Організація операційних процесів

     Для того, щоб ефективно управляти виробництвом, викладених компонентів виробничого менеджменту явно недостатньо. Необхідно чітко виявити сам об'єкт управління, тобто те, на що спрямоване управління, виявити форми і види самих управлінських впливів, форми зв'язків між складовими системи управління, і тільки тоді ми зможемо говорити про завдання виробничого менеджменту і методи їхнього вирішення.

У цьому зв'язку доцільно глянути (хоча б гіпотетично) на виробничий процес з різних точок зору, для чого скористаємося деякими схемами.

З позиції вищого керівництва фірми виробничий процес може бути представлений у вигляді «чорної шухляди». Керівника вищого рангу, у першу чергу, цікавить вихід, результат виробничого процесу, тобто мета і ступінь її досягнення. Потім те, що необхідно дія досягнення мети, тобто вхід. І тільки потім, якщо щось не спрацьовує, розглядався сам виробничий процес і умови його функціонування (рис. 4).

 

 

 

 

Р

М

Ф

Т  вхід      вихід

И         

 

                Рис. 4

 

Предметом занепокоєння операційних (виробничих) менеджерів є безперебійність виробничого процесу, усіх його забезпечуючих складових й інфраструктур, спрямованих на досягнення поставлених цілей (плану) організації.

На вході «чорної шухляди» зображені стрілками п'ять видів ресурсів, необхідних для функціонування будь-якого підприємства.

Це:

• люди — трудові ресурси (Р);
• матеріали — матеріальні ресурси (М);
• капітал — фінансові ресурси (Ф);
• технологія   - технологічні ресурси (Т);
• інформація -  інформаційний ресурс (І).

Рис. 1.11. Ресурсна схема виробничого процесу [2]

Раніше у вітчизняній науці управління розглядали чотири види виробничих ресурсів: трудові, матеріальні, фінансові і технічні. Під технічними ресурсами малися на увазі машини, устаткування, силові установки і т.д. Вважалося, що цих чотирьох видів цілком достатньо для функціонування виробничих процесів.

Інформація, хоча і враховувалася в системі управління, однак, до категорії ресурсів її не відносили. Найчастіше інформаційне забезпечення вважалося видом діяльності і тому зараховувалося до категорії функцій управління.

У період розвитку ринкових відносин значення інформації різко зросло. Без неї неможливо почати нову справу, переходити на новий продукт, технологію, вижити в конкурентній боротьбі. Без інформації не може обійтися жодне підприємство, а для деяких даний ресурс є домінуючим. Тому з повною підставою можна перейняти зарубіжний досвід і віднести дану економічну категорію до розряду виробничих ресурсів.

Аналогічно можна вчинити і з технологією, тому що будь-який технологічний процес сучасності не мислимий без технічних засобів, тобто відповідного устаткування, машин і механізмів, застосовуваних при виготовленні тих чи інших продуктів. Проте, певний інтерес викликає підхід авторського колективу під керівництвом д.сн., проф. Градова А.П. до переліку і складу виробничих ресурсів, викладених у роботі [2]. Вони стверджують, що до складу виробничої системи (ВС) будь-якого рівня ієрархії (підприємство, цех, ділянка, робоче місце) традиційно включають наступні ресурси:

1. Технічні ресурси (особливості виробничого устаткування, інвентарю, основних і допоміжних матеріалів і т.п.).
2. Технологічні ресурси (динамічність методів технології, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові заділи й ін.).
3. Кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхня здатність адаптуватися до зміни цілей ВС).
4. Просторові ресурси (характер виробничих приміщень, території підприємства, комунікацій, можливість розширення й ін.).
5. Ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих ВПЛИВІВ І Т.П.).
6. Інформаційні ресурси (характер розташовуваної інформації про саму ВС і зовнішнє середовище, можливість її розширення і підвищення вірогідності І Т.П.).
7. Фінансові ресурси (стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній та ін.).

Далі автори зовсім справедливо відзначають: «Кожний із зазначених видів ресурсів являє собою сукупність можливостей досягнення цілей ВС. Це означає, що, маючи у своєму розпорядженні ті чи інші засоби виробництва (верстати, допоміжне устаткування, сировину і матеріали, інструменти й інвентар і т.п.), кадри (робітники відповідних розрядів, ІТП відповідної кваліфікації, науковці і т.д.), виробничі приміщення з визначеними характеристиками, дороги, споруди та інші ресурси, ВС здатний у тім чи іншому ступені задовольняти нестатки, що змінюються, потреби і запити потенційних покупців» [2, с. 21].

Розглянемо коротенько запропонований підхід до класифікації (переліку) зазначених ресурсів.

Як уже говорилися, технологічні ресурси, тобто сучасні технології не можуть існувати самі по собі (без машин, механізмів, устаткування і т.п.) вони нерозривно пов'язані між собою, являють собою єдине ціле, тому, розглядаючи технологію як складний ресурс, ми маємо на увазі і технічні ресурси, розгляну і і раніше як окремий фактор виробництва.

Кадрові ресурси, усе-таки доцільніше іменувати як трудові ресурси організації, що відбиває не тільки здатність .людини до праці (робоча сила), але й, дійсно, демографічні характеристики, професію, спеціальність, кваліфікацію і т.п. Інакше кажучи, «трудові ресурси», як економічна категорія, як термін, визначення (дефініція) повніше і точніше категорії «кадрові ресурси».

Якщо з такими наведеними факторами виробництва, як «інформаційні» і «фінансові» ресурси в нас немає розходжень у принципових підходах, то вони виникають у відношенні просторових ресурсів і ресурсів організаційної структури системи управління.

Зрозуміло, що характер виробничих приміщень, територія підприємства, комунікації, можливість розширення виробництва і підприємства є, у першу чергу, важливими характеристиками потенціалу підприємства і до ресурсів, як окремих факторів виробництва, їх віднести складно. Більше того, організація самої технології будь-якого виробництва, наприклад, розміщення технологічних ліній, вимагає використання просторових параметрів, тому вони природним чином «вписуються» у відповідний технологічний ресурс. Нарешті, у відомій роботі «Основи менеджменту» [3, с. 32] автори зовсім чітко і вірно вказують: «Загалом мета всякої організації включає перетворення ресурсів для досягнення результатів». Складно сказати, як можна просторові параметри й організаційну структуру перетворити для одержання запланованих результатів.

У той же час у наведеному переліку відсутній такий найважливіший фактор виробництва (предмет праці), як матеріальний ресурс, що є головним об'єктом перетворень з досягнення поставлених цілей.

Говорячи про структуру управління і, пов'язану з нею структуру організації, варто згадати їхню суть і призначення. «Найкраща структура — це та, котра щонайкраще дозволяє організації ефективно взаємодіяти з зовнішнім середовищем, продуктивно і доцільно розподіляти і направляти зусилля своїх співробітників і, таким чином, задовольняти потреби клієнтів і досягати своєї мети з високою ефективністю» [3].

Більш широко трактує структуру О.С. Виханський, який розглядає структуру [4] як можливість взаємодіяти різних сторін: «організація — зовнішнє середовище», «підрозділ — підрозділ», «група — група», «індивід — організація» і, до яких можна додати відносини «начальник — підлеглий».

У результаті взаємодії всіх складових системи ресурсів досягається ефект цілісності, тобто виходять нові властивості, якими кожен окремий вид ресурсу не володіє. Наприклад, не можна вчасно вивести на потрібний сегмент ринку товар, що відповідає його вимогам, не володіючи відповідними ресурсами усіх видів, можливостями застосовуваного устаткування, можливостями використовуваної технології, кваліфікаційними можливостями кадрів і т.п. І, навпаки, кожен окремий ресурс не може розкритися цілком поза зв'язком з іншими ресурсами: можливості, якими

володіють верстати, не можуть бути реалізовані без відповідної кваліфікації працівників, без застосування відповідних основних і допоміжних матеріалів, без необхідних характеристик виробничих приміщень.

Таким чином, проведений аналіз дозволяє зупинитися на п'ятьох, раніше наведених ресурсах (див. рис. 4) і зробити наступне визначення. Ресурси — це керовані фактори виробництва, що володіють вартісними властивостями і перетворюючими можливостями, необхідні для забезпечення функціонування і розвитку виробничих процесів з метою досягнення запланованих результатів. 2. Завдання підприємства - зробити ресурси продуктивними. Вимірювання продуктивності (Productivity) - основний засіб для порівняння якості менеджменту різних підрозділів підприємства або менеджменту різних підприємств. Продуктивність охоплює та характеризує всі зусилля, затрачені підприємством. Це перша перевірка компетентності менеджменту. 
Постійне підвищення продуктивності - одне з найскладніших завдань менеджменту, оскільки продуктивність - це баланс між багатьма чинниками, і лише деякі з них піддаються чіткому визначенню та вимірюванню. Мета не в тому, щоб знайти одну досконалу міру продуктивності, а у використанні ряду (системи) вимірників. 

Однак в організації керують не тільки розглянутими ресурсами і процесами. Досягти мети можливо лише при реалізації випущеної продукції чи шляхом надання яких-небудь послуг. А це пов'язане з зовнішнім середовищем, що є споживачем продукту, який випускається, і джерелом постачання ресурсів організації. Адже зовнішнє середовище є не тільки джерелом погроз, але й можливостей. Інакше кажучи, менеджмент не обмежується управлінням ресурсами, виробництвом, але й організацією в цілому. Це поняття пов'язане з одержанням прибутку, тобто, досягненням мети підприємства, що приносить дохід.

Зрозуміло, що без характеристики власного потенціалу не можна ні висунути перспективу цілей ВС, ні виробити оптимальну (кращу) стратегію їхнього досягнення. Помітимо, що поняття «потенціалу» тісно пов'язане з характером цілей. Для одних цілей існуючий потенціал ВС (тобто сукупність можливостей) буде високий, для інших — низький. Для досягнення одного набору цілей немає потреби змінювати спрямованість фірми, для іншого — необхідно її істотно переглянути.

Оскільки ми розглядаємо ВС як об'єкт ситуаційного управління, нас, у першу чергу, повинна цікавити відповідь на запитання про те, якими можливостями ми володіємо в даний час і які можливості ми повинні мати в цікавлячій нас перспективі, щоб забезпечити конкурентоспроможність фірми.

У культурі розвинутих капіталістичних країн поняття «менеджмент» дуже часто сусідить з поняттям «бізнес». Бізнес — це діяльність, спрямована на одержання прибутку шляхом створення і реалізації певної продукції чи послуг.

У ринковій економіці істотну роль відіграє такий людський фактор, як підприємницька здатність (заповзятливість). Це особливий вид діяльності, що надає руху й організує взаємодію всіх інших видів ресурсів ВС.

В українській мові є синонім слову «бізнес» — «підприємництво», що відроджується в даний час і означає всяку господарську справу і ділові відносини між його учасниками.

Підприємництво характеризується такими ознаками, як самостійність, відповідальність, ініціативність, ризик, динамічність, активний пошук рішень в економічній діяльності підприємства. Як повноправний вид господарської діяльності воно використовує виробничі ресурси: матеріальні, трудові, фінансові, технологічні й інформаційні.

Для підприємництва необхідні основні засоби: земельні ділянки, будинки, приміщення, машини, устаткування. Вони потрібні не тільки безпосередньо для виробництва, але й для збереження, транспортування, продажу продукції, управління.

В залежності від виду підприємництва використовують ті чи інші ресурси, головним з яких у початковій стадії є капітал. Основу виробничого підприємництва становить виробництво будь-якої спрямованості (матеріальне, інтелектуальне, творче), при якому підприємець, використовуючи власні чи здобуті знаряддя і предмети праці, робочу силу, організує виробництво продукції, послуг, інформації, духовних цінностей для наступного продажу [5].

Основна функція виробничо - підприємницької діяльності — організація виробництва (рис. 5).

 

 

 

 

 

                                           Рис. 5

 

Здійснення виробничою підприємництва пов'язане з придбанням матеріальних ресурсів (М) за гроші (Д„), основних засобів (Ф) за гроші (Дф), робочої сили (Р) з витратами на оплату праці (Др). У величину Др входить і зарплата самого підприємця як витрати, оплачувані з виторгу за реалізацію товару.

Крім перерахованих витрат, підприємець (виробничник) несе витрати на придбання самої різної інформації, на транспортування і збереження матеріалів, готової продукції, ремонт устаткування, оплату кредитів і т.д.

Завершується процес випуском готової продукції, що у вигляді товару реалізується покупцю (споживачу) чи в торгову мережу. Виторг від продажу товару залежить від обсягу реалізації і відпускних цін. І основне завдання підприємця полягає в тім, щоб виробництво окупилося, дало прибуток, тобто виторг Дт повинен перевищувати втрати (Дя+Д,+ Дф) і всі додаткові витрати, податки, платежі. Прибуток вважається нормальним, якщо відсоток прибутку перевищив відсоток доходу від коштів, покладених у банк на депозит.

Зрозуміло, що зазначені непрості умови стримують розвиток підприємництва. Крім того, даний вид бізнесу вимагає високої кваліфікації, а складності і невисока престижність виробничої діяльності спонукають бізнесмена шукати більш доступні і легкі джерела доходу.

З іншого боку, недосконалість податкового законодавства також не стимулює розвиток вітчизняного підприємництва з виробництва товарів дія країни. Хоча саме виробниче підприємництво необхідне суспільству як можливість реалізації національної ідеї, дійсної незалежності, а самому бізнесмену, що тяжіє не до миттєвої вигоди, дає стабільний успіх у перспективній стійкій справі.