Трудові ресурс Укрїни. Стан, проблеми та преспекктиви їх ефективного використання

Але зниження рівня прихованого  безробіття частково можна досягти  ліквідацією його окремих причин (нестача сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, труднощі зі збутом продукції й фінансуванням виробництва). У сучасних умовах не можна цілковито ліквідувати ці причини, аби досягнути бажаного результату, але треба розробити часткові заходи, що сприятимуть зниженню гостроти негативних наслідків прихованого безробіття. Серед яких:

• законодавче обмеження тривалості вимушених відпусток з ініціативи адміністрації;
• законодавче передбачення лібералізації процедури звільнення частково зайнятої робочої сили;
• розроблення заходів соціального захисту осіб, що перебувають у становищі вимушеної неповної зайнятості;
• рекомендація підприємствам про застосування комплексу превентивних заходів, зокрема таких, як завчасне переведення працівників на інші робочі місця; надання можливості перекваліфікуватися.

Завданням сучасного етапу в  сфері регулювання  зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання  на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль, у процес управління. [14, с.48]

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є  вдосконалення  системи оплати праці, розширення можливостей  отримання населенням офіційних  основних і додаткових доходів, соціальна  підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення  і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

Отже, процес формування сучасного  ринку праці відбувається в умовах його адаптації до економічної ситуації та державної політики щодо структурної перебудови економіки.

Останнім часом спостерігається  тенденція до поступового скорочення частки зайнятих на підприємствах державної  форми власності та відповідного збільшення зайнятих в недержавному секторі економіки.

Поряд із змінами пропорцій в  розподілі зайнятих за формами власності, відбуваються значні зрушення у розподілі працюючих за статусом зайнятості.

В Україні крім офіційного безробіття існує й приховане безробіття, в стані якого перебувають  переважно працівники з високим  рівнем освіти і кваліфікації. [5, с.98]

Безробіття набуває все більш  застійного характеру. Наростання цієї тенденції – загрозливий процес, оскільки тривале перебування в стані безробіття призводить до поступової декваліфікації робочої сили, втрати набутих професійних звичок, зниження мотивації до продуктивної праці, а також невпинного погіршення рівня життя та зниження соціального статусу людини.

Значних масштабів набула незареєстрована  зайнятість як основна стратегія виживання для більшості населення. Низький рівень оплати офіціальної праці призводить до поширення неформальної, "тіньової" та кримінальної зайнятості населення.

Доходи населення є визначальним чинником рівня життя громадян і  важливим показником соціального становища в державі.

Пропозиція робочої сили в Україні, незалежно від економічної ситуації, визначається демографічними чинниками, передусім чисельністю населення віком 20-65 років. Саме ці вікові рамки всупереч законодавству реально окреслюють економічно активний вік в Україні – до 20 років молодь переважно навчається і не виходить на ринок праці, а по досягненні пенсійного віку населення, як правило, не припиняє трудової  діяльності. Водночас пропозиція робочої сили, особливо її якість, може стати або додатковим чинником прискорення, або бар’єром економічного зростання. [7, с.254]

Чисельність та віковий склад економічно активного населення. Зрушення вікової структури і їх вплив на ринок праці. Сучасний рівень економічної активності населення України, попри значно нижчий, ніж у більшості країн світу пенсійний вік, є досить високим за міжнародними масштабами. Це пояснюється головним чином активністю жінок 20-49 років. Найвищі рівні  економічної активності населення характерні для Волинської, Вінницької областей та м. Києва, найнижчі – для Тернопільської, Чернівецької та Ів.-Франківської областей.

Загальна чисельність економічно активного  населення останніми  роками залишається практично незмінною, однак високий і постійно зростаючий ступінь старіння робочої сили (у середньому по Україні кожна п’ята економічно активна особа – старша 50 років, а кожна чотирнадцята – старше працездатного віку) створює певні перешкоди для нормалізації процесів відтворення робочої сили, для запровадження новітніх технологій і відповідної перекваліфікації працівників.

Особливо гострою є проблема старіння робочої сили у сільській місцевості, передусім у Чернігівській, Кіровоградській, Полтавській областях. Це може стати непереборним бар’єром розвитку нових відносин у аграрному секторі цих регіонів.

Освітня та професійна підготовка робочої  сили. Якість підготовки робочої сили має першочергове значення саме у період економічного зростання в зв’язку з необхідністю запровадження нових технологій, схем організації виробництва, коли майже вичерпано екстенсивні чинники економічного зростання і необхідна інтенсифікація як виробництва, так і надання послуг. У цьому контексті слід позитивно оцінити  невпинне зростання питомої ваги осіб з вищою (повною та базовою) освітою у складі робочої сили. Проте у розвитку сучасної системи освіти, передусім вищої, спостерігаються значні диспропорції. Триває тенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів (відповідно на 36,2 та 43,6%), обумовлена, насамперед, інерцією високої престижності отримання спеціальностей, які гарантували в недавньому минулому досить високі та стабільні доходи, і адекватною реакцією ринку освітніх послуг. Однак практична насиченість національного ринку праці економістами та юристами неминуче позначиться на працевлаштуванні фахівців з цих спеціальностей. Натомість всупереч необхідності забезпечення  економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати  інноваційні принципи економічного зростання, і змінам у попиті на робочу силу, що вже відбуваються  і вочевидь посиляться у найближчому  майбутньому, протягом  останніх років обсяги випуску таких фахівців практично не змінилися, а їхня питома вага у складі випускників вузів знизилася. [7, с.65]

Таким чином, нажаль, здобуття вищої  освіти в Україні не гарантує зайнятості. З одного боку, збереження високого ступеня монополізації економіки обумовлює існування значної частки технологічно відсталих виробництв, що суттєво обмежує можливості застосування отриманих знань та навичок безпосередньо у виробничому процесі. З другого – якість отриманих у процесі навчання знань часто не відповідає вимогам до робочої сили, які висуваються з боку високотехнологічних виробництв. Дається взнаки і стрімке старіння знань, обумовлене швидкими економічними зрушеннями, зокрема економічним піднесенням. Тому для забезпечення належної якості професійно-освітньої підготовки робочої сили необхідно запроваджувати систему освіти протягом всього трудового життя.

Після тривалого скорочення стабілізувалися  обсяги підготовки кваліфікованих робітників у системі професійно-технічної освіти. Є позитивні тенденції розвитку закладів професійно-технічної освіти, зорієнтованих насамперед на підготовку спеціалістів для аграрного сектору економіки. Збільшення обсягів виробництва і надання послуг створює об’єктивні передумови для зростання потреби в кваліфікованих робітниках, а отже, нагальною потребою стає реформування системи професійно-технічної освіти відповідно до нових вимог. Аналіз і прогноз потреби в робочій силі за професіями та рівнями кваліфікації має стати дієвим інструментом реформування системи професійної підготовки.

Зовнішня трудова міграція. При  обмежених можливостях працевлаштування і низькій заробітній платі чимало економічно активних громадян України, передусім у віці 20-49 років, стають трудовими мігрантами. Понад 80% учасників трудових міграцій не мали постійної роботи в Україні і ще 7% перебували в неоплачуваних відпустках. [5, с.83]

Отримання можливостей роботи за кордоном хронологічно збіглося з початком економічного спаду і стало засобом поліпшення не тільки економічного становища, а й соціального статусу, особливо у сільській місцевості та невеликих містах західних регіонів. Не змінилася на краще ситуація з працевлаштуванням і з початком економічного зростання. Понад те, за оцінками Нацбанку, обсяги переказів заробітної плати робітників, які працюють за кордоном менше 1 року, останніми роками збільшилися у 2,2  рази, а тих, хто працює за кордоном більше 1 року, – вдвічі. Тимчасові поїздки українських громадян за кордон стали об’єктивною реальністю і, без сумніву, масовим явищем, масштаби якого, за оцінками, становлять близько 2 млн. осіб на рік. При цьому за сприянням офіційних посередників за кордоном працевлаштовано лише трохи більше 40 тис. осіб. Водночас, виходячи з фінансових потоків, зменшується зайнятість іноземної робочої сили в Україні.

Найчастіше трудовими мігрантами стають особи з професійно-технічною  та повною середньою освітою. Малоосвічені люди через низьку кваліфікацію мають  заздалегідь невеликі шанси працевлаштування за кордоном, а високоосвічені прошарки менше зацікавлені в цьому через кращі можливості працевлаштування в Україні. Українські трудові мігранти-чоловіки зайняті переважно малокваліфікованою працею, зокрема на будівництві, сільськогосподарських роботах тощо. Галузева структура зайнятості жінок-мігрантів у різних країнах різна залежно від потреб національних економік. Загалом наші співгромадяни займаються переважно роботами, які мало сприяють підвищенню їхньої кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності в Україні.

Основними центрами тяжіння українських  трудових мігрантів є Росія (40-50%), Польща (15-20%), Чехія (10-15%), Італія (майже 10%), Португалія (4-6%). У цілому понад 90% загального потоку трудових мігрантів  припадає на країни СНД (Росія і частково Білорусь), країни Вишеградської групи (Польща, Словакія, Чехія, Угорщина) та держави Південної Європи.

Тривалість перебування наших  громадян на роботі за кордоном становить у середньому близько шести місяців. Оскільки в трудових міграціях бере участь майже 10% економічно активного населення, то пропозиція робочої сили громадян України за межами нашої держави складає 5% від загальної пропозиції робочої сили. Таким чином, сучасна трудова міграція не тільки зменшує масштаби пропозиції робочої сили на українському ринку праці, а й знижує її якість.

Ситуація, ймовірно, істотно зміниться  вже найближчим часом у зв’язку  зі вступом до ЄС західних сусідів  України. Поліпшення можливостей зайнятості в країнах Південної Європи (Португалія, Греція) не компенсує втрати таких можливостей у Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині. Менше 10% колишніх трудових мігрантів відкриває в Україні власну справу, і лише окремі особи створюють робочі місця для найманих працівників – переважна частина після повернення працює за наймом. Отже, ймовірне зменшення масштабів трудової міграції викличе певне посилення навантаження на вітчизняний ринок праці.

Висновки до розділу 3

Отже, основними проблемами у сфері  пропозиції робочої сили є:

а) невідповідність потребам економіки  за професійно-кваліфікаційними ознаками;

б) високий рівень старіння, насамперед у сільській місцевості;

в) „вимивання” через трудову  міграцію прошарку населення із середнім рівнем кваліфікації, але високою економічною активністю.

Аналізуючи чинники впливу на стан ситуації з трудовими ресурсами   в Україні, зазначимо, що деформація структури трудових  ресурсів поглиблювалася внаслідок тривалого спаду  в  економіці  та  посилення кризових явищ у соціально-економічний сфері. На нашу думку, для врегулювання непростої ситуації, що склалася  в  Україні з  трудовими   ресурсами , передусім необхідно вжити таких заходів:

у демографічній сфері провести експертизу існуючих проектів, програм  соціально-демографічного розвитку держави, що орієнтована на забезпечення повного відтворення населення, поліпшення стану здоров'я  та  збільшення тривалості життя. Розширити види та збільшити кредитування на демографічні цілі, зокрема надання пільгових кредитів молодим сім'ям з дітьми. Розширити діапазон працездатного віку шляхом створення умов для добровільного збільшення пенсійного віку;

у професійно-кваліфікаційній та освітній сферах розробити механізм прогнозування  професійних потреб економки з метою  формування висококваліфікованих трудових ресурсів. Запровадити жорсткий зворотній зв'язок між існуючими реальними потребами ринку праці та програмами навчальних закладів, що готують спеціалістів. Забезпечити гарант працевлаштування за фахом випускникам після здобуття ними освіти у спосіб укладання договорів між випускниками та підприємствами.

Висновки

Трудові ресурси — це частина  працездатного населення, яка володіє  фізичними й розумовими здібностями  і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

Економічно активне населення  — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих із безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.