Iсторія економічної думки другій половині XVIII ст. і впродовж XIX ст

Визнаючи заробітну плату "продуктом  праці", що "становить природну винагороду за працю", Сміт вказує, що за умов "первісного стану суспільства", коли у виробництві застосовувались власні засоби виробництва і не було найманої праці, працівник одержував у винагороду повний продукт своєї праці. Йому не доводилось ділитись своїм доходом ні з землевласником, ні з роботодавцем.

За умов капіталістичного виробництва, коли праця стала найманою, заробітна  плата стає "природною ціною  праці", величина якої визначається вартістю засобів існування, необхідних для робітника та його сім'ї. Сміт стверджував, що заробітна плата  повинна дещо перевищувати рівень, достатній для можливості існування людини. В іншому випадку робітникові неможливо утримувати сім'ю і "раса робітників вимерла б після першого ж покоління".

Сміт завершив теоретичне виділення  категорії прибутку. Ґрунтуючись  на теорії трудової вартості, він визнавав прибуток частиною вартості, яка залишається  після відрахування заробітної плати. Класик також зазначав, що вартість, яку робітники додають до вартості матеріалів, розпадається на дві частини: одна з них іде на оплату праці робітників, а друга - на оплату прибутку підприємців. Водночас Сміт визначав, що прибуток є також частиною доходу підприємця, який залишається після сплати ним ренти і відсотка. Виходячи з теорії витрат виробництва, він трактував прибуток і як результат використання продуктивного капіталу, і як винагороду капіталістові за ризик і працю щодо авансування капіталу.

Ренту Сміт розглядав як надлишок вартості над заробітною платою робітників і середнім прибутком фермера-орендаря, який сплачується землевласнику. Разом із тим Сміт трактував ренту також з позицій фізіократів, тобто розглядав її як продукт природи, який залишається після відрахувань і заміщення всього того, що створено працею людини. Він розкрив також причини та умови існування диференціальної земельної ренти.

Як А. Сміт визначає капітал?

У теорії капіталу Сміта очевидною є більш прогресивна позиція порівняно з фізіократами. На відміну від них Сміт справедливо вважав продуктивним капітал, зайнятий не тільки в сільському господарстві, айв усій сфері матеріального виробництва.

Капітал Сміт тлумачив з двох боків: як вартість, яка приносить прибуток, і як запаси засобів виробництва, потрібні для продовження процесу виробництва. Згадані запаси, зауважував Сміт, складаються з двох частин, від першої з них "очікують одержати дохід", а "друга частина - це та, що йде на безпосереднє виробниче споживання..." Виходячи з цього, автор "Багатства народів" поділив капітал на основний і оборотний, уперше ввівши ці терміни в науковий обіг.

До основного капіталу Сміт відніс знаряддя праці та машини, будівлі та споруди торгово-виробничого призначення, трудовий досвід і здібності робітників, а до оборотного капіталу - матеріали, готові вироби, продовольство, необхідне для робітників, і гроші, потрібні для обігу товарів. З цього випливає, що основний капітал складається в тому числі "з набутих і корисних здібностей усіх жителів, членів суспільства", тобто включає "людський капітал". Відмінності між двома частинами капіталу Сміт вбачав у тому, що основний капітал приносить прибуток, не переходячи від одного власника до іншого, тоді як оборотний капітал, приносячи прибуток, постійно залишає свого власника в одній формі, а повертається до нього в іншій, перебуваючи у безперервному русі.

№5 

На думку Рікардо, рента - це надлишок вартості над середнім прибутком, який утвориться за рахунок різної родючості  та місцеположення земель. Підставою для отримання ренти є власність на землю. До чинників, що створюють ренту, Рікардо відносив:

o різну родючість земельних ділянок;

o місцеположення ділянки відносно  ринку збуту продукції.

Рікардо правильно охарактеризував диференціальну ренту як різницю між вартістю продуктів сільського господарства на кращих і на гірших ділянках.

Рікардо визнавав "закон спадної родючості ґрунту".

Головною умовою зростання економіки  він вважав стійкий грошовий обіг. Найкращою базою грошової системи Рікардо вважав золото. Можлива заміна золота на паперові гроші, але за твердим курсом. Цінність паперових грошей залежить від їх кількості в обігу.

Рікардо сформулював теорію порівняльної переваги. У цій теорії Рікардо довів вигідність (перевагу) міжнародної торгівлі на основі зіставлення порівняльних витрат. Тобто якщо різні країни володіють порівняльною перевагою щодо різних експортних товарів, то міжнародний поділ праці та торгівля між цими країнами є взаємовигідними.

Рікардо, розрізняючи споживну і  мінову вартість, вважав, що остання  зумовлюється кількістю витраченої праці, а також величиною і  тривалістю капіталовкладень.

Ціна товару в короткостроковому періоді визначається попитом і пропозицією, а в довгостроковому - витратами на виробництво товару.

Зміна заробітної плати працівників веде до зміни прибутку підприємця, а не ціни, причому зростання заробітної плати веде до зниження прибутку, і навпаки. Це положення називають "системою міжусобиці між класами". Зниження вартості грошей як товару веде до зростання заробітної плати і підвищення цін на товари. Заробітна плата, за Рікардо, являє собою прибуток найманого робітника, плату за працю.Заробітна плата залежить від демографічних процесів. Чим більша пропозиція робочих р ук, тим нижча заробітна плата працівників, і навпаки. Заробітна плата утримується в межах прожиткового мінімуму внаслідок природного закону чисельності народонаселення - "залізний закон" заробітної плати. Становище робітничого класу, незважаючи на економічне зростання, буде погіршуватись внаслідок зростання цін на сільськогосподарську продукцію. Тенденцію до падіння заробітної плати можна зупинити, запровадивши контроль заробітної плати з боку держави.

Прибуток, на думку Рікардо, є надлишком вартості над заробітною платою; це продукт неоплаченої праці робочого. Зростання продуктивності праці є одним зі способів збільшення прибутку.

Рікардо сформулював "закон падіння норми прибутку". Його сутність така: падіння продуктивності праці сільськогосподарського виробництва призведе до зростання цін на продукти харчування і зростання мінімальної заробітної плати, яка становитиме більшу частину вартості продукції, а отже, норма прибутку буде знижуватися.

№6

Теорія абсолютних переваг  Л.Сміта виходить з того, що добробут нації залежить від ступеня поглиблення поділу праці, в тому числі й міжнародного. А. Сміт дійшов висновку, що кожна країна має спеціалізуватися на виробництві та експорті тих товарів, у виготовленні яких вона має абсолютні переваги, тобто виробництво товарів, які певній країні обходяться дешевше, повинне орієнтуватися не лише на задоволення потреб своєї держави, а й забезпечувати продаж їх (експорт) за кордон. Купувати (ввозити, імпортувати) держава повинна ті товари, виробництво яких у її межах обходиться дорожче. Відбір тих галузей і видів виробництв, на яких спеціалізуватиметься країна, здійснює не уряд, а невидима рука ринку. Кожна нація виграє від міжнародної торгівлі, оскільки вона обов'язково має певну абсолютну перевагу у виробництві тих чи інших товарів.

Теорія відносних переваг  Д. Рікардо передбачала, що кожна країна використовує свій капітал і працю у тих галузях, які забезпечують їй найбільші вигоди. Керуючись принципом егоїстичного індивідуалізму, забезпечується загальне благо для всіх. Таким чином, відбувається найефективніший і найбільш економічний поділ праці між різними націями. Суть концепції Рікардо: наявність абсолютної переваги у національному виробництві того чи іншого товару не є необхідною умовою для розвитку міжнародної торгівлі; міжнародний обмін можливий та ефективний за наявності порівняльних переваг. Порівняльні переваги виникають там, де для виробництва двох товарів використовується різна кількість праці. Наприклад, дві країни (Англія і Португалія) виробляють по два товари (сукно і вино). Португалія має абсолютні переваги перед Англією і у виробництві сукна, іу виробництвівина.

Порівняйте принцип  відносних витрат Д. Рікардо з принципом абсолютних витрат А. Сміта (у зовнішній торгівлі)

При визначенні переваг зовнішньоторговельних  зв'язків одним із основних критеріїв слугують ціни. При порівнянні внутрішніх і світових цін виявляється, що експортерам вигідніше продавати свою продукцію тоді, коли внутрішні ціни нижчі за світові. Звідси Сміт доходить висновку, що спеціалізуватися треба на тій продукції, у виробництві якої країна має абсолютну перевагу перед іншими країнами. У зовнішній торгівлі варто дотримуватись того ж принципу, якого дотримуються в кожному сімейному господарстві.

"Те, що уявляється розумним  у способі дії будь-якої приватної родини, навряд чи може виявитися нерозумним для всього королівства. Якщо яка-небудь чужа країна може постачати до нас який-небудь товар за дешевшою ціною, ніж ми самі в стані виготовляти його, набагато краще купувати його в неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, прикладеної в тій галузі, в якій ми маємо деяку перевагу".

Сміт виступає проти меркантилістів, проти обмежень торгівлі. Він обґрунтовує принцип, відповідно до якого слід імпортувати товари з країни, де витрати абсолютно менші, а експортувати ті товари, витрати виробництва яких нижчі в експортера. А як бути, якщо країна не має у своєму розпорядженні абсолютної переваги? Чи буде у неї можливість брати участь у зовнішньоторговельному обміні? Чи виявиться торгівля вигідною для обох сторін?

Д. Рікардо на відміну від А. Сміта вважав, що передумовою для міжнародного обміну необов'язково слугують розходження абсолютних витрат. Досить, щоб відрізнялися порівняльні витрати. Хоча витрати виробництва сукна в Англії трохи вищі, ніж у Португалії, Англії все одно вигідно експортувати сукно, а Португалії - його купувати (хоча в неї витрати трохи нижчі). Зі свого боку, Португалія буде займатися експортом вина, виробництво якого там дешевше, ніж в Англії. В обмін на вино Португалія одержить більше сукна з Англії, ніж виробила б його сама. Усередині однієї країни такої картини не буде, тому що там відбувається вільне переливання капіталу, а в зовнішній торгівлі вона цілком природна.

Вигідність торгівлі встановлюється на основі розходжень у відносних витратах. Вигода полягає в тому, що за допомогою спеціалізації країна одержить більше товарів кращої якості, ніж можна виробити всередині країни за тих же витрат. Практично спеціалізація виробництва вигідна для будь-якої країни.

Згодом економісти, що займалися  проблемами зовнішньої торгівлі, модифікували теорію порівняльних витрат Д. Рікардо.

У чому ви бачите основну  заслугу А. Сміта і Д. Рікардо - основоположників класичної школи політичної економії?

Процеси, що відбуваються в  економіці, "класики" представили  у найбільш узагальненому вигляді  як сферу взаємозалежних законів  і категорій, як логічно струнку  систему відносин.

А. Сміт і Д. Рікардо показали, що джерелом багатства є не зовнішня торгівля (меркантилісти), не природа як така (фізіократи), а сфера виробництва, трудова діяльність у її різноманітних формах. Трудова теорія вартості (цінності), що не спростовує остаточно корисність продукту, стала одним із вихідних положень політичної економії. Засновники першої справді наукової школи намагалися відповісти на запитання, що є мірилом праці. Було продемонстровано взаємозв'язок основних факторів виробництва; позначено проблеми, що не вкладалися в суворі рамки класичної теорії.

Від пошуку зовнішніх сил  або звернення до "розуму" владних  структур А. Сміт і Д. Рікардо спрямували аналіз у сферу виявлення внутрішніх причин, що лежать в основі функціонування ринкової економіки. Справа не просто в багатоплановості аналітичних висновків класиків, а в їх логічності та послідовності. Положення і висновки, яких дійшли "класики", набули більш повного і детального розкриття, ніж у працях послідовників і опонентів. Класична школа не просто сукупність принципів і постулатів. Подібна оцінка школи мала б надто загальний, багато в чому формальний характер. Класична теорія - це "будівельне риштування" і разом із тим фундаментальна основа науки, відкрита для розвитку і поглиблення, уточнення і розширення тематики, удосконалювання методології, обґрунтування нових висновків і положень.

№7  Як А. Сміт визначає капітал?

У теорії капіталу Сміта очевидною є більш прогресивна позиція порівняно з фізіократами. На відміну від них Сміт справедливо вважав продуктивним капітал, зайнятий не тільки в сільському господарстві, айв усій сфері матеріального виробництва.

Капітал Сміт тлумачив з  двох боків: як вартість, яка приносить прибуток, і як запаси засобів виробництва, потрібні для продовження процесу виробництва. Згадані запаси, зауважував Сміт, складаються з двох частин, від першої з них "очікують одержати дохід", а "друга частина - це та, що йде на безпосереднє виробниче споживання..." Виходячи з цього, автор "Багатства народів" поділив капітал на основний і оборотний, уперше ввівши ці терміни в науковий обіг.

До основного капіталу Сміт відніс знаряддя праці та машини, будівлі та споруди торгово-виробничого призначення, трудовий досвід і здібності робітників, а до оборотного капіталу - матеріали, готові вироби, продовольство, необхідне для робітників, і гроші, потрібні для обігу товарів. З цього випливає, що основний капітал складається в тому числі "з набутих і корисних здібностей усіх жителів, членів суспільства", тобто включає "людський капітал". Відмінності між двома частинами капіталу Сміт вбачав у тому, що основний капітал приносить прибуток, не переходячи від одного власника до іншого, тоді як оборотний капітал, приносячи прибуток, постійно залишає свого власника в одній формі, а повертається до нього в іншій, перебуваючи у безперервному русі.

Як Д. Рікардо характеризував капітал?

Рікардо характеризував капітал як "частину багатства країни, яка використовується у виробництві й складається з їжі, одягу, інструментів, сировини, машин тощо, необхідних, щоб привести в рух працю". Тут його позиція в цілому співзвучна з позицією інших представників класичної політичної економії, які звертались до теорії капіталу. Однак на відміну від них Рікардо зумів показати, що через нерівномірність прибутку на вкладений капітал останній "переміщується від одного заняття до іншого" (з галузі в галузь), тобто фактично розкрив механізм міжгалузевої конкуренції капіталів.