Інвестиційна діяльність страхових компаній

    Головна мета при формуванні портфеля полягає в досягненні найбільш оптимального поєднання ризику і доходу для інвестора. Інакше кажучи,відповідний набір інвестиційних інструментів покликаний знизити ризик вкладника до мінімуму й одночасно збільшити його дохід до максимуму.

    Методом зниження ризику серйозних втрат служить диверсифікованість портфеля, тобто визначеного числа різних цінних паперів. Ризик знижується, коли капітал розподіляється між безліччю цінних паперів. Диверсифікованість зменшує ризик  за рахунок того, що можливі невисокі доходи від одних цінних паперів будуть компенсуватись високими доходами від інших. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення в портфель цінних паперів широкого кола їхньої ділової активності. Оптимальна величина від 10 до 15  різних видів цінних паперів.

    Тому задля успішного здійснення інвестування можна виокремити певні принципи, якими керуються страхові компанії на фінансовому ринку.

    Перший стосується розміщення активів – принцип безпечності. Його дія повною мірою розповсюджується як на активи, що покривають страхові резерви, так і на вільні активи. Даний принцип передбачає максимально надійне розміщення активів, що забезпечує їх повернення у повному обсязі.

    Другий принцип – прибутковість вкладень. Відповідно до нього активи повинні приносити постійні і достатньо високі доходи.

    Третій принцип – ліквідність вкладів. Страхова компанія повинна у будь-який час мати у розпорядженні суму грошей, яка б забезпечувала страхувальникам виплату обумовлених договором сум у встановлені терміни.

    Четвертий принцип – диверсифікація вкладів. Він служить розподілу інвестиційних ризиків серед різних видів вкладів,що в свою чергу забезпечує фінансову стійкість інвестиційного портфеля страховика.

    Економічне значення страхування проявляється у ощадній, ризиковій,акумуляційній (формування резервів), превентивній, контрольній функціях. Важливе місце приділяється ощадній, адже соціальне значення інвестиційної діяльності страховиків нерозривно пов’язано саме з нею, коли з численних індивідуальних внесків формуються необхідні для покриття можливих збитків колективні фонди, що керуються професійними страховими організаціями.

    Інвестиційна діяльність впливає на основні характеристики страхового продукту, на його вартість, на фактичне виконання страховиком зобов’язань, які зумовлені строками страхових виплат. На жаль, в сучасних умовах господарювання більшість страхових організацій не мають ретельно розробленої інвестиційної стратегії та вкладають кошти у фінансові інструменти афілійованих структур чи в банківські депозити.⁴

    В Україні ставки за депозитами залишаються доволі високими порівняно з іншими країнами світу,що сьогодні робить інвестування саме в ці фінансові активи привабливим для страховиків. Але зазначена форма інвестування є вразливою з боку системних фінансових ризиків.

 Крім того, проценти  за депозитами можливо зменшуватимуться  через прихід на банківський  ринок іноземних інвесторів, які  пропонували кредити за низькими  процентами відповідно до процентної  політики власних національних  ринків і, відповідно, знижуватимуть  депозитні ставки.

Отже, ефективне управління страховика своїми ризиками в інвестиційній  та фінансовій діяльності має стратегічне  значення.

Але, не зважаючи на стабільне  зростання частки  платежів у  ВВП, її розмір залишиться недостатнім, щоб стверджувати про значну роль страхування у функціонуванні національної економіки. Страхові компанії не на повну  потужність використовують власний  потенціал як фінансового інституту, який акумулює кошти населення та підприємницьких структур і розміщує їх у процесі інвестиційної діяльності, відіграючи таким чином вагому роль у перерозподілі ВВП. Невелика частка страхових платежів українських страховиків і ВВП вказує на недостатній рівень культури і відповідних традицій та реальних доходів бізнесу і населення – головних споживачів страхового продукту.

 Зі сторони держави  правове регулювання всіх сфер  діяльності страховиків здійснюється  органами законодавчої, виконавчої  та судової влади. Центральним  елементом серед них є Національна  комісія з регулювання ринків  фінансових послуг. Також до цієї системи входять: Національний банк України, Державна податкова адміністрація України, Антимонопольний комітет, Державний комітет з питань регулярної політики та підприємництва, Фонд державного майна, Господарський суд.

 На ці органи покладено  здійснення ефективного нагляду  за страховою діяльністю, що є  однією з основних передумов  забезпечення соціально-економічної  стабільності в суспільстві, а підвищення ефективності їх роботи є одним з першочергових завдань для уряду будь-якої країни і вимагає розгляду діяльності цих органів через призму необхідності і достатності, що полягає у потребі введення певних норм і правил в об’ємах, достатніх для досягнення позитивних результатів нагляду.

 Проте, на сьогодні страховий бізнес ще не напрацював ані достатнього досвіду, ані належної нормативної баз для надійної, прибуткової діяльності та ефективного управління інвестиціями.

В Україні страхові компанії поки що не стали активним інституційним інвестором на фінансовому ринку. Вітчизняні страхові компанії не є активними інвесторами на ринку корпоративних облігацій з причини низького рівня розвитку українського ринку облігацій в цілому, поширеності непублічних емісій та цільових облігацій. На відміну від світових тенденцій, коли страхові компанії вкладають капітал переважно в конвертовані облігації , вітчизняні страхові компанії охоче інвестують свої резерви в цінні папери з більш високим ризиком, зокрема в акції. Оскільки інвестиційний потенціал страхових компаній значний, а страхова галузь розвивається динамічно, подальше зростання обсягу інвестування активів страхових компаній в акції могло б сприяти загальній активізації розвитку українського фондового ринку та забезпечити інвестиційну безпеку держави. Але в цілому, незважаючи на перспективність інвестиційної діяльності українських страхових компаній на ринку акцій, обсяг таких інвестицій поки що залишається відносно невеликим.

Основним напрямком активізації  діяльності страхових компаній –  за умови достатньо динамічного  розвитку ринку корпоративних облігацій  в цілому, – повинно бути збільшення частки коштів, інвестованих в корпоративні облігації (для компаній, що страхують  життя – переважно в довгострокові, а для компаній, що страхують від  ризиків – в короткострокові  і середньострокові).

Крім того, збільшення частки корпоративних облігацій в портфелі інвестицій страхових компаній сприятиме  зменшенню ризиків страхових  компаній. Фінансова стабільність страхової  компанії, що інвестує кошти в корпоративні облігації, буде тим вищою, чим вищою  буде ймовірність, що сформований страховою  організацією фонд буде достатнім для  повного відшкодування збитків  страхувальників.

2. ОБСЯГИ ТА ІНВЕСТИЦІЇ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ ЗА ОСНОВНИМИ НАПРЯМАМИ

 

Страхові інвестиції –  це вкладення коштів страхових компаній в об’єкти інвестування з метою отримання прибутку. Страхові інвестиції втілюють у собі істотні риси інвестицій взагалі, але при цьому мають свої особливості прояву.⁵

З насамперед зі страхування  життя, збільшенням розміру страхових  резервів та власних коштів страховика зростає роль страхової системи  в інвестиційному процесі нашої  країни. Крім того, страховики мають високий інвестиційний потенціал, який визначає сукупну здатність компанії здійснювати інвестиційну діяльність, причому ступінь інвестиційної активності й ефективність інвестування детермінуються рівним та мірою використання цього потенціалу.

Отже, страхові компанії унаслідок  своєї діяльності на фінансовому  ринку України зосереджують значні суми грошових коштів, які в подальшому можуть використовувати для інвестиційної  діяльності.

У загальному інвестиційний  потенціал страхової компанії формується за рахунок коштів страхувальників, власного капіталу та коштів, залучених  у фонди. Формування власного капіталу здійснюється за рахунок внесків  акціонерів або часників із подальшим  відрахуванням до резервів і фондів за умовами формування додаткового  фінансового результату від страхової, інвестиційної та інших видів  діяльності.  Як правило, щорічне  надходження коштів до страхових  компаній у вигляді страхових  премій та доходів від активних операцій набагато перевищує суму виплат володарям  полісів. Це дає змогу цим компаніям  збільшувати інвестиції високодохідні  довгострокові цінні папери, насамперед в облігації промислових компаній та в заставні під нерухомість.

Особливість інвестиційної  політики страхових компаній полягає  в тому, що акумульовані капітали належать індивідуальним страхувальникам і  лише тимчасово перебувають і у розпорядженні страхової компанії. Відповідно,інвестиційний портфель таких компаній має насамперед відповідати вимогам надійності, а вже потім – прибутковості.

Цим зумовлено певну  консервативність інвестиційної політики страхових компаній – в економічно розвинутих країнах саме вони є основним покупцем державних цінних паперів що забезпечує для держави стабільне розміщення державних позик, а для страхових компаній – інвестиції в надійні цінні папери.

Право страхових компаній інвестувати страхові резерви та інші кошти закріплено в Законі України  «Про страхування» від 4 червня 1997 р. та Законі України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991р. Згідно зі ст..31 Закону України «Про Страхування » розміщення страхових резервів має проводитись страховиками на умовах диверсифікації, поверненості, прибутковості та ліквідності.⁶ Крім того, цим законом та положенням про порядок формування, розміщення та обліку страхових резервів забороняється використання коштів страхових резервів для укладання договорів позики (кредитних договорів) з фізичними та юридичними особами.

 Згідно з п.8.2 розпорядження Національної комісії, що здійснює регулювання ринків у сфері фінансових послуг «Про затвердження Правил формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя» № 2875 від 26 листопада 2004р., величина окремих категорій активів, утому числі в іноземній валюті, приймається для подання технічних резервів в обсягах, поданих у табл.2.1 ⁷

 

 

 

 

 

Таблиця 2.1

Розподіл технічного резерву		Обмеження	Примітка	% від загального розміру технічних  резервів
Акції й облігації	Облігації українських емітентів, якими  торгують на фондовій біржі й ТІС,що пройшли процедуру лістингу	Не більше 30%	Не більше 5% в облігації одного емітента, що здійснює діяльність не менше 5 років	Не більше 40%
	Акції й облігації іноземних емітентів	Не більше 30%	Не більше 5% в облігації одного емітента, що здійснює діяльність не менше 5 років
	Акції й облігації емітентів, що здійснюють діяльність менше 5 років	Не більше 10%	Не більше 3% в облігації одного емітента
Цінні папери, емітовані державою				Не більше 40%

Обмеження на величину інших активів  страхування, ніж страхування життя

  

Згідно з п.3.1.4 згаданого вище розпорядження Національної комісії, що здійснює регулювання ринків у  сфері фінансових послуг величина окремих  категорій активів, у тому числі  в іноземній валюті, приймається  для подання страхових резервів страхування життя в обсягах, наведених нижче у табл. 2.2

Таблиця 2.2

Обмеження на величину активів страхування  життя

Розділ технічного резерву	Обмеження	Примітка	%від загального розміру технічних  резервів
Облігації	Облігації українських емітентів,якими  торгують на фондовій біржі й ТІС, що пройшли процедуру лістингу	Не більше 40%	Не більше 50%
	Облігації іноземних емітентів	Не більше 20%
	Облігації емітентів, що здійснюють діяльність менше 5 років	Не більше 10%
Облігації місцевих позик			Не більше 10%