Суть менеджменту як, його об’єкт, суб’єкт, предмет та методи

1. Суть менеджменту як, його об’єкт, суб’єкт, предмет та методи.
2. Спільне та відмінне у поняттях «менеджмент» та «управління».
3. Історіографія менеджменту:

• історичні етапи розвитку;
• особливості розвитку менеджменту в Україні;
• наукові школи менеджменту.

4. Наукові основи менеджменту.

5. Функції та принципи менеджменту як науки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.

1. Суть менеджменту, його об’єкт, суб’єкт, предмет та методи.

          Менеджмент - це управління виробництвом  або комерцією; сукупність принципів, методів, коштів і форм управління, що розробляються і що застосовуються  з метою підвищення ефективності  виробництва і збільшення прибутку.

Сучасний менеджмент включає дві невід'ємні частини: теорію керівництва; практичні способи ефективного управління, або мистецтво управління.

Менеджмент це-систематизована сукупність теоретичних і практичних знань про керування соціотехнічними системами; ієрархія керування, адміністративні одиниці, спеціалісти й інші виконавці;влада і мистецтво керівництва. Це авторитет посади, авторитет менеджера, обов'язки підлеглих виконувати його розпорядження;засіб і манера спілкування з людьми під час проведення ділових нарад,переговорів, телефон, адміністративні уміння та навички керівника, що дозволяють йому організувати ефективну роботу апарату керування,сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом з метою підвищення його ефективності.

У нашому контексті менеджмент - це спеціально організоване управління галуззю культури і закладами, що складають її систему, для досягнення визначеної цілі і підвищення ефективності як системи в цілому, так і її окремих елементів.При цьому, під керуванням ми розуміємо процес планування, організації, керівництва, мотивації і контролю роботи співробітників організації для досягнення визначених цілей.

В умовах розвитку ринкових відносин менеджмент активно проникає на українські підприємства. Підприємці зацікавлені у використанні його основних надбань, оскільки це дає змогу досягнути стрункої побудови організації, знизити трудомісткість управлінських робіт, оптимізувати чисельність апарату управління, посилити управлінський вплив, зосередити зусилля всіх працівників на досягненні поставлених цілей. В організаціях усе більшого значення набуває діяльність керівників нової формації — менеджерів. Саме ці категорії працівників сприяють утвердженню підприємства на ринку, успіху в конкурентній боротьбі, втіленню нових ідей та результативних стратегій. Добре підготовлений менеджер, який володіє широкими знаннями у сфері сучасної економіки, основами інформаційних і комп'ютерних технологій, технікою ділового спілкування з вітчизняними та зарубіжними партнерами, може забезпечити успіх організації, її інноваційний розвиток, сприятливий інвестиційний клімат. Побудоване на засадах сучасного менеджменту управління організацією характеризується, з одного боку, стабільністю в отриманні високих економічних, технологічних, соціальних та інших

2.

результатів, з іншого — високою динамікою позитивних змін.  Вивчення науки про менеджмент є обов'язковою складовою підготовки фахівців економічних спеціальностей в усьому світі. В Україні дисципліни «Менеджмент» (напрям підготовки «Економіка і підприємництво») і «Основи менеджменту» (напрям підготовки «Менеджмент») входять у відповідні державні стандарти і є важливим чинником здобуття економічної освіти. 

Предметом вивчення науки про менеджмент є:

1. Теоретичні засади управлінської  діяльності (закони, закономірності, принципи, категорії, механізми, моделі тощо).

2. Практика управління  організаціями (підприємствами, корпораціями, господарськими товариствами тощо).

3. Проектування систем  менеджменту (формування взаємопов'язаних  і взаємодіючих управлінських  важелів, які забезпечують управлінський  вплив керуючої системи організації  на керовану).

Об'єкт вивчення менеджменту — процес управління виробничо-господарською діяльністю підприємств, корпорацій, господарських товариств, об'єднань та інших організацій. Дослідження процесу менеджменту, виокремлення його етапів дають змогу послідовно ознайомитись з усіма управлінськими категоріями, виявити взаємозв'язки між ними, зрозуміти характер та особливості здійснення управлінського впливу. Це сприяє формуванню в майбутніх економістів та менеджерів управлінського мислення, керівних навичок, здатності до прийняття управлінських рішень.

Суб'єктом вивчення менеджменту- є працівники керуючої і керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв'язки в системі менеджменту.

На сучасному етапі розвитку національної економіки України використання надбань вітчизняного та зарубіжного менеджменту дасть змогу підприємцям та .управлінцям забезпечити зростання ефективності діяльності організацій, підвищити якість інституційних та структурних змін, сприяти формуванню гнучкості шляхом нарощення здатності до адаптивності в умовах жорсткої конкуренції.

Отже: В даному питанні розкрили суть менеджменту. Визначили об’єкт, суб’єкт, та предмет менеджменту як науки. З даного питання можна зробити висновки, що на сучасному етапі розвитку національної економіки України використання надбань вітчизняного та зарубіжного менеджменту дасть змогу підприємцям та управлінцям забезпечити зростання ефективності діяльності організацій, підвищити якість інституційних та структурних змін

3.

2. Спільне та  відмінне у поняттях «менеджмент»  та «управління».

Де є організація, діють універсально-історичні закони управління. Управління – це мистецтво так спрямовувати зусилля людей до потрібної не їм, а організації мети, що вони не почули ані найменшого примусу. З технічною погляду управління – лише раціональний спосіб досягнення максимального ефекту при витраті мінімальних ресурсів, зусиль і часу. Адміністративна система – це сукупність конкретних механізмів управління, що у неринковому суспільстві.      Адміністрація – 1) сукупність людей, визначальних стратегію управління у даної фірмі чи державі, 2) сукупність людей, зайнятих загальним управлінням, крім керівників первинних колективів. Менеджмент – це сукупність конкретних механізмів управління, що у ринковому суспільстві.         Термін «управління» більш об'ємний і широкий, менеджмент ж являє собою лише одну з форм управління, а саме: управління соціально-економічними процесами у вигляді й у рамках підприємницької корпорації чи акціонерної компанії. І хоча менеджмент справді є лише певної частини управління, тут його роль явно завужена, а менеджмент, на погляд, можна використовувати у комерції. Оксфордський словник англійської дає такі визначення менеджменту: спосіб, манера роботи з людьми, влада і мистецтво управління, особливий умілість й адміністративні навички, орган управління, адміністративна одиниця. Німецькі автори Вернер Зигерт і Лючія Ланг беруть у поняття «менеджмент» методи лікування й тактику управління підприємством, самоврядування і саморегуляцію й роботу з цілями, майже остаточно дійшли остаточному підсумку висновку у тому, що менеджмент – це «така настанова людьми і коштів, що дозволяє виконувати поставлені завдання гуманним, ощадливим і раціональним путем».           Найбільш повним, на погляд, є визначення американського теоретика менеджменту П. Друкера, який каже, сучасний менеджмент – це спецефический вид управлінської діяльності, обертався навколо людини, з єдиною метою зробити людей здатними до спільному дії, надати їх зусиллю ефективність яких і згладити властиві їм слабкості, бо людська здатність робити внесок у суспільство так само залежить від ефективності управління підприємством, як і південь від власних зусиль і віддачі людей. Звідси Друкер визначає і завдання менеджмента:1. Згуртувати людей навколо наших спільних цілей підприємства. Без цього, вважає він, ніколи натовп не перетворити на коллектив.2. Розвивати у кожному працівника підприємства його й наскільки можна їх удовлетворять.3. На хвилину не зупиняти розвиток людей. 4. Оскільки навички та професійна підготовка людей, працівників підприємстві, різняться співробітники виконують різноманітні види робіт, остільки їх виробнича діяльність повинна будуватися з урахуванням комунікації між працівниками і їх індивідуальної ответственности. 5. Про підприємство не можна судити лише з обсягу випуску продукції і на базовим виробничим лініях.

4.

У цьому плані підприємство схоже з людиною: як і, як їй необхідні різноманітні кошти на оцінки здоров’я та перемоги діяльності, таку ж різні способи потрібні й у оцінки функціонування підприємства.    Погляди П. Друкера сфокусовані під час першого чергу на працювати з людьми як основному ділянці соціальної технології эффективности. Таким чином, менеджмент – це комерційну діяльність, це буде непросто управління бізнесом. Це управління бізнесом через роботи з людьми. У ньому воєдино з’єднуються організаційно-технічні і психолого-педагогічні направления.  В сучасної теорії управління ті системи, які понад половини сукупності соціальних та знайти економічних відносин носять не фінансовий характер, належать до товариствам з адміністративної системою управління, ті системи, де понад половини сукупності соціальних і економічних відносин носять ринковий характер, належать до типу «менеджмент».    В принципі є дві системи управління: формальна, або її ще називають, адміністративно-командна, жорстка, і неформальна, чи соціально-психологічна, м’яка. При жорсткому, формальному управлінні всі системи зв’язку між підрозділами, розташованими однією рівні організаційної структури, здійснюються через центр. Вона заснована на виконанні жорстких посадових інструкцій і тих нормативних документів. Підлеглі, отримують вичерпні завдання, мають виконувати їх точно. Головне в людини, функціонуючого у цій системі, – зробити, як начальник. Можна сміливо сказати, у цьому разі підлеглий здає у найм свою периферійну нервову систему. Формальна систему управління спирається на організаційну структуру підприємства чи установи, уживаючи у ній, людина підпорядковується структурі та певною мірою пручається їй, підкорюючись.        Соціально-психологічна, чи м’яка систему управління характеризується такими якостями.  Вона не забороняє співробітникам діяти, перебрідаючи через сходинки службової драбини, і дає простір горизонтальним зв’язкам. Від людей чекають, що які самі сформують своєю посадою, попри інструкції, співробітнику лише поставлено завдання, і його справу, як він її вирішувати, важливий позитивного результату. Заохочується ініціатива, творчість. До до того ж, співробітник бере участь у формулюванні і постановці самого завдання, яку він має вирішити. Можна сміливо сказати, що співробітник здає у найм свою центральну нервову систему. Сучасний лідер – це носій нового управлінського мислення, орієнтованого на інтеграцію зусиль співробітників, на широке використання культурно-етнічних інструментів управління.       

Отже: В даному питанні дали визначення таким поняттям як «управління» та «менеджмент». Термін «управління» більш об’ємний і широкий, менеджмент ж являє собою лише одну з форм управління, а саме: управління соціально-економічними процесами у вигляді й у рамках підприємницької корпорації чи акціонерної компанії.

 

5.

3. Історіографія менеджменту:

- історичні етапи розвитку:

Менеджмент не з'явився раптово, він не є породженням науковців чи практиків у сфері управління. Менеджмент існує з тих пір, коли почали виникати ділові відносини між людьми, з'явилися перші організації, елементи виробничо-господарської діяльності.В міру зростання спільної діяльності та її ускладнення, поглиблення спеціалізації та кооперації праці, виникла необхідність виділення управління в якості окремого виду трудової діяльності людини на виробництві - управлінської. 
Як предмет науки менеджмент пройшов певні етапи свого розвитку, які в зарубіжній літературі отримали наступні назви:

• домонополістичний етап (до 1900р.);
• етап "наукове управління підприємством" (з 1900р. до 1930р. в США);
• етап "адміністративно-бюрократичний підхід" (з 1900р. до 1930р. в Англії, 
  Франції, Німеччині);
• етап "рух за гуманні стосунки" ( 1930-1950pp. в США);
• сучасний етап.        Домонополістичний етап. Цей етап співпадає з періодом домонополістичного капіталізму. У цей час виробництво велося на дрібних підприємствах. Великі підприємства існували лише в державному та військовому секторах. Управління дрібними підприємствами здійснювалося лише на основі практичного досвіду кожного керівника. На державних та військових підприємствах й організаціях переважав авторитарний стиль управління, який передбачав сувору субординацію керівників різних рівнів управління, чітке дотримання статутів тощо. Це було суто адміністративне управління, при якому чітко прослідковувалася підвищена роль головного керівника й використовувалися адміністративно-командні важелі. Таке управління було характерне й для церкви. Зрештою, структура управління католицькою церквою збереглася й до наших часів: папа (головний керівник), кардинали, архієпископи, єпископи й приходські священники. 
  Отже, для цього етапу розвитку менеджменту характерним було: 
  * невелика чисельність керівників середньої ланки; 
  * малочисельність керівників вищої ланки; 
  * підвищена роль лідера; 
  * використання адміністративно-командних важелів. 
  Етап "наукове управління підприємством". Даний етап отримав назву "наукового менеджменту", оскільки співпав з масштабними науковими дослідженнями управління підприємствами. Родоначальниками цих досліджень були Фредерік Тейлор (1856-1915 pp.), Френк Гілбрейт (1878-1924 pp.) і Лілія Гілбрейт (1878-1972 pp.), ГенріГант . Якщо коротко викласти зміст тейлоризму, то в ньому все зведено до того, щоб синхронізувати, з'єднати в єдине ціле працю людини й машини, створити своєрідний механізм "людина- машина". 
                                                                    6.
• Тейлор і Гілбрейти, які починали свою кар'єру робітниками, займалися спостереженнями, замірами й аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудового внеску, нормуванням праці тощо. Подружжя Гілбрейт детально вивчало трудові рухи, систематизувало їх і спрощувало. Так, вивчаючи прийоми кладки цегли, Ф.Гілбрейт скоротив кількість рухів та сконструював спеціальні пристрої і в результаті робітник став укладати за годину 350 цеглин замість 120. 
  Тейлором були сформовані 4 основних принципи наукового управління працею: 
  > заміна грубопрактичиих методів праці глибоконауковими (вивчення траєкторії 
  рухів, організація робочих місць та інше); 
  > відбір і навчання робітників (інструктажі, напрацювання навиків і їх закріплення); 
  > налагодження співробітництва; 
  > чітке розмежування функцій між адміністрацією і робітниками. 
  Тейлор описав особливості трудових процесів на ряді промислових підприємств і прийшов до висновку, що основна причина низької продуктивності праці прихована в недосконалості системи стимулювання робітників. Тому перше, з чого він почав - це розробив систему матеріальних стимулів,"прогресивну" систему оплати. Винагороду Тейлор уявляв не лише у грошовому виразі. Він радив підприємцям іти на поступки робітникам, оскільки це також нагорода (їдальні, дитячі садки, вечірні курси і т.д.). Тейлор довів: якщо ввести відповідні вдосконалення в трудовий процес і зацікавити робітника, то за відведений час він зробить у 3-4 рази більше, ніж при звичайному порядку роботи.