Вехи історії менеджменту

Для американського менеджменту дуже характерно уявлення про персональну відповідальність працівника. Ефективність роботи конкретного керівника визначається на підставі того, чи зміг він особисто досягти тих цілей, які були йому поставлені.

Європейський менеджмент відрізняється від американського незначною мірою. Справа в тому, що Європа і США - це досить близькі культури, а тому обмін досягненнями між ними протікає з меншими труднощами.

У Європі, як і в США, дуже важливу роль в економіці грають дрібні та середні підприємства. Цим обумовлені і деякі особливості європейського менеджменту. Для дрібних фірм більш нагальною є потреба у виживанні, тому необхідно більш швидке реагування на будь-яку, навіть сама незначна зміна ситуації, до якого слід пристосуватися.

Одна з істотних відмінностей європейського менеджменту від американського полягає в тому, що в Європі навіть в рамках великих концернів і компаній дочірні компанії зберігають помітну частку самостійності. Ця самостійність може стосуватися і виробничих, і фінансових рішень, а також інновацій. Проблеми управління відносно невеликими підприємствами в Європі більш актуальні, ніж у США.

На японський менеджмент накладає відбиток самобутня культура Японії і те, що на світовий ринок вона вийшла тільки після Другої світової війни.

Японія перейняла у Європи і США позитивні аспекти досвіду, перш за все - орієнтацію на нові технології і психологічні методи менеджменту. У Японії більш високо цінують досвід роботи, ніж освіту, тому керівників в Японії готують безпосередньо в процесі роботи. Якщо в Європі та США спочатку дають теоретичні знання, які потім закріплюються практикою, то в Японії надають практику, яка тільки потім переходить в знання.

Японці дуже уважно ставляться до зв'язків між людьми, а також до особистісних особливостей працівників, схильні підбирати посаду під людину, а не людину під посаду. Японці уникають індивідуалізму у своїх діях, не схильні до нав'язування персональної відповідальності, практично не контролюють ефективність дій окремого працівника; набагато більш важливою для них є колективна (групова) відповідальність. Ще одна особливість японського менеджменту полягає в тому, що керівні працівники особливу увагу приділяють технологічним нововведенням. З цієї точки зору Японія перевершує всі країни світу. [3]

 

4. СУЧАСНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

 

Сучасний менеджмент, враховуючи досягнення всіх шкіл і напрямів, інтегрує їх в процесі управління.

Сучасний менеджмент характеризують наступні положення:

Відмова від пріоритету класичних принципів шкіл менеджменту, згідно з якими успіх підприємства визначається передусім раціональною організацією виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні чинники виробництва. Замість цього першорядною стає проблема гнучкості і адаптованості до постійних змін зовнішньої середи. Значення чинників зовнішньої середи різко підвищується в зв'язку з ускладненням всієї системи суспільних відносин ( в тому числі політичних, соціальних, економічних), що складають середу менеджменту організації.

Використання в управлінні теорії систем, що полегшує задачу розгляду організації в єдності її складових частин, які нерозривно пов'язані із зовнішнім світом. Головні передумови успіху підприємства знаходяться у зовнішній середі, причому кордони з нею є відкритими, тобто підприємство залежить в своїй діяльності від енергії, інформації і інших ресурсів, що поступає ззовні. Щоб функціонувати, система повинна пристосовуватися до змін у зовнішній середі.

Застосування до управління ситуаційного підходу, згідно з яким функціонування підприємства обумовлюється реакціями на різні за своїй природою впливи ззовні. Центральний момент тут - ситуація, тобто конкретний набір обставин, які впливають істотним чином на роботу організації в даний період часу. Звідси витікає визнання важливості специфічних прийомів виділення найбільш значущих чинників, впливаючи на які, можна ефективно досягати мети.

Нова управлінська парадигма приділяє величезну увагу таким чинникам, як лідерство і стиль керівництва, кваліфікацію і культуру працюючих, мотивація поведінки, взаємовідношення в колективі і реакція людей на зміни.

Орієнтація на нові умови і чинники розвитку знайшла відображення в принципах менеджменту, формулювання яких показує роль людини, що зросла, її професіоналізму, особистих якостей, а також всієї системи взаємовідносин людей в організаціях. Наприклад, в складі найважливіших принципів, якими рекомендується користуватися менеджерам в останньому десятиріччі потокового віку, нерідко називаються наступні:

доброзичливе відношення менеджерів до всіх працюючих в організації;

відповідальність менеджерів всіх рівнів за успішну діяльність організації;

комунікації ( горизонтальні і вертикальні) як всередині, так і за межами організації;

створення атмосфери відвертості, чесності, довір'я людям;

сприяння  реалізації  їх  талантів  і   прагнення  до   постійного вдосконалення, як особистої роботи, так і роботи організації.

Практичне втілення нових принципів управління вельми складне і вимагає радикального перегляду всієї філософії бізнесу, зміни психології працюючих ( в тому числі менеджерів), підвищення їх кваліфікації і зростання особистого потенціалу. [4]

 

5. РОЗВИТОК УПРАВЛІНСЬКОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ

 

В Україні управлінська наука протягом тривалого часу розвивалася в межах концепцій, які домінували в колишньому СРСР. Попри те що науково-пошукові дослідження були спрямовані на вдосконалення адміністративно-командної системи, це дало змогу нагромадити значний досвід у галузі управління.

Розвиток управлінської науки в Україні протягом радянського і пострадянського часу охоплює 7 чітко окреслених періодів, кожен з яких характеризується певними особливостями.

1. Жовтень 1917 р. - березень 1921 р. Основне завдання - розроблення форм і методів державного централізованого управління виробництвом, обґрунтування принципів централізму, організаційних методів управління, адміністрування та державного регулювання.
2. Квітень 1921 р. - 1928 р. Особливість періоду полягала у вдосконаленні адміністративного управління виробництвом, спробах застосування госпрозрахунку як основи економічних методів управління, формальному вивченні можливостей участі працівників в управлінні.
3. 1929 - 1945 рр. Пов'язаний з організацією індустріальної бази 
   суспільного виробництва, удосконаленням структур управління, методів 
   добору й підготовки кадрів, планування та організації виробництва.
4. 1946 - 1965 pp. Характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної й територіально-галузевої системи управління, що призвело до поглиблення адміністрування.
5. 1965 - 1975 рр. У цей час було здійснено спробу проведення господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Однак вони виявилися безуспішними, підтвердивши неефективність реформ у межах адміністративно-команлно'ї системи.
6. 1975 - 1988 рр. Характеризується усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи, що склалася в економіці СРСР. Підтверджено необхідність радикальної зміни економічних відносин, корінних економічних реформ.
7. 1985 р. - сьогодення. Особливістю є проведення економічних реформ, 
   трансформація економічної системи. З огляду на суттєві ознаки управлінських дій та економічних процесів у цьому періоді виділяють 5 етапів:
1. робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку;
2. застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу; розвиток орендних відносин;
3. впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, розширення економічної свободи;
4. впровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління:
5. початок та розвиток ринкових реформ (охоплює полії, пов'язані з реформуванням національної економіки України).

У розвиток управлінської науки істотний внесок зробили такі українські вчені, як Остап Терлецький (1850 - 1902), Михайло Павлик (1896 - 1977), Михайло Драгоманов (1841 - 1895), Микола Зібер (1844 1888), Сергій Подолинський (1850 - 1891), Михайло Туган-Барановський (1865 - 1919), Іван Вернадський (1821 - 1884), Григорій Цехановецький (1833 -1898), Костянтин Воблий (1876- 1947) та ін.

Сучасна модель менеджменту в Україні формується на засадах дослідження еволюції управлінської науки, узагальнення досвіду розвинутих країн світу, глибинних традицій управлінської діяльності в українських організаціях, починаючи з княжих часів. Розвиток українського менеджменту відбувається в руслі трансформаційних процесів в економіці України на сучасному етапі. [5] 
                                                      ВИСНОВКИ

 

Як наука менеджмент з'явився 100 років тому, а на початку XX століття Ф. Тейлор сформулював і опублікував принципи управління. Існували такі школи менеджменту як: 1) школа наукового управління 1885-1920 - Тейлор, Гілберт, Гантт. Основний принцип, головна ідея - раціоналізація праці в трудовому виробництві плюс матеріальна зацікавленість робітників ведуть до підвищення продуктивності праці; 2) адміністративна школа - 1920-50 рр. -А.Файоль, Урвік, Вебер. Основна ідея - існують "універсальні" принципи керування, застосування яких гарантує успіх в будь-якій організації; 3) школа психології та людських відносин ( 1930-50г.г.) Мейо, Фоллетт, Маслоу - для ефективного досягнення цілей організації необхідно і досить налагодити міжособистіcні стосунки між працівниками ; 4) школа науки управління (1950-даний час ) - Вінер, Акофф, Берталанфі - оптимальні управлінські рішення шукаються за допомогою комп'ютерів на основі використання математичних моделей ситуації.

У науці сучасного менеджменту виділяють наступні риси: 1) системний підхід до управління; 2) ситуаційний принцип управління; 3) визначальна роль організаційної культури: 4) механізація і автоматизація управлінських процесів; 5) демократизація управління; 6) інтернаціоналізація менеджменту.

Так сформувалася сучасна наука, застосування принципів якої на практиці приносять підвищення ефективності виробництва. Символічний ключ менеджменту - "цілі людина-ефективність". Золоте правило менеджменту - "ефективний менеджмент, що забезпечує виживання і успіх в умовах ринкової конкуренції, вимагає орієнтації на людину: у зовнішнім середовищі - на споживача, у внутрішній - на персонал".

Таким чином, розглянувши вехи історії менеджменту, можна зробити висновки:

Підготовка сучасних менеджерів-професіоналів неможлива без знання історії розвитку менеджменту. Менеджмент розвивався протягом століть, перед тим, як перетворився на самостійну галузь знання, науку. Значний вплив на формування менеджменту зробили: школа наукового управління, класична (адміністративна) школа, школа психології та людських відносин, школа науки управління, а також видатні представники цих шкіл, такі як Ф.Тейлор, А.Файоль, Е. Мейо та ін.

Ринкова економіка вимагає адекватної їй системи управління, яка повинна перетерпіти радикальні перетворення разом з усім суспільством. В умовах переходу до ринкових відносин найважливішим фактором успіху стає безперервне вдосконалення теорії та практики управління.

Велике значення набуває вивчення передового і прогресивного досвіду 
управління закордонних країн і використання його при аналізі власних 
управлінських проблем. Тому вивчення історії розвитку теорії і практики 
зарубіжного менеджменту вкрай актуально.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Уткін Е.А. «Історія менеджменту» - М: ЕКМОС, 2004 - 224 с.
2. Казначевська Г.Б. «Менеджмент в екзаменаційних питаннях та відповідях» - Ростов-на-Дону: Фенікс, 2002 - 320 с.
3. Ланкін В.Е. «Менеджмент організації: Навчальний посібник для підготовки до підсумкового міждисциплінарного іспиту» - Таганрог: ТРТУ, 2006 – 210 с.
4. http://www.grinchuk.lviv.ua– сайт бібліотеки Гринчука.
5. http://dere.com.ua – сайт «школи продажу Деревицького».