Трудові ресурс Укрїни. Стан, проблеми та преспекктиви їх ефективного використання

Розділ 3.  Проблеми та перспективи  використання трудових ресурсів в перехідній економіці України

3.1. Сучасний стан використання  трудових ресурсів в Україні

Процес формування сучасного ринку праці відбувається в умовах його адаптації до економічної ситуації та державної політики щодо структурної перебудови економіки. Основними факторами, що визначають відповідні зміни у сфері зайнятості населення, є роздержавлення власності, темпи й ефективність приватизації, розвиток малих та середніх форм бізнесу, державні пріоритети щодо розвитку окремих галузей і територій, інвестиційна та фіскальна політика, а також демографічна структура населення і зміни вартості робочої сили в різних секторах економіки.

Згідно  з даними офіційної статистики, чисельність  населення скоротилася протягом 1997-2012 рр.  на 5014,9 тис. чол. з 51944,4 тис. чоловік і становила у 2012 році 46929,5 тис. чоловік (Додаток А). У 2007 році порівняно з 2006 роком вона зменшилася на 2,5 %. В галузевому розрізі також відбувається поступовий перерозподіл робочої сили між видами діяльності. Так, у 2007 році у порівнянні з попереднім роком найпомітнішим було зменшення чисельності зайнятих в торгівлі, громадському харчуванні (на 10,8 %), будівництві (на 8,0 %), промисловості (на 5,6 %). Водночас намітилася позитивна динаміка в зміні чисельності зайнятих в сільському і лісовому господарствах (включаючи зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві). Чисельність зайнятих в цих галузях збільшилась з 4,93 млн. осіб у 2006 році до 4,94 млн. осіб у 2007 році, що свідчить про поступову активізацію сільського населення у напрямі розширення масштабів виробництва в рамках особистого підсобного господарства, розвитку само зайнятості (рис.3.1).

Останнім  часом спостерігається тенденція  до поступового скорочення частки зайнятих на підприємствах державної форми  власності та відповідного збільшення зайнятих в недержавному секторі економіки. Так, частка зайнятих на державних підприємствах за 2007 рік зменшилася з 35,5 % до 34,4 %, на підприємствах колективної форми власності (колективних та орендних (сільськогосподарських) підприємствах) – з 38,7 % до 36,1 %. Водночас відбувається процес інтенсивного переливу зайнятих у приватний сектор економіки, зростає чисельність працюючих на приватних, сімейних підприємствах, в фермерських господарствах та само зайнятих. [20, с.193]

Рис.3.1. К-ть населення зайнятого в усіх сферах економічної діяльності [22]

Поряд із змінами пропорцій в  розподілі зайнятих за формами власності, відбуваються значні зрушення у розподілі працюючих за статусом зайнятості. Частка осіб, які працювали не за наймом (зайняті самостійною діяльністю, в особистому підсобному сільському господарстві, роботодавці та інші) зросла з 23,8% у 2006 році до 25,6% у 2007 році (на 225,5 тисяч осіб). Кількість же працюючих за наймом в галузях економіки скоротилася на 1,7 процентного пункту, або на 780,7 тисяч осіб.

За даними вибіркового обстеження промислових  підприємств, третина підприємств (33,8%) могла б виробляти запланований обсяг продукції з меншою чисельністю працівників. При цьому надлишкова чисельність працівників на підприємствах, за оцінкою керівників, становила в середньому 25% зайнятих. Незважаючи на це, переважна більшість підприємств продовжує утримувати надлишкову чисельність зайнятих. Це пояснюється, в першу чергу, скрутним фінансовим становищем більшості підприємств, що робить неможливою виплату вихідної допомоги при скороченні кадрів, а також бажанням керівників підприємств зберегти кваліфіковану робочу силу та зменшити майбутні видатки на відновлення кадрового потенціалу в разі поліпшення фінансового становища [17, с.53].

Адміністрація підприємств почала широко використовувати такі заходи, як надання неоплачуваних відпусток, скорочений режим робочого дня чи тижня, тимчасове призупинення виробництва. В результаті застосування цих заходів формальні обсяги зайнятості зберігаються, проте така "зайнятість" вже не забезпечує працівникам належних ресурсів для існування та відтворення робочої сили. Характерно, що в стані прихованого безробіття перебувають переважно працівники з високим рівнем освіти і кваліфікації. Підприємства не зацікавлені у збереженні низько кваліфікованої робочої сили, проте висококваліфіковані спеціалісти є необхідними для можливої технічної реорганізації та технологічного переозброєння виробництва.

Незважаючи на застосування вищезгаданих заходів, чисельність безробітних протягом 2007 року продовжувала зростати (рис.3.2). У першому кварталі 2008 року вона становила 1149,2 тисяч осіб (рівень безробіття – 4,2 %). Протягом першого кварталу 2008 року до дepжaвнoї служби зaйнятocтi по дoпoмoгу в пoшyкax poбoти звepнyлocя 122,1 тисяч гpoмaдян, щo нa 20,7 % бiльшe, нiж за відповідний період 2000 pоку. Більшу чacтинy з них cклaдaли жінки (52,6%), майже 33,3% - молодь у вiцi дo 28 poкiв. Найбільш швидкими темпами продовжує збільшуватися чисельність безробітних, які проживають у сільській місцевості. Протягом цього ж періоду 2008 року їхня чисельність збільшилась на 9,7%. У складі безробітних, які перебували на обліку, майже 52,2% становили особи, які займали робочі місця, а особи, які займали посади службовців, - 30,9%.

Рис.3.2. Попит та пропозиція робочої сили на ринку праці (на 01.01, тис.) [22]

В той же час, за даними щоквартальних  обстежень домогосподарств у  першому кварталі 2008 року реальний рівень безробіття в Україні становив 12,1% від економічно активного населення у віці 15-70 років, або 2754,9 тис. осіб (за той же період 2007 року – 11,5%, або 2607,2 тис. осіб).

Зростає чисельність безробітних, основною причиною безробіття яких є  реорганізація, ліквідація, конверсія  виробництва, скорочення штатів. Їхня чисельність збільшилась від 1047,1 тис. чоловік у 2006 році до 1088,5 тис. чоловік у 2007 році (на 3,9 %). Звільнення за власним бажанням назвали причиною свого безробіття 806,9 тис. чоловік (29,8% від загального числа безробітних). [17, с.89]

Станом на кінець 2007 року з кожних ста безробітних громадян 32 мали професійно-технічну, 29 - повну загальну середню, 23 - базову вищу, 11 - повну вищу освіту. У 2007 році чисельність безробітних, вивільнених у зв’язку з реорганізацією та скороченням штатів, які мають базову вищу та професійно-технічну освіту, збільшилась у порівнянні з 2006 роком на 2,6%. Продовжує також збільшуватися чисельність не працевлаштованих після закінчення середньої школи, ПТУ та ВУЗу випускників. Так, вона збільшилась у 2007 році на 4,9% у порівнянні з 2006 роком. Безробіття серед молоді поступово стає однією з найбільш гострих соціальних проблем, оскільки є джерелом зростання соціальної напруги в суспільстві. Не в останню чергу цьому сприяє відсутність державного регулювання напрямів та масштабів підготовки майбутніх спеціалістів.

Безробіття набуває все більш застійного характеру. Згідно з даними обстежень, тривалість пошуку роботи безробітними складала у 2007 році 10 місяців проти 9 у 2006 році, а тривалість їхньої незайнятості була удвічі більшою. Якщо на 1 січня 2003 року частка осіб, які залишалися без роботи понад рік, становила 14,8%, то на 1 січня 2008 року – вже 33,3%. Причому середньомісячна чисельність тих безробітних, які не мали роботи понад рік, збільшилася порівняно з 2006 роком на 10,4% та становила 1370,9 тис. осіб. Наростання цієї тенденції – загрозливий процес, оскільки тривале перебування в стані безробіття призводить до поступової декваліфікації робочої сили, втрати набутих професійних звичок, зниження мотивації до продуктивної праці, а також невпинного погіршення рівня життя та зниження соціального статусу людини. За даними обстежень, вже у 2005 році в Україні нараховувалося більш як 20 млн. осіб, яких відносять до маргінальних груп. Це становить понад 40% населення у віці 15 і більше років. До маргіналів, крім безробітних більше 1 року, відносять: зайнятих та пенсіонерів, зарплати та пенсії яких нижчі за межу малозабезпеченості; працюючих, які перебувають у вимушених відпустках, жебраків та бродяг, зневірених осіб. Процес маргіналізації суспільства призводить до створення нової, соціально відокремленої системи цінностей, якій притаманні ворожнеча до існуючих суспільних інституцій, антагоністичні форми соціальної нетерпимості, схильність до спрощених і здебільшого радикальних рішень, крайній індивідуалізм або відчуття "стадності". Маргінали та неомаргінали складають суттєвий потенціал соціальної нестабільності та громадської непокори в країні. [9, с.4]

Позитивна економічна динаміка, яка  спостерігається в Україні з  2006 по 2007 рр., сприяла певному поліпшенню ситуації (Додаток А).

Деяке підвищення попиту на робочу силу та одночасне зменшення її пропозиції у 2007 році обумовили зменшення навантаження незайнятих громадян на вільні робочі місця за рік з 24 до 17 осіб. З липня 2007 року по липень 2008 року чисельність громадян, які мали статус безробітного, скоротилася на 12,5 % і становила на початок серпня 1015,3 тис. осіб. Рівень зареєстрованого безробіття знизився з 4,2 % на 1 серпня 2007 року до 3,7 % працездатного населення працездатного віку на цю ж дату 2008 року.

За січень-грудень 2007 року кількість вакантних посад зросла на 34,7% і на 1 січня 2008 року становила 68,2тис. одиниць. За цей період часу було введено в дію 133,5тис. нових робочих місць. Переважна більшість нових робочих місць та вакантних посад була введена в дію на підприємствах колективної (56,6%) та приватної (32,5%) форм власності. При цьому кошти Державного фонду зайнятості на створення нових робочих місць практично не залучалися. Створення робочих місць відбувалося в основному з ініціативи та за рахунок коштів підприємств і не пов’язане із заходами державної політики зайнятості. Переважна більшість нових робочих місць введена в дію за рахунок розвитку малого та середнього підприємництва.

Важливим напрямком діяльності Державної служби зайнятості з послаблення напруги на ринку праці є організація громадських робіт. На таких роботах у 2007 році було зайнято 353,0 тисяч осіб, що на 41,4% більше, ніж за відповідний період минулого року.

Урядом розроблена і затверджена  Верховною Радою України Державна програма зайнятості населення на 2008-2011 роки. Програма є механізмом реалізації державної політики щодо сприяння зайнятості населення в Україні на період до 2011 року і спрямована на виконання завдань щодо регулювання ринку праці, визначених в Указах Президента України "Про основні напрями соціальної політики на період до 2011 року" і "Про основні напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2017 року". Мета Програми полягає у проведенні державної політики сприяння зайнятості населення і запобігання масовому безробіттю внаслідок структурної перебудови економіки, підтримки соціально вразливих верств населення та соціального захисту безробітних в умовах запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. [17, с.132]

Не менш важливим напрямом часткового вирішення проблем зайнятості населення є орієнтація на само зайнятість та залучення незайнятого населення до підприємницької діяльності. Цілком закономірно постає питання про те, які категорії зайнятого населення відносити до категорії само зайнятих. У вітчизняній практиці термін "само зайнятість" стосується, насамперед, зайнятих в особистому підсобному господарстві, які виробляють сільськогосподарську продукцію не лише для власного споживання, а й для продажу (або обміну). Особи, які залучають до виконання певних видів робіт членів своїх сімей на безоплатній основі, також займають проміжну позицію між індивідуально зайнятими та підприємцями. Невеликі колективні підприємства, по суті, є об’єднаннями групи само зайнятих осіб. Це дозволяє виділити само зайнятість як різновид підприємницької діяльності, яка не потребує регулярного (постійного або періодичного) залучення найманих працівників або членів сім’ї. Сегмент само зайнятості в економічній системі України охоплює офіційно зареєстрованих індивідуалів, значну частину неформального сектора економіки, а також сегментарно перетинається з "тіньовим" сектором економіки. В умовах відсутності обов’язковості та складності процедури реєстрації деяких видів діяльності певна категорія само зайнятих не реєструється. Це означає, що само зайняті є потенційним резервом поповнення неформального сектора. Значна частина "прихованих" безробітних також зайнята незареєстрованою діяльністю. Поступова зміна економічної ситуації змусить цю частину економічно активного населення вийти на загальнонаціональний ринок праці та поповнити лави безробітних.

Значних масштабів набула незареєстрована  зайнятість як основна стратегія виживання для більшості населення. Низький рівень оплати офіціальної праці призводить до поширення неформальної, "тіньової" та кримінальної зайнятості населення. За оцінками, саме у неформальному секторі сьогодні виробляється близько половини ВВП України, а загальна частка зайнятих у неформальній економіці сягає 11 млн. осіб.

Аналіз динаміки змін чисельності само зайнятих в Україні за останні роки загалом свідчить про позитивні тенденції розвитку цього сегмента зайнятості. Чисельність само зайнятих у 2007 році збільшилась на 18,1% та становила 1634 тис. чоловік, або 7,1% економічно активного населення, а станом на кінець першого півріччя 2008 року – 1679 тис. чоловік, або 7,3% економічно активного населення. Водночас, розвиток цього виду зайнятості населення не можна вважати визначальним, оскільки його питома вага в загальній структурі населення, зайнятого економічною діяльністю, залишається незначною.

3.2. Проблеми та перспективи використання  трудових ресурсів в    Україні

Аналіз стану ринку праці  свідчить, що існують такі тенденції  сучасного розвитку зайнятості :

По-перше, порівняно з попередніми роками спостерігається зниження темпів зростання зайнятості й чисельності робочої сили у виробничій сфері.

По-друге, темпи зростання зайнятості сповільнюються швидше, ніж знижується чисельність робочої сили, про  що свідчить наявність значного за розмірами прихованого безробіття.

По-третє, скорочення чисельності  зайнятих за темпами істотно відстає  від зниження обсягів виробництва. Це означає накопичення надлишкової  чисельності зайнятих. Її наявність пояснюється низкою чинників: існуванням кредитно-фінансової підтримки державою окремих збиткових галузей і виробництв; стримуванням процедури банкрутства чинною системою оподаткування, що не стимулює скорочення зайвої чисельності працівників, своєрідністю проведення першого етапу приватизації.

З усіх означених тенденцій в розвитку сфери зайнятості переважна частина має насторожувальний характер. Сучасна ситуація така, що життєво важливим для оздоровлення економіки є не лише зусилля зі збереження перспективних робочих місць, а й стимулювання організованого вивільнення і мобільності працюючих, використання для цього коштів спеціальних фондів, включаючи фонд зайнятості. Необхідно тісно пов'язати процеси роздержавлення, темпи і масштаби скорочення чисельності працівників, реструктуризації й ліквідації збиткових підприємств із заходами щодо регулювання зайнятості. [16, с.14]

Негативні тенденції на ринку праці  найближчим часом ще більше поглиблюватимуться. Незайнятість стає масовим явищем, а соціальне напруження наближається до критичного рівня, тому в умовах, що склалися на ринку праці, державне регулювання зайнятості набуває особливого значення.