Лісопромислоаий комплекс України

Свого паперу Україні  не вистачає. Тому його доводиться купувати в інших країнах, головним чином  в Росії. Вихід із цього становища  – будувати целюлозні заводи, які  б працювали на соломі.

Велику роль у збільшенні кількості целюлози відіграє збір макулатури. Так, якщо 200 чоловік принесуть по 5 кг паперових відходів, то це дасть змогу зекономити 4 куб/м деревини. Крім того. це позитивно позначається на екології довкілля, оскільки під час виробництва паперу й картону з макулатури забруднення атмосфери зменшується на 86%, води витрачається на 25-44% менше, кількість твердих відходів знижується майже до 40%.

 

2.3. Лісохімічний  підкомплекс

Лісохімічний підкомплекс  включає в себе гідролізну, дубильно-екстрактну промисловість, гідроспергетичне (суха перегонна деревина), капіфольно-терпентинне, хвойно-ефірне і дьогте-курильне виробництво.

Лісохімічний під комплекс об’єднує галузі, підприємства яких виготовляють деревне вугілля, оцтовий порошок, оцтову кислоту, метиловий спирт, формалін, антиокислювачі, флотаційні масла, карбомідні смоли, каніфоль, скипидар, ефірну олію тощо. Для виготовлення цієї продукції використовують дрова листяних порід, соснову живицю, пне вий сосновий осман, дубову кору.

Перші лісохімічні промисли відомі в Україні з ХІІ ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі). Пізніше на Поліссі та у Карпатах розвинулося виробництво потану, який використовувався як мінеральне добриво.

У другій половині ХІХс т  – на початку ХХ ст. виникла заводська  лісохімія. Найбільш потужна група підприємств склалася в закарпатській області (Свалянський, Перечинський, Великобичківсчький лісохімічні комбінати). У 1934 році введений в дію Київський хімічний комбінат, в складі якого було капіфольно-терпентинне виробництво, з 1937 року – камфорне виробництво і який став згодом найбільшим підприємством лісохімії в Україні.

Гідролізна промисловість  є порівняно новою. На підприємствах  цієї галузі методом гідролізу деревини (тирса) і нехарчової сировини (кукурудзяні  качани без зерна, солома, костриця, соняшникове лушпиння) виробляють етиловий і метиловий спирти, білкові дріжджі, кристалічний цукор (глюкоза і та ін.).

Основними підприємствами галузі є гідролізно-дріждові заводи в Верхньодніпровську (Дніпропетровська область) та Запоріжжі. Окремі цехи і виробництва є в Одесі, Сімферополі, Білгороді-Дністрровському, на Закарпатті, Василькові (Київська область), Вознесенську (Миколаївська область), Кіровограді, Слов’янську, Вінниці.

У даний час основними  центрами лісохімії є Київ, Коростель (Житомирської області), Славута (Хмельницької області), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Закарпатської області), Вигода (Івано-Франківської області) та інші.

Перспективи розвитку лісопромислового комплексу пов’язані передусім  із резервами деревної сировини, причому в перчу чергу  через вивільнення ділової деревини шляхом використання у тарному, целюлозно-паперовому та інших виробництвах найрізноманітніших замінників.

 

3. Охорона, функції та роль лісів України

 

На сьогоднішній день не втратила актуальності проблема захисту лісових ресурсів. При обмежених площах ліс відіграє винятково важливу роль: він очищує повітря, збільшує його вологість, акумулює спади і зберігає вологу, захищає круті схили від розмивання тощо.

Природо захисна роль лісу загальновідома. З метою збереження мисливських угідь та поголів’я диких тварин великі землевласники Київської Русі у ХІ-ХІІ ст. дбали про охорону лісів. Про охорону бобрів та птахів говориться в «Руські правді». В Х-ХІІІ ст. у Володимир-Волинському князівстві різко обмежувалось полювання на мисливських звірів, особливо в районі нинішньої Біловезької Пущі. Лісоохоронні заходи на території сучасної України почали реалізовуватися в ХV-XVI ст. ширше у XVIІІ ст. (в Західній Європі цей процес почався значно раніше – в ХІІ- XV ст.), У період ліквідації кріпацтва (1861 рік) понад 80% території Степової зони було цілиною. З ХІХ ст. стали реалізовуватися заходи щодо збереження цінних реліктових представників рослинного та тваринного світу, посилилася роль лісу в протиерозійних заходах – як проти водної, так і проти вітрової ерозії. Поблизу Миргорода в 1809-1857 роках були створені перші полезахисні лісосмуги.

Та певної системності  природоохоронна робота набрала  тільки в останні десятиліття, коли почали реалізовувати ряд заходів  спрямованих на поліпшення і відтворення лісових ресурсів. У степових і лісостепових районах України було посаджено на великих площах полезахисні лісосмуги.

Першочергового значення набуває багатопланова робота, спрямована на захист лісів від шкідників, хвороб та пожеж. Площа уражена хворобами та шкідниками лісових масивів в Україні досить велика – близько 250 тис. га. Найбільше страждають лісові масиви у Лісостеповій і Степовій зонах, а також у ряді менш насичених лісами районах Полісся. Їх захист від шкідників та хвороб проводиться на площі понад 300 тис. га в рік. Для своєчасного вияву й гасіння пожеж на площі 4 млн. га організовано авіаційну охорону лісів. [9, с. 41]

У країні активно ведуться лісовпорядні та лісовідновні роботи. Наприклад, у лісах державного значення лісовпорядження велися на площі понад 1264 тис. га, лісовідновлення – не 37,5 тис га, у тому числі насадження й посів лісу – на 35,4 тис га. Крім того збільшена площа насаджень в ярах, на піщаних та інших непридатних землях.

Важливе природоохоронне  значення в Україні, ландшафти якої зазнають активного впливу людини, має організація заповідних територій. Вони призначені для збереження типових для даної зони природних об’єктів, а також для збереження й відновлення цінних та унікальних природних комплексів чи їх важливих складових елементів.

До складу природоохоронних територій входять державні заповідники  і державні заповідно-мисливські господарства, державні національні парки, державні заказники, державні дендрологічні  парки, державні зоологічні парки, державні парки-пам’ятники садово-паркового мистецтва, державні заповідні урочища. Найвищий ступінь заповідності властивий державним заповідникам та державним національним паркам, в межах яких припиняється господарське використання усіх природних ресурсів.

Найбільші природоохоронні  території зосереджені в Херсонській, Рівненській, Київській, Чернігівській, Івано-Франківській, Львівській областях. Однозначно в ряді областей названий фонд досить обмежений: у Кіровоградській, Чернівецькій та Луганській областях він не перевищує 7 тис га.

Одними з найбільших є Карпатський державний національний природний парк, Синевірський державний  природний національний парк, Швацький державний природний національний парк, заповідник Асканія Нова.

Національним багатством України є її ліси. Нагадаємо, що загальна лісистість країни невелика – 14,3%. Однак ліси, як ландшафтні утворення виконують важливі захисні, природоохоронні, рекреаційні та естетичні виховні функції. До лісового фонду належать лісові площі, а також ті безлісі ділянки, що можуть бути залісненими. В Україні всі ліси є державною власністю. Найбільше їх в зоні мішаних лісів, Українських Карпатах, Кримських горах. Ліси України мають досить високу продуктивність, середньорічний запас деревини становить 153 куб м/га. Однак, Україна забезпечує свою потребу в деревині лише до 20-25%.

Зі схеми 2 видно, що ліси України за географічними особливостями  й народногосподарським значенням  можна поділити на дві групи. До першої належать: водоохоронні, водорегулюючі  та грунтозахисні (особливо у гірських районах Карпат і Криму), полезахисні, ліси особливого призначення і зелені зони міст, курортні, заповідні ліси та пам’ятки природи. До другої – ліси, що мають охоронно-промислове значення.

На мою думку, необхідно  припинити нищівну вирубку лісів, адже в багатьох районах України вже порушився природний баланс із-за безсистемної рубки, а втішне покращення в екологічній ситуації, на жаль, не можна віднести на рахунок збільшення площ лісів (майже всі фабрики – велетні, які викидали в атмосферу велику кількість відходів, стоять).

Схема 2

Роль і функції  лісів України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Перспективи розвитку та розміщення  лісопромислового комплексу України

 

У системі сформованих  міжгалузевих комплексів лісовий як виробничо-економічна система відіграє важливу роль. Питома вага його галузей у загальному обсязі виробництва товарної продукції України щороку становить близько 2,5%, середньооблікової чисельності промислово-виробничого персоналу – близько 4,5%, основних виробничих фондів 2%. Лісовий комплекс забезпечує реалізацію низки міжгалузевих функцій, які по стадійно об’єднуються в ланцюг «лісовирощування – заготівля – переробка».

Аналіз стану економки лісового комплексу, а також тенденцій  і пропозицій щодо його розвитку доцільно дослідити за двома основними складовими – сировинною базою та промисловим виробництвом. Даний методичний підхід є необхідним у зв’язку з традиційними особливостями організації лісогосподарського і лісопромислового виробництва у минулому, коли були гарантовані поставки лісоматеріалів з Росії та інших регіонів, а власним лісам відводилася природо захисна роль і ресурси використовувалися не на інтенсивній основі. Промислова переробка деревини, структура випуску продукції в цілому не були орієнтовані на конкурентні умови ринкового господарювання, на формування ефективного виробництва з урахуванням діяння ринкових законів (вартості, попиту, пропозиції, конкуренції).

З економічної та соціальної точок зору ліс та його ресури є  продуктом і предметом праці, а з економічної – засобом  виробництва компонентів середовища і регенеруючого впливу на навколишнє середовище, тобто ліс є товаром, має вартість. Належить до відновлюваних природних ресурсів, а тому повинен використовуватися в обсягах згідно з лісівничими принципами безперервності та невиснажливості. Продуктивність лісів України характеризується високими показниками: середній запас усіх лісів у 1996 р. склав 185 м³ (наприклад, в Індії – 216 м³/га, Румунії – 206, Угорщині – 200, США – 169, Польщі – 158, Франції – 115 м³/га); щорічний загальний приріс деревини – 36 млн. м³, щорічний середній приріст – 4 м³/га.

Користування деревинними  ресурсами в Україні в цілому має тенденцію до зменшення загальних  обсягів (у 1950 р. – 16,6 млн. м³, у 1965 р. – 14,3 млн.м³, у 1996 р. – 11,4 млн.м³, у 1997 р. – 10,4 млн.м³). За умов економічної кризи пропозиція деревини у 1997 р. становила 10,4 млн.м³, а попит на неї – 9,3 млн.м ³; за прогнозом на 1998 р., при попиті 9,7 млн.м³ і пропозиції 10,4 млн.м³ має бути забезпечене повне задоволення потреби держави і громадян у деревних ресурсах (навіть з певним розбалансуванням обсягів). Звичайно, це веде до нагромадження зошитів нереалізованої ділової деревини, які щоквартально коливаються від 300 тис. до 600 тис. м³, а це, у свою чергу, впливає на обсяги лісозаготівель.

 При аналізі стану  сировинної бази лісового комплексу  та ефективності її використання  слід також врахувати, що в  Україні 51% лісів законодавче   виділено до категорії захисних, в яких користування деревиною  обмежене або ж повністю заборонене (наприклад, в інших країнах площа захисних лісів не перевищує 14%). Крім того, продуктивність наявних деревостанів залежно від умов і деревної породи є на 30-50% нижчою, ніж у нормальних деревостанах (за таблицями ходу росту); використання щорічного середнього приросту деревини в Україні складає лише 0,64 м³/га, тобто у середньому приріс з одиниці площі у нас використовується на 16%, а в сусідніх країнах – на 75-100%; більш як ¼ площі лісів передано у довгострокове користування агропромисловому комплексу, де через низький рівень технології лісогосподарських робіт продуктивність деревостанів є у 2 рази нижчою, ніж у лісів державного підпорядкування. [8, с.15]

До основних пріоритетів  розвитку галузей належать:

• підвищення рівня використання продуктивності лісових земель;
• досягнення оптимальної структури виробництва деревних ресурсів;
• розвиток вітчизняного машинобудування для лісових галузей;
• підвищення продуктивності функціонуючих деревостанів;
• реконструкція діючих і будівництво нових підприємств, заводів за рахунок усіх можливих джерел фінансування;
• підвищення конкурентоспроможності вітчизняних видів продукції.

Реалізація завдань  структурної перебудови економіки  лісових галузей можлива за умови  формування моделі господарювання, яка  б відображала такі нові сучасні  напрями:

• орієнтацію галузевої структури виробництва на розвиток прогресивних видів продукції;
• відтворення лісових ресурсів на багатоцільовій, розширеній основі;
• переорієнтацію капітальних вкладень і структури джерел інвестування на впровадження госпрозрахунку і формування джерел власних ресурсів для лісогосподарського виробництва;
• розширення лісосировинної бази, в основному, шляхом інтенсифікації лісогосподарського виробництва;
• докорінну зміну структури споживання сировини шляхом залучення до виробництва макулатури, соломи, вторинних волокнистих матеріалів, деревних відходів, а також докорінну зміну структури випуску продукції на деревній основі.