Види банків

Універсальний банк можна  визначити як банк, котрий поєднує  роздрібний та (або) корпоративний бізнес з інвестиційним банківським бізнесом, а також здійснює діяльність у сфері страхування. При цьому універсальна банківська справа може виражатись як у поєднанні даних видів діяльності безпосередньо, так і через афілійовані структури. Більш загально універсальний банк можна охарактеризувати як банк, який виконує широкий спектр банківських операцій разом із наданням небанківських фінансових послуг.

Банківський бізнес може провадитись  у рамках стратегій диверсифікації та фокусування. Диверсифікація (від лат. diversus — різний та fасеrе — робити) передбачає розширення сфери діяльності компанії для зменшення залежності від одного виду продукції чи послуг, циклічних факторів тощо, означає стратегічну орієнтацію на створення багатопрофільного виробництва або портфеля активів. Вважається, що стратегія диверсифікації виражається в перетворенні банку на універсальний.

Альтернативою диверсифікації є стратегія фокусування, яка асоціюється зі

спеціалізованим банком. Фокусування означає концентрацію на своїх основних можливостях і, відповідно, вибраних сферах діяльності, групах споживачів, специфічному географічному ринку. У загальному розумінні спеціалізація означає скерування професійної діяльності у визначеному напрямі, що виявляється у відповідному поділі праці за окремими операціями.

Спеціалізований банк можна визначити як банк, діяльність якого зосереджена на наданні вузького кола послуг та/або обслуговувані чітко визначеного ринкового сегмента споживачів (галузь економіки, прошарок населення тощо) банківських послуг. В даному випадку під ринком розуміється сукупність споживачів з їх потребами у банківських послугах.

Зазвичай у банківській  сфері практикується функціональна, поопераційна, галузева та інколи територіальна спеціалізація. Найяскравіше виражена функціональна спеціалізація банків, оскільки вона суттєво впливає на характер їх діяльності, визначає особливості формування їх активів і пасивів, структуру балансів банків, а також специфіку роботи з клієнтурою. В різних країнах існують різні види спеціалізованих банків, серед яких зустрічаються інвестиційні, ощадні, поштові, іпотечні, облікові, депозитні, а інколи й інноваційні.

У перші роки формування в колишньому СРСР, в тому числі  й в Україні, економіки ринкового типу відбулася функціональна і галузева спеціалізація банків. Ще у 1987 році було прийнято рішення про створення дворівневої банківської системи: першим рівнем ставав центральний банк, а другим її рівнем ставали так звані галузеві спеціалізовані банки – Промбудбанк СРСР, Агропромбанк СРСР,

Житлосоцбанк СРСР, Ощадбанк СРСР та Зовнішекономбанк СРСР державної форми власності, які як спеціалізовані мали розпочати свою діяльність з 1988 року. Але спеціалізованими вони так і не стали, оскільки восени 1987 року було прийнято рішення, яке надавало право підприємствам, незалежно від галузі економіки, до якої вони відносилися, самостійно обирати банк із числа зазначених вище для кредитного і розрахунково-касового обслуговування.

Проте у 1988 році спочатку в  Російській Федерації, а на початку 1989 року й в Україні почали засновуватися комерційні та кооперативні банки. Переважно комерційні банки створювалися міністерствами і відомствами як реакція на негнучкість «спеціалізованих» банків для обслуговування підприємств, господарських організацій та установ певної галузі, про що свід-чать навіть їх назви (наприклад, Легбанк, Укргазбанк, Укрміжвузбанк, Будмбанк, Харчопромбанк, Мебліпромбанк тощо). Але з самого початку свого існування з метою розвитку операцій, збільшення прибутку і захоплення більшої частки ринку банківських послуг ці банки старалися максимально залучати нових учасників, щоб швидко збільшити свій статутний капітал, а також кількість клієнтів, не зважаючи на їх відомчу приналежність. Таким чином, спеціалізованими галузевими банками і вони також не стали.

Законом України від 20 березня 1991 року «Про банки і банківську

діяльність» уже говорилося тільки про один спеціалізований комерційний банк – Ощадбанк України. Лише новою редакцією цього закону від 7 грудня 2000 року були встановлені ознаки і види спеціалізованих банків. Так, спеціалізованими стали вважатися банки, в яких понад 50 % активів є активами одного типу. Якщо ж понад 50 % пасивів банку є вкладами фізичних осіб, то банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку. Відповідно до цього закону, в країні могли створюватися інвестиційні, іпотечні (земельні), клірингові (розрахункові) та ощадні банки. Законом України від 15 лютого 2011 р. це обмеження видів банків було знято, а право встановлювати види спеціалізованих банків отримав Національний банк України.

Конкурентними перевагами спеціалізованих  банків над універсальними є можливість ефективніше обслуговувати клієнтів в періоди економічного піднесення за рахунок глибокого знання персоналом операцій, на яких спеціалізується банк.

Окрім Ощадного банку України, інших спеціалізованих банків у  нашій країні немає. Правда, деякі банки намагалися стати ощадними, але після прийняття Національним банком України більш жорстких вимог до спеціалізованих банків, ніж до універсальних, бажання стати спеціалізованими ощадними банками у них відпало. Зокрема, з метою регулювання діяльності спеціалізованих банків Національний банк України встановлює спеціальні вимоги стосовно певного виду діяльності банків у формі економічних нормативів, які значно жорсткіші від тих, які встановлені для комерційних банків універсального типу.

Інвестиційні  банки. Сучасні інвестиційні банки можна підрозділити на три види. Одні з них спеціалізуються на консультуванні реструктуризації підприємств, другі – на засновницькій діяльності, фінансуванні реальних капітальних вкладень, андеррайтингу та інвестуванні в іпотечні, державні та корпоративні цінні папери, а треті поєднують обидва ці напрямки діяльності.

Для інвестиційних банків в Україні, як і для інших спеціалізованих  банків, з метою регулювання їх діяльності, Національний банк України встановив наступні спеціальні значення економічних нормативів:

• нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) – не менше 20 %;

• нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (НЗ) – не менше 12 %;

• нормативу загальної  суми інвестування (НІ2) – не більше 90 %.

Іпотечний банк – це спеціалізований комерційний банк, що надає іпотечні, як правило, довгострокові кредити, тобто кредити, забезпечені нерухомим майном, включаючи землю, в тому числі й на придбання такого

майна. В окрему групу  ці банки виділені через специфічність  інструменту, з

допомогою якого вони здійснюють довгострокове кредитування. Ним є іпотека як вид забезпечення повернення позики. Ці банки поєднують в собі риси як інвестиційних, так і земельних банків, тому що іпотека може застосовуватися як при кредитуванні сільськогосподарських товаровиробників під заставу належної їм або отриманої в довічну оренду землі, так і при кредитуванні операцій з придбання нерухомого майна (як правило, з земельною ділянкою на якій воно розташоване) під його ж заставу.

В Україні на початок 2012 року не було жодного спеціалізованого іпотечного банку, хоча іпотечні кредити до економічної і фінансової кризи

2008–2009 років надавали  майже усі найбільші та великі  банки. Не уникало

надання таких кредитів й  багато середніх і навіть малих українських  банків.

Проте іпотечні кредити за своєю природою є, як правило, середньо- і довгостроковими, а українські банки мають у своєму розпорядженні в основному короткострокові кредитні ресурси. Тому під час зазначеної кризи

багато з них мали значні фінансові труднощі, через які  частина з них навіть

збанкрутувала. Певну фінансову  допомогу банкам України надає Державна

іпотечна установа, яка  отримує кошти з державного бюджету України і залучає їх з допомогою облігаційних позик.

Для спеціалізованих іпотечних  банків Національним банком України

встановлено спеціальні значення таких економічних нормативів:

• нормативу миттєвої ліквідності (Н4) – не менше 30% ;
• нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контр-

агента (Н7) – не більше 5%;

• нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств,

наданих одному інсайдеру (Н9), – не більше 2%;

• нормативу максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), – не більше 20%.

Клірингові (розрахункові) банки здійснюють взаєморозрахунки між банками або між учасниками торгів на валютних чи товарних біржах. В Україні у свій час був заснований кліринговий банк для розрахунків за операціями на Українській міжбанківській валютній біржі. Оскільки торгівля валютою на цій біржі не проводиться, то банк фактично не є кліринговим, хоча свою назву зберіг.

За наявності ліцензій спеціалізовані розрахункові (клірингові) банки мають право здійснювати такі банківські операції:

• відкриття та ведення  рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) і банків-кореспондентів (резидентів і нерезидентів) у національній та іноземній валютах із метою забезпечення їх розрахунків за угодами, укладеними третіми особами на біржовому та позабіржовому ринках, а також інших розрахунків за взаємними зобов’язаннями третіх сторін;

• купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними, що пов’язані з виконанням доручень клієнтів і банків-

кореспондентів, підтриманням ліквідності ринку та виконанням зобов’язань учасників біржових і позабіржових угод;

• видача поручительств, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, що передбачають виконання в грошовій формі за умови, що надання таких зобов’язань пов’язано з процедурою гарантування виконання укладених на біржовому та позабіржовому ринках угод і за дорученням клієнтів;

• залучення коштів, цінних паперів та інших активів клієнтів та банків-

кореспондентів для виконання  укладених на біржовому та позабіржовому ринках угод або за дорученням клієнтів;

• вкладання коштів у  статутні капітали інших юридичних  осіб обмежується вкладанням коштів тільки у статутні капітали бірж, позабіржових (торговельних) систем, депозитаріїв та установ, що займаються клірингом і розрахунками на біржовому та позабіржовому ринках;

• надання та отримання  кредитів на міжбанківському ринку  в межах ре-

гулятивного капіталу банку;

• клірингові операції за угодами  на всіх сегментах фінансового ринку.

Спеціалізованим розрахунковим (кліринговим) банкам не дозволяється:

ü залучати кошти від населення на депозити;

ü залучати міжбанківські кредити для проведення власних активних операцій;

ü брати на себе ризики третіх осіб шляхом видачі гарантій та поручительств, крім випадків, пов’язаних з проведенням відповідних розрахунків за угодами, укладеними цими особами на організаційно оформлених ринках.

Для спеціалізованих розрахункових (клірингових) банків встановлено

спеціальні значення таких  економічних нормативів:

Ø нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) – не менше 20%;

Ø нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (НЗ) – не менше 12%;

Ø нормативу миттєвої ліквідності (Н4) – не менше 90%;

Ø нормативу великих кредитних ризиків (Н8) - не більше 100%;

Ø нормативу загальної суми інвестування (НІ2) - не більше 10% та обмеження вкладень у статутні фонди бірж, позабіржових і торговельних систем, депозитаріїв і установ, що здійснюють кліринг і розрахунки на біржовому та позабіржовому ринках. При цьому показник вкладів фізичних осіб має бути не більше 5% регулятивного капіталу банку, а надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку не повинно перевищувати 100% регулятивного капіталу банку.

Ощадні  банки спеціалізуються на залученні коштів фізичних осіб. В Україні статус ощадного має тільки Державний ощадний банк України, повернення вкладів в нього населенню гарантує держава. Вона ж в особі Уряду призначає спостережну раду банку та голову його правління. Банк функціонує на засадах комерційного розрахунку. Мобілізовані на вклади кошти він використовує для надання кредитів юридичним і фізичним особам, а також значна їх частка використовується для надання міжбанківських кредитів.

Для спеціалізованих ощадних  банків Національним банком України встановлено спеціальні значення таких економічних нормативів:

• нормативу миттєвої ліквідності (Н4) – не менш 30 %;

• нормативу максимального  розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) у розмірі не більше:

- 20 % – для банків, що  мають обсяг негативно класифікованих активів не більше 10 % від загальної суми кредитного портфеля, дебіторської заборгованості, портфеля цінних паперів і коштів, що розміщені на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках;