Економічна ефективність рослинництва в ТОВ "СГВП "Болгарка" Вознесенського району

-31,95=-0,25

=127,8

29,83=1,69 +0,4*127,8

29,83=1,69 +51,12

-1,69 =21,29

=-12,59

6387,43=7 +49,65*(-12,59)+102,33*127,8

6387,43=7 -625,09+13077,77

-7 =6065,25

=-866,46

Модель рівняння залежності виходу валової продукції соняшнику  від фондозабезпеченості та матеріалозабезпеченості  має такий вигляд:

Коефіцієнт регресії показує, що із збільшенням фондозабезпеченості  на 1 тис. грн., вихід валової продукції  соняшнику на 100га с.г. угідь збільшується на 127,8тис.грн, а також із збільшенням  матеріалозабезпеченості на 1 тис.грн. вихід валової продукції соняшнику на 100га с.г. угідь зменшується на 12,59 тис. грн.

Крім параметрів рівняння необхідно встановити щільність  кореляційного зв’язку, який знаходиться  за допомогою коефіцієнтів кореляції.

Необхідні розрахунки приводяться  в таблиці 3.5

 

 

Таблиця 3.5.

Показники для розрахунку коефіцієнта кореляції

Роки	Ланцюгові абсолютні  прирости			Квадрати приростів			Добуток приростів
	X1	X2	Y	X12	X22	Y2	X1 y	X2 y	X1 X2
2004	-	-	-	-	-	-	-	-	-
2005	-0,42	-0,40	-40,97	0,18	0,16	1678,54	17,29	16,45	0,17
2006	-0,70	-0,66	-68,28	0,49	0,45	4662,16	48,02	45,69	0,47
2007	-1,41	-1,34	-136,57	1,98	1,79	18651,36	192,11	182,78	1,88
2008	-4,22	-4,02	-409,7	17,8	16,1	167854,09	1728,93	1644,95	16,94
2009	-1,74	8,37	948,0	3,03	70,1	898704,0	-1649,52	7934,76	-14,56
2010	10,18	-0,34	-128,6	104	0,12	16537,96	-1309,15	43,72	-3,46
Разом	163,88	1,688	1,606	127	88,7	1108088,11	-972,31	9868,35	1,44

 

;

;

;

 або 99,9%

Аналізуючи розрахункові дані можна зробити висновок, що множинний коефіцієнт кореляції свідчить про функціональний зв’язок між виходом валової продукції, фондо– та матеріалозабезпеченістю, а множинний коефіцієнт детермінації показує, що сукупний вплив вказаних факторів на вихід валової продукції  соняшнику складає 99,9%, а інші 0,01% інших неврахованих факторів.

 

Розділ 4. Основні шляхи  підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва

Шляхи підвищення економічної ефективності галузі рослинництва:

• визначення пріоритетів безпосередньо у виробництві сільс ькогосподарської продукції. Критеріями при цьому можуть служити спеціальна орієнтація продукції, можливості розширення експортного потенціалу та економічна доцільність. Таким критеріям у сучасних умовах відповідає виробництво зерна, соняшнику, цукрових буряків.
• економічне стимулювання виробництва конкурентоспроможної продукції, державної підтримки товаровиробника. Це дозволить, з одного боку, створити більш потужний експортний потенціал, а з другого — поліпшувати рівень споживання населенням продуктів харчування.
• удосконалення ринкових форм господарювання, поглиблення інтеграційних процесів, створення сприятливих умов для виробництва в усіх господарських структурах. Основний напрямок — розвиток земельно-орендних відносин.
• структурні зміни у сфері реалізації продукції. Подальший розвиток інфраструктури ринку. Формування ринків сільськогосподарську продукції: зерна, соняшнику, цукру, фруктів, овочів і т.п.
• поліпшення структури сільськогосподарських угідь у напрямі зменшення розораних земель.
• підвищення родючості грунтів.
• удосконалення структури посівних площ з урахуванням ринкової економіки.

Важливою умовою зростання економічної ефективності галузей рослинництва є підвищення врожайності всіх сільськогосподарських культур і зниження матеріально-грошових затрат на виробництво і реалізацію продукції. Про можливий резерв поліпшення чинників першого порядку свідчать досвід і значні відмінності у рівні врожайності між окремими підприємствами, що перебувають у порівняно однакових умовах. Це також підтверджує досвід наукових установ і дослідних станцій, де урожайність сільськогосподарських культур з гектара в будь-який рік вища на 4-5 ц порівняно з урожайністю відповідних культур у навколишніх господарствах.[3]

На рівень урожайності сільськогосподарських культур вагомий вплив, як правило, мають природно-кліматичні умови й забезпеченість підприємств матеріально-грошовими ресурсами і технікою.

Так, наприклад, забезпечити вирощування високих  і стійких урожаїв сільськогосподарських культур на півдні країни неможливо без розвинутої мережі зрошуваного землеробства, запровадження високопродуктивних, стійких до посухи сортів і гібридів. Водночас підприємства зони Полісся потерпають від надмірного зволоження грунтів. Досягти високих і сталих урожаїв тут можна лише за умови осушення земель.

Зростання врожайності зернових культур стримується, насамперед, недостатнім рівнем інтенсифікації галузі, нехтуванням вимог агротехніки і технології виробництва. Досвід свідчить, що лише застосування раціональної системи землеробства, до якої входить комплекс взаємопов'язаних агротехнічних, меліоративних, економічних і організаційних заходів та враховуються умови даної зони і підприємства, ефективно використовується земля, може забезпечити підвищення врожайності зернових культур. Важливим заходом, що може врахувати більшість елементів раціональної системи землеробства і на основі цього підвищити урожайність, є застосування інтенсивної технології вирощування зернових, яка забезпечує приріст урожаю на 10-15 ц/га , за інших рівних умов.

Важливе значення має внесення необхідної кількості мінеральних добрив і в певних пропорціях. Порушення співвідношення між азотними, фосфорними і калійними добривами при їх внесенні не дозволяє одержати адекватну віддачу від затрат, а надмірне внесення азотних добрив сприяє росту стеблостою і за несприятливих погодних умов спричиняє вилягання хлібів.

Запровадження інтенсивної технології вирощування  зернових не можливе без комплексної  механізації виробництва. Забезпеченість підприємств надійною технікою і в достатній кількості дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні терміни виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур при інтенсивній технології забезпечується за рахунок раціонального застосування мінеральних добрив – на 30-35%, засобів захисту рослин – на 20-25%, запровадження високоврожайних сортів – на 15-18%. Решти приросту урожаю досягають за рахунок додержання агротехнічних термінів і високої якості технологічних процесів вирощування зернових культур. Дослідження наукових установ показали, що при збиранні врожаю зернових культур на п’ятий день після повного дозрівання втрати зерна становлять 2-3%, тоді як на десятий день  вони зростають до 15-20%, а на двадцятий сягають більше 25%.  Враховуючи це, більшість аграрних підприємств розробляє заходи щодо впровадження нових форм організації і стимулювання праці, щоб завершити жнива за десять днів, внаслідок чого одержати практично весь вирощений врожай. Застосування прогресивних форм організації та оплати праці за кінцевий результат сприяє значному підвищенню врожайності зернових культур і продуктивності праці в зерновому виробництві. [11]

Підвищення  врожайності й застосування комплексної  механізації проявляється не тільки у збільшенні валових зборів зерна, а у й підвищенні економічної ефективності його виробництва (продуктивність праці, собівартість продукції, рентабельність). При зростанні врожайності хоч і мають місце додаткові затрати праці й засобів, але темпи їх росту нижчі. Тому з підвищенням урожайності трудомісткість продукції та її собівартість знижуються.

Важливим  чинником підвищення економічної ефективності зернової галузі є поліпшення якості зерна. Зерно сильних і твердих сортів пшениці з вмістом білка 15-17% і клейковини 38-43% має високий попит і реалізується за вищою ціною. Високий вміст білка у зерні є також важливим чинником зроставші кількості перетравного протеїну в кормових раціонах тварин, сприяє збільшенню виробництва продукції тваринництва.

Ефективність виробництва цукрових буряків значною мірою залежить від раціонального розміщення посівів у зонах і підприємствах, які мають сприятливі природно-економічні умови для їх вирощування. Доцільною також є оптимальна концентрація посівів цукрових буряків (11-13% у структурі посівної площі) у сировинних зонах цукрових заводів, оскільки продукція галузі є малотранспортабельною. Як і інші технічні культури, цукрові буряки чутливо реагують на монокультуру. Освоєння правильних сівозмін (найкраще 7-пільна), як свідчить досвід, дає змогу додатково збирати 40-50 ц коренів з гектара.

Цукрові буряки вибагливі до родючості грунту, виносять з урожаєм у 2-3 рази більше поживних речовин, ніж зернові культури. Тому високі врожаї можна вирощувати лише при застосуванні у комплексі мінеральних та органічних добрив в оптимальних дозах. Досвід окремих підприємств свідчить, що для одержання урожаю 350-400 ц/га, з урахуванням конкретних грунтово-кліматичних умов, під посіви слід вносити 50-60 т органічних, 4-6 ц азотних, 6-8 ц фосфорних та 3-4 ц калійних добрив.

Оскільки цукрові буряки — трудомістка культура, то для підвищення урожайності й зниження собівартості велике значення має впровадження у виробництво інтенсивної технології, яка передбачає комплексну механізацію вирощування і збирання цієї культури.

Однією з важливих проблем підвищення ефективності буряківництва є поліпшення якості сировини. В останні роки цукристість коренів не перевищує 17,5%. Основними причинами такого явища є недостатня насінницька й селекціна робота, порушення агротехніки вирощування, особливо забезпечення рослин поживними речовинами і мікроелементами, недостатній рівень боротьби зі шкідниками і хворобами, порушення оптимальних термінів збирання.

Підвищення економічної ефективності виробництва картоплі також пов'язане з інтенсифікацією галузі, що передбачає застосування комплексної механізації на всіх стадіях підготовки грунту, садіння бульб, догляду і особливо збирання й сортування урожаю, внесення раціональних доз органічних і мінеральних добрив, використання насіння високоврожайних районованих сортів, запровадження прогресивної технології вирощування та збирання картоплі, її зберігання в типових сховищах тощо.

Картопля вимагає освоєння сівозмін і внесення достатньої кількості  органічних і мінеральних добрив. Там, де панує монокультура, рослини частіше пошкоджуються шкідниками і хворобами, знижується урожайність і якість бульб, порушується їх стандартність. Дуже важливим є додержання оптимальних термінів садіння і догляду за посівами. Дослідження показали, що запізнення з садінням картоплі на 5 днів призводить до зниження урожаю на 20 ц/га, а на 10 днів — на 40 ц/га.

Щоб досягти урожайності  бульб 250-300 ц/га під час садіння картоплі необхідно вносити не менше 40-50 т органічних і 250-300 кг діючої речовини мінеральних добрив у розрахунку на гектар посіву.

Резервом зниження собівартості виробництва картоплі є комплексна механізація процесів збирання, сортування і закладання бульб на зберігання. Розрахунки свідчать, що в загальному обсязі затрат на вирощування урожаю картоплі до 70% припадає на стадії збирання та операції, пов'язані із сортуванням і закладанням бульб на зберігання. На цих процесах і при реалізації продукції спостерігаються високі втрати. Забезпечення типовими картоплесховищами з регульованим повітряним і вологісним режимами, обладнаними системою механізмів на завантажувально-розвантажувальних роботах і сортуванні бульб, є важливою умовою зниження втрат і затрат ручної праці в картоплярстві. Доцільним є зберігання продовольчої картоплі в міських сховищах, а насіннєвої — у сховищах під- приємств-виробників.

Оскільки в даний  час виробництво картоплі зосереджене  в особистих господарствах населення  і фермерських, то для підвищення ефективності галузі необхідно зміцнювати їх матеріально-технічну базу, налагодити забезпечення їх насінням високопродуктивних сортів картоплі та ефективними засобами боротьби зі шкідниками і хворобами. Важливим резервом подальшого розвитку картоплярства може стати розвиток кооперації, тобто створення кооперативів, які здійснюватимуть обслуговування виробників необхідними матеріально-технічними ресурсами, заготівлю і реалізацію продукції.

У підвищенні ефективності виробництва овочів серед усіх заходів важливим є раціональне їх розміщення з урахуванням умов вирощування, економіки підприємства та біологічних особливостей окремих овочевих культур. Так, теплолюбні з високим рівнем концентрації й товарності доцільно вирощувати підприємствам півдня України у сировинних зонах овочеконсервних заводів та у приміських районах великих міст і промислових центрів. Овочівництво є досить трудомісткою галуззю. Щоб полегшити її, необхідно впроваджувати комплекс машин, які не лише забезпечили б зниження затрат праці, але й значно зменшили матеріально-грошові витрати та втрати продукції; сприяли б поліпшенню її якості. Особливі проблеми пов'язані з впровадженням індустріальних технологій на вирощуванні й збиранні томатів, цибулі, моркви, капусти та інших трудомістких овочевих культур.