Роль інфраструктури ринку в розвитку економіки. Проблеми формування інфраструктури ринку в Україні

       Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України. Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України". Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України.

Згідно зі статтею 99 Конституції  України, прийнятою в 1996 році, основною функцією центрального банку держави - Національного банку України - є  забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, - цінової стабільності [16 ].

Національний банк виконує  такі функції:

1. відповідно до розроблених  Радою Національного банку України  Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2. монопольно здійснює  емісію національної валюти України  та організує її обіг;

3. виступає кредитором  останньої інстанції для банків  і організує систему рефінансування;

4. встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5. організовує створення  та методологічно забезпечує  систему грошово-кредитної і банківської  статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6. визначає систему,  порядок і форми платежів, у  тому числі між банками; 

7. визначає напрями  розвитку сучасних електронних  банківських технологій, створює,  координує та контролює створення  електронних платіжних засобів,  платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8. здійснює банківське  регулювання та нагляд;

9. веде Державний реєстр  банків, здійснює ліцензування банківської  діяльності та операцій у передбачених  законами випадках;

10. веде офіційний реєстр  ідентифікаційних номерів емітентів  платіжних карток внутрішньодержавних  платіжних систем;

11. здійснює сертифікацію  аудиторів, які проводитимуть  аудиторську перевірку банків, тимчасових  адміністраторів та ліквідаторів  банку;

12. складає платіжний  баланс, здійснює його аналіз  та прогнозування; 

13. представляє інтереси  України в центральних банках  інших держав, міжнародних банках  та інших кредитних установах,  де співробітництво здійснюється  на рівні центральних банків;

14. здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15. забезпечує накопичення  та зберігання золотовалютних  резервів та здійснення операцій  з ними та банківськими металами;

16. аналізує стан грошово-кредитних,  фінансових, цінових та валютних  відносин;

17. організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18. реалізує державну  політику з питань захисту  державних секретів у системі  Національного банку; 

19. бере участь у  підготовці кадрів для банківської  системи України; 

20. визначає особливості  функціонування банківської системи  України в разі введення воєнного  стану чи особливого періоду,  здійснює мобілізаційну підготовку  системи Національного банку; 

21. здійснює інші функції  у фінансово-кредитній сфері в  межах своєї компетенції, визначеної  законом [ 8, C. 100].

        До другого рівня банківської системи України належать комерційні банки. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових опе­рацій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Комерційні банки це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються  для задоволення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого це підприємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позикового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку. Як важлива ланка банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридичними особами. Як будь-яка юридична особа банки мають свої ознаки. Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян виконанням банківських операцій і наданням різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.

        Характеризуючи сутність комерційних банків та їх специфіку, слід зазначити їх велике значення у механізмі функціонування фінансової системи держави завдяки їх зв'язкам з усіма секторами економіки Важлива роль комерційних банків у ринковій економіці зумовлена основними функціями, які вони виконують, а саме:

1) мобілізація тимчасово  вільних коштів і перетворення  їх у капітал; 

2) кредитування підприємств,  держави і населення, 

3) здійснення розрахунків  і платежів у господарстві,

4) випуск кредитних  грошей,

5) емісійно-засновницька  діяльність, пов'язана з випуском і розміщенням цінних паперів;

6) довірче управління  майном клієнтів (трастові операції);

7) консультування клієнтів, надання їм економічної та  фінансової інформації.

 

За масштабом діяльності розрізняють великі, середні та дрібні банки. Однак чинне законодавство не містить конкретних критеріїв щодо віднесення банків до тієї чи іншої групи [ 12, c.89 ].

Комерційні банки можуть також здійснювати з поміж  інших такі види активних операцій: лізингові операції, факторинг і  форфейтинг.

       Лізинг — це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку. При здійсненні такої лізингової операції банки, організують отримання довгострокової позички в одного або у кількох кредиторів на суму до 80% вартості зданих в оренду активів. За організацію позички банки отримують від орендаря додаткову винагороду.

Нетрадиційною банківською  операцією є факторинг — купівля  банком у клієнта термінових вимог  платежу, пов'язаних з постачанням  товарів або наданням послуг.

      Факторинг — це уступка права вимоги, що оформляється відповідним чином укладеним договором між банком і клієнтом (ст. 197 ЦК України). У договорі банк зобов'язується не тільки стягувати борги, а й визначає свої функції з обслуговування боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати тощо. Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші (готівка, перерахування, оплата чека тощо) у розмірі 80-90% суми боргу, а залишені 10-20% банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За факто­рингові операції банк стягує з клієнта плату.

Різновидом факторингової  операції є форфейтинг — форма кредитування зовнішньоекономічних операцій купівлею комерційним банком векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупця [11, c. 300].

 

 

РОЗДІЛ 3. Роль інфраструктури ринку в розвитку економіки. Проблеми формування інфраструктури ринку в Україні

 

Шлях становлення ринкової інфраструктури в Україні не менш складний , чим підприємництва. У  цій главі розглянуті основні  складові РІ України і їхня діяльність до сьогоднішнього дня.

          Мала економіка - украй суперечливий сектор народного господарства. Тут кожна галузь, узята окремо, знаходиться в дуже сильній залежності від багатьох зовнішніх чинників і умов: джерела фінансування, матеріально-технічного постачання, кон'юнктури ринку й інших чинників. Незначний збій у цьому механізмі може призвести до руйнування і ліквідації галузі. У той же час втрати у випадку невдача не так уже великі, що дозволяє досвідченому бізнесмену досить швидко відновити свою справу. Державна опіка служить сильнішим каталізатором, сприяє зміцненню підприємництва. Головною задачею з боку держави є чітке визначення пріоритетних напрямків розвиток економіки, науки, техніки, утворення, зовнішньоекономічної діяльності, підкріплення цих пріоритетів системою пільг і гарантій, виділення необхідних матеріально-технічних і фінансових ресурсів, організація необхідного навчання кадрів. Все інше - турбота малих підприємств. Мала економіка грає велику роль у народному господарстві промислово розвитих країн, і вони мають відповідні державні органи керування. На такого роду державні органи покладаються загальні стратегічні і координаційні функції.

       Дуже діючим важелем регулювання діяльності малого бізнесу в промислово розвитих країнах є податкова політика, за допомогою котрої нерідко вирішуються складні регіональні проблеми. Так, у Франції знову утворена мала фірма на 3 роки звільняється від сплати податку з корпорацій, а протягом ще 2 років рівень процентної ставки знижується вдвічі.

Важливим інструментом державного сприяння малим підприємствам у більшості промислово розвитих країн є система державних контрактів. Дана форма відношень держави і бізнесу дозволяє забезпечити останньому гарантований ринок збуту, прискорити процес накопичення капіталу, розширити виробничі потужності, зміцнити конкурентоздатність, модернізувати устаткування, залучити кваліфіковані кадри. Достатньо широкий розвиток в останнє десятиліття одержали спеціальні служби по наданню різноманітних консультаційних послуг малим компаніям, що організуються державними органами і приватними підприємствами.

У умовах сучасної нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребує в протектораті держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки і стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова допомога, що надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки фермерських господарств і Державний інноваційний фонд, достатньо мізерна.

     Для успішного функціонування такого суспільного феномена, як підприємництво, а тим більше для перетворення його в основну організаційну форму виробництва, необхідні визначені умови. Для країн із ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:

– стабільність державної  економічної і соціальної політики;

– позитивна суспільна  думка відношення до підприємництва;

– пільговий податковий режим;

– наявність розвитої інфраструктури підприємництва;

– ефективна система  захисту інтелектуальної власності.

У Україні і більшості  пострадянських країн особливу актуальність одержують наступні умови:

1. Наявність відповідних  майнових прав на умови і  результати виробництва, оскільки  підприємець обов'язково повинний  бути власником зробленого продукту  і прибутку, отриманого в результаті його реалізації. Тільки при цих умовах виникає належна зацікавленість для здійснення підприємницької діяльності.

2. Визначене економічне, правове і політичне середовище. Формальне визнання майнових  прав на умови і результати  виробництва може співіснувати з іншими правовими нормами, що регулюють економічне життя товариства, але забезпечуючи достатнього ступеня економічної самостійності, що не на справі, для підприємницької діяльності. Різноманітного роду обмеження, що формують економічне середовище, повинні забезпечувати достатній «коридор свободи». Для підприємця це виражається в одержанні достатньої самостійності при:

– виборі виду господарської  діяльності;

– визначенні споживачів товарів і постачальників ресурсів;

– визначенні цін;

– розпорядженні отриманим  прибутком.

3. Повна економічна  відповідальність за результати  діяльності. Варто пам'ятати, що  негативними результатами підприємницької  діяльності можуть бути:

– збитковість, тобто  перевищення витрат над прибутками;

– істотна втрата майна;

– банкрутство (визнання повної неплатоспроможності).

4. Етика підприємництва. Етика підприємництва є одним  із чинників його прибутковості  або прибутковості. Морально-етичні  норми, затверджені в середовищі  підприємців на цивілізованих ринках такі:

– обов'язковість;

– загальна висока культура й освіченість;

– контактність, уміння спілкуватися з людьми, зацікавити їх, мобілізувати на досягнення поставлених  цілей.