Споживання, заощадження та інвестиції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економічна теорія (макроекономіка)»

тема: «Споживання, заощадження та інвестиції»

 

 

 

 

 

 

 

 

Україна

 

2015

 

 

План роботи

 

1. Вступ

2. Функція споживання, середня і гранична схильність до споживання та заощадження

3. Поняття  інвестицій

4. Висновки

5. Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

У роботі буде розглянуто види та теорії споживання, заощадження та інвестиції.

В умовах переходу до ринкової економіки виникає ще одне джерело нарощування капіталу і фінансування відтворення – фінансові інвестиції. Слід відзначити, що фінансові інвестиції хоча і набувають все більшого поширення, однак і на сьогоднішній день залишаються відносно новим та недостатньо дослідженим явищем у діяльності суб'єктів господарювання. За останні часові періоди інвестиції стали відігравати особливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду.

Коли є кошти, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та якщо продукція має достатній ринок збуту, то можна жити досить респектабельно навіть в умовах нестабільної економіки. Але де знайти кошти в час, коли така слабка стабільність?

В економічному житті суспільства явище заощадження знаходиться в досить тісному зв'язку з явищем інвестування. Заощадження є основою інвестицій. За натурально-речовою структурою доход набуває форми споживчих і капітальних товарів. Перші йдуть у невиробниче споживання, другі - у виробниче.

Для збереження перспективи долучитися до кола розвинених країн Україна потребує підтримання високих темпів економічного зростання, що неможливо без помітного збільшення інвестицій. Обсяги залучення іноземного капіталу, незважаючи на сприятливі тенденції кількох останніх років, є недостатніми. Повне ж усунення перешкод для припливу капіталу може спричиняти у вітчизняній економіці серйозні збурення з непередбачуваними наслідками.

Водночас навіть за швидкого зростання мобільності капіталу в умовах глобалізації зв’язок між рівнями національних заощаджень та інвестицій, виражений відомим парадоксом Фельдштейна-Горіоки, є достатньо стійким. Причому цей зв’язок відчутно сильніший у країнах, що розвиваються, і у країнах з середнім рівнем доходу, що пояснюють вищими ризиками, пов’язаними з наданням позик цим країнам, нижчим рівнем розвитку фінансових ринків і використанням контролю за іноземним капіталом. Країни з перехідною економікою мають обмежений доступ до ринків капіталу через притаманні їм специфічні макроекономічні та інституційні ризики. Досягнення достатньо високого рівня національних заощаджень для забезпечення прискореного розвитку і майбутнього достатку було одним з важливих завдань країн Центрально-Східної Європи у процесі їхнього приєднання до Європейського Союзу.

За цих обставин спроможність мобілізувати достатні обсяги заощаджень у вітчизняній економіці є одним із ключових чинників успішного розвитку країни. Тому особливої ваги набуває всебічний аналіз процесу формування національних заощаджень, які постають основним джерелом інвестиційних коштів і покликані підтримувати високі темпи економічного зростання в Україні. Вивчення закономірностей формування заощаджень усіх інституційних секторів, дослідження взаємозв’язків між компонентами національних заощаджень в умовах перехідної економіки України, з’ясування впливу макроекономічної політики на заоща-джувальний процес є особливо актуальними і важливими завданнями.

 

Ситуація ускладнюються і тим, що в Україні дане питання отримало недостатньо уваги у науковій та професійній літературі.

Споживання та заощадження відіграють визначальну роль в економіці будь-якої країни. Держави в яких інвестують значний відсоток своїх доходів і споживають відповідно менший, досягають високих темпів зростання національної економіки й продуктивності праці. І навпаки, ті країни, що споживають вищий відсоток своїх доходів та інвестують менший, розвиваються повільніше.

Споживання – це найпростіший компонент валового внутрішнього продукту, що становить 66% сукупних видатків протягом останнього десятиріччя. Які ж основні компоненти споживання? Серед його найважливіших статей – житло, транспортні засоби, продовольство та медичні послуги.

 

Отже, дана робота розкриває суть інвестицій, інвестиційна політика,основні шляхизалучення іноземного капіталу, основні заходи стимулювання іноземного інвестування, показує значимість функції споживання середнього і гранично схильність до споживання та заощадження, інвестиційну функцію, тощо.

 

Функція споживання, середня і гранична схильність до споживання та заощадження

Споживання і заощадження домогосподарств безпосередньо впливає на обсяг національного виробництва, рівень цін та зайнятість населення. Це, насамперед, проявляється через функції споживання і заощадження, вперше введені Д. Кейнсом. Він вважав, що одним із найважливіших факторів споживання є так звана схильність до споживання, зумовлена основним психологічним законом, суть якого полягає в тому, що із збільшенням сукупного доходу суспільства зростає і споживання, але меншою мірою, ніж збільшується дохід. У результаті частина доходу вилучається з обігу, і на її величину, відповідно, зменшується попит на споживчі товари та послуги.

Отже, схильність до споживання виражає бажання купувати споживчі товари та послуги. Найважливішим її фактором є величина доходу, складовою якого є споживчі витрати. Між останніми та доходом в їх динаміці існує певна залежність, яка називається функцією споживання. Суть її полягає у тому, що при зростанні доходу збільшуються і споживчі витрати в абсолютному розмірі, але повільніше, ніж зростає дохід. Тому частка споживання у доході має тенденцію до скорочення.

В умовах ринкової економіки практично перед кожною людиною або домогосподарством постає проблема управління власними фінансами: витрачати чи заощаджувати? Якщо інвестувати, то в яких обсягах і куди? На жаль, населення України через недостатній розвиток фінансових ринків має досить обмежений вибір інструментів капіталізації грошових заощаджень.

Споживання – це частина доходу в розпорядженні (Д1), яка надходить для купівлі товарів та послуг у поточному періоді.

Заощадження — частина грошових доходів населення, яка не витрачається на споживання і призначена для забезпечення потреб у майбутньому.

Виділяють мотивовані і немотивовані заощадження домогосподарств. Основні мотиви для здійснення заощаджень можна об'єднати в такі групи:

— придбання дорогих товарів;

— непередбачувані витрати;

— витрати майбутніх періодів (весілля, освіта та ін.);

— звичка заощаджувати кошти;

— заощадження з метою отримання прибутку.

Немотивовані заощадження домогосподарств виникають внаслідок перевищення платоспроможності над рівнем потреб. Це може відбуватися у таких випадках:

— рівень доходів досить великий, тобто домогосподарство має змогу задовольнити нинішні потреби;

— рівень пропозиції та якість пропонованих товарів або послуг не може задовольнити попит споживачів;

— У державі реалізується ефективна політика, спрямована на підвищення рівня заощаджень домогосподарств.

За характером мобілізації заощадження домогосподарств поділяють на організовані та неорганізовані. Організовані заощадження — заощадження населення, мобілізацію і розміщення яких здійснює банківська система або небаяківські фінансово-кредитні установи. В Україні поки найдоступнішою формою організованих заощаджень населення є банківські депозити. Тому надзвичайно актуальним завданням у сучасних умовах є стимулювання організованих заощаджень громадян шляхом створення сприятливого економі -ко-правового середовища для розвитку небанківських фінансово-кредитних установ (страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, інвестиційних фондів, кредитних спілок тощо). Неорганізовані грошові заощадження населення — заощадження, що зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах. До неорганізованих заощаджень належать також зберігання коштів у вигляді коштовностей, дорогоцінних металів, дорогих товарів тривалого користування тощо. Масове зберігання людьми грошей у готівці (неорганізовані заощадження), незважаючи на всі звернення щодо використання раціональніших форм збереження заощаджень і підтримки національної економіки, значною мірою пояснюється природним суб'єктивним відчуттям ризику можливих збитків, яке посилюється вкрай негативним досвідом, набутим у часи гіперінфляції, сертифікаційної приватизації та фінансових пірамід.

Перед населенням постійно постає питання, в якому вигляді Доцільніше зберігати кошти. Домогосподарство усвідомлює, що зберігання коштів у банківських установах буде обтяжене депозитним ризиком. Депозитний ризик — можливість повного чи часткового неповернення вкладів або затримка їхнього повернення через імовірне банкрутство банку. Цей ризик може бути спричинений неправильним оцінюванням та невдалим вибором банківської установи для здійснення депозитних операцій. Зниження депозитного ризику можна забезпечити низкою методів та інструментів, зокрема шляхом страхування депозитних вкладів, формуванням депозитного портфеля домогосподарства тощо.

Практика свідчить, що значна частина громадян переконана у потребі диверсифікації своїх вкладів на депозитних рахунках у кількох банках, і хоча роздрібнення вкладів населення створює певні незручності для вкладників, водночас воно дає змогу знизити ступінь депозитного ризику. У цьому контексті домогосподарство цікавлять в основному такі показники:

— ризик можливого банкрутства комерційних банків, у яких домогосподарство зберігає чи має намір розмістити свої кошти;

— публічний рейтинг банків, у яких домогосподарство розміщує свої заощаджені кошти;

— ставки відсотків за депозитами.

 

В найпростішій двосекторній моделі кругообігу продуктів і доходів щорічні витрати домогосподарств (С) дорівнюють величині доходів

Проте насправді щорічні поточні витрати домогосподарств у середньому є меншими, ніж величина їхніх доходів, оскільки певну частку отриманих доходів домогосподарства заощаджують.

Частина доходу (Y), яка не використовується на поточне споживання (С), є заощадженнями домогосподарств (Saving – S), що можна зобразити таким рівнянням:

Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внесків в банки, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів. З іншого боку, фірми в середньому витрачають більше, ніж отримують від реалізації своєї продукції. Це пояснюється тим, що, окрім платежів за ресурси, які необхідні для підтримки обсягу виробництва на поточному рівні, фірми повинні здійснювати інвестиції (I).

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати. Споживання (Consumption – С) – це частина використовуваного доходу, який не заощаджується:

Функція споживання – це залежність між обсягом споживання і доходом, який використовується. Дане поняття запроваджене Кейнсом і має такий вигляд:

де а – автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень або субсидій);

b – гранична  схильність до споживання (МРС) –  це величина, яка показує, наскільки  зміниться обсяг споживання при  зміні використовуваного доходу  на одну одиницю.

Функція заощадження – це залежність між обсягом заощаджень і доходом, що використовується. Має такий вигляд:

де S – величина заощаджень у приватному секторі; а – автономне споживання;

(1-b) –  гранична схильність до заощадження;

Y – доход;

Т –податкові відрахування.

Дослідженнями встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що й доход. Однак споживання залежить не лише від доходу, але й від так званої граничної схильності до споживання.

Гранична схильність до споживання (MPC) – це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю.

Ця модель показує нам, яка частина додаткового доходу йде на приріст споживання. При абсолютному зростанні споживання і заощадження відносна доля споживання все більше і більше скорочується, а доля заощаджень зростає. Згідно з основним психологічним законом, величина граничної схильності до споживання знаходиться між нулем і одиницею:

Звідси випливають такі висновки:

- якщо MPC = 0, то весь приріст доходу буде  зберігатися, оскільки заощадження  –та частина доходу, що не споживається;

- якщо MPC = 1/2, це означає, що збільшення  доходу буде поділено між споживанням  і заощадженням порівну;

- якщо MPC = 1, то весь приріст доходу буде  витрачений на споживання.

Споживання і заощадження подібні двом дзеркалам, тобто аналогічним чином розглядається гранична схильність до заощадження (MPS).

Гранична схильність до заощадження (МРS) – величина додаткового заощадження, яке виникає із додаткової гривні використовуваного доходу [14, с. 232].

Основоположником теорії споживання є Дж. Кейнс. Основні положення теорії споживання Кейнса:

 

- значення граничної схильності до споживання більше нуля і менше одиниці;

- співвідношення споживання до  доходу (АРС) зменшується з ростом  доходу;

- головним чинником, що визначає  споживання, є доход.

У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих “люксових благ”, серед яких найбільшим “люксовим благом” є заощадження, а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає. Така закономірність відома як закон Енгеля.

Не важко помітити, що якщо С + S = Y, то ?С + ?S = ?Y.

Тоді сума граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощадження дорівнює: МРС + МРS = 1.

Звідси, МРС = 1 - МРS і МРS = 1 - МРС. Взаємозв'язок двох показників дозволив американському економістові Са-муельсону сказати, що гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження - це сіамські близнюки.

 

Визначивши функцію споживання і заощадження, можемо тепер аргументовано довести, що центральним фактором, який впливає на їх рівні, є доход. Як правило, з ростом доходу зростають як споживання, так і заощадження населення. При цьому в умовах стабільного економічного росту MPC має тенденцію до зниження, а MPS – до зростання.