Облік довго і короткострокових кредитів банку

ВСТУП

 

 

 

Створення дійової системи кредиту й кредитних відносин є невід'ємною складовою ринкової трансформації економіки. Цей процес виявився складним і суперечливим. Україна почала формувати кредитну систему на тій базі, яка існувала при адміністративно-командній системі й була пов'язана з централізованим розподілом кредитних ресурсів, пільговим кредитуванням, кредитними обмеженнями тощо. Все це робило кредит і кредитні відносини недосконалими й неефективними. Замість подолання цих недоліків глибока економічна криза, спад виробництва зумовили кризу неплатежів, що підривало корінні принципи кредиту, позбавляло його активного впливу на розвиток економіки. Справа дійшла до того, що неповернення кредитних сум стало досить поширеним явищем, яке спричинило появу величезних сум кредиторської заборгованості, що перетворювало кредит на свою протилежність – безповоротне фінансування, тобто повністю вихолощувало зміст цієї економічної категорії.

Період з початку переходу України на етап макроекономічної стабілізації та економічного зростання і до сьогодні, з новою силою підкреслив необхідність і велику роль кредиту у розширеному відтворенні, без чого неможливий нормальний кругообіг капіталу, ефективне економічне зростання. Для цього потрібно, перш за все, подолати ті викривлення, які траплялися при використанні кредиту, забезпечити повне й послідовне здійснення принципів кредиту в господарській практиці.

Разом з тим, момент коли Україна перейшла до ринкової економіки пред'явив нові вимоги до теорії кредиту й кредитних відносин. Оскільки трансформаційний період відрізняється від розвинутої ринкової економіки, то вкрай важливо розкриття його своєрідності та визначення місця й ролі кредиту в процесі ринкової трансформації економіки. До того ж виявились істотні недоліки у трактуванні кредиту та кредитних відносин. Навіть у кращих підручниках сутність кредиту зводиться до передачі в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності, а кредитні відносини наділяються надто загальними характеристиками: добровільні й рівноправні, не змінюють власника цінностей, пов'язані з рухом вартості, але не є еквівалентними, хоча вони передбачають платність. І найбільше, що відзначається, - це їхня здатність забезпечувати зростання вартості, тобто її капіталізацію. Досвід незаперечно свідчить, що розробка теорії кредиту й кредитних відносин потребує обґрунтування методологічних підходів до розкриття кредиту як системного явища, глибокої й складної економічної категорії, пов'язаної з усією системою суспільно-виробничих відносин.

Значну питому вагу в складі джерел коштів підприємства мають позикові кошти – зобов’язання підприємства, його кредиторська заборгованість.

Заборгованість – це найвагоміша частина зобов’язань підприємства, яка включає як поточні так і довгострокові зобов’язання. Це розрахунки підприємства з постачальниками, підрядниками, працівниками, банком...

Тому лише досконала, гнучка організація грошових розрахунків може забезпечити таку діяльність підприємства, яка б відповідала поставленій меті. Звісно, це не єдина умова успішного існування підприємства. Серед інших можна виділити такі, більш глобальні чинники: грошово-кредитна політика держави, фіскальна, бюджетна політики і взагалі фінансове становище держави.

Багатоманітність суб'єктів взаємовідносин підприємства по розрахунках з кредиторської заборгованості, з врахуванням різного механізму правового регулювання і організаційних схем здійснення, свідчить про складність проблеми ефективного управління нею. Дійсно, поточний фінансовий добробут підприємства в значній мірі залежить від того, наскільки своєчасно воно відповідає за своїми фінансовими зобов'язаннями.

Значну питому вагу в складі джерел коштів підприємства мають позикові кошти – зобов’язання підприємства, його кредиторська заборгованість.

Кредиторська заборгованість – це найвагоміша частина зобов’язань підприємства, яка включає як поточні так і довгострокові зобов’язання. Це розрахунки підприємства з постачальниками, підрядниками, працівниками, банком, страховими компаніями.

Проблема організації грошових розрахунків підприємства досить актуальна в теперішніх умовах - в умовах кризи неплатежів, низької платіжної дисципліни більшої частини господарюючих суб’єктів.

У процесі дослідження вивчені праці вітчизняних і зарубіжних вчених економістів, вітчизняні та іноземні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші інструктивні вказівки і рекомендації Міністерства фінансів України, облікові дані підприємства.

Актуальність даної курсової роботи полягає в тому, щоб розкрити необхідність кредитів в короткостроковому та довгостроковому періодах.

Об’єктом даної курсової роботи виступає кредити будь-яких термінів, а предметом являється їхній облік.

Мета курсової роботи – узагальнення теоретичних аспектів обліку кредитних операцій.

Задачі курсової роботи:

1. Визначення сутності кредитних операцій підприємства;
2. аналіз нормативно-правової бази обліку кредитних операцій;
3. вивчення обліку довгострокових позик та короткострокових кредитів;
4. узагальнення інформації, та аналіз зарубіжного досвіду;

Курсова робота складається з вступу, 3-х розділів, висновків та додатків. Кожен розділ розбитий на підпункти для кращого висвітлення поданої в розділі інформації.

 

РОЗДІЛ 1

тЕОретико  -  методологічні   засади   обліку     РОЗРАХУНКІВ по довгострокових і короткострокових кредитах банку

 

 

 

1. Економічна характеристика, склад, оцінка та визнання зобов’язань

 

 

 

У Законі України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” надається визначення зобов’язань як категорії бухгалтерського обліку та фінансової звітності:

Зобов’язання – заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Зобов’язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення[2].

Погашення зобов’язання може здійснюватися шляхом:

- сплати кредиторові грошових коштів;

- відвантаження готової продукції, товарів або надання послуг у рахунок одержаного авансу від покупця або у порядку заліку заборгованості;

- переведення зобов’язань у корпоративні права, які належать кредитору (елементи капіталу) тощо.

Як бачимо, у кожному випадку погашення зобов’язання пов’язане з вибуттям активів, а значить, із зменшенням майбутніх економічних вигод у результаті вибуття ресурсів підприємства.

В П(с)БО 11 наведено визначення термінів, розуміння яких є необхідним для правильного визнання, класифікації та оцінки зобов’язань.

Строк погашення зобов’язання – термін, протягом якого повинно бути погашено зобов’язання. З метою визнання, класифікації та оцінки у бухгалтерському обліку розрізняють:

- термін з моменту виникнення зобов’язання до моменту погашення;

- термін з дати складання фінансової звітності до дати погашення.

Порядок класифікації зобов’язань визначено П(с)БО 11 “Зобов’язання”. Залежно від критеріїв класифікації можуть бути виділені різні види зобов’язань:

1. За тривалістю терміну погашення заборгованості виділяють поточні та довгострокові зобов’язання;

2. Залежно від визначеності терміну та оцінки зобов’язань:

- зобов’язання з повністю визначеними умовами,

- забезпечення,

- непередбачені зобов’язання;

3. За платністю:

- із виплатою відсотків позичальнику – відсоткові, фінансові зобов’язання,

- безвідсоткові;

4. За видами господарської діяльності – пов’язані та непов’язані з комерційною діяльністю підприємства зобов’язання;

5. За видами кредиторів:

- зовнішні та внутрішні зобов’язання,

- заборгованість перед банками та інша (небанківська),

- заборгованість перед пов’язаними та непов’язаними сторонами;

6. За умовами виникнення:

- у зв’язку з одержанням товарів, робіт та послуг (аванси отримані),

- у зв’язку з нарахуванням витрат,

- у зв’язку з випуском цінних паперів (векселів, облігацій);

7. За виконанням умов погашення:

- прострочені зобов’язання,

- непрострочені зобов’язання,

- відстрочені зобов’язання.

Основою класифікації зобов’язань є їх розподіл залежно від строку, що визначається від дати балансу до дати погашення, яка визначена умовами виникнення зобов’язання (контрактом, умовами постачання, законодавством тощо).

За таким часовим критерієм виділяються дві головні групи зобов’язань – довгострокові та поточні.

Довгострокові зобов’язання – зобов’язання, які повинні бути погашені протягом більше як 12 місяців, або протягом періоду більшого, ніж один операційний цикл підприємства з дати балансу, якщо такий цикл становить більш як 12 місяців.

До довгострокових зобов’язань належать:

• довгострокові кредити банків;

• інші довгострокові фінансові зобов’язання;

• відстрочені податкові зобов’язання;

• інші довгострокові зобов’язання.

П(с)БО 11 передбачені певні особливі випадки віднесення зобов’язань до категорії довгострокових. Так, зобов’язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов’язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов’язання на довгострокове [2].

Поточні зобов’язання – зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашенні протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

До поточних зобов’язань відносяться:

1. короткострокові кредити банків;

2. поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями;

3. короткострокові векселі видані;

4. кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги;

5. поточна заборгованість за розрахунками:

- з одержаних авансів,

- з бюджетом,

- з позабюджетних платежів,

- зі страхування,

- з оплати праці,

- з учасниками,

- з внутрішніх розрахунків;

6. інші поточні зобов’язання.

Окремо у фінансовій звітності виділяють поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом.

До таких зобов’язань відносяться:

- зобов’язання з податку на прибуток;

- зобов’язання з податку на додану вартість;

- зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб;

- інші податки, що сплачуються підприємством згідно з чинним законодавством до бюджетів різних рівнів.

Інші поточні зобов’язання – як правило заборгованість за розрахунками некомерційного характеру та заборгованість, яка звичайно становить незначну частину балансу і не виділена в окрему категорію. Тут слід зазначити, що заборгованість за нарахованими відсотками для цілей складання фінансової звітності теж відноситься до цієї категорії поточних зобов’язань, оскільки П(с)БО не передбачено іншого.

Як окремий вид зобов’язань слід розглядати доходи майбутніх періодів.

Доходи майбутніх періодів – це доходи, які отримані у звітному періоді, які підлягають включенню до доходів у майбутніх звітних періодах. У поточному періоді такі доходи визнаються як особливий вид зобов’язань.

До доходів майбутніх періодів відносяться, зокрема, доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо.

Особливим видом зобов’язань є забезпечення, які не мають чітко визначеного строку та суми погашення на дату балансу. Оцінка забезпечень здійснюється на основі лише попередніх розрахунків. Період нарахування забезпечень як правило обмежується 12 місяцями – наприкінці року невикористані забезпечення коригуються шляхом донарахування.

Слід мати на увазі, що за П(с)БО 11 заборонено створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.