Системна модель, еволюція організації, організаційний механізм

•          практично використовувати навички раціональної організації управлінської праці;

•          спрямувати діяльність колективу на захист інтересів України при здійсненні комер-ційної діяльності на внутрішньому та зовнішньому ринках;

•          захищати права споживачів;

•          вирішувати питання добору, оцінювання, наймання, виховання, розвитку та вивіль-нення кадрів, концентрувати зусилля на безперервному підвищенні якості роботи персо-налу;

•          використовувати методи наукової організації праці і оргпроектування, ефективні сис-теми мотивації та оплати праці;

•          вирішувати конфліктні ситуації у колективі та здійснювати профілактику конфліктів;

•          формувати організаційну культуру бізнесу на підприємстві;

•          формувати у працівників підприємства науковий світогляд і сприйняття духовних цінностей;

•          забезпечувати соціальний захист працівників;

•          оцінювати виробничо-економічний потенціал організації, планувати та прогнозувати діяльність організації чи підрозділу; розраховувати обсяги діяльності та динаміку розвитку;

•          оцінювати дані статистичної звітності та бухгалтерського обліку з основних господар-ських операцій;

•          працювати з банками та іншими кредитно-фінансовими установами; контролювати всі види розрахунків;

•          забезпечувати ризикозахищеність та конкурентоспроможність діяльності підпри-ємства;

•          вільно володіти державною, однією іноземною мовою, а також уміти користуватися однією із слов’янських мов у своїй професійній діяльності.

 

2. Умови виникнення  ризикової ситуації. Аналіз та  оцінювання ризику. Критерії ризикозахищенності  організації.

Поняття ризикової ситуації можна визначити як сукупність різних обставин і умов, що створюють певну обстановку для того чи іншого виду діяльності. Іншими словами саме сукупність умов і обставин створюють ризикову ситуацію і виступають причинами ризику.

Ризикова ситуація зв'язана  зі статистичними процесами і її супроводжують три одночасних умови:

• наявність невизначеності;
• необхідність вибору альтернативи (при цьому варто мати на увазі, що відмовлення від вибору також є різновидом вибору);
• можливість оцінити ймовірність здійснення вибраних альтернатив.

Слід зазначити, що ризикова ситуація якісно відрізняється від  ситуації невизначеності. Ситуація невизначеності характеризується тим, що ймовірність  появи результатів подій чи рішень стосовно цих подій у принципі не має одностайної альтернативи.

Ризикову ситуацію можна  охарактеризувати як різновид невизначеності, при якій поява події ймовірна і може бути визначена. Тобто в  цьому випадку об'єктивно існує  можливість оцінити ймовірність  появи подій, що виникають у результаті сумісної діяльності партнерів по виробництву, дій конкурентів чи противника, впливу природного середовища на розвиток економіки, впровадження науково-технічних досягнень тощо.

Створення ризикової  ситуації обумовлено такими об'єктивними  факторами:

• випадковий характер подій, що визначають, який з можливих насідків реалізується на практиці;
• відомі ймовірності наслідків і очікувані результати; непередбачені зміни у внутрішніх і зовнішніх умовах діяльності;
• наявність альтернативних рішень; ймовірність виникнення збитків; ймовірність одержання додаткового прибутку. Позначені фактори є зовнішньою характеристикою виникнення ризикової ситуації. Але управління цією ситуацією здійснюється суб'єктом, який має певні особливості, тому суб'єктивні фактори, що обумовлюють виникнення ризикової ситуації наступні: суб'єкт, що робить вибір з декількох альтернатив, має в розпорядженні об'єктивні ймовірності одержання передбачуваного результату, що ґрунтуються, наприклад, на проведених статистичних дослідженнях;
• ймовірності настання очікуваного результату можуть бути одержані на основі суб'єктивних оцінок, тобто суб'єкт має справу із суб'єктивними ймовірностями;
• суб'єкт у процесі вибору і реалізації альтернативи володіє як об'єктивними, так і суб'єктивними ймовірностями.

Для того, щоб зняти  ризикову ситуацію, суб'єкт робить вибір і прагне реалізувати його. Цей процес знаходить своє вираження в понятті "ризик", що існує як на стадії вибору рішення (плану дій), так і на стадії його реалізації. І в тому і в іншому випадку ризик представляється моделлю зняття суб'єктом невизначеності, способом практичного вирішення протиріччя при неясному (альтернативному) розвитку протилежних тенденцій за конкретних обставин.

Пропонуємо систему ризикозахищеності підприємства, яка охоплює такі підсистеми діяльності: фінансової, інвестиційної, основної, надзвичайної, управлінської. Коли йдеться про ризикозахищеність фінансової діяльності підприємства, то насамперед мають на увазі управління ризиком його фінансової стійкості. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси,

вкладені у підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок діяльності, а отриманий прибуток повинен забезпечити самофінансування і незалежність підприємства від зовнішніх запозичень. Фінансова стійкість – це стан активів підприємства, що гарантує йому постійну платоспроможність. Кількісний аналіз ризику втрати фінансової стійкості підприємства доцільно проводити, використовуючи метод зон, а саме – доцільності затрат. За цим методом загальний фінансовий стан підприємства поділяють на п'ять фінансових зон, розташованих за ступенем стійкості фінансового стану підприємства. Особливе місце в управлінні ризиками посідає ризикозахищеність його інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність супроводжується особ-

ливими ризиками, ризик-менеджмент яких підвищує привабливість інвестицій. Ризикозахищеність основної діяльності стосується ризикозахищеності збутової діяльності підприємства, і залежить від вибору і проведення маркетингової стратегії підприємства, а саме від вибору цільового сегмента ринку, організації маркетингових досліджень, ціноутворення та організації мережі збуту і просування товару.

Ризикозахищеність у  надзвичайній діяльності підприємства може бути досягнута, використовуючи такий метод управління ризиком, як передачу ризику, наприклад, страховій компанії з виплатою страхових внесків або передачу частини ризику партнером по проекту з передачею при цьому частки прибутку від реалізації проекту. Навіть у випадку певного страхування ризику підприємство може бути обтяжене ризиком, а саме – управлінським ризиком (ризиком прийняття управлінських рішень), що має прояв у вигляді ризику втраченої вигоди – невдалого проведення процесу страхування, що в підсумку може призвести до перевитрати коштів. Дуже важливою є також ризикозахищеність управлінської діяльності.

Ризикозахищеність управлінської  діяльності – це захищеність управлінської поведінки в умовах ризику. Управлінська поведінка в умовах ризику базується на таких принципах:

1. Не можна ризикувати  більше, ніж це може дозволити  власний капітал. Реалізація цього принципу передбачає, що менеджер підприємства повинен:

● оцінювати (прогнозувати) максимально  можливий обсяг збитків від ризикових подій, які можуть очікуватися на підприємстві;

● порівнювати обсяг збитків  з обсягом власного капіталу підприємства та власними фінансовими ресурсами, що знаходяться в його розпорядженні.

2. Необхідно завжди пам'ятати  про наслідки ризику. Практична  реалізація цього принципу передбачає оцінку ризику, який притаманний діяльності підприємства, та оцінку впливу ризикової події на життєдіяльність підприємства.

3. Не можна ризикувати  великим заради малого. Цей принцип  передбачає порівняння доходу, що очікується, з рівнем ризику. Реалізація цього принципу передбачає необхідність пошуку альтернативних варіантів, які стосуються здійснення господарської операції або діяльності підприємства. До визначеної оцінки рівня ризику не треба ставитися фатально. Необхідно продумати інші варіанти досягнення цієї ж мети (іншу технологію проведення господарської операції) або розробити систему заходів, які зменшать ступінь притаманного їй ризику.

4. Позитивне рішення приймається  тільки в разі відсутності  сумнівів, якщо вони є, то потрібно приймати негативне рішення. Практична реалізація цього принципу передбачає, що ризик-менеджер повинен у процесі прийняття свого рішення завжди орієнтуватися не на кращий, а на гірший результат, тобто прогноз розвитку ситуацій повинен завжди бути песимістичним. Така лінія поведінки дає змогу йому перестрахуватися на випадок несприятливого збігу ризик-факторів та обставин. Описані вище принципи мають загальноевристичний характер, тобто є сукупністю логістичних прийомів та правил прийняття рішення, якими слід керуватися за будь-яких обставин.

 

3. Управління результативністю. Класифікація інструментів інтенсифікації розвитку підприємства, таксономія методів.

Результативність — це міра точності управління, яка характеризується досягненням очікуваного стану об'єкта управління, мети управління або рівнем наближення до неї. Вона пов'язана з виробничими, технологічними та управлінськими процесами, конкретними проблемами і способами їх розв'язання. Рівні фазового стану організації різні. Вони можуть характеризуватися як високими, так і низькими коефіцієнтами. Залежно від їх величини в реальній практиці можуть формуватися й різні стани організації як системи: стабілізації, динамічної рівноваги елементів системи, втрати динамічної рівноваги складових організації. Це потребує прийняття різних управлінських рішень і критеріїв їх оцінки, що, своєю чергою, визначає специфіку формування системи результативності.

Результативність, з одного боку, залежить від створення умов і результатів праці на конкретному  об'єкті, а з іншого — від зовнішнього  середовища та ситуацій, які визначають кон'юнктуру ринку та від величини акціонерного капіталу й величини ситуаційного доходу від реалізованого товару.

Фактори, що впливають на результативність організації:

• потенціал системи організації;

• збалансованість складових організації;

• процеси на всіх стадіях кругообігу фондів;

• рівень розвитку всіх підсистем;

• раціональність співвідношення між  результативністю господарської та результативністю фінансової діяльності;

• оптимальна залежність між активною і пасивною адаптивними реакціями  системи;

• потенціал конкурентного статусу  організаційних формувань тощо.