Спекуляція на біржовому ринку, її зміст, форми та наслідки

Поки  превалює тренд зростання світової економіки й ринків, спекулянти грають на підвищення цін. Зростання внутрішнього ринку обумовлене переважно, а іноді  й винятково, за рахунок зовнішніх  ресурсів. У таких умовах ринок-мішень, який атакують спекулянти, випробовується на витривалість і сам по собі є  макроактивом за наявності істотних ризиків та очікуваних надвисоких прибутків. Але коли проявляються й підсилюються негативні сигнали (зростання інфляції, рівня відсотка й вартості активів, заборгованості, переваги імпорту над  експортом, дефіцит бюджету та інші), нерезиденти фіксують прибуток і  починають виводити капітали з одночасним тиском на валютний курс. Спекулятивний  характер поведінки нерезидентів особливо небезпечний при переході від  політики фіксованого валютного  курсу до лібералізованого плаваючого через можливість одержання додаткової "валютної премії". Ажіотаж спекуляцій на підвищенні цін у кульмінаційній точці переходить у паніку при  їхньому падінні й такий, найчастіше дуже швидкий перехід від зростання  ринків до їхнього падіння і є  початком фінансової кризи.

Виділяються три основні  форми фінансових спекуляцій на сучасних біржах[5]:

 1.Відособлене застосування деривативів (термінових похідних фінансових інструментів - опціонів, ф'ючерсів, форвардів) без урахування вартості відповідних базових активів.

2.Ажіотажний розвиток кредиту та боргових інструментів для фінансування економічних потреб на макро- і мікрорівнях.

3.Фіктивна, штучна капіталізація ринку пайових цінних паперів (у першу чергу акцій) при перевазі нерелевантної інформації. Фінансові спекуляції в міжнародному середовищі супроводжуються генерацією потоків євровалют й "доларизацією" регіональних економічних систем, які формують загальне "тло" валютної номінації спекулятивних угод.

Зростання фінансових спекуляцій завжди передує фінансовим кризам. Але спекуляції ніяким чином не є причиною криз. Основна причина фінансової кризи завжди міститься в асинхронності розвитку фінансового й реального секторів економіки, коли при спекулятивній ейфорії в різних сегментах ринку фінансовий капітал самовідтворюється у власному кругообігу й не використовується для фінансування виробничих проектів. Розбалансованість обсягів товарної й грошової маси виступає першоосновою фінансових спекуляцій і містить проблеми для регулювання економіки. За експертними оцінками, кілька років тому спостерігався низький коефіцієнт товарного покриття емітованої грошової маси навіть у розвинених країнах: у США - 0,64; у країнах ЄС - 0,34; в Японії - 0,27, що являє безпосередню загрозу фінансової стабільності.

Наслідки фінансових спекуляцій і  фінансових криз (спочатку передбачувані, а згодом і дійсні) можуть бути такими [5]:

а) економічна рецесія - як у різних країнах, так  й у найбільш обтяжених зобов'язаннями галузях економіки, банкрутство  підприємств та індивідуальних дебіторів;

б) зростання  інфляції й нових "пожежних" запозичень;

в) зменшення  міжнародних резервів центрального банку;

г) зниження внутрішнього попиту на товари й послуги;

ґ) падіння  суверенних і субсуверенних рейтингів  й індексів;

д) витік  капіталу за межі країни;

е) зростання  соціальної напруги.

Досить  повчальні приклади фінансових спекуляцій у банківській сфері. Зокрема, в 2007 році третій за розміром банк Франції Credit Agricole зазнав збитків на чверть мільярда євро саме через ризикові й несанкціоновані дії трейдерів. Також збанкрутував американський інвестиційний банк Bear Stearns. Наприкінці січня 2008 року вже другий за розміром французький банк Societe Generale оголосив про збитки в розмірі біля 5 млрд. євро й також внаслідок арбітражних шахрайських однобічних спекуляцій.

Борговий  інструментарій спекуляцій завжди досить видимий. Напередодні останніх криз - як в 90-і роки, так і на початку  ХХІ століття - на мікрорівні різко  зростали обсяги кредитування приватного сектора. Наприклад, у Таїланді та Малайзії в передкризові 90-і роки цей показник досягав 30%.

В Україні  боргова складова спекуляцій свідчить про зміну вектора активності запозичень із державного сектора на корпоративний і приватний, і  саме в цьому є основна відмінність  спекуляцій в Україні в 2006-2008 роках  від передкризової практики другої половини 90-х років. Так, наприклад, за істотного зменшення державного прямого й гарантованого боргу (за даними Мінфіну України - до 12,5% ВВП  наприкінці 2007 року), корпоративний  борг зростає надзвичайно швидко. За результатами першого кварталу 2008 року загалом державний і корпоративний  борг виріс на 18,35% - до $100 062 млн. (майже 58% ВВП країни), і, з огляду на короткостроковість корпоративних позичок (які до того ж переважно зовнішні), саме останні  є більше небезпечними.

Доларизація й кругообіг євродоларів забезпечується шляхом використання переважно американської  валюти як резервних світових грошей. Цінові коливання вартості енергоресурсів істотно впливають на динаміку обсягів  доларової маси. Зростання цін  на нафту в 1973, 1979, 2000 роках, а за останнім часом в 2007-2008-му обумовило значне доларове поповнення валютних рахунків країн-членів ОПЕК та інших експортерів "чорного золота". Отримані нафтодолари  розміщаються й перебувають в  обороті на глобальних фінансових ринках, забезпечуючи кредитні потреби залежних бізнес-партнерів. І хоча переважна кількість банків - центральних і комерційних - використовують ринок євродоларів для забезпечення своїх зобов'язань і поповнення резервів, падіння курсу долара США в останні роки привело до того, що окремі країни ОПЕК поступово диверсифікують свої валютні позиції.

Так, ОАЕ  з березня 2007 року 8% своїх резервів формують в євро, а Кувейт наприкінці травня 2007-го припинив фіксувати прив'язку свого динара до долара США й здійснив перехід у кошик валют, де частка долара США залишилася все-таки переважною - 75-80%. За даними МВФ, наприкінці 2007 року частка доларових активів у світових золотовалютних резервах становила  приблизно 64%, тоді як на євро доводилося тільки 26,5%. Тобто, незважаючи на постійне зміцнення в останні роки євро в порівнянні з доларом, американська валюта до сьогоднішнього дня зберігає свою монетарну й інвестиційну привабливість.

В Україні, за інформацією НБУ, рівень доларизації  економіки в 2004-2007 роках оцінювався в межах 23-27%, однак, має місце послідовне зростання грошової маси в іноземній  валюті до $17,85 млрд. в 2007 році, а монетизація  склала за останній рік 42,3%. За іншими експертними  оцінками, рівень доларизації в Україні  досягає 40% ВВП. В окремих сегментах - ще вище, наприклад, за станом на середину 2007 року 89% іпотечних кредитів, наданих  в Україні, були номіновані в доларах  США.

Сучасний  різновид фінансових спекуляцій на кредитній  основі чітко проявляється як у сфері  нерухомості - на ринку житлової іпотеки, так і на ринку споживчого кредитування в загальному. Іпотечний ринок  відрізняється від інших тим, що при зростанні цін на житло  попит на нього не обов'язково зменшується, а може навпаки зростати - коли житло  купується не для комфорту, а для  інвестицій і реінвестицій [10].

Недавня іпотечна криза 2007 року почалася в окремій  ніші нерухомості американської  економіки, швидко поширилася за межі країни й до цього часу має резонанс на багатьох фінансових сегментах у різних регіонах світу. За оцінками Bloomberg, невиплати по іпотеці подвоїлися протягом 2006-2007 років. Неплатоспроможні боржники повернули свою нерухомість банкам-кредиторам, внаслідок чого ліквідність останніх знизилася. Для банків ризики ліквідності обумовлені не тільки перевантаженістю їхнього балансу матеріальними активами, а й тим, що іпотечні активи обчислюються за ринковою вартістю навіть в умовах стагнації ринку, що не в змозі дати їм точну оцінку [10].

Економіка, побудована на кредитах, зримо проявляється й на споживчому ринку. Згідно даним  ОЕСР, за останні роки рівень заборгованості домогосподарств постійно росте. Наприкінці 2006 року найвищий цей показник був  у Великобританії - 159% ВВП (або 1,278 трлн. фунтів стерлінгів, з яких 83% забезпечувалося  житлом, а 17% не мали застави або гарантій), у США - 135% ВВП, Канаді - 126% ВВП. За результатами 2007 року Україна посідає сьоме  місце в Європі за придбанням автомобілів  населенням, які в значній мірі здобувалися в кредит, а не за заощадження. Схожа ситуація спостерігається  й щодо придбання побутової техніки, імпорт якої забезпечує наявний продуктовий ряд практично повністю [5].

Головне питання, що залишається невирішеним  до сьогоднішнього дня, зводиться до того, наскільки локальні кризи в  порівняно вузьких кредитних  сегментах - іпотечному і споживчому - можуть спровокувати масштабну макрокризу кредитного ринку в цілому?

Прояв спекулятивного "перегріву" економіки України  в 2006-2008 роках відбувається шляхом зростання  в трьох напрямках: корпоративних  запозичень, у т.ч. на євроринках; цін  на нерухомість (житло й землю); обсягів  іпотечного й споживчого кредитування.

Фінансова система України сформувалася як мультивалютна, коли значний обсяг  активів і нагромаджень номінуються  й здійснюються в іноземній валюті. Фінансовий ринок України, як ядро фінансової системи держави, функціонує переважно на євроконтинентальних початках, має чітко виражений борговий характер і залишається фрагментарним зі слабким захистом прав власності.

Банківські  кредити домінують у сукупності боргових інструментів. Кредитний портфель банків України протягом 2004-2007 років  збільшився в 6,6 рази, у т.ч. тільки в 2007-му - на 74,1%, що у вартісному вираженні  перевищило 485,5 млрд. грн. Частка кредитів у структурі банківських активів  становить 78,4%. За останні два роки значно виросли випуски корпоративних  облігацій з їхнім розміщенням  на євроринках. Індекс ПФТС за підсумками 2007 року надзвичайно підріс на 135%, окремі відкриті пайові інвестиційні фонди (ПІФи) заявили про отриману прибутковість  у межах 70-90% річних. Індекс ПФТС при  зростанні "у висоту" перевищував  зовсім недавно 1000 пунктів, тоді як його "ширина" - кількість акцій підприємств  у листингу цієї біржі залишається  практично стабільною в межах  другої кількісної десятки. Але в 2008 році фондовий ринок України "провисає". Наприклад, у першому кварталі 2008-го індекс ПФТС просів на 13% (для порівняння: у січні-березні 2007 року зростання  склало 62%). За станом на 19 вересня індекс ПФТС просів на 65% [5].

Висновки

Спекуляція - це один із найбільш вживаних термінів, які відображають бажання учасника біржі одержати прибуток, правильно  прогнозуючи зміну біржової кон’юнктури. Ці біржові операції здійснюються з  єдиною метою - вилучення прибутку за коливань цін на товари. Сам товар  учасників цих біржових операцій не цікавить - вони не пов'язані безпосередньо  з виробництвом, переробкою, реалізацією  реального товару.

Особа, яка  здійснює такі операції - "біржовий спекулянт" або "біржовий торговець", будує свою біржову комерційну діяльність на прогнозуванні коливань біржових цін. Учасники біржових спекуляцій відіграють надзвичайно важливу роль у біржовій діяльності. Без здійснення спекулятивних операцій неможливий процес страхування цінового ризику.

 Спекулятивні  біржові операції можуть бути  основаними:

1) на  динаміці (підвищенні або зниженні) біржових цін на реальні товари  або на ф'ючерсні контракти;

2) на  різниці в біржових цінах на  споріднені у виробництві або  в споживанні товари;

3) на  різниці в біржових цінах на  окремі сорти (або інші якісні  характеристики) одного й того  ж товару;

4) на  різниці в цінах на одні  й ті ж товари на різних  товарних біржах;

5) на  різниці в біржових цінах на  реальний товар і на ф'ючерсний  контракт на нього;

6) на  різниці в біржових цінах на  ф'ючерсні контракти по одному  і тому ж товару, але з різною  тривалістю позиції (строками  закінчення).

Спекулятивні  біржові операції вимагають, як правило, здійснення двох видів біржових угод - спочатку на покупку, а потім на продаж реального товару або ф'ючерсний контракт і фінансовий результат  такої операції (розмір прибутку або  збитку) визначається в кіневому результаті тим, наскільки ціна продажу може відрізнятись від ціни покупки.

Значний ріст спекулятивних біржових операцій, в першу чергу – на фінансовому  ринку, завжди передує фінансовим кризам.

Прогнози  щодо розвитку фінансового ринку  України. У найближчій перспективі  найбільшу небезпеку для ринку  становлять: зростання цін на енергетичні  й продовольчі ресурси, інфляція, концентрація ризиків "перегріву" іпотечного й споживчого сегментів  внутрішнього ринку, а також ринку  корпоративних запозичень. У довгостроковій перспективі додається політичний ризик нестабільності інституту  влади. Крім інфляції, реальними загрозами  фінансової стабільності на сьогодні варто вважати кредитну експансію  й доларизацію вітчизняної економіки.

Загрози обвалу внаслідок спекуляцій на ринках деривативів незначні, з огляду на невеликі розміри таких ринків (протягом 2007 року зареєстровані тільки випуски  опціонів на суму 34,48 млн. грн.). Ринок  акцій України фактично є ринком корпоративного контролю, а не інвестицій. Тому ринок акцій також не може бути детонатором макрокризи.

Банківський сектор України незначно залежить від  динаміки цін на активи фондового  ринку й ринку нерухомості. Питома вага іпотечних кредитів й інвестицій у цінні папери в структурі  сукупного кредитно-інвестиційного портфеля банків України не перевищує 10% у кожній складовій окремо. Тому мова про ймовірності систематичної  банківської кризи передчасна.

Але, враховуючи, що саме капітали нерезидентів обумовили  зростання ринків, як цінних паперів, так і нерухомості, будь-яка різка  корекція їхні динаміки - адміністративна  або ринкова - може спровокувати відтік капіталу за кордон. Загрозою для ринку  України є ймовірність компенсації  нерезидентами своїх втрат на світових ринках.