Матеріальна відповідальність працівників

Матеріальна відповідальність працівників

Матеріальна відповідальність працівників — це один із видів  юридичної відповідальності, що виражається  в зобов'язанні працівників покрити цілком або частково матеріальний збиток, завданий з їхньої провини.

Найбільш суттєвими умовами  матеріальної відповідальності працівника є:

— перебування працівника в трудових відносинах із підприємством, установою, організацією, якій було заподіяно збитку;

— визначення розміру матеріальної відповідальності працівника;

— наявність провини працівника.

Умови матеріальної відповідальності працівників

Працівники несуть матеріальну  відповідальність за збиток, завданий підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових зобов'язань (ст. 130 КЗпП України).

Підставою для притягнення працівників до матеріальної відповідальності є наявність прямого дійсного збитку, завданого підприємству (установі, організації), де вони працюють.

Таким збитком є реальні, а не передбачувані збитки, що полягають  у втраті, погіршенні, зниженні цінності майна. Так, якщо з вини працівника було виведено з ладу верстат, прямим збитком  є вартість його ремонту.

Вимога відшкодування  вартості продукції, яку можна було б випустити за час простою  верстата, є незаконною, тому що це вже вимога про відшкодування втраченої вигоди, стягнення якого з працівника трудовим законодавством не передбачено. На працівника не може покладатися відповідальність за збиток:

— що належить до категорії  нормального виробничо-господарського ризику;

— заподіяний працівником, який перебував у стані крайнього збудження;

— що виник унаслідок  виконання працівником незаконного наказу власника або уповноваженого ним органу, що й призвело до збитку;

— завданий унаслідок стихійного лиха (землетрусу, повені, пожежі та ін.), якщо при цьому працівник виконував свої трудові обов'язки.

Відповідно до ст. 133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть:

1. працівники — за псування  або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування;

2. керівники підприємств, установ, організацій, їхні заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях і їхні заступники, якщо збиток завдано зайвими грошовими виплатами, неправильною організацією обліку та збереження матеріальних або грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям, випуску неякісної продукції, розкраданню й псуванню матеріальних або грошових цінностей.

Керівники підприємств несуть відповідальність або разом із працівниками, які завдали збитку, або самі, але за умови, що мова йде про прямий дійсний збиток і його не може бути відшкодовано безпосередніми винуватцями.

Працівники несуть матеріальну  відповідальність у повному розмірі збитку, завданого з їхньої провини підприємству, установі, організації, якщо:

— між працівником і  підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135 КЗпП України укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна й інших цінностей, переданих йому для збереження або з іншою метою;

— майно або інші цінності було отримано працівником під звіт за одноразовим дорученням або за іншими разовими документами;

— збитку завдано діями  працівника, що мають ознаки дій, переслідуваних у карному порядку;

— збитку завдано працівником, який перебував у нетверезому стані;

— збитку завдано недостачею, навмисним знищенням або псуванням  матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при виготовленні їх, а також інструментів, вимірювальних  приладів, спеціального одягу й інших  предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

— відповідно до законодавства  на працівника покладено повну матеріальну  відповідальність за збиток, завданий підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків (ст. 134 КЗпП України);

— посадова особа винна  в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (ст. 134, 237 КЗпП України).

Договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією тільки з працівниками, які досягли 18 років і обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані зі збереженням, опрацюванням, продажем (відпусканням), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей (ст. 135 КЗпП України).

Ці договори можна укладати в письмовій формі тільки з працівниками визначених категорій. До них належать:

— касири всіх спеціальностей;

— завідувачі складів й  комірники, які завідують окремими складами;

— завідувачі магазинів;

— завідувачі відділів або  секцій магазинів, якщо в цих відділах або секціях ведеться окремий облік товарів окремим штатом;

— інкасатори й експедитори;

— гардеробники;

— лоточники, продавці ларків і продавці друкованої продукції в кіосках;

— завідувачі ощадних кас, їхніх відділів й відділень, контролери;

— шофери, які займаються централізованим постачанням матеріалів та устаткування;

— шофери автобусів міжміського  й приміського сполучення, які працюють без кондукторів;

— шофери легкових і вантажних  таксомоторів;

— працівники, які одержують  і супроводжують товарно-матеріальні цінності;

— завідувачі господарства (якщо немає завідувачів складів);

— майстри дільниць, бригадири  й слюсарі станцій технічного обслуговування, що поєднують функції виконавця робіт з обов'язками завідувача складу;

— позаштатні агенти з розповсюдження преси;

— сортувальники, бригадири  сортувальників і оброблювачі передплати, які приймають передплату на газети й журнали або здійснюють касові операції;

— експедитори, відповідальні  за збереження вантажів при транспортуванні;

— керуючі будинками й  коменданти;

— кухарі, сестри-хазяйки  дошкільних дитячих установ і  таборів;

— завідувачі й кастелянші підприємств, гуртожитків і готелів;

— завідувачі гаражів, автомеханіки (якщо немає посади завідувача гаражу);

— головні тренери, тренери  за видами спорту;

— пакувальники, які одержують  товарно-матеріальні цінності зі складів для упаковування;

— вантажники, які супроводжують  вантажі і є відповідальними за збереження їх у дорозі;

— начальники цехів підготовки й комплектування сировини та готової продукції на швейних, взуттєвих, галантерейних, трикотажних виробництвах або підприємствах;

— старші майстри цехів, дільниць і змінні майстри цехів, дільниць, агрегатів, конвеєрів у всіх галузях легкої промисловості;

— лазники, які продають квитки і зберігають грошовий виторг;

— бібліотекарі;

— диспетчери транспортних господарств;

— заправники пальним автомашин  і тракторів;

— слюсарі-інструментальники, які приймають і видають інструменти;

— буфетники підприємств громадського харчування;

— завідувачі виробництва  підприємств громадського харчування;

— приймальники пунктів  прийняттю склотари (постанова Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 28.12.77 № 447/24).

До перерахованих працівників, з якими укладаються договори про повну матеріальну відповідальність, належать також інші категорії працівників, що слід враховувати при укладанні договору.

На підприємствах, в установах та організаціях недержавної форми власності за наявності в статуті положення, що передбачає можливість установлення матеріальної відповідальності й для інших категорій працівників, такі вимоги можуть передбачатися колективним договором.

Договори про повну  матеріальну відповідальність, укладені з особами, які не досягли 18-річного віку або не включені до переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсними і не мають юридичних зобов'язань щодо відшкодування збитку працівниками (ст. 135 КЗпП України).

Не може прирівнюватися до укладання договору про повну  матеріальну відповідальність взяття працівником одностороннього зобов'язання. Проте на працівника може бути покладено зобов'язання з відшкодування завданого збитку в межах повного його розміру, якщо для цього є інші вагомі підстави.

Матеріальна відповідальність у повному розмірі збитку, завданого з вини працівника, що має ознаки дій, переслідуваних у карному порядку, покладається на нього незалежно від того, чи є цей працівник матеріально відповідальною особою.

Повну матеріальну відповідальність за спеціальними законодавчими й нормативними актами незалежно від укладення договорів про матеріальну відповідальність несуть:

— працівники роздрібної торгівлі — за недостачу або псування переданих їм товарів, інвентаря, устаткування та ін.;

— касири — за незбереження всіх прийнятих ними цінностей і за пошкодження їх;

— працівники підприємств системи зв'язку — за загублення або затримку доставки всіх видів поштових і телеграфних відправлень тощо.

Колективна (бригадна) матеріальна  відповідальність установлюється лише в тому разі, якщо робота, пов'язана зі збереженням, опрацюванням, продажем (відпусканням), транспортуванням або застосуванням у процесі виробництва цінностей, яка на цьому підприємстві, в установі, організації виконується спільно, передбачена Переліком робіт, при виконанні яких допускається встановлення такої матеріальної відповідальності.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється за умови:

— погодження з профспілковим  комітетом;

— згоди всіх членів колективу (бригади);

— укладення письмового договору з усіма членами колективу (бригади).

Колективна (бригадна) відповідальність покладається лише на працівників, які  підписали договір. При постановці питання про притягнення працівника (бригади) до матеріальної відповідальності власник або уповноважений ним орган має довести наявність тих юридичних фактів, відповідно до яких закон передбачає покладання такої відповідальності (ст. 138 КЗпП України).

Типовий договір про матеріальну відповідальність працівників подано в дод. 7.

Процес відшкодування збитку, завданого  підприємству, установі, організації з вини працівника, має такі складові: — визначення розмірів збитку (ст. 135 КЗпП України); —- порядок відшкодування збитку (ст. 136 КЗпП України). Розмір збитку, завданого підприємству, установі, організації, визначається за фактичними витратами на підставі даних бухгалтерського обліку з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей, за вирахуванням зношення відповідно до встановлених норм.

При розкраданні, недостачі, навмисному знищенні або навмисному псуванні матеріальних цінностей збиток визначається на підставі висновків експертів.

Порядок визначення розміру збитку від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей установлено Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 № 116 зі змінами та доповненнями, внесеними Постановами Кабінету Міністрів України від 27.08.96 № 1009 і від 20.01.97 № 34.

Якщо збиток завдано з вини кількох  працівників, кожний із них відшкодовує  лише ту частину, яка припадає на нього, і не відповідає за інших. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо судом установлено, що збиток підприємству, установі завдано спільними навмисними діями кількох працівників або працівника й інших осіб (Постанова пленуму Верховного Суду України від 28.03.97 № 3).

Умови колективної (бригадної) матеріальної відповідальності визначаються письмовим договором, укладеним між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади) на підставі Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

Якщо в незбереженні матеріальних цінностей, крім членів колективу (бригади), з якими укладено договір, винні посадові особи, суд розглядає питання про притягнення їх до відповідальності в справі як співвідповідачів і визначає частину збитку, що відповідає ступеню провини кожного з них, і розмір збитку, що підлягає відшкодуванню, з урахуванням виду та меж матеріальної відповідальності, покладеної на них.

Решта збитку розподіляється між членами  колективу (бригади) відповідно до Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність (Постанова пленуму Верховного Суду України від 28.03.97 № 3).

Суд при визначенні розміру збитку, який підлягає відшкодуванню, крім прямого дійсного збитку враховує ступінь провини працівника й ту конкретну обстановку, в якій було завдано збитку (ст. 137 КЗпП України). До конкретної обстановки, з огляду на яку суд зобов'язаний зменшити розмір покриття завданого збитку, належать нестворення нормальних умов збереження майна, неналежна організація праці та ін. (Постанова Пленуму Верховного Суду СРСР від 05.07.74).