Лісопромислоаий комплекс України

                                                         Зміст

Вступ		3
Значення і місце лісопромислового комплексу в економіці України.		5
Структура лісопромислового комплексу України.		16
2.1 Деревообробний підкомплекс.		16
2.2 Целюлозно-паперовий підкомплекс.		17
2.3 Лісохімічний підкомплекс.		18
Охорона,функції та роль лісів України.		21
Перспективи розвитку та розміщення лісопромислового комплексу України. Розміщення підприємств лісопромилвого комплексу України.		24     28
Висновки		32
Використана література		34

 

 

Вступ

 

Тема моєї курсової роботи «Лісопромисловий комплекс України» Актуальність даної теми полягає в тому, що продуктивність економіки як категорія  ринкових відносин є чинником. Що характеризує ефективність регіонального розподілу праці і розміщення продуктивних сил. Тому її розгляд передбачає конкретне територіальне середовище, в якому відбуваються всі відтворювальні процеси. Це дає підстави до висновку, що продуктивність економіки слід розглядати у сукупності тих умов, в яких вона формується у певному регіоні.

Мета написання курсової роботи полягає у дослідженні  особливостей і перспектив розміщення продуктивних сил лісопромислового комплексу. Звідси випливають основні  завдання:

• розкрити роль лісової і лісопереробної промисловості України;
• дослідити передумови розвитку лісової і лісопереробної промисловості України;
• охарактеризувати територіальну організацію комплексу;
• визначити сучасні етапи, проблеми та перспективи розвитку лісопромислового комплексу.

Об’єктом дослідження в моїй роботі стає така галузь народного господарства як лісопромисловий комплекс.

Лісопромисловий комплекс – одна з провідних галузей  народного господарства. Надзвичайно  важливим для економічного зростання  є питання ефективного розміщення продуктивних сил даної галузі, що і є предметом дослідження даної курсової, тобто, ефективним має бути розміщення суб’єктивних і речових елементів, що виражають активне ставлення людей до природи, адже у процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток.

При написанні курсової роботи, я опиралася на наукові  статті, праці науковців, які досліджують  дану тематику, реферати, навчальні  посібники таких авторів як Жук  М.В., Масляк П.О., Паламарчук М.М.

Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, які підсумовують висновки, списки використаної літератури і додатків.

 

1. Значення  і місце лісопромислового комплексу  в економіці України

 

Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих – 4,6%, за вартістю основних виробничих фондів близько 2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов’язаний з 100 галузями.

Україна не має значних  запасів лісових ресурсів, які служать базою для розвитку лісопромислового комплексу. До лісових ресурсів відносять деревні, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу – водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо.

Лісовиробничий комплекс України має добре розвинені  функціонально-компонентну (галузеву, виробничо-циклову) та функціонально-територіальну  структура (див. таблицю 1).

Таблиця 1

Компонентний  склад лісовиробничого комплексу

Під комплекси  у складі ЛПК	Галузі і  виробництва
Лісогосподарський	Лісове господарство Лісозаготівельне промисловість
Деревообробний	Лісопильна промисловість Фанерна промисловість Меблева промисловість Виробництво деревно-стружкових і деревно-волокнистих плит Виробництво будівельних матеріалів з деревної сировини
Целюлозно-паперовий	Целюлозна промисловість  Паперова промисловість Виробництво картону
Лісохімічний	Гідролізна промисловість Дубильно-екстрактна промисловість Пірогенетичне виробництво (суха перегонка деревини) Каніфольно-терпентинне виробництво

 

Лісовиробничий комплекс охоплює лісове господарство, деревообробну, целюлозно-паперову, лісохімічну і  гідролізну промисловість (додаток 1). Продукція одного виробництва є  сировиною для іншого. Лісозаготівельні підприємства дають деревину для лісопильних заводів. Пиломатеріали – вихідна сировина для меблевих фабрик. Відходи лісозаготівель і деревообробки йдуть у лісохімію. Тому вигідно створювати лісохімічні комбінати, де разом з послідовним обробленням деревини можлива повна переробка відходів [1, с. 217-221]

Лісогосподарський підкомплекес, який об’єднує власне лісове господарство і лісозаготівельну промисловість, є однією з найважливіших складових  лісопромислового комплексу (див. схему 1).

Схема 1

Лісогосподарський під комплекс

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Власне лісове господарство забезпечує розширене лісовідтворення, підвищення продуктивності лісів, посилення  їх екологічних функцій, лісовпорядкування, захист та охорону. Вирішальна роль у  проведенні цієї роботи належить лісництвам. Головним принципом веденням лісового господарства є комплексність, що дає змогу передбачити, крім відтворення ресурсів деревини, лісозаповідну, охоронну та екологічну діяльність, заготівлю сировини для лісохімії, ефективну переробку лісорубних решток тощо.

За останні 12 років темпи відтворення лісів в Україні сповільнилися. Так з 1965 року лісистість України зросла всього на 1,4%, при чому за останні 5 років на 0,1%, досягнувши 14,3%, що значно нижче від оптимального рівня, хоча в країні є чимало не використовуваних і низькопродуктивних земель. Це пояснюється тим, що лісовиробничий комплекс України був зорієнтований на поставки деревини з інших країн і в даний час її потреби в деревинній сировині задовольняються лише НП ¼. При цьому власні деревні відходи використовуються на 50-60%. Треба мати на увазі й те, що зі створенням у лісах України нових заповідників, уточненням категорії захищеності лісів і площ радіоактивного забруднення деревинні ресурси країни зменшаться на 1,6 млн кб/м.

Отже, розширення бази місцевих лісоресурсів набуває особливої актуальності насамперед у зв’язку з тис, що для підтримування існуючого рівня виробництва Україна мусить закуповувати деревину та її продукти на суму до 4 млрд. доларів США. При цьому слід орієнтуватися на реалізації радикальних заходів, бо навіть якщо і будуть здійсненні прогнозовані на період до 2008 року посадки та посіви  лісу, то лісистість України зросте до 15,8% при оптимальному показнику 19%. Це означає, що передбачені щорічні площі нових насаджень лісів у розмірі близько 40 тис. га є значно меншими від необхідних. Оптимальної лісистості можна досягти, виростивши додатково до наявного лісового фонду ліси на площі 2,8 млн. га. Якщо вирішувати цю проблему за найближчі 10-15 років. То щорічно необхідно розширювати площі нових насаджень лісів на 250-280 тис. га, або 6-7 разів більше, ніж це передбачено зараз. [9, с.57]

Важливою проблемою  є спорудження підприємств для  забезпечення країни

власною целюлозою за рахунок підвищення рівня використання деревини, а

також переробки соломи, якої в Україні є достатньо. Це дасть можливість

забезпечувати потреби  нашої держави у картонній  тарі, а також у папері,

що сприятиме розвитку національного книгодрукування  і преси.

Порівняно обмежені лісові ресурси України впливають на розміри і структуру галузі. Провідне місце посідає деревообробна промисловість, на яку припадає близько 70% зайнятого у всій галузі промислового персоналу.

Випуск продукції всіх галузей лісової промисловості  в останні роки знизився. Це пояснюється  насамперед обмеженістю лісових ресурсів, скороченням площ стиглих лісів, які призначено для вирубки.

Заготовляють ліс переважно  в Карпатах, на Поліссі та в Лісостепу, тобто у головних лісових районах  України. Певна кількість лісу надходить  з Росії та Білорусі.

Ліс, як відомо, виконує важливу природозахисну функцію. Тому безсистемна інтенсивна його вирубка, особливо в Карпатах, завдає великої шкоди довкіллю цього регіону: призводить до великих повеней, затоплення значних площ, руйнування мостів, доріг, дамб, населених пунктів.

 

Лісопильне виробництво тяжіє до районів лісозаготівлі. Найзначнішими лісопильними центрами є Берегомет (Чернівецька обл.), Чернівці, Вигода, Надвірна, Брошнів-Осада, Рожнятів (Івано-Франківська обл.), Рахів, Тересва, Чинадієве, Ясіня (Закарпатська обл.), Сколе, Стрий, Турка (Львівська обл.), Ковель, Камінь-Каширський (Волинська обл.), Костопіль, Сарни (Рівненська обл.), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська обл.).

 

Підприємства деревообробної промисловості знаходяться в  усіх областях України — і у  районах заготівлі лісу, і в місцях споживання виробленої продукції.

Найбільшим деревообробним виробництвом є меблеве (у ньому  зайнято понад 45% промислового персоналу). Центрами виробництва меблів є всі  великі міста України, а також  розташовані поблизу середні  та малі міські поселення.

В Україні щороку утворюється  понад 15 млн м куб відходів деревини. Раціональне використання цих відходів у целюлозно-паперовому і лісохімічному  виробництвах, для виготовлення деревостружкових та деревоволокнистих плит, як паливно-енергетичної сировини в умовах невеликої кількості лісу набуває винятково важливого значення. На жаль, у нашій країні використовується лише близько третини відходів деревини.

В Україні працюють спеціалізовані підприємства, цехи та дільниці, де виготовляється продукція з відходів деревообробної промисловості. Центрами переробки відходів деревини, зокрема виробництва деревостружкових і деревоволокнистих плит, є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Вигода (Івано-Франківська обл.), Свалява (Закарпатська обл.), Малин (Житомирська обл.), Чернігів, Ковель (Волинська обл.) та ін.

В Україні налагоджене  виробництво дерев'яних будівельних  деталей і будинків (Костопіль), фанери (Київ, Харків, Одеса, Львів та ін.), сірників (смт. Березне Рівненської області).

 

     На підприємствах лісохімічної промисловості виробляють камфору, каніфоль, ефірну олію, хвойно-вітамінне борошно, скипидар, метиловий спирт та ін. В Україні ця галузь не набула значного розвитку, розміщена в районах значних лісових ресурсів: Великий Бичків, Перечин, Свалява (Закарпатська обл.), Вигода (Івано-Франківська обл.), Коростень.

 

   Підприємства целюлозно-паперової промисловості з рослинної сировини виробляють різні види паперу, картону, штучне волокно, деревну масу, целюлозу. Сировиною є деревина хвойних порід та відходи її обробки, солома, костриця конопель і льону, очерет, макулатура, ганчір'я.

На території України  перше паперове виробництво виникло  в XVII ст. На початку XX ст. тут працювало 43 підприємства галузі. Нині найбільшими центрами целюлозно-паперової промисловості є Малинська і Дніпропетровська паперові фабрики, Понінківська картонно-паперова фабрика (Хмельницька обл.), на якій випускають також учнівські зошити, Жидачівський картонно-паперовий комбінат (Львівська обл.), Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Корюківська фабрика технічного паперу (Чернігівська обл.), Обухівський (Київська обл.) картонно-паперовий комбінат.

У цілому на одного жителя в Україні виробляється близько 2 кг паперу. Це значно менше, ніж у країнах Європи з приблизно такою ж залісненістю території. Особливо бракує газетного паперу, який Україна змушена завозити з Росії.

     У 1975 році було розроблене лісогосподарське районування України (на основі лісорослинного і лісоекономічного районування). Найбільшою таксономією лісогосподарського районування визнано лісогосподарську область, яка характеризується спільністю природних умов, типів лісництва. Області в свою чергу діляться на лісогосподарські округи, округи – на лісогосподарські райони.

В Україні виділено 4 рівні, 2 гірські лісогосподарські області, 15 округів і 41 район. Є й інші схеми лісогосподарського районування. За П.С. Пастернаком та ін. На території республіки виділяється (180 р.) 7 лісогосподарських областей, 12 округів і 5 підокругів. Це області Лісова (округи – Західно-Подільська і Схід дно-Подільська), Лісостепова Правобережна (Подільська, Черкаська), Лісостепова Лівобережна (Харківська), Північно-Степова (Середньодніпровська, Ізюмсько-Старобільська, Донбаська), Карпатська гірська (Закарпатська, Прикарпатська), Кримська гірська (Кримська гірська) і Південно степова (Південно степова). Вздовж річок і морських берегів з природним та рекреаційним значенням виділено підокруги.