Споживання, заощадження та інвестиції

В умовах інфляції спостерігається інший процес, а саме: MPC має тенденцію до збільшення, а MPS – до зменшення. При нестабільному економічному стані, відсутності захищеності вкладів від інфляції населення починає збільшувати споживання, особливо товарів тривалого використання. Окремим видом заощадження в таких умовах є придбання населенням таких товарів, як ювелірні вироби, хутро, автомобілі, дачі тощо. Окрім цих факторів на споживання і заощадження можуть впливати недоходні фактори споживання та заощадження:

- багатство. Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так і фінансові засоби (готівкові гроші, заощадження на рахунках, акції, облігації, страхові поліси тощо), що їх має населення. Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень;

- податки. Відомо, що податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощадження. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження. І навпаки;

- рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівня цін змінюють реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства;

- відрахування на соціальне  страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточного споживання і заощадження. Але треба враховувати, що на рішення домашніх господарств стосовно споживання і заощадження впливає діюча система соціального забезпечення. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом трудового життя;

- очікування. Очікування можуть бути пов'язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Якщо ці очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що у поточному році збільшує споживання та зменшує заощадження. Очікування приросту грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат;

- споживча заборгованість. Якщо в попередній період заборгованість зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість. І навпаки, коли споживча заборгованість зменшилася, то поточний рівень споживання і заощаджень може зрости;

- відсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточним і майбутнім споживанням і заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що збільшить майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями. Таким чином, домашні господарства заміщують частку споживання у поточному періоді збільшенням споживання у майбутньому.

Макроекономічний підхід передбачає побудову функції споживання і заощадження на рівні суспільства. Функція споживання показана на мал. 1.1.

На осі абсцис відкладений використовуваний доход. На осі ординат – витрати на споживання. Якби витрати на споживання в точності відповідали доходам, то це відображала б будь-яка точка, що лежить на бісектрисі. Але в дійсності так не відбувається. Місце перетину бісектриси і кривої споживання в точці В означає рівень нульового заощадження. Зліва від даної точки можна спостерігати негативне заощадження, тобто витрати перевищують доходи. А справа – заощадження позитивне. Величина споживання визначається відстанню від осі абсцис до кривої споживання, а величина заощадження – відстанню від кривої споживання до бісектриси.

Аналогічним чином розглядається і функція заощадження, яка є похідною від функції споживання. Функція заощадження показує відношення заощаджень до доходу в їх русі (мал.1.2.)

Точка В – це рівень доходу, коли заощадження дорівнює нулю. Нижче неї – позитивне заощадження.

Гранична схильність до споживання MPC, як відмічалось раніше відображає розмір додаткового споживання, що викликане додатковим доходом. На графіку це виражається в нахилі кривої споживання: крутий нахил означає високу MPC, а плавний нахил – низьку MPC [2, с. 119].

Економічна теорія визначає заощадження як ту частину доходу, що не витрачається на поточне споживання. Поняття заощадження здебіль-шого вводять під час глибшого аналізу моделі кругопотоку та розгляду ключових макроекономічних тотожностей, а далі уточнюють зміст національних заощаджень та їхніх компонентів. У сучасній макроекономіці категорія заощадження відіграє важливу роль у поясненні загальної економічної рівноваги та короткострокових коливань ділової активності, економічного зростання і впливів держави на перебіг економічних процесів.

Особливості заощаджувальної поведінки домогосподарств, відмова яких від споживання частини поточного доходу відіграє первинну роль у формуванні заощаджень в економіці, досліджує сучасна теорія споживання / заощадження. У дисертації зазначено, що ключовими етапами на шляху її становлення свого часу стали теорія міжчасового вибору споживача І.Фішера, кейнсіанська теорія функцій споживання та заощадження, теорія життєвого циклу Ф.Модільяні, гіпотеза постійного доходу М.Фрідмана, гіпотеза випадкового блукання Р.Гола. Ґрунтовний аналіз сучасних зарубіжних джерел дав дисертантові підстави для висновку, що сьогодні теорію життєвого циклу / постійного доходу (інакше – далекоглядну теорію споживання, стандартну теорію споживання / заощадження) розглядають як широкий загальний підхід, у межах якого будують багато різноманітних конкретних моделей. В основу цієї теорії покладено принцип, що з перебігом часу індивіди намагаються зберігати граничну корисність своїх видатків постійною; це відображає їхнє прагнення до зрівнювання споживання як у короткостроковому, так і у довгостроковому періодах.

Упродовж останніх років увагу більшості дослідників зосереджено на вивченні таких різновидів стандартної теорії, які враховують існування застережних заощаджень і дають змогу описати помітно ширший спектр особливостей поведінки людей упродовж життєвого циклу. Перспективними напрямами подальшого розвитку сучасної теорії споживання / заощадження вважають: моделювання рішень щодо міжчасового розподілу ресурсів індивідів паралельно з їхніми рішеннями щодо одержання освіти та розширення родини; врахування відмінностей різних видів товарів, які споживають домогосподарства; врахування відмінностей між різними видами активів, якими володіють індивіди; врахування гетерогенності домогосподарств. Загалом, поєднання теоретичного підходу життєвого циклу та постійного доходу, використання нових і повніших даних та відповідних економетричних методів їх опрацювання дає підстави сподіватися на подальший прогрес у розумінні процесів споживання та заощадження.

Незважаючи на різке зниження у роки трансформаційного спаду, у 2004 році показники валових і чистих національних заощаджень в Україні фактично повернулися до своїх рівнів початку 1990-х років. Проте у реальних величинах вони не досягли ще й 60% рівня 1990 року. Дисертант показує, що роль компонентів валових внутрішніх заощаджень як джерел інвестування вітчизняної економіки помітно змінювалася на різних етапах трансформаційного періоду. Після остаточної ліквідації у 1993 році монетарного надлишку, нагромадженого за останні роки директивно-планової економіки, приватних заощаджень стало недостатньо для нейтралізації від’ємних державних заощаджень і забезпечення процесу інвестування. У 1994–1998 роках окрім приватних заощаджень суттєву роль у фінансуванні інвестицій відігравали заощадження іноземців, а у 1999–2004 роках – державні заощадження.

Згідно з результатами регресійного аналізу, основними визнач-никами валових національних заощаджень в Україні у 1992–2004 роках були рівень заощаджень попереднього року, рівень державних заощаджень, частка суми усіх соціальних допомог сектору домогосподарств у ВВП, рівень монетизації та політичні чинники (нестабільність, спричинена проведенням виборів); див. табл.1. Тут ужито такі позначення:

X1 – частка валових заощаджень у ВВП в попередньому році, у %; X2 – відношення грошового агрегату М2 до ВВП, у %; X3 – частка суми усіх соціальних допомог включно з соціальними трансфертами в натурі сектору домашніх господарств у ВВП, у %; X4 – державні заощадження як частка ВВП, у %; X5 – змінна, що враховує вплив політичних чинників, зокрема президентських та парламентських виборів; вона набуває значення ”1” у 1994, 1998, 1999, 2002 та 2004 роках і “0” у решті випадків.

Обчислено за статистичним збірником “Національні рахунки України за 1990–2000 роки”, статистичними щорічниками України за 2001, 2002, 2003, 2004 роки, статистичним довідником “Україна у цифрах у 2005 році”.

Серйозні наслідки для процесу відтворення в Україні мало порушення гармонійності розподілу валового наявного доходу між інституційними секторами економіки, особливо у роки трансформаційного спаду. Податкова система країни у цей час була орієнтована на зростання частки використовуваних доходів сектора загального державного управління за рахунок зниження часток підприємств і домашніх господарств. Упродовж кількох років чисті заощадження сектору нефінансових корпорацій були від’ємними на рівні приблизно 10% ВВП. Ситуація помітно поліпшилася лише з відновленням в Україні економічного зростання.

Ще одним ключовим чинником згаданої динаміки заощаджень підприємств була амортизаційна політика, яка на всіх етапах характеризувалася низкою серйозних недоліків. У 1992–1994 роках унаслідок неповної індексації основних фондів амортизаційні відрахування підприємств були практично зведені до нуля. Після індексації основних фондів у 1995–1996 роках зростання обсягів амортизації штучно стримувалося за допомогою використання знижувальних коефіцієнтів. Запроваджена у 1997 році нова амортизаційна модель також недостатньо повно враховує особливості вітчизняної економіки на етапі її ринкової трансформації, зокрема проблематичність застосування методу приско-реної амортизації для значної кількості підприємств. Аналіз праць провідних вітчизняних фахівців з питань амортизаційної політики дає дисертантові підстави для висновку, що найефективнішою для України може стати лібералізована система, яка враховуватиме вільний вибір власниками основного капіталу амортизаційного режиму та право на його зміну відповідно до власних інтересів у межах державного регламенту.

Аналіз державних заощаджень в Україні пов’язаний з певними методологічними труднощами. Як свідчать результати низки досліджень вітчизняних вчених, дані щодо валових заощаджень сектора загального державного управління, ймовірно, не виявляють навіть достовірної тенденції зміни заощаджень держави. Тому як показник державних заощаджень, згідно з достатньо поширеною зарубіжною практикою, дисертантом запропоновано використовувати суму дефіциту бюджету та інвестиційних видатків уряду. У межах такого підходу динаміка державних заощаджень в Україні безпосередньо визначається динамікою дефіциту бюджету.

Поняття інвестицій.

Терміни "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний процес", "інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали вживатися в нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів в нашій еконовіці трактується по-різному. Так, наприклад, поняття "інвестиції" ототожнюють з капітальними вкладеннями, "інвестиційна діяльність"- з інвестуванням . Хоча ці поняття за своєю суттю є неоднозначні .

Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest", що означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення

За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інестиції це видатки на створення, розширення, реконструкцію, та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов`язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Інвестиції в об`єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах, з метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.

1. За об`єктами вкладень виділяються  реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи- як матеріальні, так нематеріальні (іноваційні інвестиції). Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні  виділяються прямі і непрямі  інвестиції. Під прямими інвестиціями  розуміється безпосереднє вкладення  коштів інвестором в об`єкти  інвестування. Під непрямими інвестиціями  розуміється інвестування, опосередковане  іншими особами (інвестиційними  або фінансовими посередниками).

3. За періодом інвестування розрізняють  короткострокові та довгострокові  інвестиції. Під короткостроковими  інвестиціями розуміють звичайно  вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних  сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

4. За формами власності інвесторів  розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та  спільні.

5. За регіональною ознакою інвестиції  виділяють в середині країни  та за кордоном. Під внутрішніми  інвестиціями розуміють вкладення  коштів у об`єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестції) розуміють вкладення  коштів у об`єкти інвестування, розміщені за межами даної  країни.

Перешкоди повязані із залученням іноземних інвестицій.

Україна потенційно може бути однією з провідних країн по залученню іноземних інвестицій як прямих так і портфельних. Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок, порівняно кваліфікована і в одночас дешева робоча сила, значний науково-технічний потенціал, великі природні ресурси та наявність інфраструктури, хоч і не набто розвиненої.