Трудові ресурс Укрїни. Стан, проблеми та преспекктиви їх ефективного використання

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена  соціальними причинами, зокрема  необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна  зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість — це добровільна  неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю. [13, с.16]

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо. Під час  їх визначення враховують:

• характер діяльності;
• соціальна належність;
• галузева належність;
• територіальна належність;
• рівень урбанізації;
• професійно-кваліфікаційний рівень;
• статева належність;
• віковий рівень;
• вид власності.

Окрім цих видів зайнятості, існують  ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

Зайнятість неповний робочий час - це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

В умовах перехідної економіки в  Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована зайнятість —  це діяльність працездатного населення  працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Розширення нерегламентованої  зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. [9, с.40]

Висновки до розділу 1

Людські ресурси - специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ресурси — це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі.

 Залежно від мети дослідження  людські ресурси характеризуються  різними соціально-економічними категоріями. Економікою праці найширше використовуються такі з них: населення, економічно активне населення, трудові ресурси, трудовий потенціал. Населення — це сукупність людей, що проживають на визначеній території. Трудові ресурси — це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві. Економічно активне населення, або робоча сила, — це частина трудових ресурсів, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг. Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних.

 Відтворення населення —  це історично і соціально-економічно  обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь. У процесах відтворення населення розрізняють види руху (природний, міграційний, соціальний, економічний), типи (екстенсивний та інтенсивний) і режими (розширене, просте, звужене відтворення). Відтворення ресурсів для праці — це процес постійного і безперервного поновлення кількісних і якісних характеристик економічно активного населення. Природний, міграційний і економічний рух населення впливає на кількісні характеристики ресурсів для праці, соціальний — на якісні. Кожен вид руху визначається дією численних різноманітних причин, а їх взаємодія і взаємозалежність визначають кількість економічно активного населення, що є фундаментальним показником для будь-якого суспільства або держави.

 Трудовий потенціал — це  інтегральна оцінка і кількісних, і якісних характеристик економічно активного населення. Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства. Трудовий потенціал складається з багатьох компонентів, головними з яких є здоров'я; освіта; професіоналізм; моральність; мотивованість; вміння працювати в колективі; творчий потенціал; активність; організованість; ресурси робочого часу та ін.

Розділ 2.  Трудові ресурси у країнах з розвиненою економікою

2.1. Трудові ресурси Японії

Трудові ресурси в країнах з  розвиненою економікою я вирішив  описати на прикладі Японії. Загальні риси демографічної ситуації в Японії такі. В країні склалися низькі коефіцієнти народжуваності та природного приросту населення як закономірний результат соціально-економічних факторів, пов'язаних з індустріалізацією та урбанізацією. Під дією цих факторів динаміка вікової структури населення і зростання чисельності працездатного населення склалася так, що у 60-80-ті роки відносні й абсолютні показники чисельності працездатного населення виявилися досить сприятливими для економіки і залишаться такими на найближчі десятиліття.

Загальні закономірності зрушень  в розміщенні населення і трудових ресурсів у другій половині XX ст. полягали у дедалі більшій його концентрації в районах південної частини Канто (агломерація Токіо, Йокогама), в Кінкі (агломерація Осака-Кобе-Кіото) та Токайдо (агломерація Нагоя), куди переміщувалася робоча сила з окраїнних районів країни. Ці три потужні урбанізації утворили мегаполіс (так званий мегаполіс Токайдо), за межами якого більш-менш помітними зонами урбанізації є Фукуока, Кітакюсю та Хіросіма на півдні й Саппоро та Сендай - на півночі. Пропорції розміщення населення, що склалися на порозі 80-х, будуть визначати загальні риси територіальної структури господарства та ринку праці на початку XXI ст.

Наприкінці 80-х років відсоток використання робочої сили країни в господарстві та рівень оплати праці виявилися одними з найвищих у світі. Динаміка галузевої структури зайнятості демонструє постійне збільшення частки зайнятих у невиробничій сфері, перелив трудових ресурсів із галузей з відносно низькою продуктивністю праці у більш перспективні. Для організації господарства Японії характерна також структура "подвійного дна" - поруч з великими корпораціями діють численні дрібні та середні підприємства, особливо в торгівлі, сфері обслуговування, легкій промисловості, та сімейні фермерські господарства.

Сталися зрушення і в організації  ринку праці. Як відомо, в роки високих темпів економічного розвитку в країні сформувався своєрідний закритий ринок праці, який складався з великої кількості внутрішніх ринків праці великих корпорацій, а управління цими ринками забезпечувалося системою найму на все життя. Зараз ситуація поступово змінюється, і ринок праці набуває європейських рис. До того ж, починаючи від 70-х років, відбувається переорієнтація промисловості і всього господарства Японії від використання переважно виробляючої праці на переважно обслуговуючу працю, що зумовлено сучасним науково-технічним рівнем господарства країни. При цьому, з одного боку, зменшується потреба в працівниках, безпосередньо зв'язаних з процесом виробництва, з другого - зростає значення спеціалістів (особливо інженерів і техніків з розробки й експлуатації електронної техніки та процесів "високих технологій") і професій, потрібних за межами виробничої сфери - в торгівлі, банківській справі та ін. Підвищилося значення й розширилось використання жіночої праці, відсоток жінок, зайнятих у господарстві, став одним із найвищих серед економічно розвинутих країн - понад 40% від економічно активного населення.

У галузі організації праці в Японії віддавна використовувалися принципи колективної організації, ідеї "фірми - сім'ї" та ін. Останні десятиліття активно впроваджувалися нові форми організації праці. Модифіковано організацію роботи на конвеєрах (ротація, розширення функцій тощо), з'явилися такі форми організації, як різноманітні групи "самоконтролю", "гуртки якості", "групи бездефектної роботи" тощо. У 90-ті роки спостерігаємо перехід на більш високий рівень виробничо-трудової кооперації - матричні системи управління, які консолідують увесь підприємницький цикл. При цьому треба мати на увазі, що трудящі Японії не тільки орієнтовані на колективну працю, а й об'єктивно готові до неї завдяки поєднанню традиційних моральних цінностей суспільства, універсальності набутих знань, доброї професійної підготовки. [12, с.37]

2.2. Трудові ресурси США

У системі регулювання зайнятості, яка функціонує в США, виділяється такий напрямок як формування попиту на робочу силу. При цьому держава використовує наступні регулюючі заходи:

1. Заходи щодо збільшення пропозиції робочих місць. Сюди відносяться дотації, що направляються урядом підприємцям при наймі робочої сили,використовує особливі труднощі з працевлаштуванням Наступна захід - збільшення пропозиції робочих місць у сфері послуг, і стимулювання підприємств малого бізнесу. Ще один захід - створення робочих місць відомствами у справах праці в рамках «програми громадських робіт».

2. Заходи з розподілу трудових  навантажень. Сюди відносять такі  заходи як збільшення віку вступу в трудове життя, припинення найму іноземної робочої сили, розширення можливостей раннього виходу на пенсію. Іншим напрямком є скорочення робочого часу. Наприклад, розвиток часткової зайнятості як неповний робочий день, неповний робочий тиждень, гнучкий графік роботи,поділ робочих місць і т.д.

3. Заходи зі збереження робочих  місць. Уряд застосовує систему  пільгового оподаткування, виплачує дотації підприємцям за збереження робочих місць.

Деякі заходи держави сприяють пом'якшенню  сезонних коливань зайнятості,впливають на уповільнення темпів зростання або зниження рівня безробіття серед окремих груп працездатного населення, інші стимулюють наймання робітників, забезпечують збереження робочих місць, треті зобов'язують підприємців здійснювати виробниче навчання.

В даний час кредитна політика уряду США спрямована на стимулювання дрібних і середніх підприємств, які вносять істотний внесок у створення національного доходу, у розвиток науково-технічного прогресу, розширюють можливості працевлаштування значної частини населення США.

Серед економічних заходів становить інтерес надання монополістичному капіталу вигідних контрактів за умови дотримання зобов'язань з працевлаштування певних категорій безробітних.

Одним з важливих напрямів регулювання  ринку робочої сили в США є  пристосування пропозиції робочої сили до існуючого попиту. В рамках цього напряму створена інформаційна служба з працевлаштування, яка певним чином впливає на ринок робочої сили. Здійснюється підготовка та перепідготовка працівників.

Таким чином, вплив на зайнятість і безробіття є частиною загальноекономічної політики в США. Тому зміна форм, напрямів,методів і завдань загальноекономічного регулювання зумовлює і відповідну перебудову економічного та організаційного механізму цілей, завдань держави в галузі зайнятості населення. Наприклад: В 70-і роки в США виникла безробіття серед науковців та інженерів. Уряд США розробив програму,відповідно до якої значні кошти направлялися на ліквідацію цієї безробіття (перенавчання, надання допомоги при переїзді в несприятливі ділянки).

Оцінюючи  результати цієї політики можна сказати: По-перше, перепідготовкою були охоплені далеко не все,кошти в основному витрачалися на військових і на працівників космічної індустрії.

По-друге, багато хто не могли знайти роботу після  перепідготовки. Так само мало місце зменшення числа підготовлених співробітників і обмеження виїзду працівників за кордон.

З усього вищесказаного випливає що політика, яка діяла в США, була не результативною і малоефективною. [12, с.60]

Висновки до розділу 2

Виходячи з вищевикладеного, очевидно, що проблема безробіття є ключовим питанням і, не вирішивши її неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. Фактор наявності трудових ресурсів залежить від чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статево - вікової структури. Треба зазначити, що з розвитком науково-технічного прогресу, який супроводжується зростанням наукомісткості та ускладненням виробництва, роль трудового фактора збільшується.

Розвиток  економіки будь-якої країни і світової економіки в цілому вирішальним чином залежить від трудових ресурсів. Важливу роль грає якість робочої сили, яке проявляється у вигляді виразно розвинутих властивостей працівника, які відбивають здатність і готовність його до тієї чи іншої конкретної діяльності.

Продуктивний  потенціал робочої сили включає психологічні і фізичні якості працівника, його здоров'я, рівень загальної і спеціальної освіти, накопичений виробничий досвід, загальний культурний рівень розвитку, що залежить від усього комплексу життєвих умов. Ці характеристики багато в чому визначаються соціально-економічним рівнем розвитку підсистем світового господарства й окремих країн.

Одним з головних елементів якісних  характеристик робочої сили виступає рівень загального розвитку і фахової освіти, тому що люди, а не машини є рушійною силою економічного росту (К. Маркс). Наприклад, останні 40-50 років ВВП США збільшувався щорічно в середньому на 3,2%,16% цього зростання були досягнуті завдяки підвищенню освітнього рівня робочої сили, 34% - в результаті технічних нововведень та «ноу-хау» (що теж пов'язано з освітою) і тільки 12% визначалися зростанням витрат на устаткування.