Контрольная работа по "Экономической теории"

ЗМІСТ

Модуль 1

 

1. Показники використання ВВП. Споживання, заощадження, інвестиції.
2. Суть та графік сукупної пропозиції. Сучасні теорії сукупної пропозиції.
3. Задача.

В економіці виробляють та споживаються 2 продукти: А і Б. Використовуючи наведені дані, визначте індекс споживчих цін у 2007 р., приймаючи за базовий 2006 р.

Рік	Товар А обсяг продажу	Ціна	Товар Б обсяг продажу	Ціна
2006	300	20	500	10
2007	250	6	1000	20

 

Модуль 2

 

1. Фіскальна політика та формування бюджету. Крива Лаффера. Бюджетний дефіцит. Способи збалансування державного бюджету. Державний борг.
2. Нерівність доходів та їх мінімальні стандарти. Крива Лоренца. Коефіцієнт Джині. Бідність та система соціального захисту населення.
3. Задача.

Середня схильність до заощаджень в національній економіці встановилася на рівні 15%. З метою стримування сукупного попиту держава проводить емісію грошей для реалізації великого інвестиційного проекту. Чи можуть такі дії призвести до інфляції, якщо норма обов’язкового резервування, встановлена центральним банком, дорівнює 17%. (Даючи відповідь, вважати, що дія інвестиційного і грошового мультиплікаторів призводить до максимально можливого за даних умов збільшення грошової та товарної маси).

 

Модуль 1

 

1. Показники використання ВВП. Споживання, заощадження, інвестиції.

 

Одним з основних макроекономічних показників, які оцінюють результати економічної діяльності, є валовий внутрішній продукт (ВВП). Його динаміка використовується для оцінки загальної ефективності функціонування економіки і, отже, для визначення відносного успіху або неспроможності заходів економічної політики, що проводиться урядом.

ВВП (валовий внутрішній продукт) 2 вимірює вартість кінцевої продукції, виробленої резидентами  даної країни за певний період часу.

Кінцевими товарами і послугами є ті з них, які використовуються на кінцеве споживання, нагромадження та експорт. Вартість проміжних товарів і послуг, витрачених в процесі виробництва (сировина, матеріали, паливо, енергія, інструменти, насіння, послуги вантажного транспорту, оптової торгівлі, рекламних агентств, платежі за оренду приміщень тощо), не включаються до ВВП. В іншому випадку мав би місце повторний рахунок, тому що вартість проміжних продуктів входить до складу вартості кінцевих товарів і послуг.

Термін «валовий» у визначенні ВВП означає, що при обчисленні ВВП з вартості не віднімається споживання основного капіталу (амортизація).

ВВП є внутрішнім продуктом, оскільки проводиться резидентами  даної країни. Резидентами вважаються всі економічні одиниці (підприємства, домашні господарства) незалежно  від їх національної приналежності та громадянства, які мають центр економічного інтересу на економічній терріторіі3 даної країни (займаються виробничою діяльністю або проживають в країні не менше року).

 

Існують три способи  вимірювання ВВП:

а) за доданою вартістю (виробничий метод);

б) за витратами (метод  кінцевого використання);

в) за доходами (розподільний метод).

ВВП є насамперед показником виробництва. Валовий внутрішній продукт  являє собою кінцевий результат  виробничої діяльності виробників-резидентів.

При підрахунку ВВП виробничим методом підсумовується вартість, додана на кожній стадії виробництва кінцевого продукту.

Додана вартість - це різниця  між вартістю вироблених товарів  і послуг (випуском) і вартістю товарів  і послуг, що повністю спожитих у  процесі виробництва (проміжним споживанням).

Для економіки в цілому сума всієї доданої вартості повинна  бути дорівнює вартості кінцевих товарів  і послуг. У Росії в даний  час найбільш доступною і оперативною  інформацією є дані про виробництво  товарів і послуг, що збираються Державним комітетом зі статистики на базі статистичної звітності підприємств, тому основним методом розрахунку ВВП є виробничий метод.

При розрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати  на кінцеве споживання товарів і  послуг домашніх господарств, держави; валові інвестиції; чистий експорт. Фактично мова йде про сукупний попит на вироблений ВВП. Сумарні витрати можна розкласти на кілька компонентів:

ВВП = C + / + G + X, де 

С - особисті потребітельскіерасходи, що включають витрати домашніх господарств на товари тривалого користування і поточного споживання та на послуги, але не включають витрати на придбання житла;

/ - Валові інвестиції, що включають капіталовкладення виробничі або інвестиції в основні виробничі фонди (витрати фірм на придбання нових виробничих підприємств та обладнання); інвестиції в житлове будівництво; інвестиції в запаси (зростання запасів враховується зі знаком «+», зменшення - зі знаком «-- »). Валові інвестиції також можна уявити як суму чи стих інвестицій і амортизації. Чисті інвестиції збільшують запас капіталу в економіці.

G - державні закупівлі товарів і послуг, приміром, витрати на будівництво і утримання шкіл, доріг, утримання армії і державного апарату управління та ін Однак це лише частину державних витрат, що включаються до держбюджету. Сюди не входять, наприклад, трансфертні платежі,

X - чистий експорт товарів і послуг за кордон, що розраховується як різниця імпорту та експорту. При підрахунку ВВП необхідно врахувати всі витрати, пов'язані з покупками кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні, в тому числі і витрати іноземців, тобто вартість експорту даної країни. Одночасно необхідно виключити з покупок економічних агентів данной'трани ті товари та послуги, що були зроблені за кордоном, тобто вартість імпорта2.

Наведене рівняння ВВП  часто називають основним макроекономічним товдеством.Розходження між складовими ВВП - З, I, G, ХП - базується головним чином на різниці між типами покупців, що здійснюють ці витрати (домашні господарства, фірми, держава, іноземці), а не на відмінності купуються благ і послуг. Так, автомобіль, куплений домашнім господарством, включається у компонент С; А якщо він придбаний фірмою - це частина інвестицій в основні фонди і т.д. Виключення складають інвестиції в житлове будівництво, які включаються до ВВП без поділу на складові в залежності від того, хто здійснив ці інвестиції - домашні господарства, бізнес або держава.

У ВВП не включаються  витрати придбання на товарів, вироблених в попередні роки (наприклад купівля  будинку, побудованого 5 років тому), а також витрати на купівлю проміжних продуктів, що дозволяє уникнути подвійного рахунку.

Серед компонентів ВВП  найбільшими зазвичай бувають споживчі витрати (С), а найбільш мінливими - інвестиційні витрати(I).

Показники внутрішнього продукту і національного доходу можуть бьпь як розраховані на валоюй, так і на основі чистої. Відповідно в першому разі ми маємо ВВП і ВНД,а віднімаючи з них споживання основного капіталу, ми отримуємо чистий внутрішній продукт (ЧВП) і чистий національний доход (ЧНД)

У макроекономічному  аналізі використовується показник особистого доходу Як такий він відсутній  у СНР, але може бьпь розрахований на базі інших показників СНР.

Показник особистого доходу виходить шляхом вирахування  з чистого національного доходу внесків на соціальне страхування, побічних податків (з урахуванням нового трактування національного доходу, що включає в себе та суму непрямих податків), нерозподіленого прибутку корпорацій, податків на прибуток корпорацій і додати суми трансферних платежів. Необхідно також відняти процентні доходи бізнесу і додати особисті доходи, отримані у вигляді відсотка, зокрема відсоток по державному боргу.

 

Споживання населення  – один з головних компонентів, які  визначають розвиток економіки. На споживчі витрати припадає від 2/3 до 3/4 валового внутрішнього продукту. Вони формують споживчу поведінку, яка є своєрідним індикатором циклічного розвитку економіки.

Для оцінки споживчої  поведінки використовується показник – індекс споживчих настроїв (ІСН). Він входить до числа основних макроекономічних показників, на основі яких складають прогнози економічного циклу. Це важливо як для короткострокового планування будь-якого бізнесу, так і для визначення економічної політики держави.

Індекс споживчих  настроїв був розроблений у 1946 р. у США. Однак інтенсивне його використання почалось в 70 – х роках. Практичне використання індексу для аналізу української економіки почалось з 1994 р. 
Заощадження – це відстрочене споживання або та частина доходу, яка в нинішній час не споживається.

З=ДКВ-СВ, де

З- заощадження;

ДКВ-дохід кінцевого  використання.

Заощадження –  це процес, пов’язаний із забезпеченням  в майбутньому виробничих і споживчих  потреб.

Отже, заощадження  – це економічний процес, пов’язаний з інвестуванням; частина доходу, що залишається невикористаною при витратах на поточні виробничі та споживчі потреби, накопичується.  
Заощадження здійснюються як фірмами, так і домашніми господарствами. Фірми заощаджують для інвестування – на розширення виробництва і збільшення прибутку. Домашні господарства заощаджують з ряду причин, серед яких: мотиви забезпечення старості та передачі спадку дітям, накопичення коштів для купівлі землі, нерухомості та дорогих предметів тривалого користування. 

Заощадження та інвестування здійснюються незалежно одне від одного, різними економічними суб’єктами і внаслідок різних причин.

Споживання і заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятість. Для того щоб зрозуміти цей вплив, необхідно ввести поняття функції споживання і функції заощадження.

Однією з найважливіших у макроекономіці є функція споживання, яка показує співвідношення між споживчими витратами й доходом кінцевого використання як у статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Дж. Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний зв’язок між споживанням та доходом. Розглянемо графік функції споживання.

 

Рис. 1.1. Графік функції споживання

Щоб математично вивести  функцію заощадження, слід зазначити, що свої заощадження населення спрямовує на фінансові ринки. Тому заощадження не тільки є функцією доходу, а й залежить від процентної ставки (ПС). Ця залежність розглядатиметься нижче. Функція заощадження математично виражається так:

З = f (ДКВ,ПС) (5.3), де:

З – заощадження;

ДКВ – дохід кінцевого  використання;

ПС – процентна  ставка.

Функція заощаджень надалі пов’язується з функцією інвестицій і застосовується для пояснення  рівноваги на ринку інвестицій.

Інвестиції є другим, після особистих споживчих витрат, компонентом сукупних витрат. Під інвестиціями прийнято розуміти використання заощаджень із метою створення нових виробничих потужностей і капітальних активів. До інвестицій належать усі витрати на придбання основного капіталу, житлове будівництво і зміна запасів. Інвестиції в основний капітал – це інвестиції в основні виробничі фонди: машини, устаткування, капітальне будівництво підприємств. У цілому 70% всіх інвестицій – це інвестиції в машини та устаткування. Інвестиції в житлове будівництво – це витрати на підтримку житлового фонду й будівництво нового житла. На житлове будівництво припадає 25% усіх інвестицій. Запаси – це резерви сировини, напівфабрикатів на стадії незавершеного виробництва або готових виробів, які належать фірмам. Інвестиції в запаси означають їх зміну за певний період, причому зростання запасів свідчить про додатні інвестиції, а їх скорочення – про від’ємні інвестиції. На зміни в запасах припадає приблизно 5% усіх інвестицій.

Рух цінних паперів (купівля-продаж державних облігацій) до інвестицій прямого стосунку не має та означає тільки передачу з рук у руки титулу власності на вже існуючі активи. Здійснення інвестицій безпосередньо пов’язане з товарним ринком, тоді як купівля–продаж облігацій – із ринком цінних паперів. При цьому інвестиції виявляють не однаковий вплив на ринок благ у короткостроковому й довгостроковому періодах. У результаті інвестування в короткостроковому періоді на ринку благ збільшується тільки попит. Обсяг пропозиції залишається незмінним, бо об’єкти, що будуються, ще не дають віддачі у вигляді продукції та послуг. А в довгостроковому періоді під впливом інвестицій на ринку благ змінюватимуться як попит, так і пропозиція.

Таким чином, інвестують і фірми, і домашні господарства. Фірми купують інвестиційні товари для збільшення капіталу й заміни діючого капіталу в процесі його вибуття. Домашні господарства купують житло, що також є інвестиціями.

Отже, інвестиції суттєво  впливають на сукупний попит, обсяг  національного виробництва, зайнятість. Крім того, інвестиції сприяють нагромадженню фондів підприємств і створюють основу для економічного зростання в майбутньому. Якщо ж інвестиції використовуються нераціонально, це призводить до заморожування виробничих ресурсів і скорочення обсягів національного виробництва.

Загальний обсяг інвестицій визначається як валові інвестиції. Вони розподіляються на дві групи: одна частка спрямовується на збільшення основного капіталу, інша – на відшкодування його зношення, тобто на амортизацію. Оскільки в кожному періоді знецінюється конкретна частка капіталу, формулу валових інвестицій можна записати так: