Організація управлінської праці як основа успішної діяльності підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

 

 

 

 

Кафедра УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ І ЕКОНОМІЧНОЇ  ТЕОРІЇ

 

КУРСОВА РОБОТА

 

З дисципліни: «Науково-дослідна робота студентів»

_________________________________________________________

 

 

Тема: Організація управлінської праці як основа успішної діяльності підприємства

 

Студент ________________________________                 ____________________

(прізвище, ініціали)                                                    (підпис)

 

 

Група ____________________

 

Керівник роботи ____________________________________          

                                 (посада,прізвище,ініціали)                                     (підпис)

 

2_______р.

 

 

Захищена з оцінкою ________________________

 

 

Комісія:

_________________________________________             

(посада,прізвище,ініціали)                                                      (підпис)

 

__________________________________________            

(посада,прізвище,ініціали)                                                      (підпис)

 

__________________________________________            

(посада,прізвище,ініціали)                                                       (підпис)

 

 

Дата ________________________

 

Луганськ

 

План

ВСТУП……………………………………………………………………….....3 
1. СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ…………….5

1.1. Управлінська  діяльність як специфічна складова  суспільного виробництва……………………………………………………………….........5

1.2. Сутність, зміст, предмет,  об'єкт та особливості управлінської праці…………………………………………………………………………….13

2. ОРГАНІЗАЦІЯ  ВЗАЄМОДІЇ ТА ПОВНОВАЖЕНЬ. РОЗПОДІЛ  ТА КООПЕРАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ  ПРАЦІ…………………………………..37

2.1. Організація  взаємодії як функція управління. Делегування повноважень……………………………………………………………………37

2.2. Основні  види та принципи професійно-кваліфікаційного  розподілу й кооперації управлінської  праці………………………………………………..51

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………64

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………..65

Вступ

Зміни, що відбуваються останнім часом у сфері суспільної організації праці, об’єктивно потребують вдосконалення правового регулювання трудових відносин, які виникають за умов сумісництва та суміщення професій (посад). Сьогодні ці форми організації праці мають неабияке значення для української економіки та суспільства, оскільки дозволяють поліпшити громадянам життєвий рівень шляхом розширення джерел матеріального доходу, сприяють подоланню вузькопрофесійного поділу праці і створюють умови для більш повного розвитку професійних та інтелектуальних здібностей працівника, дозволяють більш якісно (кваліфіковано) виконувати трудові функції та економити трудові ресурси. Але існуюча нормативно-правова база у сфері регулювання сумісництва та суміщення професій (посад) в основному формувалася до часів перебудови і реформ в українському суспільстві. У зв'язку з цим чимало питань, що висуває перед нею життя, залишається без відповіді, що є реальною перешкодою у справі ефективної реалізації трудовим правом своєї захисної функції. Тому природно потребують дослідження відносини в галузі застосування праці за сумісництвом та суміщення професій (посад), на часі перегляд їх сутності та обсягу, а також удосконалення правового регулювання у цій сфері в умовах ринкової економіки.

З давніх давен  і досі люди займаються працею, але на початковій стадії розвитку ринку праці, працюючі навіть не замислювались над тим, що будь-яку працю треба організовувати, тому що неорганізованість праці не є перспективою для покращення та підвищення рівня продуктивності виробництва.

В сьогодення можна сказати, що саме процес організації праці  став, насамперед, найважливішою початковою ланкою кожного підприємства, фірми, організації тощо.

Менеджмент дозволяє підприємству бути чимось більшим, ніж  сума його окремих компонентів –  капіталу та співробітників. Підприємство – насамперед люди. Звідси випливає третє визначення терміну: менеджмент – це організація роботи людей, співробітників. Отже, приймаючи рішення, менеджери повинні постійно мати на увазі не тільки високу рентабельність підприємства, але й проблеми існування своїх співробітників, а також споживачів, які реально обумовлюють необхідність функціонування підприємства й роботи його менеджерів, заради яких підприємство існує. Кожне рішення, що приймається, повинно свідчити про економічну користь підприємства. Таким чином, забезпечення існування підприємства на ринку можна вважати основним завданням менеджменту. В зв'язку з цим довгостроковому плануванню в його роботі надається велике значення. Одним з важливих завдань менеджменту є також створення нового ринку та збереження швидкого реагування на всі зміни в соціальній сфері ринку.

Дуже важливим є праця  не тільки підлеглих, а й самого керуючого (менеджера). Якщо керівник буде зухвало  відноситися до своїх найманих працівників, до своєї роботи, то і виробництво буде повільним, несвоєчасним, а також ця організація не буде мати великого авторитету, прибутку, конкурентоздатності, не буде займати чіткої позиції на ринку праці на світовій арені.

Мета роботи: дослідити, як організація  управлінськї праці впливає на ефективність управління.

1. СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

1.1. Управлінська діяльність як  специфічна складова суспільного виробництва

Діяльність - це спосіб існування та розвитку суспільства і людини, всебічний процес перетворення нею оточуючої природної і соціальної реальності (включаючи саму людину) у відповідності з її потребами, цілями та завданнями.

Діяльність людини - це система дій, їх упорядкована сукупність, спрямована на пізнання, трансформацію чи стабілізацію певного об'єкта.

Діяльність охоплює  матеріально-практичні, інтелектуальні, духовні операції, зовнішні й внутрішні  процеси. Діяльністю є робота думки так само, як і робота рук, процес пізнання так само, як людська поведінка.

Характерні ознаки діяльності:

- цілеспрямованість;

- предметність;

- детермінованість суспільними  умовами;

- розподіл і кооперація  функцій;

- обмін результатами  діяльності;

- спілкування діючих  індивідів.

Діяльність має цілеспрямований  характер, тобто це активність, спрямована на досягнення поставленої мети. Для  неї характерна попередня обгрунтованість. Після того, як мету поставлено, людина аналізує ситуацію, в якій їй доведеться діяти, і обирає способи та засоби її досягнення, визначає послідовність своїх майбутніх дій.

Людині притаманна праця  як цілеспрямована діяльність і підприємливість. Її становлення й удосконалення  проходило на протязі багатьох тисячоліть разом з розвитком людини і суспільства. Цей процес продовжується і донині.

У процесі діяльності людина (чи група людей) взаємодіє  з предметами і засобами праці, а  також з оточуючим середовищем  для досягнення мети.

Процес трудової діяльності є повторюваною взаємодією працюючих людей зі знаряддями та предметами праці, яка здійснюється у часі та просторі відповідно до технології та умов.

Сім ключових елементів у структурі трудової діяльності:

1. Суб'єкт (індивід), наділений  активністю, яку він спрямовує  на об'єкт, умови середовища, інших індивідів;

2. Предмет (об'єкт), на  який спрямована активність суб'єкта;

3. Мета - передбачуваний, бажаний результат;

4. Засіб (знаряддя) праці  - засоби (предмети), які використовує  суб'єкт для досягнення поставленої  мети;

5. Процес впливу суб'єкта на об'єкт (власне трудова активність людини, яка поєднує засоби і предмети праці, має техніко-організаційний і соціально-економічний аспекти), спосіб дії, технологія діяльності, тобто послідовність способів, методів і прийомів впливу суб'єкта на об'єкт;

6. Оточуюче середовище, умови, в яких відбувається  діяльність;

7. Результат - реальний  продукт цього впливу, те, що отримує  людина у підсумку трудової  діяльності, який може співпадати  з метою, але може і не  співпадати. У першому випадку  праця досягла мети, у другому - мета не досягнута, і трудова діяльність може бути продовжена.

Абстрагований від конкретного  змісту процес витрачання робочої сили, який свідомо, цілеспрямовано і доцільно поєднує засоби з предметом праці  та перетворює його у корисний результат (продукт), тобто сам процес праці є системоутворюючим фактором праці як системи. Без працюючої людини немає суспільного виробництва як функціонуючої системи.

Диференціація сукупної праці суспільства є процесом, який супроводжується появою якісно нових видів трудової діяльності. Систематизувати її форми можна за різними особливостями компонентів праці.

Види праці розрізняють  в залежності її від критерію, взятого  за основу.

З того часу, як людина почала виробляти предмети споживання, застосовуються різні засоби і способи виробництва. Різними видами конкретної праці здійснюються різні виробничі процеси. З розвитком засобів виробництва і потреб суспільства збільшуються його обсяги і з'являються нові технології. Це приводить до збільшення кількості технологічних процесів у суспільному виробництві та урізноманітнення конкретних видів праці.

Розподіл праці - об'єктивно зумовлений розвитком всіх елементів виробничих сил процес розчленування і спеціалізації суспільного виробництва, який супроводжується виокремленням окремих видів праці, трудових функцій у самостійні сфери діяльності різних груп людей.

Розвиток суспільного  розподілу праці проявляється у  розвитку професійного розподілу. Якщо розглядати його з точки зору професійної  спеціалізації працюючих, то розчленування робіт та їх розподіл відбувається відповідно до таких ознак:

- технологічної однорідності  робіт за змістом;

- обсягу цих робіт;

- можливості їх відокремленого  виконання.

Професійний розподіл праці  означає виділення й відповідну класифікацію працівників за спільністю спеціальних знань і навичок, необхідних для роботи в певних галузях, тобто розглядає людину як фахівця у тій чи іншій сфері трудової діяльності. Як загальна форма суспільного розподілу праці він характеризується місцем і діяльністю працівника у виробництві продукту певного виду.

Розподіл напрямів суспільного  виробництва визначається відмінністю  у засобах праці і цілеспрямованої  діяльності людини у створенні споживчих  вартостей. Це зумовлює різні умови, які визначають характер трудової діяльності працівників та її ст, і передбачає наявність у них певного рівня теоретичних знань, досвіду і спеціальних умінь та навичок для виконання конкретної роботи.

Матеріальною основою  виокремлення професій є засоби праці  і технологічні процеси. Професія розглядається як системний елемент, механізм у технологічному ланцюзі, без якого сама технологія неможлива. Широта і глибина професій, а також ступінь їх диференціації зумовлені рівнем розвитку суспільного виробництва. Оберненою стороною диференціації видів праці є диференціація професійної структури суспільства, яка відображається у появі нових, спеціалізованих на певній трудовій функції груп. Професійне групування - це закріплення конкретних видів праці за певними групами людей, об'єднання їх спільністю знань та навичок.

Загальні ознаки професіоналізму:

- володіння спеціальними  знаннями про цілі, зміст, об'єкти  і засоби праці;

- володіння спеціальними  уміннями на підготовчому, виконавському,  підсумковому етапах діяльності;

- оволодіння спеціальними  властивостями особистості і характеру, що дозволяють здійснювати процес діяльності й одержувати очікувані результати;

- мінімальна напруженість  і максимальна повторюваність  успіху.

Професіоналізм, який розглядається  як інтегральна властивість, - це сукупність найбільш стійких особливостей людини-професіонала, що забезпечують певний якісно-кількісний рівень професійної діяльності, характерний для даної людини.

Професіоналізм, як стійка властивість особистості й діяльності, закладається в процесі загальної  та професійної освіти.

Професія - спеціалізована діяльність, об'єктивно необхідна для функціонування суспільних систем, яка існує незалежно від суб'єкта, заздалегідь дана, зумовлена процесами розподілу праці й вимогами технології та структури виробництва і суспільства.