Глобалізація: сутність, чинники і етапи розвитку

                     Розділ І

                              Вступ

 

В Україні  останніми роками спостерігається  тенденція підйому економіки. У  той же час сьогодні все більшого поширення набуває розуміння  того факту, що завдяки одному тільки “автоматизму” ринкової економіки неможливо досягти стійкого розвитку у довгостроковій перспективі. Виходячи з цього факту, одним із головних завдань державної економічної політики на сучасному етапі стає сприяння інноваційному розвитку, зокрема, стимулюванню інноваційної діяльності підприємств, оскільки саме “бізнес відіграє ключову роль у економічному зростанні, створенні багатства і зайнятості” .

Однак ці проблеми не можуть розглядатися без урахування процесу глобалізації економіки, адже середовище, у якому функціонує бізнес, все більше змінюється під впливом глобалізації, посилення конкуренції і швидких технологічних змін, що ставить як бізнес, так і політиків перед новими викликами і можливостями” . З іншого боку, актуальність проблеми визначається тим, що “економічні поняття, які були пристосовані для опису національної економіки, не відображають сучасних новацій, оскільки транскордонність пронизує буквально всю світову економіку”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Глобалізація: сутність, чинники і етапи розвитку

1.1 Сутність та фактори  глобалізації.

 

Останнім  часом одним з найважливіших  процесів в світі, що роблять значний  вплив на подальші перспективи розвитку всього людства, стала глобалізація. Їй присвячені десятки конференцій  і симпозіумів, сотні книг, тисячі статей. Про неї говорять і сперечаються учені, політики, бізнесмени, релігійні  діячі, люди мистецтва, журналісти.

 Термін  «глобалізація» вперше був введений  в науковий обіг Т. Левитом в 1983 р. Він визначив «глобалізацію» як феномен злиття ринків окремих продуктів в процесі діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК). Американський учений І. Валлерстайн визначає глобалізацію («світ-економіку») як системне утворення з єдиним розподілом праці і множиною культур. Глобалізація виявляється у зростанні міжнародної торгівлі й інвестицій, небаченій до цього диверсифікації світових фінансових ринків і ринків робочої сили, значному підвищенні ролі ТНК у світогосподарських процесах, загостренні глобальної конкуренції, появі систем глобального, стратегічного менеджменту.

 На початку  XXI століття глобалізація стала,  мабуть, найголовнішою тенденцією  в розвитку світової економіки.  При цьому роль глобалізації  в житті людства не обмежена  тільки зміною структури економіки  – її прояви ми випробовуємо  на собі і в соціальній, і  в культурній сфері. 

 Глобалізація  – це загальний термін, який  означає все більш складний  комплекс трансграничних взаємодій  між фізичними особами, підприємствами, інститутами і ринками, який  виявляється в розширенні потоків  товарів, технологій і фінансових  коштів, в неухильному зростанні  і посиленні впливу міжнародних  інститутів цивільного суспільства,  в глобальній діяльності транснаціональних  корпорацій, в значному розширенні  масштабів трансграничних комунікаційних  і інформаційних обмінів, перш  за все через інтернет, в трансграничному перенесенні захворювань і екологічних наслідків і у все більшій інтернаціоналізації певних типів злочинної діяльності.

 Також  під глобалізацією можна розуміти  поступове перетворення світового  простору в єдину зону, де безперешкодно  переміщаються капітали, товари, послуги,  де вільно розповсюджуються ідеї  і пересуваються їх носії, стимулюючи  розвиток сучасних інститутів  і шліфуючи механізми їх взаємодії.  Глобалізація, таким чином, має  на увазі утворення міжнародного  правового і культурно-інформаційного  поля, свого роду інфраструктури  міжрегіональних, в т.ч. інформаційних,  обмінів. Глобалізація зачіпає  всі області суспільного життя,  включаючи економіку, політику, міжнародні  відносини, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку і вносить значні  корективи до подальших перспектив  розвитку всієї світової спільноти. 

 Проводять  відмінності між поняттями "інтернаціоналізація"  і "глобалізація" економіки.  У першому випадку мова йде  про посилення взаємозалежності  окремих національних економік  під впливом економічної інтеграції, при збереженні ключової ролі  національної держави і відносної  автономності національних економік. Глобалізація ж приводить до  того, що національні економіки  стають частиною єдиної світової  економічної системи, тобто глобальної  економіки. Якщо раніше, за образним  висловом О. Неклесі, світова економіка була полем, на якому діяли суверенні держави, то в умовах глобалізації вона перетворюється на самостійний суб'єкт, що діє на полі суверенних держав. Це означає, по-перше, вихід діяльності національних економічних суб'єктів за рамки національно-державних об'єднань. По-друге, на глобальний рівень піднімаються "приватні" економічні проблеми - розвиток економічної ситуації і процесів в окремих країнах впливає на інші держави. По-третє, стає актуальною загальносвітова координація національної економічної політики різних держав як умови стабільності світової економічної системи.

 Глобалізація - це процес, тому їй характерна  нерівномірність розвитку: вона  може призупинятися, прориватися  на якісно новий рівень, по-різному  впливати на різні країни. Цей  процес є об'єктивним, обумовленим  новим етапом розвитку світової  економічної системи, але він  схильний до значного впливу  суб'єктивних сил: окремих держав, транснаціональних компаній, міжнародних  інститутів. Поширено сприйняття  глобалізації, як процесу вигідного,  перш за все, США і низці  розвинених країн. Тому глобалізація  часто розглядається як "американізація" або "вестернізація" світової економіки.

 Темпи  глобалізації стрімко розвинулися  в останні два-три десятиліття,  що було детерміноване дією  ряду сукупності глобальних факторів. Серед них: 

 науково-технічний  прогрес, революція в інформаційних  технологіях; 

 розвиток  міжнародної інфраструктури, нових  поколінь транспорту і зв’язку; 

 поглиблення  міжнародного поділу праці, подальший  розвиток інтернаціоналізації виробництва; 

 геоекономічні та геополітичні трансформації, пов’язані із розпадом соціалістичної системи та посиленням ринкової уніфікації сучасного світу;

 послаблення  ролі традицій, соціальних зв’язків  і звичаїв, інтернаціоналізація  освіти, культурного простору тощо.

 Глобальні  проблеми – проблеми, пов’язані  з природно-антропогенними явищами,  що виникли у процесі розвитку  сучасної цивілізації і мають  загальнопланетарний характер як  за своїми масштабами та значенням,  так і за способами вирішення.  Вони класифікуються таким чином: 

 проблеми  взаємодії природи і суспільства  (забезпечення людства сировиною,  енергією, продовольством, збереження  навколишнього природного середовища, раціональне використання ресурсів  Світового океану, мирне освоєння  космічного простору тощо);

2) проблеми  суспільних взаємовідносин (відвернення  світової термоядерної війни  та забезпечення миру, подолання  економічної відсталості частини  регіонів та країн світу; недопущення регіональних та міжнародних конфліктів; роззброєння і конверсія тощо);

3) проблеми  розвитку людини та забезпечення  її майбутнього (пристосування  людини до умов природного  і соціального середовища, що  змінюється під впливом НТП,  подолання епідемій, тяжких захворювань  (СНІДу, наркоманії тощо), боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом, проблеми демократизації та охорони прав людини тощо).

 В сучасних  умовах сформовані такі основні  форми міжнародного співробітництва  у розв’язанні глобальних проблем: 

 здійснення  спільних проектів і програм  по ліквідації зон економічного  лиха;

 встановлення  уніфікованих норм та правил  природокористування; 

 роззброєння  і конверсія; 

 виділення  кредитів та допомога країнам,  що розвиваються у вирішенні  проблем злиднів, голоду, хвороб, неграмотності; 

 загальнопланетарні  та регіональні угоди під егідою  ООН та інших міжнародних організацій  тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Ознаки процесу глобалізації  сучасного світового господарства

Однією з основних ознак сучасного  розвитку світового господарства є  розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних  відносин, трансформують напрями  і визначають тенденції розвитку національних економік.

 

 Глобалізація (від англ. “globe” – земна куля) – складний, багатогранний процес, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації, яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що має планетарні масштаби. Існують такі визначення:

 Глобалізація – тривалий  процес інтеграції національних  економік світу з метою розв’язання  глобальних проблем людства.

 Глобалізація – складне явище  взаємозалежності економік, що виникає  у зв’язку з обміном товарів  і послуг та потоками капіталів.

 Глобалізація – процес, завдяки  якому досягнення, рішення і діяльність  людей в одній частині земної  кулі справляють значний вплив  на окремих людей і їхні  спільноти в усіх частинах  світу.

 Глобалізація – сукупність  викликів і проблем сьогодення.

 Під глобалізацією світового  господарства розуміють процес  посилення взаємозв’язку національних  економік країн світу, що знаходить  своє вираження в утворенні  світового ринку товарів і  послуг, фінансів; становленні глобального  інформаційного простору, перетворенні  знання в основний елемент  суспільного багатства, виході  бізнесу за національні кордони  через формування ТНК, впровадженні  і домінуванні в повсякденній  практиці міжнародних відносин  і внутрішньополітичного життя  народів принципово нових і  універсальних ліберально-демократичних  цінностей тощо.

 Теоретичне осмислення сутності  процесу глобалізації 

 Перші спроби осмислення  і оптимізації суспільного розвитку  різного рівня тісно пов’язані  з появою і розвитком перших  релігійних і філософських систем  людства. Найбільш конкретними  були так звані утопії, починаючи  від утопій Платона, Томаса  Мора, Томазо Кампанели та закінчуючи утопіями Маркса, Леніна та їх послідовників.

 Вже, починаючи з XVII-XVIII ст. повільно, але послідовно йшла  робота, спрямована на об’єктивізацію  інтуїтивних та суб’єктивних  за своєю природою теорій і  моделей суспільного розвитку. Велику  роль в цьому процесі відіграли  розвиток природничих наук, спеціальних  математичних та економетричних методів, статистики, демографії і, особливо, прикладної соціології, прогностики та загальної теорії вимірів.

 В середині ХХ ст. фактично  була завершена розробка засад  аналізу і прогнозування основних  процесів соціального розвитку  регіонального рівня. Футурологічна  література цього періоду стимулювала  розвиток системного мислення  та системного підходу до розгляду  процесів глобального і регіонального  рівнів.

 Якщо в перших глобальних  моделях Дж. Форестера (1971) і Медуза зі співавторами (1972), заснованих на спрощенні екстраполяції п’яти параметрів розвитку сучасного світу – росту народонаселення, прискорення індустріалізації, погіршення рівня харчування, вичерпання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища основна увага надається фізичним, демографічним і екологічним чинникам розвитку, а соціально-політичні, культурні і навіть науково-технічні чинники практично ігнорувалися, то для наступних розробок був характерний набагато об’єктивніший підхід до опису глобальних і регіональних процесів.

 Вже в другій доповіді  Римського Клубу “Людство біля поворотного пункту” (1974) її автори М. Месарович і Е. Пестель зробили спробу врахування специфіки соціально-політичного розвитку різних регіонів. У зв’язку з цим світ було поділено умовно на 10 регіонів. Ієрархічна система моделей складається з 3-х рівнів: причинного, організаційного та рівня формування норм, цінностей і цілей суспільства. Підхід Месаровича і Пестеля виявився дуже продуктивним і був покладений в основу значної кількості інших моделей і розробок, зокрема моделі, спрямованої на дослідження проблем урбанізації Мехіко, моделі “Китай-2000” і модельного комплексу “Форкаст”.

 Багаторівнева ієрархічна структуризація  моделі відтворення світу як  сукупності взаємопов’язаних регіонів, а головне, введення факторів  управління за рахунок перебирання  альтернативних сценаріїв розвитку  надійно увійшли до методичного  арсеналу розробників моделей  і стратегій глобального і  регіонального розвитку і використовувалися,  зокрема, при розробці великого  класу економетричних і макроекономічних моделей останніх десятиліть. Серед них слід назвати моделі ООН В. Леонтьєва “майбутнє світової економіки”, Л. Клейна “УОРТОН”, моделі японського центру економічних досліджень, моделі ЮНКТАД та інші, Департаменту ООН з міжнародних, економічних і соціальних питань, періодичні моделі ОЕСР, “Чейз Манхеттен Бенк”, Світового банку тощо. Сьогодні ці моделі і розробки є важливим інструментом аналізу і формування регіональної і світової політики не тільки в галузі економічних, але й більш широких міжнародних питань. Проте саме успіхи в розробці досить адекватних моделей економічних і екологічних процесів зробили цілком очевидним штучність і безпорадність спроб формалізації політичних і соціальних процесів.