Роль інфраструктури ринку в розвитку економіки. Проблеми формування інфраструктури ринку в Україні

        Роздрібна торгівля — діяльність з продажу товарів чи послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого споживання.

Роздрібні торговельні  підприємства класифікують за чотирма  ознаками:

1) за пропонованим асортиментом — спеціалізовані магазини, універмаги, універсами, магазини товарів повсякденного попиту, торговельні комплекси та роздрібні підприємства послуг;

2) за цінами — магазини  знижених цін, склади-магазини, магазини-демонстраційні  зали, що торгують за каталогами;

3) за характером обслуговування  — торгівля на замовлення, торговельні  автомати тощо;

4) за власністю —  корпоративна, державна, кооперативна, індивідуально-приватна торгова  мережа.

        Роздрібний торговець — головний суб'єкт товарного ринку. Через нього маса продукції та послуг від виробництва надходить до безпосереднього споживача. Саме в цій ланці завершується один цикл відтворення і починається інший. Отже, умови, ефективність функціонування роздрібного торгового підприємця визначають ефективність функціонування суспільного виробництва загалом.

        Гуртова (оптова) торгівля — діяльність з продажу товарів гуртом (оптом) тим, хто купує їх для перепродажу або виробничого використання. Гуртові (оптові) торговельні підприємці допомагають виробникам ефективно доставляти товари роздрібним торговельним підприємствам і промисловим споживачам, виконуючи функції збуту, стимулювання, закупівель, формування товарного асортименту, складування, транспортування, фінансування та ін. В умовах формування ринкової економіки України важливим завданням є створення відповідних організаційних структурних підрозділів для забезпечення належного руху оптовою ланкою засобів виробництва і сільськогосподарської продукції. До них належать: аудиторські фірми, холдинги, інвестиційні фонди, страхові фірми.

       Аудиторська фірма — організація, яка здійснює комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій. Аудит — це й надання практичної допомоги керівництву та економічним службам підприємства (фірми) у веденні справ і управлінні його фінансами, організації бухгалтерського обліку, юридичних консультацій. Аудиторські перевірки проводять за рішенням органів влади і управління, з ініціативи самої фірми або її засновників. У всіх випадках аудит є незалежною експертизою, дані якої використовують як важливий фактологічний матеріал (у тому числі доказ, компромат) при розгляді ділових відносин між різними суб'єктами. У країнах з ринковою економікою цей вид послуг широко практикується. В Україні відбувається його становлення.

       Холдинг — компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній, що дає їй право контролю і управління їх діяльністю. Розрізняють два види холдингів: 1) чистий холдинг — для скуповування контрольних пакетів акцій інших компаній і управління їх діяльністю у власних інтересах; 2) змішаний холдинг — окрім управління діяльністю і контролю за іншими компаніями, здійснює певну підприємницьку діяльність — промислову, торговельну, транспортну, кредитно-фінансову та ін. Створюється, як правило, у зв'язку із заснуванням підконтрольними компаніями дочірніх фірм або поглинанням ними інших акціонерних товариств. Холдингом є фактично кожна велика компанія або банк, які володіють контрольними пакетами акцій інших компаній. Холдингові компанії існують в різних юридичних формах — акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, одноосібна компанія, державні організації.

Інвестиційний фонд — сукупність грошових або ін­ших ресурсів, які  мають у своєму розпорядженні асоціації, об'єднання, підприємства, організації, державні установи, приватні громадяни для цільового використання. Джерело утворення інвестиційних фондів залежно від форми власності — податки і грошові збори, субсидії, позики, обов'язкові та добровільні пожертви підприємств, організацій і населення.

       Отже, сутність інвестиційних фондів — акумулювання коштів населення і використання їх для нагромадження.

        Інвестиційні фонди функціонують у формі державних організацій, акціонерних товариств, приватних установ. Управління ними здійснюють суб'єкти цих організацій (концерну, асоціації), або правління, або конкретні громадяни. Як правило, головним органом управління інвестиційним фондом є загальні збори, конференція, сесія або конгрес. Фонд здійснює свою діяльність на підставі статуту.

Страхова фірма — акціонерна, приватна або державна організація, яка страхує майно, комерційні операції, виробництво, житловий фонд та ін. Страхові фірми займаються також ощадною  справою і підприємництвом. Зокрема, мобілізовані ними кошти населення вкладають у кредитні операції, надходження від яких становить більшу частину їх прибутку. Наприклад, страхові фірми Англії і США покривають понад 50 % потреб промисловості цих країн у довготермінових кредитах. Вони також вкладають гроші безпосередньо у крупні та найприбутковіші компанії, володіють великими пакетами високодохідних заставних паперів під нерухоме майно, купують облігації державних позик. Здійснюючи ощадну, фінансову, кредитну, інвестиційну діяльність, страхові фірми суттєво впливають на функціонування ринкової економіки, сприяють підвищенню її ефективності.

В Україні цей високоефективний елемент ринкової інфраструктури поки що не діє. Страхова справа, монополізована державою, виконує лише функцію акумулювання вільних коштів населення.

       Загальна ринкова інфраструктура об'єднує безпосередні атрибути ринкового механізму, які характеризують рух грошей, товарів, капіталів, праці та ін.

Грошова система. Її елементами є грошова, фінансово-кредитна, податкова системи. Гроші (готівкові та безготівкові) — інструмент, який абстрактному змісту цінності (вартості) надає реальності, конкретності, дієвості.

       Грошова система — форма грошового обігу, яка історично формується в країні та закріплюється її законами.

Її утворюють такі взаємопов'язані  елементи:

— масштаб цін національної грошової одиниці, який забезпечує її купівельну спроможність;

— певний порядок чеканення національних монет;

— емісія державних грошових знаків і порядок їх обігу (забезпечення, випуск, вилучення);

— організація і регламентування  безготівкового обігу;

— організаційні центри грошового  обігу (міністерство фінансів (казначейство), центральний емісійний банк).

Основою для емісії грошей є:

— вартість товарної маси, що виробляється в країні;

— боргові зобов'язання держави  перед центральним банком у вигляді  урядових цінних паперів;

— запаси іноземної конвертованої  валюти.

        Кредитно-паперові гроші — всі види грошей, які не мають внутрішньої товарної вартості.

        Кредитні гроші — узагальнююче поняття. До них належать різні види грошей, які об'єднують у дві великі групи: готівкові і безготівкові (депозитні) гроші. Готівкові гроші — переважно паперові гроші у вигляді банкнот і казначейських білетів, а також цінні папери. Безготівкові (депозитні) гроші — найпоширеніший вид кредитних грошей.

На них припадає до 90 % від усієї грошової маси країни, їх основою є депозит — тимчасово  вільний грошовий капітал, покладений на поточний рахунок у банку. Отже, належне їх функціонування можливе лише в економіці з розвинутою кредитною і банківською системами.

Останніми роками набули поширення так звані електронні гроші — безготівкові гроші, обіг яких базується на новій технології, яка дає змогу переказувати гроші  й реєструвати інформацію про ці перекази безпаперовим способом — за допомогою електронних розрахункових систем.

Фінанси — сукупність економічних відносин, які опосередковують  утворення, розподіл і використання грошових фондів у процесі розподілу  та перерозподілу суспільного продукту і національного доходу.

Сукупність фінансових відносин утворює фінансову систему.

Фінансова система —  сукупність форм, методів і цілей  формування, розподілу та використання фондів грошових засобів держави, суб'єктів  господарської діяльності, населення.

Фінансову систему України  утворюють:

— бюджетна система: Державний  бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим, місцеві бюджети;

— централізовані цільові  фонди грошових коштів загальнодержавного призначення;

— фінанси підприємств  різних форм власності, організацій, установ і галузей народного господарства;

— майнове та особисте страхування;

— кредит (державний і  банківський). Державний бюджет. Фінансову  політику здійснює держава. Найдієвішим  механізмом її реалізації є Державний  бюджет України і місцеві бюджети.

Отже, централізація господарських  функцій в руках держави неминуче спричиняє податковий тиск, що певною мірою підриває підприємницьку ініціативу. З огляду на це країни з розвинутою ринковою економікою намагаються формувати  бюджет в обсягах, які дають змогу державі виконувати ті завдання, які не виконує ринок. У такий спосіб унеможливлюється необґрунтоване втручання держави в економіку. Перетворення бюджетних асигнувань на капіталовкладення допускається лише в особливих випадках, зокрема для реалізації цільових на­родногосподарських програм, що контролюються законодавчими органами. У ринковій економіці ті, кому потрібні інвестиції, звертаються не до уряду (бюджету), а до банків і фондової біржі.

Головним джерелом формування доходної частини державних і місцевих (муніципальних) бюджетів є податки.

         Податки — обов'язкові нормовані платежі до державного і місцевих бюджетів, які вносять окремі особи, підприємства, організації, установи.

В Україні податкова  система передбачає такі основні види податків:

— для підприємств: податок  на дохід (прибуток) і на додану вартість; обов'язкові платежі до Фонду соціального  страхування, Чорнобильського фонду, Фонду стабілізації і зайнятості, а також на спорудження шляхів сполучення;

— для населення: прибутковий податок.

      Крім цих податків, існують акцизи (непрямі податки), платежі до державного і місцевих бюджетів, що регламентуються законодавчими актами різних рівнів.

Ринкова система належно  функціонує лише за постійного циркулювання в ній грошових потоків (готівкових і безготівкових). Безперервність такого циркулювання забезпечує кредитна система.

Кредит (лат. сгесіо —  вірю) є формою руху грошового капіталу, наданого кредитором позичальнику на умовах відстрочення платежу та платності за користування ним.

Кредитна система —  сукупність банків та інших кредитно-фінансових установ (інвестиційних і страхових  компаній, фондів), які мобілізують  вільні грошові ресурси і надають  їх у позику.

Кредитні відносини  передбачають, з одного боку, наявність тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові надати їх як позику на певний термін за певну винагороду (відсоток), а з іншого — підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.

Основними формами кредиту є комерційний і банківський.

       Комерційний кредит — кредит одного підприємця іншому у вигляді відстрочення платежу за поставлені товари або надані послуги.

Інструментом такого кредиту є комерційний вексель, до ціни якого входить ціна товару (послуги) плюс відсоток.

Банківський кредит —  кредит, наданий банком чи іншою  кредитно-фінансовою установою підприємцям  та іншим позичальникам у вигляді грошових сум. Різновидом комерційного чи банківського кредиту є споживчий кредит. Його об'єктом, з одного боку, є товари тривалого користування (меблі, автомобілі, холодильники, телевізори і т. д), а з іншого — банківські позики на споживчі цілі (наприклад, на будівництво або придбання житла). Виділяють також державний кредит — кредит, де суб'єктом (кредитором або позичальником) є держава, та іпотечний кредит — довготермінові позики під заставу нерухомості (землі, виробничих і житлових будівель). Основу кредитної інфраструктури становить банківська система.

        Банк — організаційна одиниця бізнесу, яка є посередником між кредитором і позичальником.

        Сфера діяльності банків — операції з позичковим (грошовим) капіталом. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

Торговельні підприємства, біржі, банки, кредитні та бюджетні установи надають ринковій системі організаційної завершеності, поєднують виробників і споживачів у єдиному господарському процесі [10, c. 95 ].

 

              

 

 

 

РОЗДІЛ 2 Характеристика складових ринкової інфраструктури

 

Біржі як складова частина ринкової інфраструктури. Перші біржі з'явилися у XV-XVI ст. в Італії, Нідерландах, Франції. На зібраннях купців велися переговори й укладалися торгові угоди. Ось чому словом «біржа» стали називати зібрання комерсантів.

      Товарна біржа — це асоціація юридичних і фізичних осіб, які здійснюють оптові(торговельні) операції за стандартами, зразками у спеціально відведеному місці, причому ціни на товари встановлюються в умовах вільної конкуренції. Товарну біржу слід розглядати як ринок ринків. Великі біржі, на яких концентруються попит і пропозиція товарів світової торгівлі, дають можливість визначити місткість ринку та умови конкуренції, обмінятися інформацією. Біржова ціна як результат вільної конкуренції є орієнтиром для інших ринків. У країнах із розвиненою ринковою економікою товарні біржі переважно функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Головними статтями їхнього доходу є засновницькі та пайові внески і відрахування організацій, що є заснов­никами біржі; доходи від надання послуг членам біржі та іншим організаціям; виручка від інших операцій.