Види банків

Вступ

Комерційні банки набувають надзвичайної ваги в суспільному житті та відіграють не останню роль у фінансовій системі держави. Комерційні банки своєю діяльністю глибоко проникають у всі сфери економіки, обслуговують і впливають на всі економічні та соціальні процеси в країні. Комерційні банки, як кредитні установи, функціями яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок коштів клієнтів, касове та розрахункове обслуговування, виконання валютних та інших банківських операцій.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, які діють в різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, їх часто називають "супермаркетами фінансового ринку".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сучасні кредитно-банківські системи мають складну, багатоланкову  структуру. Якщо за основу класифікації прийняти характер послуг, наданих  клієнтам, то можна виділити три  найважливіших елементи сучасної кредитної  системи: центральний банк; комерційні банки; спеціалізовані фінансові заснування.

Банк – юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України  здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний  ризик, відкриття і ведення банківських  рахунків фізичних та юридичних осіб.

Згідно положення Закону України «Про банки та банківську діяльність» за формою власності банки можна поділити на державні, приватні та кооперативні. Також в цьому законі сказано, що банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.

Статутний капітал банків у формі публічного акціонерного товариства

може формуватись за рахунок  коштів держави, а також юридичних та фізичних осіб, резидентів та нерезидентів.

Відповідно до Закону України  Про банки та банківську діяльність державний банк — це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Зараз в Україні функціонує два державних банки: «Ощадбанк» (ПАТ «Державний Ощадний банк України») та «Укрексімбанк»

(ПАТ «Державний експортно-імпортний  банк України»), 100% статутного капіталу яких належить державі в особі Кабінету Міністрів. Всі інші банки, в тому числі й ті, в яких окремими (й навіть значними) частками капіталу володіє держава, ми відносимо до приватних.

Державний  банк  створюється  за  рішенням Кабінету Міністрів  України.  При  цьому  в  законі  про  Державний бюджет України на  відповідний  рік  передбачаються  витрати на формування статутного  капіталу  державного  банку.  Кабінет  Міністрів України має право  формувати статутний капітал державного земельного банку за рахунок  грошових  внесків  та внесків у вигляді земельних ділянок. Кабінет  Міністрів   України   зобов'язаний  отримати  позитивний  висновок  Національного банку України з приводу наміру заснування державного  банку.   Отримання   висновку   Національного   банку   України  є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного  банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

В Україні можуть створюватись й кооперативні банки. Основною метою створення таких установ є обслуговування членів кооперативу. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня. Кожен учасник кооперативного банку, на відміну від банків, створених у формі акціонерного товариства, має право рівне право голосу на загальних зборах, незалежно від суми внеску до капіталу банку. Вкладниками кооперативного банку можуть бути тільки його учасники.

В банківській системі  України на сьогодні не існує жодного кооперативного банку. Кооперативний банк був зареєстрований в Україні лише в 2002 році, однак термін його існування був не тривалим: у Державному реєстрі банків він значився лише на одну звітну дату. Зараз можливість створення кооперативних банків досить малоймовірна завдяки достатньо жорстким умовам допуску на ринок банку з такою організаційно-правовою формою діяльності, а також значним мінімальним розміром статутного капіталу.

Діюче законодавство також  виділяє таке поняття, як банк з іноземним

капіталом, тобто банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному

іноземному інвестору, становить  не менше 10%. При цьому поняття «іноземний» вітчизняний законодавець трактує як пов'язаний з громадянином або юридичною особою будь-якої країни, крім України.

За обсягом зобов’язань  в Україні виділяють системоутворюючі банки. Згідно Закону України «Про банки та банківську діяльність» системоутворюючий банк - банк, зобов'язання якого становлять не менше 10 відсотків від загальних зобов'язань банківської системи. Національний банк України зараз не подає статистики в розрізі системо утворюючих банків. Розрахунки свідчать, що станом на 1.04.2012 р. лише у Приватбанку частка зобов’язань перевищила 10 відсотків загального обсягу зобов’язань банківської системи України і становила 14,85%. Для порівняння, в Ощадбанку цей показник становив 6,57%, Укрексімбанку – 5,99%, Райффайзен Банку АВАЛЬ – 4,82%1.

Світова фінансова криза  показала вразливість економіки  від краху крупних банків. Тривалий час в економічній літературі, економічній політиці та практиці банківського регулювання широко застосовується технічне поняття «Too big to fail» («занадто великі, щоб збанкрутувати»). Поняття «занадто великих компаній» відноситься до тих фінансових установ, як настільки великі в такій мірі пов’язаніміж собою, що їхнє падіння буде катастрофічним за наслідками для економіки. Зараз у світовій економічній теорії та практиці ці інституції прийнято називати системно важливими фінансовими інститутами (англ. - Systemically Important Financial Institutions – SIFI).

Триває дискусія щодо критеріїв  ідентифікації системно важливих фінансових інститутів. Досягнуто розуміння, що розмір банку не є адекватним критерієм у визначенні важливості установи, однак в якості вихідного пропонується вважати системно важливими ті банки, що формують не менше 10% операцій або активів окремого фінансового сектору чи сегменту фінансового ринку, або 5% операцій або активів всього фінансового ринку. Базельський комітет з банківського нагляду запропонував п’ять критеріїв ідентифікації системно важливих банків: розмір, взаємний зв'язок, глобальний характер, складність та можливість заміщення.

Залежно від величини активів  всі вітчизняні банки поділяють на чотири групи:

Ø малі банки з активами до 3 млрд. грн.;

Ø середні – з активами від 3 млрд. грн..;

Ø великі - з активами від 5 млрд. грн..;

Ø найбільші банки з активами понад 15 млрд. грн.

На банківському ринку  України за даними на 1 квітня 2012 року більшість банків малі (117 банків). Група великих банків включала 19 із 175-ти функціонуючих банків, середні – 22 банки. До групи найбільших банків (17 банків) за обсягом активів входили Приватбанк, Ощадбанк, Державний

експортно-імпортний банк, “Райффайзен Банк Аваль”, Укрсиббанк, Укрсоцбанк, ВТБ Банк, Промінвестбанк, ПУМБ, Альфа-Банк, “Надра”, ОТП

Банк, “Фінанси і кредит”, Дельта Банк, Укргазбанк, Брокбізнесбанк, Сбєрбанк Росії (див. додаток 1). Причому лідерами у цій групі є Приватбанк та Ощадбанк, активи яких перевищують 232 млрд. грн..

Банки, що входять до групи найбільших за обсягом активів, є найбільшими і за іншим критерієм - обсягом капіталу. Причому безперечними лідерами за цим критерієм виступають Приватбанк, Ощадбанк та Укрексімбанк, балансовий капітал яких перевищує 17 млн. грн. На долю групи найбільших банків припадає понад 65% загального капіталу банківської системи України, що свідчить про значну концентрацію банківського капіталу і є характерним для нашої країни.

Лідером за розміром регулятивного  капіталу є Укрексімбанк (обсяг статутного капіталу станом на 1 квітня 2012 року понад 16 млрд. грн). До групи найбільших банків за обсягом регулятивного капіталу входять «Райффайзенбанк Аваль», Приватбанк, Промінвестбанк, Ощадбанк. Інші банки, що функціонують на вітчизняному ринку, – великі, середні та малі.

В червні 2010 НБУ затвердив  постанову № 273, якою зобов'язав банки сформувати регулятивний капітал у розмірі не менше 120 млн. грн. (для окремих видів діяльності потрібне збільшення його мінімального розміру аж до 240 млн грн) у період до 1 січня 2012 року. Одночасно, невеликим банкам до моменту зростання капіталу заборонили збільшувати депозитний портфель фізичних осіб. Встановлення Нацбанком занадто стислого строку для капіталізації банківської системи може дестабілізувати ситуацію та призвести до знищення малих банків в Україні. Так, близько 38 банків (22% банківської системи) мали регулятивний капітал менший 120 млн. грн. Після подання АУБ судового позову проти НБУ про скасування положень постанови № 273 (за якою банки були зобов'язані збільшити розмір регулятивного капіталу до 1 січня 2012 року на суму до 120 млн. грн., а для отримання права роботи на валютному ринку - до 180 млн. грн.), всі акціонери призупинили процес збільшення капіталу. В результаті, станом на 1 липня 2011 року 76 банків не мали регулятивного капіталу в обсязі 180 млн. грн., а 29 - навіть 120 млн. грн. У результаті, банки опинилися перед загрозою - не встигнути завершити процес збільшення капіталу до 1 січня 2012 року. Однак, на 1 січня 2012 року тільки чотири банки не встигли завершити процес збільшення регулятивного капіталу до рівня 120 млн. грн.

У залежності від масштабів операцій виділяють роздрібні та оптові банки. Роздрібні банки акумулюють грошові кошти домашніх господарств, малого та середнього бізнесу з їх наступним розміщенням. Оптові банки обслуговують невелику кількість крупної клієнтури і працюють на оптовому фінансовому ринку, який характеризується значними номіналами угод та їх високою стандартизацією.

Для ідентифікації оптових та роздрібних банків важко застосувати конкретні кількісні показники, хоч на деяких сегментах фінансового ринку існують мінімальні значення розмірів угод. Зовнішньою ознакою роздрібного банку є порівняно велика кількість відділень, тоді як для оптових банків розвинута інфраструктура є непотрібною. Роздрібні банки можна охарактеризувати як «ведені пасивами»: вони володіють солідним капіталом і резервами; серед зобов’язань переважають дрібні депозити; в активах помітне місце займають кредити, основні фонди. Такі банки акумулюють кошти домогосподарств, малого та середнього бізнесу, не маючи змоги активно впливати на процентні ставки і під ці ресурси вишукують доходні активи. Оскільки вони практично завжди відчувають надлишок ресурсів, найважливішим завданням менеджерів є пошук напрямів вкладання цих ресурсів.

Оптові банки, які можна  охарактеризувати як банки, ведені активами, не мають потреби у широкій мережі відділень. В них крупний капітал і резерви. В структурі зобов’язань велика питома вага депозитів крупних клієнтів в т.ч. в іноземній валюті, міжбанківські кредити, депозитні сертифікати. Серед активів найбільше кредитів і цінних паперів. Менеджмент таких банків вишукують напрями вкладення коштів під які, в разі потреби, оперативно залучають ресурси часто застосовуючи при цьому агресивні методи встановлення процентних ставок. Високий розмір капіталу обумовлений значними ризиками.

У залежності від спектру операцій прийнято розрізняти універсальні та

спеціалізовані банки. Потрібно сказати, що точна ідентифікація універсальних та спеціалізованих банків доволі складна, якщо взагалі можлива. Так, поширеним у вітчизняній літературі є трактування універсальних банків, як установ що виконують або готові виконувати усі банківські операції або ж широкий спектр банківських операцій, тоді як спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом банківських операцій.

Неоднозначним є трактування  сутності універсального банку і  у зарубіжній літературі. Одним із підходів є визначення на основі напрямів діяльності банку, які об’єднуються поняттям банківського бізнесу у вузькому

розумінні. Так, сучасне банківництво охоплює три основні сфери  діяльності

(види банківського бізнесу):

— роздрібний бізнес;

— корпоративний банкінг;

— інвестиційний банкінг.

Під роздрібним банківським бізнесом (retail banking) прийнято розуміти операції з банківського обслуговування фізичних осіб, дрібних підприємців, малих і середніх підприємств. Корпоративний банкінг (corporate banking) передбачає обслуговування підприємницьких структур. У його складі виділяють оптовий банкінг, тобто обслуговування великих компаній.

Традиційно банки, які  заведено називати комерційними, працювали  в

одній із зазначених сфер або  ж поєднували їх. Окремо відстоїть інвестиційний банківський бізнес. Часто він розглядається як альтернатива банківському фінансуванню і протиставляється комерційному банкінгу.

На сьогодні під інвестиційним  банкінгом розуміють широке і  поки що не зовсім чітко окреслене коло фінансових послуг, пов’язаних з фінансуванням компаній за допомогою механізмів первинного та вторинного ринків цінних паперів. Основною функцією інвестиційного банкіра вважається організація первинного розміщення цінних паперів клієнта. До інших функцій належать торговельні операції на фондовому ринку, консалтингові послуги з управління портфелями цінних паперів. Базельський комітет індикаторами активності інвестиційних банків уважає проведені за участю цих банків IPO, угоди зі злиття та поглинання, андеррайтингу. Таким чином, інвестиційний банкінг пропонує клієнтам альтернативний спосіб фінансування порівняно з корпоративним банківським бізнесом.