Глобалізація: сутність, чинники і етапи розвитку

Рух капіталу: рис. 2.2 служить ілюстрацією  явища, яке нерідко асоціюється  з процесом глобалізації, - різкого  зростання припливу приватних капіталів  у країни, що розвиваються, протягом більшої частини 90-х років ХХ століття. З графіка видно також, що а) цей  ріст відбувся після періоду особливо вираженого “пересихання” цих потоків у 80-і роки, що б) чисті припливи офіційної “допомоги” чи допомоги з метою розвитку помітно скоротилися з початку 80-х років і що в) структура приватних потоків зазнала радикальних змін. Найбільш важливою категорією стали прямі іноземні інвестиції. Портфельні інвестиції і банківські кредити також збільшилися, однак вони характеризувалися більшою нестійкістю й особливо різко скоротилися слідом за фінансовими кризами наприкінці 90- х років.

Переміщення людей: частково пересування працівників  з однієї країни в іншу пояснюється  бажанням знайти кращі можливості для  працевлаштування. Кількість людей, що беруть участь у такому переміщенні, все ще досить незначна, однак за період з 1965 по 1990 рік частка робочої  сили, представлена народженими в  іншій країні, зросла у світовому  масштабі приблизно наполовину.

В основному міграція відбувається між  країнами, що розвиваються. Проте, приплив  переселенців у країни з розвинутою економікою, очевидно, служить засобом, завдяки якому скорочується розрив між розмірами заробітних плат у  світі. Поряд з цим, цей процес потенційно може сприяти зворотній  передачі навичок у  країни, що розвиваються і підвищенню рівня зарплат у  цих країнах.

Поширення знань і технологій: обмін інформацією  складає невід’ємний аспект глобалізації. Наприклад, прямі іноземні інвестиції приносять із собою не лише збільшення реальних капітальних фондів, але  і технічні нововведення. У більш  загальному плані можна сказати, що придбання знань виробничих методів, управлінських прийомів, експортних ринків і економічної політики вимагає  дуже низьких витрат, хоча такі знання представляють собою надзвичайно  коштовний ресурс для країн, що розвиваються [59,67].

Варто відмітити передусім загальну закономірність: всі сфери міжнародної економіки  по темпам зростання випереджають темпи  зростання реального сектора, тобто  валового внутрішнього продукту. Звідси зростання їх питомої ваги (їх частки, або квот) в ВВП: це торкається і  торгівлі, і руху капіталу, і фінансових операцій.

Серед вказаних трьох напрямків швидше всього збільшується об’єм міжнародних  фінансових операцій, потім слідують міжнародний рух капіталу (прямі  інвестиції) і, нарешті, міжнародна торгівля. Разом з тим в рамках фінансового  напряму особливо стрімко зростають  валютні операції і об’єм міжнародних  операцій з цінними паперами (включаючи  похідні фінансові інструменти), процес, що відображає все більшу сек’юритизацію сучасних фінансових ринків (і внутрішніх і міжнародних).

Що  стосується прямих іноземних інвестицій, то їх зростання перевершує темпи  зростання міжнародної торгівлі, в якій випереджальними (в порівнянні з товарами) темпами збільшується торгівля послугами, технологією, об’єктами  інтелектуальної власності.

Ці  тенденції знаходять відображення і в інформаційному полі глобалізованної економіки, в якому все більше місце займає фінансова інформація, і у випереджальному зростанні активів фінансових інститутів (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів), і в кадрових потребах міжнародної економіки, і в сфері очікувань, які частково зміщаються у бік найбільш жвавих, мінливих і тому найменше передбачуваних фінансових ринків. Нарівні з раціональними очікуваннями тут виникає чимало ірраціональних, які мають реальний вплив на ці ринки.

Як  і в інших економічних явищах, слідом за характеристикою їх якісної  природи встає питання про  їх кількісні параметри. У цьому  випадку мова йде про те, як  “виміряти” глобалізацію економічної діяльності, як визначити її міру, динаміку її у часі [64].

Передусім тут треба розрізнювати два питання. Перше з них -  це параметри, по яких можна судити про рівень глобалізації всієї світової економіки. Друге  питання - це міра відкритості економіки  окремої країни або групи країн, рівень її або їх участь в глобальних економічних процесах.Самими простими і очевидними показниками в цьому значенні є темпи зростання міжнародної торгівлі, які за останнє десятиріччя в 2 рази перевищували темпи зростання виробництва; прямі іноземні інвестиції в ті ж роки росли в 3 рази більш високими темпами, а міжнародні операції з акціями - в 10 раз.

Більш суворий і по можливості формалізований підхід вимагає використання ряду абсолютних і особливо відносних величин. Перші  характеризують загальні масштаби зростання  зовнішньоекономічних операцій. Другі  дозволяють порівняти їх з темпами  зростання таких базових економічних  показників, як валовий внутрішній продукт, національний прибуток чи об’єм  інвестицій (як в цілому,  так і  по сферах господарства або галузях).

У кожному випадку особливо важливим стає поняття  “квота”, тобто відношення зовнішньоекономічних показників до загальноекономічних, що дозволяє судити про міру глобалізації

2.2 Глобальна економічна  система. 

 

Зміни, що відбуваються у сфері  інформаційних технологій, і охоплення  ними все нових територій та регіонів привели не лише до зближення різних цивілізацій, але й до встановлення сталих контактів між ними, тісної взаємодії, а в кінцевому результаті й до звуження життєвого простору на планеті. На кінець XX ст. людство  визнало обмеженість й замкнутість  середовища проживання людини на Землі  та марність територіальних завоювань. Вихід один - підвищення ефективності ви­користання природних та людських ресурсів.

Визначальним напрямом сучасного  економічного розвитку може бути лише швидке й ефективне використання науково-технічних розробок та підвищення на цій основі економічної конкурентоспроможності країн і народів. Еволюція енергозберігаючих  та інших наукоємних галузей економіки, а також розвиток глобальних технологічних  систем для інформаційних та інших  послуг призвели до зменшення залеж­ності  економічного розвитку від природних  ресурсів. Нові технології значно менш енергоємні та, як правило, базуються  на малих витратах сировини.

 

В агропромисловому комплексі, завдяки  дослідженням і виведенню покращених сортів зернових, обсяг їх виробництва  за останні 40 років збільшився майже  у 3 рази і складає на кінець XX ст. 1,9-2 млрд т на рік.

 

Інтенсивний розвиток біотехнологій  дозволяє розраховувати на одержання  ще більших врожаїв і виведення  таких сортів зернових, які будуть краще пристосовані до нових кліматичних  умов і більш суворих методів  культивації.

 

Особливо значний вплив на розвиток процесів глобалізації справляють новітні  інформаційні та телекомунікаційні  технології, що перетворилися з елементів інфраструктури минулих років в універсальний засіб економічного, культурного, наукового розвитку. Ці технології дозволяють об’єднати в єдине ціле розміщені у різних куточках земної кулі підприємства, що належать глобальним компаніям. З їхньою допомогою з’являється можливість гнучко реагувати на зміни кон’юнктури і перекидати ресурси з метою захоплення нових ринків. Такій новій моделі світової економіки деякі автори дають назву - “нова глобальна інформаційна економіка”.

 

Використання гнучких виробничих систем, а також систем автоматичного  проектування дозволяє прискорити процес створення виробів, а також скоротити  число одиниць виробничого обладнання з метою налагодження гнучкого серійного  виробництва.

 

Нові інформаційні технології дозволяють здійснити створення децентралізованого виробництва з централізованим  фінансовим контролем. Такі нові технологічні можливості сприяють ще більшій інтернаціоналізації  виробництва, яка веде до збільшення обсягів світової торгівлі. Розвиток більш дешевих транспортних можливостей  також сприяє зростанню обсягів  комерційної торгівлі на більших  відстанях, виконанню прямих замовлень, що надходять з віддалених регіонів, а також розширенню обміну послугами.

 

На розвиток процесів глобалізації також сильно впливають зміни, що відбуваються у правовому регулюванні  майнових взаємовідносин. Перерозподіл прав власності, що відбувається в глобальному  масштабі в кінці XX ст., як на рівні  індивідуума, компанії, так і держави  в цілому, являє собою процес упорядкування  основних соціальних, економічних та політичних проблем. У міжнародному плані контроль та поділ територій - це головний механізм регулювання  розподілу ресурсів між дер­жавами у рамках світової системи.

 

Глобалізація економічних відносин сприяла розширенню прав власності  фізичних осіб та корпорацій у географічному  плані. Ідея, згідно якої громадянин однієї держави має можливість реалізувати  права власності за межами своїх  національних кордонів, внесла цілком нове забарвлення у характеристику сучасного світу. Нові підходи до регулювання права власності  стали ключовим елементом сучасних міжнародних відносин, функціонально  змінили процеси транснаціоналізації та гло­балізації економіки і врешті-решт прискорили формування глобальних господарських комплексів у формі мультинаціональних компаній (МНК), багатопрофільних ТНК, транснаціональних банків (ТНБ) тощо. Ч. Бартлетт бачив відмінність МНК від ТНК у тому, що МНК моделі 1950-1970-х років орієнтувалися на виробництво продукції в рамках своєї головної національної компанії, яка має дочірні торговельні структури за кордоном з метою завоювання ринків. Глобальні компанії моделі 1990-х рр. вже переорієнтувалися на виробництво у тих куточках планети, де воно коштує дешевше. Перекидання виробництва здійснюється, головним чином, через злиття, або аквізиції. На початок третього тисячоліття світ перетворився у глобальну економічну систему, в якій практично не залишилося можливостей для сповідування стихійних ринкових відносин між державами. Виник глобально-функціонуючий світовий виробничо-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Негативні наслідки  глобалізації.

 

Протиріччя глобалізації, її очевидні (а також менш очевидні, але передбачувані) позитивні і негативні наслідки, природно викликають різноманітні, часом  прямо протилежні оцінки і прогнози, аж до самих песимістичних. Одним  з характерних прикладів в  цьому відношенні є книга, що вийшла в 1996 р., написана двома співробітниками  відомого німецького журналу “Шпігель” X. Мартином і X. Шуманом і що стала своєрідним бестселером. Її назва говорить саме за себе: “Пастка глобалізації. Наступ на демократію і добробут”. Декілька ключових фраз розкривають аргументацію і позицію авторів: “Потужність глобалізації об’єднує світ і в той же час руйнує цей об’єднаний світ. Власники величезних інвестиційних коштів і світових концернів диктують свою волю млявим національним державам. При цьому політичні діячі, як і представники ділових кіл, домагаються все більшого дерегулювання економіки. Результатом цього динамічного і жорсткого процесу стають все нові програми економіки і масові звільнення”. У цих міркуваннях, пронизаних страхом перед майбутнім, містяться типові мотиви і побоювання: зростаюча влада транснаціональних господарських структур і послаблення політичних сил, загроза масового безробіття.

 

Розглянемо, які можливі загрози  несе в собі глобалізація:

 

1. Перша загроза в зв’язку  з глобалізацією викликана тим,  що її переваги, які зрозумілі  людям, будуть, однак, розподілятися  нерівномірно. У короткостроковій  перспективі, як відомо, зміни  в обробній промисловості, сфері  послуг призводять до того, що  галузі, які отримують переваги  від зовнішньої торгівлі, і галузі, пов’язані з експортом, відчувають  більший приплив капіталу і  кваліфікованої робочої сили. У  той же час ряд галузей значно  програє від глобалізаційних процесів, втрачаючи свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринку. Такі галузі змушені докладати додаткових зусиль, щоб пристосуватися до господарських умов, які змінились не в їхню користь.

 

Це означає можливість відтоку  капіталу і робочої сили з цих  галузей, що послужить головною причиною для вживання адаптаційних заходів, пов’язаних з дуже великими витратами. Адаптаційні міри чреваті для  людей втратою роботи, необхідністю пошуку іншого робочого місця, перекваліфікації, що призводить не лише до сімейних проблем, але і вимагає великих соціальних витрат, причому в короткий термін. В остаточному підсумку відбудеться  перерозподіл робочої сили, але спочатку соціальні витрати будуть дуже великі.

 

2. Другою загрозою багато хто  вважає деіндустріалізацію економіки,  оскільки глобальна відкритість  асоціюється зі зниженням зайнятості  в обробних галузях. 

 

Насправді, однак, цей процес не є  наслідком глобалізації, хоча і протікає паралельно з ним. Деіндустріалізація – нормальне явище, породжуване  технологічним прогресом і економічним  розвитком. Дійсно, частка обробних галузей  в економіці промислово розвинутих країн різко знижується, але це зниження балансується швидким ростом питомої ваги сфери послуг, включаючи  фінансовий сектор.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                      Висновок

Розглянуті вище чинники і еволюція процесу глобалізації економіки свідчать про необхідність подальшого аналізу проблем і протиріч цього феномену. Головними із питань, що стоять сьогодні перед Україною, є такі: як діяти країні, яка відстала від передових націй, в умовах, коли уже не кон’юнктура світових ринків, а стратегія у геоекономічному просторі визначає успіх і виживання цілих національних  анклавів, та чи є надія перебороти існуючий розрив за роки і десятиліття, а не покоління.

 

Таким чином, глобальної економіки  на сьогодні не існує: має місце господарська система, в якій економічний і  соціальний розвиток більшої частини  людства знаходиться в жорсткій залежності від прогресу постіндустріального  світу і від його можливості впливати на події в решті регіонів планети. Безумовно, господарські і інформаційні зв’язки стають все більш інтенсивними, проте їх значення в рамках різних соціально-економічних систем залишаються  діаметрально протилежними. Всередині  постіндустріального світу глобальні  тенденції призводять в кінцевому  результаті до зближення рівнів розвитку окремих країн і їх жорсткого  протистояння з рештою світу. У всепланетарному  масштабі кожен новий прояв глобалізації каталізує формування однополюсного світу, в якому глобального значення може набувати лише його центр, як постіндустріальна складова.