.2. Правила застосування  підходу під управлінням компанією

3.3. Застосування підходу після ухвалення управлінські рішення у компанії МТС

Укладання

Список використаної літератури

 

Запровадження

Тема курсової роботи –  «Еволюція підходу теоретично та практиці управління». Системний підхід своїм корінням заглиблюється в сиву давнину. З початку він, то, можливо неусвідомлено й у неявних формах, застосовувався при рішеннях й у дослідженнях різного характеру. Та й сьогодні системний підхід використовується повсюдно. при Системне управлінні організацією особливо важливо, оскільки і розробити вірної успішної стратегію розвитку, для успішного функціонування компанії необхідно проаналізувати багато чинників, як внутрішніх, і зовнішніх, які впливають неї. Отже, аналіз тематики «Еволюція підходу до управління» досить і представляє науковий практичним інтерес.

>Разработанность теми  «системний підхід» досить великий: поняттям системності займалося чимало вчені, дослідники, філософи. Проте сьогодні можна відзначити недостатня кількість повних і явних теорій дослідження тематики його застосування під управлінням.

Об'єктом дослідження роботи є підставою системний підхід, а предметом – вивчення і аналіз еволюції підходу теоретично так і безпосередньо практичної діяльності управляючого.

Метою курсової роботи є  підставою виявлення основних етапів розвитку та становлення підходу, і навіть аналіз йоготеоретико-методологических аспектів теоретично та практиці управління.

Ця мета обумовлює необхідність розв'язання таких засадничих завдань:

- вивчити історію розвитку  та зміна підходу у сфері управління;

- розглянути методологію  підходу;

- проаналізувати основні  тези ситуаційного підходу;

- досліджувати еволюцію системних ідей у економіці вцілому, і менеджменті, зокрема.

- вивчити і проаналізувати  можливості реалізації підходу під управлінням організацією.

Під час проведення дослідження використані такі методи:

- проробка джерел, різняться за часом написання (історичний метод);

- аналіз існуючої джерельної  бази аналізованої проблематики (метод наукового аналізу);

- узагальнення і синтез  різних точок зору, які у джерельної базі (метод наукового синтезу і узагальнення).

Структура даної роботи включає  запровадження, три глави, висновок, список використаної літератури та докладання.

У запровадження обгрунтовується  актуальність проблеми, відбиваються цілі й завдання дослідження, дається коротка характеристика роботи.

У першій главі представлена інформацію про зародження, розвитку теорії систем і становленні системного мислення від найдавніших часів остаточно сучасності.

У другій – позначаються основні тези підходу і подана інформація про еволюцію системних ідей у економічній сфері, до сьогодні, окремо розглянуті основні етапи розвитку системних ідей у теорії та практиці менеджменту всіх етапах розвитку наукового управління.

Третя глава присвячена застосуванню підходу до практики управління, тут розглянуті його різновиду, наведено правила застосування при управлінні організацією і розглянутий приклад реалізації підходу після ухвалення управлінські рішення у певній компанії.

Наприкінці підбиваються загальні результати дослідження і робляться основні висновки з роботі.

 

Глава 1. Теоретичні основи підходу  

 

1.1 Зародження  теорії систем 

 

У неявній найпростішої формі системний підхід застосовувався у науці від початку виникнення. Навіть коли виявляється, коли окремі науки займалися накопиченням і узагальненням початкового фактичного матеріалу, ідея систематизації і єдності лежала основу всіх пошуків нових фактів і приведення в єдину систему наукового знання.

Саме поняття  «система» з'явилося Стародавню Грецію 2000 - 2500 років і означало поєднання, організм, пристрій, організація; союз, упорядкованість і цілісність природних об'єктів. Спочатку він був пов'язані з формами соціально-історичного буття, пізніше принцип порядку було перенесено на Всесвіт. Існував і іще одна термін – «синтагма» – характеризував упорядкованість і цілісність штучних об'єктів.

Становлення підходу пов'язані з технікою. У стихійному вигляді ідея системності виражена ще роботах античних авторів, які мали працювати з щодо простими механізмами. Доказом служить трактат Марка Вітрувія [15] «Про архітектуру». У описі конструкцій механізмів досить повно розкривається системного характеру. Вітрувій розглядає упорядкований розташування елементів, а як і взаємодія своїх функцій.

Витоки теорії систем можна знайти й у філософії  Стародавнього Китаю. З концепції порядку виходять релігії – даосизм і конфуціанство.

У середньовіччі з'явилися  нові терміни: сума, дисципліна, доктрина. Трактування буття як космосу змінюється розглядом його як системи світу, яка має своїм типом організації, ієрархією, законів і структурою. Виникають науки, кожна з яких аналізує свою область своїми специфічними методами. Знаннярасчленяются з галузей, групам явищ. Це ретельному ідоскональному вивченню предмета, але обмежує можливості дослідників вузькими рамками дисципліни, перешкоджаючи встановленнюмеждунаучних зв'язків [23]. У період Відродження найважливішими категорії стали — річ і їхні властивості, ціле і частина. У цьому «річ» трактувалася як сума окремих властивостей.

Рік у рік диференціація науки вона продовжувала рости, число окремих наукових дисциплін все збільшувалася, і, слабшали зв'язку й порозуміння учених. Але, згодом, виникають інтегративні, міждисциплінарні методи лікування й теорії. Так було в кінці XIX — початку XX в. виникли біофізика і біохімія, хімічна фізика й інші. На той час поняттям «система» привернуло до собі увагу багатьох видатних філософів та закордонних вчених. Значний внесок внесла до цього німецька класична філософія (І. Кант, І.Г. Фіхте, Р. Гегель). Філософія Гегеля практично повністю полягає в системний підхід до різним явищам у природі й суспільстві. Він пропонує історичну трактування становлення системи відповідно до принципом сходження від абстрактного до конкретного. Заслуга Канта не тільки в чіткому системному характері науково-теоретичного знання, а й у виявленні певних процедур і коштів системного конструювання теорій. ОбмеженістьКантовского розуміння системності знання у тому, щоконструктивно-методологические принципи освіти наукових систем є в нього характеристиками лише форми, а чи не змісту знання [28]. Вихідний теза І.Г. Фіхте — наукові знання є системне ціле. Цей напрям своєї зосереджує свою увагу не так на науковому дослідженні, але в систематичному поданні теоретичного знання.

Отже, помітні, що систематизація в найпростішому вигляді застосовувалася  задовго до нашої ери. Відповідний  термін з'являється пізніше. Згодом поступово змінюється значення слова «система». Особливо виріс інтерес у його XVIII в., тепер системний підхід переходить й у область філософії.

1.2 Становлення  системного мислення та розвиток  системної парадигми в ХХІ  столітті

У першій половині сучасності наука мусила все переосмислити багато фундаментальних поняття та спробу виробити низку інших, адекватних, що ще наукових даних. Здійснюється перехід до вивчення складних систем практично у всіх галузях знань. Вивченняквантово-механических систем у фізиці (Бор, Резерфорд,Зоммерфельд та інших.); поява теоретичної біології (Дарвін, Геккель, Мендель, Мечников, та інших.); розвиток соціології як наусложняющийся соціум (Парето, Сорокін, Вебер,Дюркгейм та інших.), економіки (Кондратьєв, Кейнс та інших.), і багатьох інших галузей знання сприяли переосмислення понять «система», «організація», «мінливість», «стійкість», «причинність», «взаємодія».

Формування «системності»  як науково-прикладний дисципліни належить до середини 40-х ХХ століття. Деякі  дослідники вважають, що двигуном виникнення та розвитку став конфлікт нових потужних технологій і неспроможність управління ними з допомогою накопиченого раніше управлінського досвіду. Розробка, широке застосування і популяризація методів дисципліни вважається заслугою знаменитої RAND Corporation, що стала першою у світі «фабрикою думки», теоретики й фахівці якої виконали ряд основних робіт у цій області, і навіть практично застосували системну методологію у Міністерстві оборони та інших відомствах та дочірніх компаніях США. Саме серед його робіт слід шукати першоджерела із таких методам, як моделювання систем, нелінійне і динамічний програмування, використання методів «Дельфі», «Монте-Карло», іт.д.[22]

З позиції управління виробничими колективами особливе значення набуває «школа соціальних систем» (кінецьXIX-60-e роки ХХ в.), яка розглядає як комплексну систему будь-яку соціальну організацію. Основними завданнями аналізу соціальних систем є мотиви поведінки особи у суспільстві, виявлення його цільової орієнтації, система стимулів, особиста влада, почуття свого відповідності займаному чого соціумі. У основі аналізу соціальних процесів лежать економіко-математичні методи, теорія ігор, теорія інформації та т.д.

Проте виникнення системного методу як особливого способу дослідження багато хто зараховує вчасно Другої світової війни" танаступившему мирному періоду [24]. Тоді вчені зіштовхнулися з вадами комплексного характеру, які вимагали обліку взаємозв'язок харчування та взаємодії багатьох чинників у межах цілого. Відповідно до нового підходу, світ постав, у вигляді величезної кількості систем найрізноманітнішого конкретного забезпечення і спільності, об'єднаних у єдине ціле — Всесвіт.

Можна виділити чотири основних джерела сучасного системного мислення. До них відносять такі:

-тектология, чи «Загальна  організаційна наука» Олександра  Олександровича Богданова (1913 –  1928 роки);

-праксеология ТадеушаКотарбиньского  (30 – 40-і роки)

- загальна теорія систем  Людвіга фонБерталанфи (1945);

- кібернетикаНорберта Вінера (1948);

Передусім теорія систем пов'язана з ім'ям А.А. Богданова. Він розробив основи теорії будівлі систем та обґрунтував загальні закономірності їх розвитку.Автоp праці «Загальна організаційна наука (>тектология)».

Пропозиція Богданова  полягає у зведенні всіх людських, біологічних і фізичних наук, розгляд їх як системи взаємовідносин, та відшуковування організаційних принципів, що у в основі всіх типів систем. Вона також залежить від єдності будівлі та розвитку найрізноманітніших систем («комплексів» з його термінології), незалежно від цього конкретного матеріалу, із якого вони складаються. Тектологія — всеосяжна наука про універсальних типах і закономірності структурного перетворення будь-яких систем, загальна теорія організації та дезорганізації.

Коли для дослідження управлінських проблем почали застосовувати системний підхід, сформувалося напрям «>ергология», вивчаюче організацію людської діяльності. До групиергологических дисциплін належитьпраксеология. Задумали її як теорія вдосконалення практичної роботи і є найзагальнішу практичну науку, яка розглядає будь-яку сферу діяльності й за погляду її доцільності і раціональності [20]. Іноді практично ототожнюється зтектологией, оскільки, згідно з концепцією Богданова,тектология повинна керувати дією, а усяка дія, залежить від якомусь організаційному акті, у створенні чи роз'єднаності предметів, що у сфері дії.

Наприкінці40х років популярнішим загальна теорія систем, Людвіга фонБерталанфи». Він застосовував системний підхід до вивчення біологічних організмів. Він описує походження загальної теорії систем (>ОТС) як наслідок конфлікту міжмеханицизмом (світ знає як фізичний механізм) івитализмом (його присутність серед організмах душі)

>ОТС у Л.Берталанфи  виступає у двох сенсах. У широкому  — як основна, фундаментальна  наука, що охоплює всю сукупність  проблем, пов'язаних з дослідженням і конструюванням систем. У вузькому значенні —ОТС, прагне вивести ринок із загального визначення системи як комплексу взаємодіючих елементів поняття, які стосуються організованим цілим (взаємодія, сума, централізація, тощо.), і використовує їх до аналізу конкретних явищ. Прикладна область загальної теорії систем включає, відповідно доБерталанфи:системотехнику; дослідження операцій (докладніше звідси див. додаток 1, табл. 1).

Мабуть, найбільшим кроком у  формуванні ідей системного методу була поява кібернетики як науки про закономірності процесів управління і передачі в технічних системах, живих організмах й суспільство. У ньому найрельєфніше видно новий підхід до дослідження різних за конкретному змісту системам управління. Вперше було зрозуміло показано, що управління із дуже загальної погляду можна як процес накопичення, передачі й перетворення інформації. Саме ж управління можна відобразити з допомогою певної послідовності алгоритмів, чи точних розпоряджень, з яких здійснюється досягнення поставленої мети. Пізніше алгоритми стали застосовуватися у інших різних галузях.

Відома також теорія функціональних систем, розробленаП.К.Анохиним, розглядає  діяльність організму загалом, як єдину  систему. Відповідно до теорії функціональних систем центральним системоутворюючим  чинником кожної функціональної системи  є результат її діяльність Аналіз істинних закономірностей функціонування розкриває скоріш механізм «сприяння» компонентів цілого, ніж їх «взаємодія», тобто. система маєемерджентностью [22].

Базуючись на названих чотирьох щодо незалежних історичних джерелах, системні дослідження, у XX столітті пройшли певний шлях свого становлення. Аналізуючи цей нелегкий шлях, більшість авторів визначають зміну двох парадигм системного мислення. Перша парадигма системного мислення – дослідження рівноважних систем. Друга – дослідження нерівноважних систем [26].

Основні етапи у розвитку підходу представлені у додатку 1, див. табл. 2.

Підбиваючи підсумки, можна побачити, більшість дослідників у аналітичних оглядах, передусім, відзначають, що, попри історичної послідовності даних наукових подій, нітектология А.А. Богданова, ніОТС Л. ФонБерталанфи не надали – в історичному контексті – практично ніякого впливу формування системного мислення другої половини ХХ в., попри глибоко системне цих навчань. Цей факт, передусім, свідчить про історичної незалежності системних програмтектологии, кібернетики, загальної теорії систем іпраксеологии. Разом про те стверджується думка про глибокої теоретичної спільності цих концепцій.