Соціологія бюрократії

 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УРАЇНИ

 

 

СОЦІОЛОГІЯ  БЮРОКРАТІЇ

 

 

 

 

 

 

Виконав студент ЕІМ 1-2    ________________

 

 

Перевірила      ________________Т

 

 

 

 

 

Київ НУХТ 2012

 

ЗМІСТ

ВСТУП

  Бюрократію ми всі не полюбляємо. В нашій уяві вона одночасно поєднує в собі такі суперечливі одна одній якості, - неефективність, і загрозливу могутність. З нашого погляду її відрізняють некомпетентність, тяганина і турбота лише про власне благополуччя, зверхність в ставленні до людей, маніпуляції, безвідповідальність, марнослів’я і таке інше. Немає майже жодного пороку, який би їй коли-небудь не приписувався.

  Тим не менше, бюрократія демонструє вражаючу здатність протистояти, виживати в будь-яких формах, стилях державного і організаційного управління. Найбільший теоретик бюрократії Макс Вебер писав: «Наближається диктатура чиновника»[1]. Очевидно, що бюрократія парадоксальним чином є необхідною суспільству, але вона незмінно породжує проблеми.

Змінювалися форми  держави, форми соціально-політичного устрою, форми управління взагалі, але незмінною залишалася одна риса -бюрократія. Державність передбачає складні форми управління з розгалуженою структурою, і чим складніше ці форми, тим сильніше вкраплення бюрократичних збочень, тим більше переплітаються їх коріння. Така ситуація нагадує нам зачароване коло, і часом здається, що виходу потім із нього немає.

 З феноменом  бюрократії зіштовхуються все. Немає такого суспільства, у якому не проклинали бюрократів, не шукали шляхів боротьби із нею. Але чи означає це, що ми цілком вільні від бюрократичних стереотипів у своїй діяльності, поведінці й мисленні?

Протягом трьох століть в імперській Росії , в складі якої існувала Україна, панувала авторитарно-політична культура, складовою якої було бюрократичне управління. Звідси виникає запитання: якою мірою можна казати про прояві бюрократизму, як загальну тенденцію? Зміна соціально- політичного устрою не призводить до негайної зміни ментальності і внутрішнього настрою людей. Тож у щоденних проявах бюрократизму постійно вгадуються тіні минулого, які залишили глибокий слід індивідуальному і колективній свідомості общества..Якщо говорити про історіографію проблеми, слід зазначити, що попри постійну актуальність феномена бюрократії, соціальні науки ще не мають надійної теорії, яка пояснюватиме природу бюрократії на різних етапах суспільного розвитку [3].

Бюрократизація апарату управління --це добре чи погано??. Для того щоб відповісти на це питання, треба з'ясувати, що ж таке бюрократія, бюрократизм, як він бере участь в нашому повсякденному житті, де ми з ним стикаємося.

Чим більше і складніше формальна організація будь-якого типу, тим більша потреба не тільки у координації діяльності її членів, але й в упорядкуванні самої координуючої діяльності. Ця потреба задовольняється тим, що соціологи називають бюрократією, – а саме – специфічною соціальною структурою, що створюється ієрархією статусів і ролей, базується на розподілі функцій і влади і функціонує за певними правилами та процедурами.

 

СОЦІОЛОГІЯ  БЮРОКРАТІЇ

Бюрократія. Визначення і сутність

  Слово «бюрократія», бере свої корені в античному світі. У Стародавньому Римі груба вовна називалася «бюрра». Це слово було запозичене французами - «БЮР», перетворилось потім у «бюро», як різновид вовняної тканини. У XVI столітті цим словом позначили стіл,покритий тканиною, а в XVII столітті почали називати кабінет, канцелярію, де стояли столи. На початку XVIII століття виникло слово «бюроліст», яким називали людей, що працювали в бюро. А потім почали вживати слово «бюрократія», що означало влада бюро і бюролістов, канцелярії, чиновників [7]

Бюрокрáтія (від фр. bureau — бюро, канцелярія та грец. κράτος —влада, панування) — адміністративна система організації, що складається з ряду офіційних осіб, посади і пости яких утворюють ієрархію і які розрізняються формальними правами і обов'язками, що визначають їх дії і відповідальність [9].

У переносному  значенні канцелярщина, зволікання, тяганина, зневажливе ставлення до суті справи під виглядом або заради додержання формальності.

Для бюрократії характерне перебільшення значення формальних процедур, скрупульозне виконання інструкцій, що спричиняє відокремлення бюрократичного управління від потреб об'єктів управління, помилки у керівництві та його неефективність при вирішенні проблем, які вимагають нетрадиційних підходів та засобів.

Ознаки бюрократії властиві будь-якому виду соціального управління. У недемократичному суспільстві панування бюрократії сприяє утвердженню безконтрольного і необмеженого панування чиновництва, яке перетворюється у самодостатню, відокремлену від суспільства верству, усуненню громадян від управління суспільними справами, стає підгрунтям для запровадження авторитарних процедур та методів управління.

Сам термін „бюрократія” введений у науку ще в 1745 р. і вживався спочатку по відношенню до міністерств і урядів, а потім його стали переносити і на інші великі організації. Французький письменник Оноре де Бальзак говорив про бюрократію як про „гігантську владу над пігмеями”, а сьогодні бюрократія часто асоціюється з тяганиною і паперотворчістю, які висміяні у багатьох сатиричних творах. Поняття бюрократії соціологи вживають у нейтральному значенні, без того негативного навантаження, яке це слово має у повсякденному вжитку, коли ми використовуємо його для позначення, наприклад, організаційної неефективності. Бюрократ, у повсякденній свідомості, найчастіше уявляється як офіціозний, зосереджений на правилах, заплутаний у концелярських формалізмах клерк, що ухиляється від відповідальності і займається малопродуктивною роботою.[ 3 ,7, 15]

За  оцінками американських соціологів бюрократія у XX ст. набула розгалуженості через те, що зростання та ускладнення соціальних організацій зробили необхідним створення в них великої кількості структурних одиниць і підрозділів. А щоб контролювати їх різноманітну діяльність і регулювати її, став необхідним відповідний соціальний механізм. Забезпечуючи виконання завдань на регулярних і упорядкованих підставах, бюрократія у великій організації робить можливими ефективне планування і ефективну координацію дій. Крім того, бюрократія прагне усунути усякий сторонній вплив на поведінку своїх членів, щоб вони діяли перш за все на користь організації. У наш час найбільші і найскладніші організації будуються саме як бюрократії[10].

 В науковий  обіг термін увійшов завдяки  Максу Веберу. Німецький соціолог позначив їм специфічне явище – систему організацій з яскраво вираженим поділом функцій, чіткими нормами іправилами, формалізованим характером відносин, ієрархічною будовою управлінської структури [1]. Саме невизначеність, плутанина в термінах породжувала й продовжує породжувати безліч серйозних непорозумінь.

Всі трактування  поняття "бюрократизм" можна звести до чотирьох основних типів - веберівського, марксового, імперського ("східного") і реалістичного.

 На початку  нашого століття М. Вебер розробив концепцію раціональної бюрократії як основи сучасного типу організації, що прийшов на зміну її патріархальному(патрімоніальному) типу. Бюрократична організація свого часу була таким же історичним прогресом, як перехід від феодального до капіталістичного способу виробництва. Вона протиставила себе системі патріархальної, середньовічної адміністрації, при якій звичайній пересічній людині домогтися справедливості було практично неможливо: строків розгляду справ не існувало, порядок розгляду і підвідомчість справ були вкрай невизначені.

У всьому панувало свавілля, особистий розсуд, разом зі своїми неодмінними супутниками - хабарями, вимаганнями, протекцією, - вирішував питання. Результат справи вирішували не правота людини, не об'єктивні обставини, а його статус, багатство, зв'язки, спритність, уміння задобрити потрібну персону. Патріархальна система мала й свої зручності. Так, знайшовши з посадовою особою особистий контакт, прохач міг без формальних зволікань вирішити свою справу, і між ними виникали не холодні, ділові, а теплі, майже дружні стосунки. Але недоліків було явно більше[11].

 В якості  альтернативи стала складатися  інша, сучасна форма вирішення  поточних справ. Організація сучасного  типу припускає панування загальнообов'язкових регламентованих процедур, виконання яких не повинно залежати від того, хто і по відношенню до кого їх виконує. Всі рівні перед єдиним порядком. Уніфікація стає гарантією проти недоліків конкретних людей і можливих зловживань.

Основні принципи бюрократії (за Максом Вебером)

Вперше  аналіз бюрократії як специфічної системи  соціальної регуляції здійснив видатний німецький соціолог Макс Вебер. Він вважав головною тенденцією нової і новітньої історії -процеси раціоналізації, а саме – процеси заміщення традиційних, виключно досвідних методів соціальної організації методами теоретично обгрунтованими, із явно сформульованими, старано розрахованими правилами і процедурамми. Він вважав, що бюрократичні організації існували ще в стародавніх державах – у Китаї, Стародавньому Римі і Стародавній Греції. Але тільки в сучасному для нього суспільстві бюрократія захопила всі сфери життя. Особливо це стосується тих держав, де править олігархія (грец. „правління меншості”)[1,2].

Втім, М. Вебер аналізував не конкретні  існуючі бюрократичні організації, а, як він це назвав, „ідеальний тип” бюрократії. У соціології „ідеальний тип” – це абстрагований опис певного явища, сконструйований із даних аналізу багатьох реальних випадків цього явища так, щоб зафіксувати його головні характеристики та суттєві особливості. Наприклад, соціологи відшукують спільні елементи у структурах державних міністерств і комітетів, церков, профспілок, університетів, концернів і конструюють модель цільової організації взагалі.

Але треба  пам’ятати, що така модель не є реалістичним зображенням жодної конкретної бюрократичної структури, яка дійсно діє у певних умовах. Така модель має зовсім інше призначення. Вона використовується, щоб з’ясувати механізми функціонування відповідних організацій і пояснити вже з’ясоване тим, хто тільки починає дослідження таких організацій, або лише готується для того, щоб такі дослідження проводити.

Це  треба мати на увазі при ознайомленні з „ідеальним типом” бюрократії, розробленим  М. Вебером – як повністю раціоналізованої організації, зусилля якої сконцентровані на відборі найбільш відповідних із доступних засобів для досягнення певної цілі. За М. Вебером, ідеальній бюрократії властиві такі особливості:

— Функціональна спеціалізація. Серед посадових осіб існує чіткий поділ функцій. Кожний член організації спеціалізується на виконанні певної роботи і зосереджується на певних завданнях.

— Посадова ієрархія влади. Усі посади поєднуються в ієрархічну систему влади у вигляді піраміди. Посадові особи відповідають перед начальником не тільки за свої дії і рішення, але й за дії і рішення своїх підлеглих. Обсяг влади окремої посадової особи чітко визначається: кожна така особа має виконувати розпорядження безпосередньо вищої посадової особи і має право віддавати розпорядження тільки своїм безпосереднім підлеглим.

- Правила та інструкції. Вся діяльність бюрократії спрямовується системою взаємопогоджених правил і інструкцій (у більшості в письмовій формі). Ці правила визначають також відповідальність посадових осіб та відносини між ними. Вони забезпечують координацію виконання суттєвих завдань і одноманітність цього виконання незалежно від змін у складі персоналу.

- Кваліфікованість та компетентність персоналу. Усі посади потребують певної кваліфікації і заповнюються на підставах компетенції кандидатів, а не будь-чиїх особистих суджень. Компетенція визначається сертифікацією (наприклад, ступенем, отриманим у коледжі) або через іспити чи тестування у самій організації.

- Забезпечення і кар‘ера. Призначених на посади організація забезпечує усім, що необхідно для виконання їх службових обов’язків. Створюються умови, щоб найманні працівники розглядали свою роботу в організації як особисту кар’єру. Для цього підвищення у ієрархії здійснюються або за старшинством або за заслугами, або з урахуванням того й іншого. Після випробувального періоду призначені на посади особи набувають гарантії зайнятості і захисту проти довільного звільнення з роботи.

- Безособовість. Бюрократія ставить правила вище особистих бажань, у результаті чого до клієнтів ставляться так само, як і до робітників.

- Формальна  письмова комунікація. Згідно старому висловлюванню, серце бюрократії належить не людям, а паперам. Адміністративні рішення, правила, процедури і дії організації занотовуються документально і зберігаються постійно в архіві.

М. Вебер був переконаний, що бюрократія – невід’ємна складова сучасного капіталізму. Але, він також стверджував, що соціалізм збільшить, а не зменшить бюрократичні структури. Визначаючи обмеженність капіталізму, він тим не менш вважав, що саме капіталізм надає кращі можливості для захисту особистої свободи і творчого лідерства у світі, де домінують цільові організації.

Зауважимо, що жодна  організація не існує в вакуумі. Діяльність будь-якої організації залежить не лише від її власних цілей і  політики, але й від організаційного середовища -сукупності факторів поза організацією, які впливають на її діяльність. До них відносяться технологічні, економічні і політичні тенденції, наявна робоча сила (демографічні характеристики) та інші.

Вебер у своїх визначеннях  не прагнув перерахувати всі риси бюрократії як соціального явища. Головну  ж домінанту він зафіксував гранично чітко: бюрократична організація - найбільш раціональне інституційне пристрій для вирішення складних завдань управління в сучасному суспільстві, і основа її раціональності полягає в безособності її функціонування, що дає гарантії від сваволі конкретних виконавців. Таким чином, за Вебером бюрократія - це панування професіоналізму над некомпетентністю, над свавіллям, об'єктивності над суб'єктивністю.