Ефективність виробництва: критерії, форми, показники

3. Показники ефективності  використання основних фондів  включають:

— фондовіддачу у вигляді  об'єму реалізованої продукції на 1 грн середньорічної вартості основних фондів;

—фондоозброєність як відношення середньої величини основних фондів у розрахунку на одного середньоспискового працівника. При вивченні показників цієї групи потрібно враховувати  рівень використання передової технології, структуру основних фондів і роль в їх загальній величині частки активної частини, рівень використання потужності станків, обладнання, а в торгівлі забезпеченість населення торговою площею в м2 на 1000 мешканців.

4. Показники ефективності  використання поточних затрат. Сюди  відносять, перш за все, ефективність  виробничих (торговельних) затрат на  здійснення господарської діяльності: це виробнича і повна собівартість, їх частка в ціні продукції,  обсяг реалізованої продукції  на 1 грн затрат.

Велике значення мають  і показники ефективності використання ресурсів, які визначені на основі прибутків. Тут мова йде про показники  рентабельності, які визначаються шляхом ділення прибутку на окремі види ресурсів або діленням прибутку на всі затрати.

В економічній літературі широко використовують поняття зворотних  показників. Це, по суті, показники рентабельності, трудоємності, фондо-, енерго-, матеріалоємності. Так, з першої групи показників ефективності використання робочої сили (трудових ресурсів) зворотним показником є  трудомісткість виробництва. З другої групи—матеріалоємність, з третьої—фондоємність і з четвертої—величина затрат на 1 грн обсягу реалізованої продукції.

Всі вказані групи факторних  показників характеризують в основному  економічну ефективність використання ресурсів і затрат. Водночас потрібно передбачити посилення орієнтації підприємств на вирішення соціальних питань і питань забезпечення належного  рівня життя людей.

 

   2.2. Чинники зростання ефективності виробництва

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активнее використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака).

Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного  та організаційного прогрессу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й  конкурентоспроможності продукції  (послуг);

3) усебічний розвиток  та вдосконалення зовнішньоекономічної  діяльності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які. Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення — «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» — ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

Напрямки  дії та використання окремих чинників

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств  та організацій неоднакові за мірою  підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних  спеціалістів (менеджерів) суб'єктів  підприємницької чи інших видів  діяльності важливим є детальнее  знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той  суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив  на неї зовнішніх чинників.

 

 

РОЗДІЛ3. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

3.1.Показники ефективності. Функціонування національної економіки

Основним результатом  функціонування національної економіки  є національний продукт - весь річний потік товарів і послуг у межах національного господарства.

Національний продукт  задовольняє різноманітні потреби  населення і є фундаментальною  основою життя людей та існування  суспільства.

Сучасна економічна теорія вивчає різні показники національного  продукту, зокрема: валовий суспільний продукт, кінцевий продукт, валовий  національний продукт, валовий внутрішній продукт, чистий національний продукт, національний дохід, особистий дохід.

Валовий (сукупний) суспільний продукт (ВСП) - це сукупність створених  матеріальних благ за відповідний період, наприклад, за рік. Цей показник визначають у країнах, які орієнтуються на марксистську теорію розподілу. Його визначають як суму валової продукції галузей  матеріального виробництва: промисловості, сільського господарства, лісового господарства, будівництва, вантажного транспорту, зв'язку (у тій частині, що обслуговує матеріальне  виробництво), торгівлі та громадського харчування, матеріально-технічного забезпечення, заготівлі сільськогосподарських  продуктів, а також інших галузей  матеріального виробництва.

За матеріально-речовим  складом ВСП поділяється на засоби виробництва і предмети споживання.

У ВСП багато разів відображаються витрати минулої та живої праці, що існували на більш ранніх стадіях  суспільного виробництва. Наприклад, Дрогобицький завод автокранів включає  у вартість своєї продукції вартість машини, яка вироблялась на Кременчуцькому автозаводі. Іншими словами, у ВСП  входить повторний рахунок вартості. Отже, ВСП - це загальний результат  різних процесів суспільного виробництва, що здійснюється різними підприємствами різних галузей національного виробництва.

Таке тлумачення ВСП базується  на марксистському розумінні продуктивності праці, згідно з яким тільки праця, пов'язана  з мускульно-фізичною діяльністю, необхідна  Суспільству. В результаті праця, наприклад, інженера на виробництві вважається продуктивною, а інженера в дослідному інституті - непродуктивною, оскільки безпосередньо не пов'язана з  випуском продукції. Однак це неправильно. Праця навіть вченого-теоретика  впливає на економічне зростання, бо нові відкриття в науці сприяють появі нових технологій, а вони - підвищенню продуктивності праці.

Ще одним показником, яким оперує марксистська економічна наука, є кінцевий продукт.

Кінцевий продукт (КП) - це частина валового суспільного продукту, що остаточно виходить за межі поточного  виробництва і використовується для споживання, нагромадження, експорту, а також заміни витрачених засобів  виробництва. Кінцевий продукт визначається як різниця між ВСП і проміжним  продуктом.

Проміжний продукт - це сировина, матеріали, паливо, електроенергія, вироблені  за рік і витрачені цього ж  року для виробництва іншої продукції.

У кінцевому продукті представлена продукція, необхідна для заміни витрат затраченої праці, для виробничого  і невиробничого споживання. Марксисти  вважають, що результати суспільної праці  виражає кінцевий продукт точніше, ніж ВСП.

 

Національний дохід - це частина  ВСП, яка залишається після відрахування спожитих засобів виробництва.

Національний дохід - дуже важливий показник результативності національної економіки. Виробництво національного  доходу на душу населення характеризує ступінь економічного розвитку країни.

Національний дохід, обчислюють кількома методами: виробничим, розподільчим і кінцевого використання.

Виробничий метод заснований на підсумовуванні чистої продукції  всіх галузей сфери матеріального  виробництва. При цьому чиста  продукція кожної галузі визначається як різниця між валовою продукцією і матеріальними виробничими  затратами.

Розподільчий метод ґрунтується  на підсумовуванні первісних доходів  населення, зайнятого у сфері  матеріального виробництва, і доходів  виробничих підприємств всіх форм власності.

Метод кінцевого використання передбачає підсумовування всіх елементів, що утворюють фонд нагромадження, і  всіх видів невиробничого споживання.

За допомогою цього  методу визначають величину використаного  національного доходу. Використаний національний дохід обчислюють як суму фонду споживання і фонду нагромадження. Використаний національний дохід відрізняється  від величини виробленого національного  доходу на величину сальдо експорту та імпорту і заміщення народногосподарських втрат (втрати від стихійного лиха, незавершеного і списаного будівництва).

Система показників ефективності національної економіки

 

Показники ефективності можна  розраховувати на рівні мікроекономіки і на рівні макроекономіки. Для  розрахунку показників ефективності національної економіки (макрорівень) дуже часто  використовують показник національного  доходу в порівняльних цінах.

В системі показників ефективності національної економіки важлива  роль належить ефективності праці, основних виробничих фондів, матеріальних ресурсів.

Як обчислити показник ефективності праці на рівні національної економіки? Потрібно розрахувати суспільний результат (ВНП) і поділити його на сукупні  витрати праці. Отримаємо показник продуктивності суспільної праці.

Підвищення ефективності праці досягається впровадженням  досягнень НТП, удосконаленням продукції, структури суспільного виробництва, управління та організації виробництва.

Рівень ефективності матеріальних ресурсів характеризує співвідношення витрат матеріальних ресурсів і виробленої продукції. Цей показник називається  матеріаломісткістю виробництва.

На рівні національної економіки матеріаломісткість виробництва  визначають як відношення вартості оборотних  фондів, спожитих під час створення  продукції, до валового національного  продукту або до національного доходу.

 

Зниження матеріаломісткості виробництва є важливим резервом підвищення ефективності національної економіки, бо дає можливість з однієї кількості сировини виготовляти  більше готової продукції, знижувати  її собівартість тощо.

Ефективність основних виробничих фондів показує співвідношення результату, одержаного з допомогою основних виробничих фондів і величини цих  фондів. Вона характеризується показниками  фондовіддачі і фондомісткості.

На рівні національної економіки фондовіддача характеризує обсяг національного продукту або  національного доходу, що припадає на 1 гривню діючих основних виробничих фондів. Фондомісткість показує вартість основних виробничих фондів з розрахунку на 1 гривню національного продукту або національного доходу

В останні роки в Україні  показник фондовіддачі в національній економіці має негативну тенденцію  до зниження, а показник фондомісткості - до зростання. 
3.2.Напрями підвищення  ефективності виробництва у національній економіці за допомогою державного регулювання

Ринкова економіка не в  змозі автоматично регулювати всі  економічні та соціальні процеси  в інтересах усього суспільства  і кожного громадянина. Вона не забезпечує соціально справедливого розподілу доходу, не гарантує права на працю, не сприяє охороні довкілля, не підтримує соціально незахищених верств населення. Приватний бізнес не зацікавлений вкладати кошти в ті галузі й ті проекти, які не забезпечують достатньо високого прибутку, але для суспільства і держави вони життєво необхідні. Ринкова економіка не вирішує й багатьох інших актуальних проблем. І про все це повинна піклуватися держава. Вона, по-перше, створює правову основу для ринкової економіки, по-друге, впливає на розподіл ресурсів з метою підвищення ефективності виробництва.