Кредитна політика банків та її розвиток в сучасних умовах

Ключовим фактором надійності і конкурентноспроможності банківської системи в ринковій економіці є достатність капіталу. В банківській практиці достатність капіталу тісно пов'язана з адекватністю останнього, яка має відношення до обсягу акціонерних коштів з метою підтримки його діяльності. Не існує єдиного рівня необхідних коштів різних типів банків. Розмір власного  капіталу залежить, перш за все, від розміру балансу та типу бізнесу, в якому вони працюють, а також від політики банку в умовах конкурентного середовища. Зрозуміло, чим більш ризиковим є кредитний портфель, тим більше потрібно акціонерних коштів для підтримки його діяльності. Разом з тим, надмірна "капіталізація" банку, яка проходить через випуск акцій, тобто збільшення власних коштів, порівняно з оптимальною потребою, може негативно вплинути на його діяльність. Таке положення приводить до порівняно дорогого способу фінансування потреб банку. Як правило, дешевше і вигідніше залучити кошти вкладників, чим нарощувати власний капітал. Тому керівники окремих банків прагнуть знайти оптимальне співвідношення між власним капіталом та іншими статтями балансу з врахуванням проблеми "прибуток-ризик".

Наявність ресурсів в  банку є основним для проведення кредитної політики. Якщо кредитна операція є доходною і менш ризикованою, то банк може збільшити обсяг грошових коштів, які призначені для кредитування, якщо ризики будуть надмірними, обсяг кредитних операцій суттєво скоротиться.

 

1.3. Управління кредитним портфелем  та ліквідність комерційних банків.

 

Кредитні операції є величезним джерелом доходів банку і разом з тим величезною статтею активів. Як такий кредитний портфель являє собою найбільше джерело ризиків, які впливають на надійність та безпеку банку. Ефективне управління кредитним портфелем дає змогу мінімізувати ризики і відповідно збільшити прибутковість позичкових операцій.

Розумне управління кредитним портфелем  встановлює параметри кредитного портфеля, визначаючи при цьому, яка доля ресурсів банку може бути використана для  видачі позики, які типи кредитів можуть видаватися, яку частину кредитного портфеля можуть складати позики даного типу, яка допустима концентрація кредитів окремим боржникам і галузям.

Якість управління кредитним портфелем  прямо пов'язана з прибутковістю  банку, а також забезпечення високого рівня надійності і мінімізації ризику банківських операцій, що можливе за умови дотримання банками належного рівня своєї ліквідності. Основним принципом підтримання ліквідності банку є відповідність активів до термінів очікуваного виникнення потреби в коштах для погашення зобов'язань перед кредиторами і вкладниками.

Такий зв'язок термінів розміщення коштів із термінами залучення ресурсів є важливим фактором перетворення його активів для виконання своїх  зобов'язань.

Світова банківська практика використовує різні системи показників, які виступають в якості економічних інструментів виміру і управління банківською ліквідністю. Основними параметрами оцінки при цьому є:

1. ступінь участі власних коштів в активних операціях комерційного банку;
2. рівень величини власного капіталу банку в обсязі зобов'язань по пасиву;
3. ступінь вкладення ресурсів банку в операції з підвищеним ризиком.

В Україні, згідно з діючими  нормативними актами НБУ, розраховують наступні  показники  ліквідності:   норматив  миттєвої  ліквідності,   норматив загальної    ліквідності,    норматив    ресурсної    ліквідності    та    нормативне співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку.

Однак відносні показники  оцінки відповідності активів і  пасивів балансу банку відображають існуючий стан на якусь певну дату, що обмежує оперативну можливість регулювання рівня своєї платоспроможності. Тому, для комплексної оцінки і регулювання ліквідності комерційного банку слід враховувати вплив факторів, які пов'язані із зміною структури активів і пасивів, а також методи управління ними, від яких залежить стан ліквідності, передбачивши при цьому можливі тенденції зміни останньої і, таким чином, виконання своїх зобов'язань перед клієнтами. Серед основних напрямів такої роботи слід відмітити: збільшення обсягу власних коштів, оцінку ризику окремих статей активів, їх дохідності та ліквідності; аналіз впливу кредитних операцій, їх структури на ліквідність; прогнозування зміни співвідношення обсягу пасивних та активних операцій, а також процес управління позиками.

Використання для ліквідності  методу, який ґрунтується на встановленні її .рівня за допомогою різних коефіцієнтів, передбачає виділення певної постійної  величини, яка б була базовою для  порівняння з нею інших показників, спроможних характеризувати діяльність банку і обсяг його операцій. Найбільш часто для цього використовується величина власного капіталу комерційного банку, сума його активів або зобов'язань.

Безумовно, пріоритет належить власним  коштам. Це обумовлено рядом причин. По-перше, захисною функцією капіталу, який виступає своєрідним "буфером" покриття можливих претензій до банку, і, в певній мірі, гарантійним фондом виконання зобов'язань перед вкладниками. По-друге, капітал банку в загальному об'ємі кредитних ресурсів являє собою найбільш постійну, відносно стійку, величину. Ця обставина дозволяє банку використовувати його розмір в якості резерву покриття найбільш ризикових операцій і, тим самим, варіювати питомою вагою ризикових активів в структурі балансу відповідно до величини власних коштів. Для оцінки достатності величини банківського капіталу у світовій практиці використовують різні методи.  Один із найстаріших - це співвідношення власного капіталу банку до залучених коштів.

Кредитними операціями в банку  управляє кредитний комітет. В його склад входять члени ради і управління банком, представники кредитних підрозділів, а також відділів, які пов'язані з ними. Комітет розглядає всі питання, пов'язані з кредитними ризиками, аналізує якість кредитного портфеля, а також:

• розробляє критерії видачі позик;
• встановлює обмеження на позики залежно від їх типу і на обсяг видачі одному боржнику;
• виробляє політику щодо повернення безнадійних кредитів і списання невиплачених позик;
• затверджує стандарти на кредитну документацію і кредитні застави.

Методичне забезпечення для аналізу кредитоспроможності клієнта в різних комерційних банках має свої особливості, хоча ідея його здійснення однакова для всіх банків - оцінка клієнта з точки зору повернення основного боргу і процентів по ньому.

Управління кредитним портфелем на рівні комерційного банку можна представити рисунком:

Отже, управління кредитним портфелем  комерційного банку охоплює ряд  заходів: від вибору критерію і оцінки якості позик до розробки механізму  упраління сумнівними та безнадійними кредитами.

 

 

 

ІІ. Характеристика кредитної діяльності банку, як механізм реалізації кредитної політики.

2.1. Аналітична оцінка кредитної  діяльності комерційних банків.

Комерційні банки - основна  складова кредитної системи держави. В сучасних умовах збільшується потреба  в ефективних та стабільних банках, від яких великою мірою залежить відновлення економічного зростання. Одним з основних видів діяльності вітчизняних банківських установ є кредитування. На жаль, для України, як і для інших країн перехідної економіки, характерне несвоєчасне повернення банком наданих кредитів. Це знижує їх дохідність ї є однією з причин незадоволеного попиту на кредити.

У 2000 році динаміка темпів зростання  заборгованості за кредитами свідчить про стійку тенденцію до нарощування  комерційними банками обсягів кредитування.

Залишки заборгованості за кредитами, наданими комерційними банками в  національній та іноземній валюті (включаючи  заборгованість за міжбанківськими  кредитами), за дванадцять місяців зросли в номінальному виразі на 64.5% і становили 20.7 млрд. грн. Реальне зростання заборгованості за цими кредитами в національній валюті становило 42%, в іноземній - 44.4%. Воно відбулося в основному за рахунок кредитів, наданих суб'єктам господарювання.

У 2000 році комерційними банками  України постійно надавалася відповідна кредитна підтримка кредитоспроможним  суб'єктам господарської діяльності, переважно за рахунок самостійно мобілізованих ресурсів. Спостерігалася тенденція до зростання частки заборгованості за кредитами, направленими в народне господарство, відносно ВВП (з 9.3% у січні-грудні 1999 року до 12.4 - у січні-листопаді 2000 року). На 52.9% зросли кошти, залучені на банківські рахунки від фізичних та юридичних осіб, що збільшило ресурсну базу комерційних банків і дозволило їм активізувати кредитування реального сектора економіки.

Залишки заборгованості за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, на 1 січня 2001 року становили 19.1 млрд. грн., або 92.5% від загального обсягу кредитних  вкладень комерційних банків. За 2000 рік вони номінальне збільшилися на 62.3% (7.3 млрд. грн.). Це значно більше, ніж за 1999 рік, коли приріст заборгованості за кредитами становив 2.9 млрд. грн., або 33.1%. У національній валюті залишки заборгованості Зросли на 4.5 млрд. грн., або на 78.7%, в іноземній - на 2.8 млрд. грн., або на 46.6%. Реальне зростання заборгованості за кредитами в національній валюті (на 42%) випереджало їхнє зростання в іноземній (на 40.7%). У 1999 році зростання цих показників у номінальному виразі становило відповідно 12 і 61.7%, а реально заборгованість у національній валюті зменшилася на 6%, в іноземній - зросла на 6.3%. Відповідне зростання спричинило збільшення в загальній структурі кредитних вкладень частки кредитів у національній валюті на 5 відсоткових пунктів з відповідним зниженням питомої ваги кредитів, наданих у іноземній валюті Як і в попередні роки, кредитна діяльність комерційних банків була зорієнтована в основному на короткострокове кредитування. У 2000 році зберігалася стійка тенденція до зростання заборгованості за короткостроковими позичками, загальний приріст залишків заборгованості за ними становив 6.6 млрд. грн., або 71.8%, у тому числі в національній валюті - 3.9 млрд. грн., або 82.8%, в іноземній (у перерахунку на національну валюту) - 2.7 млрд. грн., або 60%. Реально заборгованість за короткостроковими кредитами в національній валюті зросла на 45.3%, а в іноземній-на 53.6%. На 1 січня 2001 року залишки заборгованості за короткостроковими позичками комерційних банків становили 15.7 млрд. грн., або 82.1% від загального обсягу (торік їхня частка дорівнювала 9.1 млрд. грн., або 77.6%).

 

2.2. Кредитні ризики та шляхи їх  мінімізації.

 

Кредитний ризик визначається ймовірністю  того, що позичальник не зможе або  не захоче виконати свої зобов'язання гідно з кредитною угодою. Ступінь кредитного ризику в Україні визначається такими чинниками:

1. Недоступність достовірної інформації про кредитну історію клієнтів (адже в країні не існує централізованої бази даних, не ведеться взаємо обмін відповідною інформацією між банками.
2. Незадовільний фінансовий стан більшості позичальників.
3. За політизованість економіки України. Найпривабливіші підприємства і галузі перебувають під контролем певних політичних сил, що захищають їхні корпоративні інтереси на найвищому рівні. Це часом призводить до того, що ймовірність виконання умов кредитного договору залежить не від вимог законодавства, а від прихильності політичних лідерів.
4. Недосконалість законодавчого забезпечення кредитної діяльності.
5. Внесення частих змін в політику банку по наданню кредитів та формування кредитного портфеля.

Враховуючи вищесказане, кредитні ризики можна класифікувати наступним  чином:

 

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування  можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземній валютах.

Резерв під кредитні ризики поділяються на резерви під  стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні". Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною  позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом ,стягнення  якої є неможливим . Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця , наступного за звітним, до встановлення строку для подання місячного балансу .

При класифікації кредитних  операцій за ступенями ризику і віднесенні їх до груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов'язаннями, виконаними гарантіями і перуками, враховується строк погашення заборгованості, а саме :

"стандартна" - заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договірними умовами ,ще не настав, або зобов'язання, строк виконання за якими ще не настав;

"сумнівна" - заборгованість за факторинговими операціями та за виконаними банком гарантіями і перуками становить до 90 днів з дня виконання зобов'язання ,передбаченого договірними умовами.

"безнадійна" - заборгованість за факторинговими операціями та за гарантіями і перуками , виконаними банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов'язань із строком більше, ніж 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами.

При визначенні чистого  кредитного ризику для розрахунку резерву  сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може зменшуватися на вартість прийнятого забезпечення (гарантій та застави майна й майнових прав).

Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики:

• Кабінету Міністрів України;
• банків, які мають офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж "інвестиційний клас".
• Міжнародних багатосторонніх банків (МИРР, ЄБРР).