Менеджер як керівник, лідер і підприємець

Правові аспекти відображають структуру державних, політичних та економічних інститутів, здійснювану ними політику, законодавство, яке регулює бізнес, трудові відносини, податкову політику тощо.

Організаційно-технічні аспекти передбачають раціональну оцінку ситуації і систематичний відбір цілей та завдань, послідовне розроблення стратегії вирішення цих завдань, упорядкування необхідних ресурсів, раціональне проектування, організацію, керівництво і контроль за діями щодо реалізації цілей, мотивування й винагородження людей.

У розглянутих аспектах виявляється зміст менеджменту як діяльності, спрямованої на певний об'єкт.

Об'єкт управління - це керована ланка, елемент системи управління, який сприймає дію управління з боку інших елементів. У виробничих системах об'єкти управління є організаційно відокремленими підрозділами, дільницями, цехами, філіалами підприємств.

Вплив менеджменту на організацію та її зовнішнє середовище опосередковується виробничими відносинами, що зумовлює конституювання предмета менеджменту як діяльності.

Предмет менеджменту як діяльності — система виробничих відносин у процесі створення товарів (послуг), призначених для потреб ринку.

Менеджмент як управління в умовах ринкової економіки передбачає:

- орієнтацію організації  на попит і потреби ринку, конкретних  споживачів; виробництво видів продукції (послуг), які мають попит і можуть принести очікуваний прибуток;

- постійне прагнення  до підвищення ефективності виробництва: отримання оптимальних результатів  із меншими витратами;

- господарську самостійність, яка забезпечує свободу прийняття  рішень тими, хто відповідає за кінцеві результати організації, її підрозділів;

- постійний перегляд  цілей і програм залежно від  ситуації на ринку;

- встановлення остаточного  результату діяльності організації, її підрозділів на ринку;

- необхідність використання  сучасної інформаційної бази з метою здійснення багатоваріантних розрахунків для прийняття обґрунтованих і оптимальних рішень.

 

2. Основні принципи та характеристика функцій менеджменту

Принципи управління – керовані правила, що визначають основні вимоги до систем, структур й організації управління.

А. Файолю належить розробка ряду принципів адміністративного управління, які, на його думку, є універсальними для будь-якої організації. Ці принципи не втратили свого значення і в наш час:

1. Поділ праці. Спеціалізація є природним порядком речей. Метою поділу праці є виконання роботи, більшої за обсягом і кращої за якістю у разі застосування однакових зусиль. Це досягається завдяки зменшенню кількості цілей, на які мають бути спрямовані зусилля та увага.

2. Повноваження та відповідальність. Повноваження - це право віддавати наказ, а відповідальність - це зобов'язаність якісно виконати роботу; там, де видаються повноваження, виникає відповідальність.

3. Дисципліна. Дисципліна передбачає справедливе застосування санкцій. Дисципліна вимагає слухняності та поваги до досягнутих узгоджень між фірмою та її працівниками. Установлення цих узгоджень, які пов'язують фірму та її працівників, з яких виникають дисциплінарні відносини, має стати однією з головних цілей керівництва.

4. Єдиноначальність. Працівник має одержувати накази від одного безпосереднього начальника.

5. Єдність напряму. Кожна група, що діє для досягнення однієї мети, має бути об'єднана єдиним планом і мати одного керівника.

6. Підпорядкованість індивідуальних інтересів загальним. Це означає, що інтереси робітника або групи робітників не повинні переважати над інтересами підприємства в цілому. Якщо інтереси розходяться, то керівник повинен їх примирити.

7. Винагорода. А. Файоль вважає, що винагорода та метод оплати праці повинні бути справедливими і максимально задовольняти як співробітників, так і роботодавців.

8. Централізація. Нова думка тут полягає в тому, що централізація має розумну міру. В загальному випадку - чим більше підприємство, тим менше повинно бути централізації.

9. Ієрархія. Тут проводиться актуальна сьогодні думка про необхідність мінімальних ієрархічних сходинок, а також про користь горизонтальних зв'язків у системі управління.

10. Порядок. А. Файоль ділить порядок на «матеріальний» - порядок речей і «соціальний» - порядок людей. Стосовно речей порядок означає: «Всьому своє місце, і все на своєму місці»; стосовно людей: «Кожному своє місце, і кожен на його місці». Мова йде про необхідність точних знань виробництва і робітників з можливостями і потребами.

11. Справедливість. Вона забезпечується лояльністю і відданістю персоналу - з одного боку, добротою і об'єктивністю адміністраторів - з іншого.

12. Стабільність персоналу. А. Файоль розглядає плинність кадрів як причину і одночасно як наслідок неефективного керівництва. Стабільність персоналу - перша ознака доброго керівництва

13. Ініціатива. Адміністратор повинен стимулювати ініціативу знизу. Дуже сучасний принцип.

14. Корпоративний дух. Мова йде про важливість колективізму в роботі підприємства. Тому принцип «розділяй і володій» в управлінні виробництвом застосувати не можна. Повинні бути спільні інтереси у працюючих на виробництві людей.

Принципи управління А. Файоля дотепер успішно застосовують багато процвітаючих компаній. Він показав, що складний процес управління можна розділити на послідовно пов’язані сфери та функції. Його думка, що управління є безперервним процесом, який починається з планування та закінчується контролем, і нині є актуальною.

Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності (трудові процеси у сфері управління), які забезпечують управлінську дію. Вони відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. Процес управління здійснюється шляхом реалізації певних функцій.

Управління розглядається як процес, оскільки робота для досягнення мети за допомогою іншої - це не якась одноразова дія, а серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, дуже важливі для успіху організації. їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також є процесом, тому що складається із серії взаємопов'язаних дій. Процес управління - це є загальна сума всіх функцій, а саме:

- планування;

- організація;

- мотивація;

- контроль;

- регулювання.

Після визначення комплексу цілей діяльності організації постає потреба в упорядкованому плануванні — прийнятті рішень про те, що робити, як робити, хто і що повинен робити. Організація приступає до планування своєї діяльності.

Планування як функція менеджменту — конкретизація цілей у системі показників соціально-господарської діяльності організації та розроблення стратегії й тактики виробничої, управлінської діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту і виконання розроблених планів.

Планування в менеджменті має такі завдання:

- свідома організація  виробничо-господарської діяльності;

- спонукання працівників  «заглядати в майбутнє», тобто  прищеплення їм здатності погоджувати  щоденні дії з перспективою  розвитку організації;

- використання плану  як критерію для контролю фактичних параметрів;

- організація щоденної  особистої праці всіх працівників  управління.

Отже, планування спрямоване на оптимальне використання можливостей організації, у тому числі на найефективніше використання всіх видів ресурсів і усунення помилкових дій, які можуть призвести до спаду ефективності діяльності організації. Планування як діяльність охоплює:

- деталізацію цілей у  формі завдань, вирішення яких  необхідне для досягнення загальних  цілей;

- визначення засобів  і способів вирішення завдань;

- забезпечення виконання  завдань необхідними ресурсами  — пошук їх джерел і способів  оптимального розподілу в часі, між сферами (галузями) діяльності  організації та між виконавцями.

Планування є виявом свідомої діяльності, оскільки спонтанні дії характеризуються передусім відсутністю плану.

Наступним кроком після визначення перспективи і майбутніх параметрів діяльності організації є її побудова, яка закріплює повноваження, завдання, обов'язки працівників у різних підрозділах і на різних рівнях управління.

Організування — вид управлінської діяльності, який відображає процес формування структури управління організацією.

Сутність цієї функції менеджменту утворюють такі структурно-функціональні аспекти:

- поділ організації на  підрозділи відповідно до цілей  і стратегії (департаменталізація);

- встановлення взаємовідносин  повноважень вищих і нижчих  рівнів управління і забезпечення  можливості розподілу та координації  завдань.

Організування ґрунтується на трьох категоріях: повноваження, відповідальність й делегування.

Повноваження — обмежене право використовувати матеріальні, фінансові, трудові та інші ресурси підприємства і спрямовувати зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань.

Повноваження делегують відповідній посаді, а не особі, тобто при зміні роботи змінюються і повноваження працівника.

Відповідальність — покладений на посадову особу обов'язок виконувати поставлені завдання і забезпечувати їх позитивне виконання.

Делегування — передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.

Загалом делегування є способом домогтися виконання роботи іншими людьми. Водночас воно є актом, який перетворює людину на керівника.

З метою подолання проблеми делегування повноважень і приймання відповідальності доцільно забезпечити чіткий функціональний розподіл, прозорість інформації, створити дієві мотиваційні механізми тощо.

Мотивування — вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання себе та інших працівників до діяльності, що спрямована на досягнення особистих цілей і цілей організації.

У процесі історичного розвитку мотивація як економічна категорія пройшла два етапи:

- застосування політики «батога та пряника»;

- використання методів  психології і фізіології (згідно з доктринами Зігмунда Фрейда (1856—1936), Е. Мейо, М. Туган-Барановського та ін.).

Мотивація ґрунтується на двох категоріях: потреби — відчуття фізіологічної або психологічної нестачі чого-небудь і винагороди — те, що людина вважає цінним для себе.

Після планування, організування і мотивування діяльності в організації виникає потреба в забезпеченні постійних спостережень за ходом виробничо-господарських процесів та у виявленні проблем, які перешкоджають її успішному здійсненню.

Контролювання — вид управлінської діяльності щодо оцінки рівня виконання завдань і досягнення цілей, виявлення відхилень, збоїв, недоліків та причин їх виникнення з метою уникнення нагромадження й повторення помилок, мінімізації втрат, подолання складних організаційних проблем тощо.

Контролювання є важливим чинником забезпечення стабільності, передбаченого рівня розвитку економічного суб'єкта, уникнення криз. Важливими елементами контролювання є спостереження за станом суб'єктів економіки, цілеспрямований збір та аналіз інформації про них з метою прийняття оптимальних рішень.

Об'єктивна зумовленість і необхідність реалізації контролювання як функції менеджменту зумовлені такими чинниками:

- складністю технологічних процесів в організації;

- невизначеністю середовища (зміни законів, політики, структури організації, технології, ринку, складу і кваліфікації працівників організації тощо);

- динамізмом науково-технічного розвитку;

- ймовірністю виникнення кризових ситуацій;

- особливістю глобалізації;

- доцільністю підтримання успішних програм, напрямів діяльності організації;

- тиском з боку конкурентів;

- боротьбою за ринки збуту товарів тощо.

Мета контролю полягає в максимальному забезпеченні фактичних результатів очікуваним.

Для того щоб контроль відповідав своєму призначенню і реалізував свої функції, він повинен: базуватися на чітко визначених нормативах, гнучких, динамічних технологіях; відображати пріоритети організації відповідно до її стратегічного спрямування і діяльності; орієнтуватися на досягнення конкретних результатів; відповідати основному для організації виду діяльності; забезпечувати своєчасність, мобільність, надійність, гнучкість контрольних операцій; бути простим, зрозумілим, економічним (ґрунтуватися на співставленні витрат на його здійснення з досягнутими результатами).