Iсторія економічної думки другій половині XVIII ст. і впродовж XIX ст

№1 Промисло́ва револю́ція або промисловий переворот — перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який розпочався в Англії у другій половині XVIII ст. і впродовж XIX ст. поширився на інші країни Європи, США та Японію. Важливою складовою промислової революції було впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей; створення самостійної машинобудівної галузі. Промислова революція знаменує важливий поворотний момент в історії, вона деякою мірою мала вплив майже на кожен аспект повсякденного життя. Зокрема, середній рівень доходів населення почав проявляти безпрецедентне постійне зростання. Протягом двох століть після 1800 року, середньо-світовий дохід на душу населення збільшився у понад десять разів, у той час як населення світу зросло у понад шість разів[2]. За словами лауреата Нобелівської премії Роберта Лукаса, «вперше в історії рівень життя простих людей почав проявляти стійке зростання ... Нічого, що хоч віддалено нагадує цю економічну поведінку не траплялося раніше»[3]. У Англії, де промислова революція розпочалася, у другій половині XVIII ст. традиційна аграрна економіка була заміщена економікою, у якій стало домінувати виробництво машин і механічне виробництво, що стало можливим після винаходу парового двигуна. Це змінило баланс політичних сил від лендлордів у бік промисловців і сприяло створенню міського робітничого класу. Перша промислова революція, яка почалася в 18 столітті, злилася з так званою Другою промисловою революцією у 1850 році, коли технологічний і економічний прогрес набрав обертів завдяки розвитку парових кораблів, залізниць, а потім в 19 столітті двигуна внутрішнього згоряння та електричної енергії. Період часу, що охоплюється промисловою революцією у різних істориків коливається. Ерік Хобсбаум вважав, що вона спалахнула у Великобританії в 1780-х роках і не була повною мірою відчутна до 1830-х або 1840-х років[4], а Томас Ештон вважав, що це сталося приблизно між 1760 і 1830 роком[5].

Промисловий переворот почався  у легкій промисловості внаслідок  необхідності зменшити авансований  капітал і пришвидшити його оборот. Нагромаджений капітал і попит  на засоби виробництва сприяли механізації  важкої промисловості та транспорту.

Підсумки промислового перевороту:

o формування аграрно-індустріальної економіки, яка визначається як ранньоіндустріальна. Промисловість остаточно відокремилася від сільського господарства. Продовжувалося формування індустріального технологічного способу виробництва;

o пришвидшення розвитку науково-технічного  прогресу: наука почала набувати технологічної та матеріально-виробничої функцій, перетворюватися на безпосередню продуктивну силу, а виробництво - на сферу прикладання науки;

o основною формою організації  промислового виробництва стала  фабрика (завод) зі стандартизованою, значно дешевшою і якіснішою  продукцією, ніж ремісничо-мануфактурна;

o переважання в загальному обсязі  промислової продукції частки  галузей групи "Б";

o зростання темпів та обсягу  валового промислового виробництва,  підвищення продуктивності та інтенсивності праці;

o виникнення промислових міст і районів, урбанізація;

o формування соціальної структури індустріального суспільства, зростання чисельності та посилення концентрації промислових найманих робітників;

o зростання значення промислової  буржуазії у політичному житті;

o утвердження економічного лібералізму;

o перехід від політики протекціонізму  до вільної торгівлі (фритредерства), поглиблення міжнародного поділу праці (МПП), початок процесу інтернаціоналізації міжнародного економічного життя.

Економіка періоду промислового перевороту характеризувалася значним розвитком  продуктивних сил. Основні технічно-наукові  винаходи:

o 1733 р. - Д. Кей удосконалив ткацький  верстат "летючим човником", що вдвічі підвищило продуктивність праці (Велика Британія);

o 1733 р. - Дж. Уатт застосував витяжний  валик для прядіння (Велика Британія);

o 1709 р. - А. Дербі склав проект  печі для виплавляння чавуну  на коксі, у 1735 р. уперше застосував  нову технологію (Велика Британія);

o 1765 р. - Д. Харгрівс винайшов механічну прядку "Дженні", на якій можна було працювати 1618 веретенами (Велика Британія);

o 1767 р. - Т. Хайс створив прядильний  верстат (ватерну машину), що працював  на водяному двигуні (Велика Британія);

Класична політична економія була панівною течією економічної думки  першої половини XIX ст. У Великій Британії провідні позиції до 40-х років XIX ст. займала сміторікардіанська школа політичної економії. Видатний англійський економіст Д. Рікардо завершив її формування як логічної та послідовної системи на основі закону вартості, розглядав економіку як складну систему, підпорядковану дії об'єктивних законів і механізмів самореалізації, досліджував економічні відносини виробництва та розподілу, які забезпечують зростання матеріального багатства та рівновагу ринкової економіки. У середині XIX ст. у рамках економічного лібералізму виокремилися дві тенденції: радикальна, або фритредерська, її виразником була манчестерська школа, представники якої виступали за свободу торгівлі, принцип невтручання у внутрішні справи інших держав, проти діяльності профспілок щодо регулювання трудового законодавства, та ліберально-реформістська, засновником якої були економіст Джеймс Мілль, філософ Ієремія Бентам.

Ідеї І. Бентам а мали велике значення для розвитку економічної думки, для них характерні: традиції гедонізму як поєднання морального добра із насолодою та задоволенням; утилітаризм, який визнавав властивістю предмета корисність (utility), принцип найбільшого щастя для найбільшої кількості людей; "арифметика щастя" як ранжування задоволення та страждань, об'єктивна оцінка суб'єктивних переживань людей (основа принципу граничної корисності); прагматизм економічної політики; концепція соціальної політики, цілями якої є забезпечення прожиткового мінімуму, безпеки, достатку і рівності.

Головним ідеологом ліберального реформізму, рікардіанцем і завершувачем класичної політичної економії був англійський економіст, філософ і соціолог Джон Стюарт Мілль. Своїм завданням він вважав систематизацію та перевірку об'єктивності вчень класиків політичної економії, написання оновленого варіанта "Багатства народів" відповідно до нових філософських, політичних і соціально-економічних умов середини XIX ст. Учений обґрунтував новий напрям у політичній економії, що отримав назву соціальний реформізм, заснований на ідеї поступової трансформації капіталістичного суспільства у справедливе суспільство шляхом створення розумного законодавства.

У Франції продовжувачем і популяризатором економічних ідей А. Сміта був Ж.Б. Сей, який сформулював основи багатьох теоретичних концепцій, започаткував французьку школу політичної економії.

Трансформаційні соціально-економічні процеси, пов'язані з утвердженням ринкової індустріальної системи та загостренням соціальних конфліктів, зумовили у 20-40-х роках XX ст. виникнення нових поглядів на розвиток економіки, розгалуження та поділ класичної політичної економії на окремі течії. З критикою рікардіанства виступили Н. Сеніор у Великій Британії, Ф. Бастіа у Франції, Г.Ч. Кері у США. Залишаючи незмінними системоутворювальні положення класичної політичної економії, вони критично переглянули ті, що втратили актуальність, розробили нові ідеї, які зберегли і збагатили класичну політичну економію. У Франції виникли реформаторські ідеї економістів-романтиків Ж.Ш. Сісмонді та П.Ж. Пру-дона, які критикували капіталізм, класичну політичну економію з позиції інтересів дрібних власників.

Виникла німецька історична школа, вчення якої розглядають як гетеродоксальне  в економічній думці. Продовжувався  розвиток соціалістичного вчення. Сформувався марксизм, який розглядався як перетворення утопічного соціалізму на науку.

Економісти-класики стали першовідкривачами  ідей, які пізніше були використані представниками неокласичного напряму економічної теорії.

№2 Методологію вчення А. Сміта характеризують:

o матеріалізм як філософська  основа світогляду;

o застосовування абстрактно-логічного  (виокремлення найважливіших моментів  певного явища, що визначають  суть останнього, їх об'єктивне  дослідження) і причинно-наслідкового (каузального) методів;

o визнання об'єктивності економічних  законів, обґрунтування їх дії  у вченні про "невидиму руку  ринку", яку він розглядав як "систему звичайної свободи", ринковий механізм саморегулювання,  коли об'єктивні закони ринкової  економіки діють незалежно від  волі та бажань окремих людей,  спонтанно забезпечують гармонію  інтересів особи та суспільства,  а реалізація власних інтересів людини забезпечує суспільні блага. Принцип "невидимої руки" - це механізм стихійної координації економічної поведінки та узгодження економічних інтересів суб'єктів господарювання за умов ринкової економіки, суспільні умови та правила економічної гри;

o принцип невтручання держави  в економіку (отримав назву  "держава - нічний вартовий"), згідно з яким втручання держави  у природний порядок гальмує  процес зростання багатства та  економічно ефективне розміщення  ресурсів. Втручання держави у  господарське життя має бути  мінімальним: здійснення правосуддя (охорона життя, свободи і власності  громадян), організація суспільних  робіт, забезпечення зовнішньої безпеки. А. Сміт висловлювався за державне регулювання податкової системи, мінімуму заробітної плати, норми позикового процента;

Принцип повного невтручання держави  в економіку країни - "laissez faire", за Смітом, - є умовою багатства, а державне регулювання необхідне лише у разі виникнення загрози загальному благу.

Сміт сформулював чотири правила оподаткування:

o пропорційність - податки мають  сплачувати всі громадяни, кожний відповідно до своїх доходів;

o мінімальність - податок має  бути мінімальним і встановлюватися  за принципом справедливості;

o визначеність - податок, який слід  сплатити, має бути точно наперед  визначеним і не змінюватися  довільно;

o зручність для платника - всякий  податок має стягуватися у  такий час і спосіб, який найменш  обтяжливий для платника

№3

У теорії вартості яскраво виражена суперечливість поглядів Сміта. У своїх  працях він визначає три підходи  до поняття вартості:

1) вартість визначається витратами  праці;

2) вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю  праці, на яку можна придбати певний товар. Це положення справедливе для простого товарного виробництва, а в умовах капіталістичного виробництва - ні, оскільки товаровиробник при обміні отримує більше, ніж витратив на оплату праці;

3) вартість визначається прибутками, тобто джерелами прибутку, до  яких вчений відносив заробітну  плату, прибуток і ренту. Це  визначення носить назву "догма  Сміта" і лягло в основу теорії факторів виробництва.

Визнаючи, що до вартості одиничного товару, крім прибутків, входить також  вартість спожитих засобів виробництва, Сміт, однак, стверджував, що їхня вартість створюється живою працею в інших  галузях, тому, зрештою, вартість сукупного  суспільного продукту зводиться  до суми прибутків. Таким чином, виходить, що вартість засобів виробництва, створена працею минулих років, зникла.

Сміт вважав, що заробітна плата - це "продукт праці, винагорода за працю". Розмір заробітної плати залежить від економічної ситуації в країні, оскільки при збільшенні багатства збільшується попит на працю. Прибуток - це "вирахування з продукту праці", різниця між вартістю виробленого продукту і заробітною платою робітників. Земельна рента - це також "вирахування з продукту праці", який створюється неоплаченою працею працівників. Капітал - це частина запасів, на яку капіталіст розраховує отримати прибуток.

Головний чинник нагромадження  капіталу, за Смітом, - ощадливість. Сміт увів поділ капіталу на основний і оборотний. Під основним капіталом він розумів капітал, який не вступає в процес обігу, а під оборотним - капітал, який змінює форму в процесі виробництва. Однак відповідно до своєї теорії вартості, яка не враховувала вартості засобів виробництва, створеної працею минулих років, він ігнорував постійний капітал.

№4 Розкрийте сутність теорії розподілу і доходів А. Сміта

У теорії розподілу доходів Сміт виходив з того, що в суспільстві  є три основні класи: капіталісти, землевласники і наймані робітники. Вони основні, тому що доходи, які вони одержують, є первинними: капіталісти отримують прибуток, землевласники - ренту, наймані робітники - заробітну плату. Доходи решти груп населення - вторинні, адже їх джерелом є перерозподілені первинні доходи, прибуток чи заробітна плата.

Теорії розподілу Сміта властива така сама дуалістичність, що й теорії вартості. Це зумовлено тим, що розподіл доходів він трактував як із позицій теорії трудової вартості, так і з позицій теорії витрат виробництва.