Груповий склад організації

 

 

 

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

 

 

Кафедра МОТП

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Менеджмент і маркетинг”

 

 

 

 

 

 

 

                 Шифр - 0905

 

Студент VІ курсу зБМО-61 групи

напряму підготовки 6.050502 «Інженерна механіка»

 Глечик О.В.

 

Керівник проф., д.т.н. Яковенко В.Б.

 

 

 

 

 

 

 

                                                                        Київ-2014 рік

Зміст

 

 

1. ГРУПОВА ДИНАМІКА ТА КЕРІВНИЦТВО.

1. Групова динаміка.
2. Керівництво: влада і вплив.
3. Лідерство: стиль та ситуація.
4. Керування конфліктами, змінами і стресами.

2. МАРКЕТИНГОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ.
3. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ГРУПОВА ДИНАМІКА ТА КЕРІВНИЦТВО

 

 

1.1. Групова динаміка

 

Організація - це соціальна категорія і водночас засіб досягнення цілей. Це місце, де люди будують відносини, взаємодіють ресурси між собою та із зовнішнім середовищем. У кожній організації створюються групи формальні і неформальні, що частково об'єднують інтереси людей. Взаємодія між цими групами і керівництвом істотно впливає на успіх організації з груповою динамікою.

Група - це поєднання не менше ніж двох осіб, які взаємодіють між собою та впливають на зовнішнє середовише. Групи поділяються на формальні і неформальні (рис. 1.1).

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Груповий склад організації

 

Формальні групи створюються за ініціативи керівництва організації. Існує три головних типи таких груп (рис. 1.2):

● група керівництва (командна);

● робочі групи (цільові);

● комітет.

Рис. 1.2. Формальні групи

 

Неформальні групи виникають стихійно, спонтанно, завдяки виникненню потреб.

Причини виникнення таких груп полягають у забезпеченні таких потреб особистостей:

▬  належність - емоційне відчуття потрібності наслідків праці для підтримки    соціальних контактів;

 

▬  допомога - можливість звернутися за нею до членів неформальної групи;

▬ захист - об'єднання людей підвищує силу їх протидії зовнішнім обста-винам;

▬ спілкування - доступ до неформального каналу поширення інформації - чуток;

▬  симпатія - інстинктивний потяг до людей, які виконують подібну роботу.

Комітети створюються для виконання консультативних функцій, прийняття не популярних рішень, обмеження влади.

Неформальні групи мають свої характеристики: соціальний контроль - здійснюється за членами неформальної групи згідно з виниклими в цих групах нормами. Інструмент контролю відчуження особи від неформальної організації - має сильний і ефективний вплив, особливо коли людина соціальне захищена від неформальної групи;

▬ опір змінам - потреба у запобіганні дій факторів, які впливають на існу-вання неформальної групи;

▬ генерація неформальних лідерів - осіб, які здатні забезпечити існування неформальної групи та досягнення її цілей.

Неформальні групи - середовише виникнення групових емоцій. Модель Хоманса визначає появу групових емоцій як слідство взаємовпливу при діяльності між членами спільноти.

 

Модель Хоманса (групові емоції)

 

 

Формальні і неформальні організації динамічно взаємодіють. Взаємодія між членами групи зумовлює виникнення приємних, конструктивних емоцій і навпаки, - протилежні, негативні, рушійні емоції. Спрямування цих емоцій впливає на ефективність діяльності членів групи. Групові емоції в свою чергу впливають на взаємодію групи з формальною групою і у подальшому на досягнення цілей організації.

Визначення існування неформальних груп та врахування їх впливу на організацію потрібні для раціонального управління.

Існує множина факторів, які впливають на ефективність роботи групи:

1) розмір - оптимальна кількість (3-9) чол.; наявність 5 чол, максимум взаємодії;

2) склад - можливості врахування різних поглядів членів групи; групові норми - система цінностей, які корегують діяльність групи, наприклад: гордість за організацію: досягнення цілей; прибутковість; колективна праця; планування; контроль; професійна підготовка кадрів; інновації або нововведення; відносини із замовником; захист гідності особи;

3) одностайність - групове єдиномислення (тяготіння до однієї думки);

4) колективність - розподіл статусу та ролі членів групи. Значення особи у групі поділяється на цільові ролі та підтримуючі ролі. Кожна група має життєво необхідну меншість і тривіальну більшість.

 

1.2. Керівництво: влада і вплив

 

Ще у 16 ст. Н. Макіавеллі написав працю про владу, де головною тезою було те, що влада і маніпулювання нею - це головні важелі управління державою. Поширена думка, що влада і керівна посада є найдієвішими засобами ефективного управління.

Разом з процесами обміну інформацією, прийняттям рішень, керівництво і лідерство входять до системи управління. Без ефективного керівництва головні функції управління, планування, організація, мотивація і контроль виконати неможливо.

Існує повне розмеження між поняттям керівництва і лідерства, ефективне управління потребує поєднання цих якостей у одній особі.

Керування - це потреба корегувати діяльяність окремих осіб для спрямування руху організації до спільної мети.

Лідерство - це здатність впливати на окремі особи і групи, спрямовуючи їх зусилля на досягнення мети.

Вплив - це можливість впливати на поведінку інших. Влада необхідна, але ще недостатня для управління. Нерідко виникають обставини, коли навіть в умовах чіткої визначеності повноважень неможливо спрямувати зусилля підлеглих, у такому разі набувають більшої ваги властивості лідерства.

Для визначення рівня впливу потрібно з'ясувати ступінь залежності, яка пов'язана з особистим відчуттям небезпеки та переляку (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Зв'язок впливу і залежності

 

Відношення між керівником і підлеглими встановлюється на підставі балансу, влади і залежності, керівники у певних обставинах майже повністю залежать від підлеглих (рис. 1.4), особливо це стосується талановитих осіб: вчених, митців, артистів, спортсменів.

Рис. 1.4. Форми влади і впливу

Для отримання влади слід контролювати потреби виконавців, що створює залежність і умови впливу.

За визначеннях А. Маслоу головні потреби такі: фізіологічні, захист, соціальні потреби поваги, самовиразу та захисту, творчості.

Модель впливу керівника на підлеглого (рис. 1

 

 

Рис. 1.5. Модель впливу керівника на поведінку підлеглих

 

Влада має такі форми:

● влада заснована на примушенні, вплив через страх обмеження задоволення потреб;

● влада, основана на винагороді (змога задоволення потреб), експертна влада (виконавець вірить, що влада має доступ до спеціальної інформації чи знань, вплив через свідому віру);

● еталонна влада (влада прикладу, підлеглому подобаються якості керівника і він наслідує його приклад, тобто вплив прикладом, харизмою);

● законна влада (підлеглий вірить, що керівник має право давати розпоряд-ження, в його обов'язок підкорятися, вплив за традицією);

Ознаки харизмічного лідера визначаються енергетичним обміном між керівником та підлеглим у різних галузях впливу.

Харизма - множина особистих якостей лідера: обмін енергією; впливова зовнішність, незалежність характеру; добрі риторичні якості, потреба у захопленні особистістю; впевненість. Для сучасного керування характерна ознака, за якої здібності виконавця поступово піднімаються до рівня здібностей керівника      (рис. 4.6). Завдяки цим обставинам виникає потреба у відвертому співробітництві керівника та виконавця.

Існують дві форми впливу, які можуть стимулювати до активного співробітництва: переконання та участь в управлінні.

 

 

 

 

Рис. 1.6. Рівні здібностей

 

Переконання - одна з ефективних засобів впливу і формування точки зору. На відміну від традиційних засобів влади переконання забезпечує зворотний зв'язок між керівником і підлеглим. Вплив засобом переконання має демократичніший відтінок, ніж авторитарний, характерний для традиційних засобів впливу. Ефективність впливу засобами переконання:

▬   точне визначення потреб слухача;

▬   розмову бажано починати з думки, яка приємна слухачеві;

▬ створення образу з великою довірою і надійністю; побажання трішки більшого, а ніж дійсно потрібно; орієнтування на інтерес слухача, а не на особистий; прагнення висловити свої аргументи останнім, бо остання інформація найвпливовіша.

Слабкою стороною впливу через переконання є повільний вплив, невизначеність.

Вплив засобами участі в управлінні базується на визначенні влади і здібностей виконавця. Керівник не переконує виконавця, а допомагає ("не заважає") виконавцю у досягненні спільної мети організації, наприклад, підвищення рівня прибутку, іміджу або впливу.

 

 

1.3. Лідерство: стиль та ситуація

 

Лідерство визначається як здібність виливу на осіб та групи людей для стимулювання до праці.

Особистісна теорія лідерства визначає множину якостей, які мінімально потрібні для здійснення лідерства: рівень інтелекту і знань, вражаюча зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, соціальна та економічна освіта, високий рівень впевненості в собі. Численні дослідження свідчать про те, що в дійсності такої множини якостей не існує, завдяки цьому тезису виникла уява, що ефективність керівництва має ситуаційний характер.

Відповідно теоріям існує два підходи до лідерства: поведінковий і ситуаційний. Згідно з поведінковим підходом ефективністі лідерства визначається значною мірою його поведінкою у відносинах з підлеглими. Така поведінка характеризує стиль керівництва.

Сучасна теорія лідерства зумовила ситуаційний підхід,коли оптимальний стиль лідерської поведінки змінювався залежно від ситуації. Ця теорія зазначає, що

керівництво потребує адаптації поведінки до конкретної ситуації. Поведінковий підхід до лідерства. Стиль керівництва - це звична манера поведінки стосовно до підлеглих для здійснення впливу.

 

Автократичний лідер (керівник, зосереджений на роботі) належить до людей, які вважають, що підлеглі люди:

●  не люблять працювати;

●  уникають відповідальності, бажаючи щоб ним керували;

●  більш за все сподіваються на захист;

●  потребують примусу, контролю та загрози покарання.

 

Риси демократичного лідера (керівник зосереджений більше на людях) такі:

●  праця - натуральний природний процес;

● бере на себе всю відповідальність, вважає що виконавці здатні свідомо користуватися відповідальністю самоуправлінням і контролем;

●  залучає виконавців до глобальних цілей, використовує функціювинагороди;

●  здатний до творчості, вважає що інтелектуальний потенціал середньої людини використовується лише частково.

 

Ознаки ліберального лідера:

●  свобода підлеглих у визначенні цілей і контролю за роботою;

●  відповідальність на виконавцях;

●  невизначеність мотивацій;

●  повага до творчих досягнень і шана їм.

 

Стилі лідерства (рис. 1.7) визначають, у якій галузі більша здібність впливу керівника на роботу або на підлеглих людей.

 

 

Рис. 1. 7. Стилі керівництва і лідерства

 

У досліджені Лайкарта визначені чотири головних системи лідерства:

▬  експлуататорсько-авторитарна;

▬  доброзичливо-авторитарна;

▬  консультативно-демократична;

▬  психологічно-співчувальна.

 

Рис.1.8. Керівництво як послідовність впливу на задоволення і якість роботи

 

Між задоволенням і продуктивністю праці існують причині відносини         (рис. 1.8).

Ситуаційна модель керівництва Херсі, Бланшара базована на врахуванні "життєвого циклу", як здібності осіб і груп нести відповідальність за поведінку, прийняття рішень, прагнути досягнення цілі, здобуття освіти і досвіду.

Ситуаційний підхід до лідерства, відзначений у цій моделі, має яскравий коливальний образ. Таким чином, в умовах швидкої зміни ситуації, поведінка лідера має коливатись між переважним значенням: делегування, участі, продажу, наказу (рис. 1.9).