Реалізація концепції платного природокористування в Україні

 

«Реалізація концепції платного природокористування в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                               Зміст.

 Вступ……………………………………………………………………………3

1.Сутність та необхідність платного природокористування………………...5

2. Розвиток концепцій природокористування в Україні……………………..8

3. Економічний механізм платного природокористування в  Україні…….13

Висновки……………………………………………………………………….21

Список використаних джерел…………………………………………………22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                        Вступ

          В економічних перетвореннях, що відбуваються в Україні, особливе місце відводиться питанням охорони навколишнього природного середовища та раціонального природокористування. Адже від ефективного і ощадливого використання природних ресурсів, забезпечення охорони навколишнього середовища залежить стабільне функціонування національної економіки, добробут населення, безпека життєдіяльності людства і поступова реалізація моделі сталого розвитку. Тому використання природних ресурсів і пов’язане з ним відповідне навантаження на навколишнє природне середовище являє собою ту сферу діяльності, яка визначає широке коло соціальних, економічних і екологічних проблем, вирішення яких неможливе без активної участі держави. 
       За питомими показниками природокористування Україна стоїть в одному ряду з найбільш індустріально розвинутими країнами світу-до народногосподарського комплексу щороку залучається 1.4-1.5 млрд. т природних речовин. Звідси витікає першочерговість завдань по створенню ефективного економічного механізму управління використанням ресурсами, що був би адекватний ринковим формам господарювання і забезпечував розширене відтворення, комплексне, повне освоєння.

       В умовах глобального розвитку економіки України необхідним є врахування екологічного обмежувального чинника розвитку соціально-економічних систем. Більшість уявлень про природокористування досить обмежено, звужено, оскільки традиційно розглядаються проблеми використання природних ресурсів, до того ж на перших етапах їх освоєння та використання, а також проблеми охорони природи та боротьби із забрудненням довкілля як результатом економічного розвитку. Такий підхід до розуміння природокористування не забезпечує комплексного розв’язання проблем, що виникли в цій сфері. Потрібні принципово нові підходи.

  Метою роботи є дослідження механізму економічного платного регулювання природокористування в Україні.

Для реалізації мети дослідження було поставлено та вирішено такі задачі: 
визначено суть і значення природних ресурсів державного регулювання природокористування; розглянуто розвиток концепцій природокористування в Україні; економічний механізм платного природокористування в  Україні.

 Об’єктом дослідження є процеси державного регулювання природокористування. Теоретичною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних й зарубіжних вчених у галузі державного регулювання природокористування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            1.Сутність та необхідність платного   природокористування.

 

      Термін “природокористування” є одним із найпоширеніших у сучасній літературі. Але він наповнений різним змістом. Найчастіше його вживають тоді, коли мова йде про використання природних ресурсів у процесі суспільного виробництва з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства. Іноді під ним розуміють сукупність впливу людства на географічну оболонку Землі. Але в усіх випадках під природокористуванням розуміють сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу і заходів з його збереження. 
Україна однією з перших країн у світі і перша серед держав колишнього Радянського Союзу в законодавчому порядку почала реалізацію концепції платного природокористування. Вперше плату за природні ресурси ввели в 1988 році, коли Держкомприроди установив порядок визначення і внесення плати, потім цей порядок був затверджений постановою уряду України від 9 січня 1991р. для всіх підприємств незалежно від підпорядкованості і форм власності в 1991р. була розроблена Загальні принципи платного природокористування в умовах переходу України до ринку, а також проекти нормативно-правових актів про введення платного природокористування на території України. Пізніше плата за використання природних ресурсів була закріплена в ст. 20 Закону України\"Про охорону навколишнього природного середовища"\:

- до платності природокористування  належить плата за природні  ресурси, забруднення навколишнього  середовища і за інші види  впливу; 
- плата за природні ресурси (земля, надра, вода, ліс і інша рослинність, тваринний світ, рекреаційні й інші природні ресурси) стягується: 1) за право користування природними ресурсами в межах встанов ених лімітів, 2) за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів; 3) на відтворення і охорону природних ресурсів;

 - плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види впливу стягується за: 1) викиди, скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів і інші види забруднення в межах установленних лімітів, 2) викиди, скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів і інші види забруднення понад установлені ліміт.

      Зараз в Україні прийнято понад десяток законів, безпосередньо пов'язаних з проблемами природокористування, в яких подаються економічні механізми здійснення екологічної політики, а також концепції, міжнародні угоди, більше 100 постанов та інших законодавчих актів. У 1992 р. Україна стала першою з країн, яка в законодавчому порядку прийняла систему платежів за забруднення природного середовища та використання природних ресурсів. Зараз у чинному Законі України"Про охорону навколишнього природного середовища"\ не містить окремої статті, присвяченої врегулюванню плати за природокористування, але це не означає, що при сучасних правовідносин виключена платність природокористування. Слід зазначити, що специфічною особливістю природно-ресурсного потенціалу України є його розмаїтість, а також масштабність і комплексність елементів складових його час для природних ресурсів України в багатьох випадках характерні, з одного боку, слабка залученість у господарському використанні, а з іншого боку - складність і високий рівень витрат на їх освоєння. 
Прорахунки в економічній політиці останніх десятиліть привели різке падіння ефективності використання природних ресурсів, що продовжує залишатися вкрай низкою, а часто взагалі не відповідає інтересам ЕСАМ країни. Тому такий інструмент, як платежі за природні ресурси, має не тільки підвищити якісний рівень використання природних ресурсів, але й істотно поповнити бюджети різних рівнів,отже, платежі за користування природними ресурсами - найважливіший компонент економічного механізму природокористування .За допомогою чинного законодавства сформована правова основа для встановлення плати за користування надрами, лісами, водою, землею й іншими видами природних ресурсів на основі рентного платежу або фіксованих платежів. 
     За оцінками українських економістів національне багатство країни в розрахунку на душу населення складає 400 тис. дол. США, з них на потенціал природно-ресурсного комплексу приходиться 160тыс дол. США (40 0%), що в 10 разів більше відповідного сукупного показника США і Канади час доходи держави від використання даної частини національного багатства недостатні, недоотриманий рентний доход держави від використання природних ресурсів щорічно оцінюється в 40-46 млрд. дол. США.

     Держава в особі його повноважних органів зацікавлене в тім, щоб природні ресурси використовувалися не по-хижацькому, а більш-менш рівномірно і планомірно. Для цього є рентні платежі за природні ресурси, ціль яких зрівняти економічні умови видобутку і керувати ними. На сьогодні це правило є важливою складовою господарства України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          2. Розвиток концепцій природокористування в Україні.

 

        Під природокористуванням доцільно розуміти сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу і заходів з його збереження . При цьому, об'єктивним критерієм прийняття рішення щодо альтернативних стратегій використання навколишнього природного середовища, служить економічна оцінка природних ресурсів, яка представляє собою грошове вираження довгострокового ефекту від їх експлуатації. Вартісна оцінка природних ресурсів небходима для економічного обґрунтування вкладень у відтворення, охорону і раціональне використання природних багатств, а також вибору варіанту утилізації відходів діяльності промислових підприємств. Однак, необхідність визначення економічної оцінки природних ресурсів в Україні була визначена не відразу. Україна пройшла досить довгий шлях у прийнятті цієї точки зору, що супроводжувалося розробкою і впровадженням концепцій і страттегий. 
    Сучасні екологічні проблеми певною мірою породжені відставанням економічної думки. Ні класики економічної науки А. Сміт і Д.Рикардо, ні наступні економічні школи і науковці, включаючи Д. Кейнса, М. Фрідмана,

А. Маршалла, не надавали значення екологічним обмеженням в економічному розвитку. І лише 70-е роки двадцятого століття, різко загостривши екологічні проблеми, поставили перед економічною наукою завдання осмислення сформованих тенденцій еколого-економічного розвитку і розробки принципово нових концепцій розвитку. Окремі концепції придопользования вивчалися багатьма вченими, серед яких можна назвати Гофмана К. Р., Григоренко А. С., Жуковського М. П., Шостак Л. Б.. Однак, роботи цих вчених присвячені дослідженню лише однієї окремо взятої концепції. У цьому зв'язку виникає необхідність провести зведений аналіз існуючих концепцій природокористування та намітити підходи до формування нової концепції природокористування для України в контексті ринкових перетворень у нашій країні. 
Концепція безкоштовності природних ресурсів притаманна для періоду 20-х-середини 50-х років 20-ого века.Согласно цієї концепції вважалося, що природні ресурси не є об'єктом купівлі-продажу, тому методологічно 
неправильно оцінювати їх у вартісному вигляді, а впровадження в господарську 
практику оцінку природних ресурсів буде негативно впливати на розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва. Дана концепція сприяла накопиченню негативних факторів, які почали проявлятися в 50-е роки 20 століття, що виразилося в появі екологічних проблем (вторинне засолення, дегуміфікації в Криму, заболочування на Поліссі), зростання захворювань населення як України,так і колишнього СРСР. Ігнорування вартісної оцінки природних ресурсів та їх беаплатность зумовили їх безгосподарне використання, некомплексную переробку сировини, недостатній рівень використання ресурсів. З плином часу резерви сільськогосподарських угідь, придатних до експлуатації, були исчерпани.Істотно погіршились умови видобутку корисних копалин, почала збільшуватися собівартість видобутку вугілля в Донбасі. Близько 5,5 млн. га земель в Україні виявилися піддані впливу водної та вітрової ерозії. У лісовому господарстві знизився обсяг заготівлі деревини та її собі- 
вартість значно зросла. Все це свідчить про помилковому уявленні безкоштовності і невичерпності природних ресурсів. Тому в 60-70-х роках 20 століття в Україні інтенсивно використовується затратна концепція природокористування, яка полягала в тому, що природні ресурси повинні мати економічну оцінку, оскільки вони є предметом праці. Критерієм вартісної оцінки природних ресурсів вважалися затрати на освоєння й підтримання об'єктів природокористування у придатному для експлуатації стані. Помилковість цієї концепції полягала в тому, що в експлуатацію вводилися передусім ті об'єкти, на освоєння яких витрачалося менше матеріальних і фінансових ресурсів і праці.

     В результаті вже в кінці 70-х років виникла парадоксальна ситуація, коли згідно цієї концепції об'єкт, що має низькі витрати праці на його освоєння і високу продуктивність мав меншу цінність для суспільства, ніж об'єкт на освоєння, якого витрачалися значна кількість матеріальних і фінансових ресурсів.                  У зв'язку з тим, що критерій економічної оцінки витрати мав істотні недоліки,  
в середині 70-х років 20 століття, в Україні з'явилася результатная концепція вартісної оцінки природних ресурсів. Критерієм оцінки природних ресурсів стали результати у вартісній формі, що їх отримували внаслідок освоєння природного ресурсу. Для економічної оцінки природних ресурсів використовувався грошовий вираз продукції, отриманої з певного об'єкта, але при цьому не враховувалося, що кінцевий результат залежить не тільки від витрат і 
розташування підприємства від ринку збуту. У зв'язку з цим можна підкреслити, що ні оцінка, що базується на витратах на освоєння й підтримання об'єкта в експлуатаційному стані, оцінка, побудована на вимірах результатів його функціонування, не може повною мірою відображати ту цінність, яку 
має для суспільства той чи інший об'єкт природокористування. Це сприяло формуванню в кінці 70-х років 20-ого століття витратно-результатної концепції природокористування, в основі якої лежить діалектична єдність витратного і  
результатного аспектів оцінки природних ресурсів. Застосування цієї концепції в Україні пов'язаний розробками кадастрів природних ресурсів, що дозволило провести їх диференціацію. Однак, істотним негативним аспектом даної концепції стало зведення економічної оцінки природних ресурсів до якісним характеристикам, в основу якої було покладено різні системи бальності, бонитетов, що призвело до отримання суб'єктивних оцінок використання природних ресурсів. Це сприяло остаточного визнання вичерпності природних ресурсів. 
        Тому, в Україні в середині 80-х років 20 століття з'являється концепція диференціальної ренти. Згідно цієї концепції основним показником економічної оцінки природних ресурсів є рента. З одного боку,що рента є результатної 
характеристикою і також виражає витрати, але на відміну від фактичних, вона виражає суспільно необхідні витрати, які виникають в результаті вибування природного ресурсу. Цей підхід способстовал появи в Україні двох концепцій: диференціальній ренти 1 і 2. Диференційна рента 1 визначається різницею у витратах при використанні гіршого із залучених в оборот природного ресурсу.      Найбільше застосування ця концепція знайшла стосовно до оцінки використання земельних ресурсів. Рента 1 виникає як надлишок суспільної ціни виробництва над індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції на кращих і середніх за родючістю землях та вигідно розташованих щодо ринку збуту. Так як суспільству необхідна продукція,вироблена як з кращих  
земель, так і з гірших, то регулятором ринкових цін на неї стає вартість сільськогосподарської продукції, виробленої з гірших земель. Тому продукція, отримана з кращих земель може бути выгодго реалізована, що дозволяє отримати додаткову прибуток. Концепція диференціальної ренти 2 виникає на основі ренти 1, як результат ефективності додаткових капітальних вложенией у сільське господарство, тобто вона обумовлена інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва. На жаль застосувати позитивні аспекти цієї концепції 
у діяльності промислових підприємств виявилося значно важче, незважаючи на те, що в Україні( до 1991р Україна входила до складу СРСР) широко проводилася політика підвищення якості продукції. Однак, ця політика проводилася формально, в результаті чого підприємства України у 80-ті роки 20-ого століття втратили свою конкурентоспроможність як на ринку колишнього СРСР, так і на міжнародному ринку. Позитивною стороною цієї концепції є розробка методів правового та екологічного управління процесом природокористування, які могли дати тимчасовий, певний успіх в умовах суспільної власності на засоби виробництва, але виявилися повністю недієздатними в умовах трансформаційної та ринкової економіки. Це вказує на необхідність застосування в Україні нової концепції випереджальної захисту. Концепція випереджаючої захисту навколишнього природного середовища має на меті досягнення соответветствія між фактичним обсягом викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, водні та земельні ресурси з установленим лімітом та відома негативного 
впливу промислового підприємства на природне середовище до мінімуму, що дозволить забезпечити адекватне і паритетне розвиток як економічного суб'єкта (з урахуванням використання природних ресурсів), так і природного середовища. 
        Досягнення поставленої мети можливе при комплексному вирішенні завдань: 
-здійснення постійного контролю за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, апаратурою для очищення газового потоку і стічних вод від забруднюючих речовин;