Організація та функціонувая комерційного банку «ПриватБанк»

Взагалі можна  виділити такі види ризиків, що властиві банківським операціям.

Відсотковий ризик — можливість понести збитки внаслідок непередбачених, несприятливих для банку змін відсоткових ставок і значного зменшення маржі, зведення її до нуля або до негативного показника. Відсотковий ризик виникає у таких випадках.

1. Не збігаються  терміни повернення наданих притягнутих  коштів.

2. Ставки з  активних і пасивних операцій  встановлюються різними способами.

Валютний  ризик — небезпека валютних (курсових) збитків, пов'язаних зі зміною курсів іноземних валют стосовно національної валюти. Валютний ризик особливо високий у тих банків, що прагнуть одержати спекулятивний прибуток, що утвориться через розбіжність курсів тих самих валют на різних валютних ринках або різниці курсу валюти в різні моменти часу. Валютний ризик можна розділити на курсовий та інфляційний ризики.

Ринковий ризик тісно пов'язаний із відсотковим, валютним ризиками. Ринковий ризик означає можливі збитки, непередбачені витрати від зміни ринкової вартості активів чи пасивів, зміни ступеня їх ліквідності. Особливо піддані такому ризику вклади в цінні папери. Ринкова вартість формується співвідношенням попиту та пропозиції, тобто котирується. На котирування цінних паперів можуть вплинути коливання норми позикового відсотка (зріст відсоткових ставок веде до знецінення цінних паперів), зміна прибутковості і фінансового благополуччя компаній-емітентів, інфляційне знецінення грошей.

Ризик щодо формування депозитів (ресурсної бази) тісно пов'язаний з ринковим, відсотковим і валютним ризиками. При формуванні ресурсної бази банк повинен враховувати ймовірність збільшення витрат щодо залучення ресурсів при зміні ситуації на ринку. Депозитна політика банку має на меті забезпечити банк ресурсами на певний час за певною ціною. Її здійснення означає рішення двох протилежних завдань: стабільність ресурсної бази і мінімізація витрат з її формування. Ідеальний варіант – довгострокові вклади мають бути збалансовані довгостроковими депозитами. В іншому випадку банк може постати перед проблемою подорожчання ресурсів і отримати збитки від довгострокового вкладення коштів. Особливу увагу на це повинні звертати невеликі банки, де платежі 10-тка клієнтів визначають стан коррахунку. Більші банки можуть дозволити собі меншу відповідальність через більшу стабільність залишків на рахунках і можливості швидкого виходу на зовнішній ринок для запозичення ресурсів.

Ризик структури капіталу. Власний капітал банку розраховується в такий спосіб: сумуються фонди; прибуток; фонд переоцінки основних засобів; нереалізовані курсові різниці, за винятком валюти, внесеної в статутний фонд. Отримане зменшується на суму іммобілізації, зносу основних засобів, довгострокових вкладень капіталу, суму не донарахованого резерву на можливі втрати із сумнівних боргів і акцій, викуплених у своїх акціонерів. Ризик структури капіталу полягає в тому, що при структурі з великою питомою вагою статей переоцінки основних коштів, банк може понести як додаткові витрати, так і виявитися банкрутом через визнання неплатоспроможним.

Ризик ліквідності – небезпека втрат при нездатності банку виконати зобов’язання за пасивами балансу та вимогами за активами. Мінімізація цього ризику досягається через уміння прогнозувати можливість “відтоку” внесків “до запитання” а також “ненадійних” строкових вкладів; збільшення попиту на кредит з боку клієнтури; зміну економічної кон’юнктури.

Ризик неплатоспроможності  банку. Використання банком акціонерного капіталу для погашення своїх зобов'язань за відсутності яких-небудь інших джерел (платежі за кредитами, залучення нових позик, реалізація активів). Щоб запобігти подібній ситуації, важливо підтримувати співвідношення між акціонерним капіталом і активами — коефіцієнт достатності капіталу. Це означає, що банк з акціонерним капіталом, рівним 10 % активів, зможе витримати більше навантаження (у разі неможливості мати доступ до інших джерел коштів), ніж банк, в якого акціонерний капітал складає тільки 6 % від загальної суми активів.

Ризик банківських зловживань — це ризик, викликаний недостатньою кваліфікацією банківського персоналу, корисливими цілями співробітників банку.

Кредитний ризик —  ймовірність збитків у зв'язку з несвоєчасним поверненням позичальником основного боргу і відсотків за ним. Кредитний ризик — поняття, що поєднує в собі усі вищерозглянуті ризики (стратегічний ризик, ризик інновацій, операційний і технологічний ризики, ризик незбалансованої ліквідності і ризик формування ресурсної бази, відсотковий ризик, валютний ризик, ринковий ризик)

Один із можливих підходів класифікації банківських ризиків (таблиця 1).

Таблиця 1

Класифікація банківських ризиків

Види ризиків	Підвиди ризиків
Форс-мажорні обставини	Аварії
	Пожежі
	Пограбування
	Соціальні катастрофи
	Суттєва зміна законодавства
	Різке погіршення економічної ситуації
	Екологічні катастрофи
Стратегічні	Вибір ринкової стратегії
	Неефективні затрати
	Стосовно філій
	Несанкціоноване розголошення конфіденційної інформації
	Ризик поглинання
	Кадровий
	Нові види банківських продуктів  та послуг
	Портфельний
	Невизнання потенційними клієнтами банківських послуг
	Зниження (втрата) репутації
Ринкові	Інфляція
	Психологічний
	Юридичний
	Ризик знецінення
	Біржовий
	Прихованого безробіття
	Небанківської конкуренції
	Підвищена вимогливість клієнтів
	Валютні
	Регіональні
	Кредитний
	Втрата клієнтів
Міжнародні	Міжбанківський
	Венчурний
	Інвестиційний
Активних операцій	Застави
	Втрати платоспроможності клієнта
	Банкрутство клієнта
	Юридичний
	Психологічний
	Втрати клієнтів
	Міжбанківський
	Вилучення вкладів
	Пролонгації
	Погіршення нормативів
Пасивних операцій	Ризик ліквідності
	Ризик рентабельності
	Відсотковий (ціновий)
	Податки, штрафи
Економічні	Втрата стійкості
	Банкрутство банку
	Втрата прибутків
	Зниження фінансового стану
	Зниження платоспроможності населення

 

Розмаїття чинників ризику призводить до їх появи в усіх сферах банківської політики .

Управління фінансовими  ризиками – це специфічний функціонально - організаційний блок у структурі  моделі фінансового менеджменту  на підприємстві, що відповідає за виявлення, ідентифікацію, оцінку та нейтралізацію фінансових ризиків при здійсненні операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, а також сукупного ризику фінансове - господарської діяльності суб'єкта господарювання в ринковому середовищі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Сутність та аналіз кредитного ризику комерційного банку «ПриватБанк»

Успіх діяльності комерційного банку залежить від того, наскільки  ефективно він використовує наявні засоби, вкладаючи їх в різні активи.

Найбільш поширеним  шляхом використання банківських ресурсів є надання кредитів. Таким чином, прийняття кредитних ризиків - основа банківської справи, а управління ними традиційно вважалося головною проблемою теорії і практики банківського менеджменту.

Кредитний ризик може бути визначений як невпевненість кредитора в тому, що боржник буде в змозі й матиме намір виконати свої зобов'язання відповідно до термінів і умов кредитної угоди. Кредитний ризик для банку складається з суми заборгованості клієнта за банківськими позиками і овердрафтами, а також із заборгованостей клієнтів за іншими операціями.

Слід відрізняти наступні рівні кредитного ризику :

- кредитний ризик за  окремою угодою - вірогідність збитків  від невиконання позичальником  конкретної угоди;

- кредитний ризик всього портфеля - величина ризиків за всіма угодами кредитного портфеля.

Відповідно для кожного  рівня використовуються різні методи оцінки ризику і методи управління ним.

Величина кредитного ризику - сума, яка може бути втрачена при несплаті або простроченні заборгованості (основна сума боргу плюс нараховані відсотки).

Максимальний потенційний  збиток - це повна сума заборгованості в разі її невиплати клієнтом.

Схильність кредитному ризику існує протягом всього періоду  кредитування до настання терміну повного повернення кредиту й відсотків по ньому.

Ступінь ризику, пов'язаного  з певним позичальником і видом  кредиту, базується на оцінці різних видів ризику, які виникають для  банку при наданні кредиту. Необхідно  враховувати, що ступінь ризику часто міняється з часом.

У кожному випадку  надання кредиту необхідно враховувати  чинники, котрі впливають на рівень ризику, що виникає при кредитуванні окремих позичальників.

Виникнення кредитного ризику може бути викликане:

- нездатністю боржника створити адекватний майбутній грошовий потік у зв'язку з непередбаченими несприятливими змінами в діловому, економічному або політичному оточенні, в якому оперує позичальник;

- невпевненістю в майбутній вартості й якості (ліквідності та можливості продажу на ринку) предмету застави;

- "тріщинами" в діловій репутації позичальника.

У банківській практиці налічують  понад п'ятдесят видів різних ризиків: ризик простого шахрайства і обманного банкрутства позичальника, відмова його партнерів від платежів за отримані товари, відсутність диверсифікації кредитних вкладень, пільгове кредитування споріднених, філійних (дочірніх) підприємств, політичні чинники, зміну законодавчої політики і т.д.

У якості основних чинників, які служать  для оцінки ризику, виступають:

Характеристика позичальника - визначається на основі даних про погашення кредитів у минулому і експертних оцінок позичальника менеджерами.

Фінансові можливості - можливість позичальника погасити борг, тобто його здатність  отримувати гроші по всіх своїх операціях (загальний приток грошей, отриманих позичальником у ході підприємницької діяльності) або за конкретним проектом і здатність управляти грошовими коштами. Важливе значення для погашення позики має динаміка дебіторської заборгованості підприємства і зміна його товарних запасів. Найчастіше саме з цими статтями пов'язані труднощі в погашенні позики.

Капітал позичальника - позичальник  повинен бути в змозі розділити  ризик проекту з банком, котрий кредитує, що повинно підтверджуватися достатністю в підприємства власних  засобів.

Умови - оцінюється поточний стан і огляд місцевої, регіональної і загальнонаціональної економіки, а також галузі господарства позичальника і ступеня його залежності від цієї ситуації (зазвичай для оцінки економічних умов розглядається якнайгірша ситуація з погляду можливостей позичальника погасити борг):

- положення клієнта в галузі;

- частка клієнта на ринку;

- порівняльні результати діяльності позичальника на ринку з результатами його основних конкурентів;

- конкурентоспроможність продукції;

- чутливість виробництва до зміни ділового циклу, зміни технології;

- умови на ринку робочої сили і т.д.

Кожна заявка на отримання  кредиту  підлягає детальному і всебічному аналізу для виявлення ступеня  ризику, пов'язаного з видачею  позики.

Тому оцінка якості потенційного позичальника є одним з головних етапів розгляду заявки на кредит.

Завдання банку полягає  в тому, щоб дати зважену оцінку сильних і слабких сторін передбачуваної операції і прийняти обґрунтований  ризик, який в тій або іншій  мірі присутній у кожній кредитній  операції. Аналіз оцінки кредитоспроможності позичальників

У «ПриватБанк»у розроблено "Методика оцінки фінансового стану позичальника" яка заснована на світових стандартах оцінки фінансового стану підприємств (у частині фінансових показників і математичних методів, що використовуються) і адаптована до поточної ситуації на Україні (у частині вимог до величини фінансових показників з урахуванням диференційованого підходу до секторів економіки).

Аналізуючи данні фінансової звітності, закритого акціонерного товариства «ПриватБанк», можна зробити  висновок, щодо активів, зважених на ступінь ризику (табл 2):

Таблиця 2

Показник	2 006р.	2 007р.	Відхилення
1. Всього активів	33862293	56211407	22349114
2. Зважені активи на ступінь  ризику	30027165	47028064	17000899
3. Коефіцієнт якості активів	1,13	1,19	0,06

 

За звітний 2007 рік активи банку збільшились на 22349114 грн. і  склали 56211407 грн.. Коефіцієнт якості активів  збільшився на 0,06 і склав 1,19. Цей  показник позитивно впливає на діяльність банку.  Активи, зважені на ступінь  ризику збільшились на 17000899 грн. і на кінець звітного періоду склали 47028064 грн. Оскільки коефіцієнт якості збільшився, то як наслідок підвищилась якість активів банку.

В Україні з 01.01.2002 року діють наступні нормативи кредитного ризику:

- Максимальний розмір ризику на одного контрагента (Н7);

- Норматив великих кредитних ризиків (Н8);

- Максимальний розмір кредитів, гарантій і порук, наданих одному інсайдеру (Н9);

- Максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій і порук, наданих інсайдерам (Н10).

Норматив максимального  розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, який виникає через невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.