Регулювання валютної політики держави: сучасні проблеми тенденцій розвитку і суперечності

Основу золотовалютних резервів будь-якої країни сьогодні становлять запаси іноземних вільно конвертованих валют (ВКВ). Вони виступають у формі:

- по-перше, залишків на кореспондентських та поточних рахунках у закордонних банках, а також короткострокових банківських депозитів;

- по-друге, ринкових ліквідних фінансових інструментів — казначейських векселів, короткострокових та довгострокових урядових цінних паперів;

- по-третє, різноманітних боргових документів, які не обертаються на ринку та які є результатом офіційних операцій даної країни з центральними банками та урядовими організаціями інших країн.

Валютний кошик НБУ складається  з доларів США, німецьких марок, французьких франків, швейцарських франків, англійських фунтів, японських  єн та ін. Значна перевага у формуванні цього кошика віддається доларам США, німецьким маркам та швейцарським франкам (як найстійкішим «якорним» валютам).

Третьою складовою золотовалютних резервів є резервна позиція, або  резервна частка, країни в МВФ. За розміром вона відповідає частині установчого  внеску країни в МВФ (до 25 % квоти), зробленого не в національній валюті країни-учасниці, а в резервних активах, тобто у вільноконвертованих валютах інших країн-учасниць, або у СПЗ {спеціальні права запозичення). Коли МВФ використовує частину внесеної національної валюти країни - члена МВФ для надання кредиту іншій країні, резервна позиція такої країни відповідно зростає. Тому резервна позиція визначається як перевищення розміру квоти країни-учасниці над сумою її національної валюти, що перебуває в розпорядженні МВФ.

Країни-учасниці можуть автоматично, за першою вимогою  отримувати валютні кошти в МВФ  у межах резервної позиції. Використання ними таких коштів, на відміну від  кредитів МВФ, не обумовлюється попередньою  згодою з боку Фонду й не обмежене будь-якими строками.

На кінець квітня 1998 р. квота України у МВФ становила 997, 3 млн. СПЗ, авуари в СПЗ - 32, 92 млн., загальна сума заборгованості за кредитами і позиками Фонду - 1816, 83 млн. СПЗ [3, с. 150].

СПЗ являють собою  міжнародні кредитні резервні та платіжні кошти, випущені Міжнародним валютним фондом та розподілені між країнами-членами пропорційно до їхніх квот. Вони існують для поповнення валютних резервів, урегулювання сальдо платіжних балансів, здійснення розрахунків із Міжнародним валютним фондом та визначення співвідношення вартостей національних валют країн-членів Міжнародного валютного фонду. СПЗ функціонують тільки на міждержавному рівні, вводяться в обіг лише центральними банками та міжнародними організаціями. До складу СПЗ входять п'ять валют (так званий кошик СПЗ): долар США, німецька марка, японська єна, французький франк та англійський фунт стерлінгів. Кошик СПЗ включає валюти, в яких країни - члени МВФ здійснюють найбільші обсяги експорту товарів та послуг протягом п'ятирічного періоду, та за один рік до дати переоцінення кошика. Вартість кожної з валют (валютний компонент) у кошику СПЗ переоцінюється кожні п'ять років.

У розрахунках  між країнами - членами Європейської Валютної Системи (ЄВС) застосовуються також авуари, номіновані в «європейській валютній одиниці» (ЕКЮ), тобто ЕКЮ є колективним платіжним засобом, а також регіональним платіжним та резервним засобом країн - учасниць ЄВС. ЕКЮ емітуються під забезпечення 20 % резервних активів у золоті та доларах США, які належать відповідним країнам. Так званий кошик ЕКЮ складається із фіксованих сум валют (валютних компонентів) 12-ти країн Європейського Співтовариства (ЄС): німецька марка, французький франк, англійський фунт стерлінгів, італійська ліра, голландський гульден, бельгійський франк, іспанська песета, датська крона, ірландський фунт, португальське ескудо, грецька драхма та люксембурзький франк. Національні валюти трьох країн, які нещодавно стали членами ЄС (Австрії, Фінляндії та Швеції), не беруть участі у формуванні кошика ЕКЮ. Остання рекомпозиція ЕКЮ була заморожена в листопаді 1993 р. після введення в дію Маастрихтської угоди [3, с. 153].

Валютний резерв Національного банку України формується головне за рахунок таких джерел:

а) коштів, які  він отримував від обов'язкового продажу йому частини виторгу українських експортерів (1992 - 1995 рр. );

б) операцій на внутрішньому валютному ринку;

в) кредитних  коштів, які Національний банк та уряд України отримують від Міжнародного валютного фонду, Світового банку,

Європейського банку  реконструкції та розвитку, інших міжнародних валютно-фінансових організацій, а також іноземних держав;

г) доходів, які  є результатом його операцій з  власними коштами на зовнішньому  ринку.

Валютні ресурси  Міністерства фінансів України складаються  з:

а) надходжень від централізованого експорту;

б) мита в іноземній валюті;

в) сум, які отримуються  за іноземними кредитами.

Офіційні валютні  резерви України почали поповнюватися  за рахунок золота, яке накопичується  та видобувається в Україні. Обсяги видобутку на сьогодні незначні, але  в перспективі нові методи господарювання (акціонування компанії «Укрзолото») та сучасні технології видобування золота дадуть змогу збільшити його запаси як резервної валюти.

Головним призначенням централізованих міжнародних золотовалютних резервів є покриття дефіциту платіжного балансу країни. Платіжний баланс країни являє собою сукупність потоків товарів, послуг та капіталів між: даною країною та її закордонними партнерами. Як статистичний звіт платіжний баланс - це звіт про здійснені протягом року зовнішньоекономічні операції країни. Тому в ньому, зокрема, відображений рух золотовалютних резервів, який був здійснений протягом року.

У країнах з ринковою економікою, де учасники міжнародних операцій обмінюють  одні валюти на інші на приватних валютних ринках, використання центральними банками офіційних валютних резервів для досягнення рівноваги платіжних балансів здійснюється через механізм валютних інтервенцій, які мають за мету обмеження коливань обмінних курсів грошових одиниць. У разі виникнення дефіциту платіжного балансу курс національної валюти знижується, і коли він досягає певного рівня, центральний банк (чи відповідний уповноважений фінансовий орган) продає іноземну валюту з централізованих резервів в обмін на національну валюту з метою недопущення обезцінення останньої. Це призводить до зменшення обсягів валютних запасів. За активного сальдо платіжного балансу і відповідно підвищення курсу національної валюти фінансові органи, навпаки, купують іноземну валюту в обмін на національну, збільшуючи при цьому обсяги валютного резерву.

Державна скарбниця Національного  банку України є окремим структурним підрозділом центрального апарату Національного банку України. її призначення - створювати і зберігати запаси дорогоцінних металів та інших коштовностей, проводити з ними відповідні операції з метою забезпечення нагромадження золотовалютних резервів, які зараховуються на баланс Національного банку України.

Державна скарбниця діє на підставі Положення про Державну скарбницю  Національного банку України  від 20 червня 1994 р., має свій окремий  баланс, що є складовою балансу  Національного банку України. Свою діяльність Державна скарбниця здійснює за рахунок кошторису Національного банку України.

2. Регулювання Національним банком України поточних валютних операцій та операцій пов`язаних з рухом капіталу

Поточні валютні операції поділяються  на торговельні і неторговельні. До поточних торговельних валютних операцій належать, зокрема:

- розрахунки між юридичними особами-резидентами і юридичними особами-нерезидентами під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності у межах торговельного обороту, включаючи кредитування експортно-імпортних операцій на термін не більше як 90 днів;

- розрахунки у межах торговельного обороту, які здійснюються на території України в іноземній валюті за умови наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України або у грошовій одиниці України за умови, що хоча б однією зі сторін операції є нерезидент;

- розрахунки у межах торговельного обороту між юридичними особами-нерезидентами та юридичними особами-резидентами через інших юридичних осіб-резидентів відповідно до посередницьких договорів (контрактів), інші розрахунки, що здійснюються відповідно до чинного законодавства України;

- операції на міжбанківському валютному ринку України;

- оплата фізичними особами товарів (робіт, послуг) з використанням пластикових карток та чеків.

Загальний порядок проведення поточних торговельних валютних операцій резидентами  та нерезидентами в Україні визначається відповідними законодавчими актами. Детальні правила установлюються інструкціями та іншими нормативними актами Національного  банку України, який здійснює валютну політику згідно з принципами загальної економічної політики України та є головним органом валютного контролю.

Значна частина поточних торговельних валютних операцій в іноземній валюті пов'язана з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності резидентів, зокрема з розрахунками за експорт-імпорт товарів (робіт, послуг). Відповідно до чинного законодавства України право на здійснення такої діяльності мають юридичні та фізичні особи, які зареєстровані як підприємці.

Порядок проведення таких розрахунків регламентується законодавством країни, а також міжнародними правилами оформлення та оплати платіжних документів. Валюта розрахунків та форма розрахунків за експортно-імпортними операціями визначаються сторонами самостійно і фіксуються в умовах договору. Кабінет Міністрів України та Національний банк України розробили для суб'єктів підприємницької діяльності України всіх форм власності типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів і типові форми захисних застережень до таких договорів. Вони у розрахунках з нерезидентами передбачають застосовувати документарний акредитив та документарне інкасо (з гарантією).

Платежі в іноземній валюті за межі України на виконання зобов'язань  у цій валюті перед нерезидентами  за продукцію, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші майнові права здійснюються резидентами України без будь-яких обмежень. Виняток установлено тільки для випадків закупівлі імпортних товарів для державних потреб за рахунок коштів Державного бюджету та позабюджетних коштів. У цьому разі резиденту необхідно дістати дозвіл прем'єр-міністра України.

Усі розрахунки в іноземній валюті, пов'язані з експортом-імпортом товарів, здійснюються через уповноважені банки  України. Для відкриття рахунків за кордоном і використання їх для проведення таких розрахунків, резидент мусить отримати ліцензію Національного банку України.

Зовнішньоекономічні розрахунки за строками проведення платежів поділяються на негайні та платежі у кредит. Під  платежем у кредит розуміють кредит, який експортер або імпортер надають один одному у вигляді відстрочки платежу або попередньої оплати (авансового платежу).

Чинним законодавством України  встановлено 90-денний термін надходження  товарів та платежів за експортно-імпортними операціями резидентів. Перевищення цього терміну дозволяється тільки за наявності ліцензії Національного банку України. Перелік видів договорів, для яких передбачена можливість продовження термінів розрахунків, визначено законодавством України. Недотримання зазначених вище норм тягне за собою застосування до резидентів-порушників штрафних санкцій. Уповноважені банки України зобов'язані здійснювати контроль за своєчасністю та повнотою надходження експортного виторгу або імпортованих товарів в Україну і у разі виявлення фактів порушень своєчасно повідомляти обласні  управління Національного банку України та податкові органи за місцем реєстрації порушника.

Розрахунки за експортно-імпортними операціями між резидентами України та юридичними особами-нерезидентами України проводяться через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, відкриті в уповноважених банках України у гривні, а також через рахунки у гривні, які відкриваються постійним представництвам нерезидентів в Україні відповідно до ліцензій Національного банку України.

Оскільки Україна оголосила про приєднання до статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду, проведення розрахунків між резидентами і нерезидентами за поточними торговельними валютними операціями у національній грошовій одиниці не може бути обмежене. Україна також зобов'язана викуповувати в інших членів фонду залишки коштів у своїй національній грошовій одиниці за умови, що вони утворилися внаслідок здійснення таких операцій і конверсія в іноземну валюту необхідна також для здійснення поточних валютних операцій.

В Україні єдиним законним засобом  платежу є національна грошова  одиниця, а право реалізації на території  України товарів (робіт, послуг) з  оплатою в іноземній валюті і  проведення розрахунків в іноземній  валюті як у безготівковому, так  і в готівковому вигляді може надавати резидентам лише Національний банк України через видачу індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу в Україні. На сьогодні усі винятки з цього правила встановлені Національним банком України.

Операції купівлі-продажу валюти покликані забезпечувати потреби резидентів в іноземній валюті, що викликані необхідністю проведення розрахунків за торговельними валютними операціями або захисту від небезпеки валютних витрат унаслідок коливань валютного курсу.

Усі операції купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти мають здійснюватися через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи України, що отримали ліцензію Національного банку України на торгівлю іноземною валютою. Такі операції, проведені в інший спосіб, відповідно до чинного законодавства України вважаються недійсними.