Реалізація концепції платного природокористування в Україні

 -дотримання нормативів гранично-допустимих норм викидів забруднюючих речовин; 
-здійснення постійного контролю за обсягом та складом забруднюючих речовин; 
-впровадження заходів щодо зниження обсягів викидів забруднюючих речовин та їх негативного впливу на природне середовище;

 -використання атестованих методик оцінки економічного збитку від забруднення атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів;

 -розробка і впровадження еколого-економічного механізму управління промисловими підприємствами.

        Концепція випереджаючої захисту носить не глобальний, а регіональний рівень, дозволяє домогтися паритетного розвитку промислових підприємств і навколишнього природного середовища як в окремо взятому регіоні, так і в країні в цілому, розробити еколого-економічний механізм управління викори- 
ням природних ресурсів промислових предприятияи,які безпосередньо забезпечують зростання ВВП України.

         На сьогодні в Україні в основному сформовано правову базу природокористування. Вона виходить з визнання вартості та ціни різного роду природних ресурсів, регулює платність природокористування на основі рентних відносин. Поряд з диференційованими платежами за користування ресурсами вона передбачає платежі за забруднення навколишнього природного середовища за принципом “забруднювач платить”, штрафи та інші санкції за порушення лімітів природокористування тощо. Але існуюча правова база, що регулює природокористування потребує подальшого удосконалення. Не менш важливим є суворе дотримання чинного законодавства в цій сфері.

 

 

 

 

                 3.Економічний механізм платного природокористування

                                             в  Україні.

 

        Економічний механізм – це сукупність економічних структур, інститутів, форм і методів господарювання, за допомогою яких реалізуються чинні в конкретних умовах економічні закони, здійснюється погодження і корегування суспільних, групових і приватних інтересів. Економічний механізм відіграє важливу роль у реалізації цілей екологічної політики господарського суб’єкта будь-якого рівня. Основою формування економічного механізму раціонального використання природних ресурсів та їх охорони є принцип платного природокористування. 

Об’єктами плати є джерела  природних ресурсів – родовища корисних копалин, водосховища, лісові ділянки, земельні ресурси тощо, а суб’єктами – підприємства, організації та установи, окремі громадяни, які використовують природні ресурси. Отже, плата за користування природними ресурсами – це форма  реалізації економічних відносин між  державою або іншими власниками природних  ресурсів, з одного боку, і суб’єктами господарської діяльності, що здійснюють їх експлуатацію, – з другого.

 Значний попит на ресурси в державі породжений гіпертрофованою ресурсо і енергомісткістю. Якщо основним енергоносієм у зарубіжних країнах є нафта (приблизно 40%), то в Україні природний газ (37%), вугілля (30%), і лише на третьому місці нафта (25%). У країні склалася парадоксальна ситуація:2/3 національного доходу йдуть на плату за енергоносії. За споживанням енергоресурсі в Україна перебуває на рівні таких країн, як Франція, Німеччина, Японія, але на одиницю ВНП витрачає енергії в 68 разів більше, ніж у західних країнах (за даними комітету з енергетики Європейської енергетичної комісії). За розрахунками цієї ж організації Україна при ефективному використанні енергоресурсів може вдвічі збільшити свій національний продукт, одночасно в 34 рази зменшивши затрати на нафту і газ.

  Для позитивного вирішення усіх проблем природокористування держава повинна виділяти на ці цілі 1015% національного доходу (в даний час лише 0,2%). Покращення якості природного середовища визначається досконалістю форм та методів фінансування і кредитування цих заходів, розрахунків між природокористувачами та державою, формування розподілу та витрачання фондів грошових коштів. Тобто, функціонування фінансово-кредитного механізму повинно стати складовою частиною загального господарського механізму управління природокористуванням, який би відповідав реаліям ринку.                                  З введенням в дію Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” здійснюється розробка концепції та науковометодичних основ платного природокористування, що фінансується фондом фундаментальних досліджень Держкомітету України з питань науки і технології. Формування такого механізму розглядається як складова єдиної цінової та податкової політики держави. Вихідними положеннями концепції платного природокористування є встановлення порядку загального і спеціального використання природних ресурсів, а також поділ їх на дві групи державного і місцевого значення. Загальне природокористування гарантує громадянам право на безплатне використання природних ресурсів для задоволення їх життєво необхідних потреб (оздоровчих, естетичних), спеціальне  здійснюється через їх надання у володіння, користування або оренду для ведення діяльності на платній основі.

Введення платного природокористування  покликане розв’язати таке коло питань:

— створення економічних  умов для прискореного розвитку ринкових відносин у 

цій сфері та приведення всієї системи природокористування  в Україні у відповідність  з практикою найбільш розвинутих країн і міжнародними

стандартами;

— стимулювання комплексного, раціонального використання природних 

ресурсів і створення  для нього відповідних науковотехнічних передумов;

— вирівнювання умов господарювання при використанні природних ресурсів

різної якості та доступності;

— розширення інвестиційних  можливостей щодо соціально-економічного розвитку відповідних територій;

— забезпечення узгодження загальнодержавних інтересів з  інтересами територій 

шляхом збалансованого розподілу  коштів, що одержуються від плати  за природні

ресурси, між республіканським та місцевим бюджетами.

Плата за використання природних  ресурсів стягується через ставки земельного і лісового податків, ставки “роялті”, у складі орендної плати або в інших формах, передбачених законодавством. Вона може виступати як самостійна форма плати, наприклад, “роялті” для мінеральних ресурсів, або входити як складова при визначенні єдиного показника з іншими видами платежів, наприклад, у складі тарифів на воду тощо.   При використанні природних ресурсів у межах встановлених лімітів (квот) платежі за них відносяться на витрати виробництва і стягуються з доходу (балансового прибутку) підприємств, об’єднань, організацій тощо, які володіють і користуються надрами, водою, мисливськими угіддями та іншими природними ресурсами. Водночас вилучення рентних платежів може здійснюватися не тільки через дохід, але і через прогресивний податок на прибуток. У зарубіжній практиці відомі обидва підходи. Останнім часом спостерігається їх еволюція (перехід одного в інший) залежно від економічної та ресурсної політики.    

  Платежі за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів стягуються у вигляді штрафів з прибутку, що залишаються у розпорядженні природокористувача, і з його власних коштів. Нормативи плати за користування                                              природними ресурсами визначаються з урахуванням їх поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, місцезнаходження, можливостей переробки й утилізації відходів тощо.

Система екологічних платежів (з 1998 р - збори) в Україні виконує  дві основні функції :

- збір і накопичення  необхідних фінансових коштів  для реалізації заходів екологічної  спрямованості;

- формування економічних  мотивів екологізації процесів  виробництва і споживання предметів  і услуг.

Система зборів за використання природних ресурсів формується на основі наступних основних елементів: ліцензії на використання природних ресурсів, тобто дозволів на використання кількостей конкретних видів ресурсів;   нормативи використання природних ресурсів; порядок зборів; ставки зборів за використання природних ресурсів; система розподілу зібраних коштів між різними рівнями хозяйствования.

На рис. 1 представлені головні джерела надходжень державного сектору від платежів за забруднення навколишнього середовища та порядок здійснення витрат на цілі охорони навколишнього середовища. Розмір стрілок показують обіг коштів, відповідно ілюструє і обсяг коштів, як видно з малюнка, платежі за використання природних ресурсів дають набагато більше надходжень, ніж платежі за забруднення навколишнього середовища (вода, повітря та відходи). Державні витрати на екологічні програми загальнонаціонального рівня здійснюються в основному Міністерством екології та природних ресурсів України, місцеві управління екології не мають ж самостійності, тому можуть використовувати кошти на охорону навколишнього середовища тільки з місцевих цільових екологічних фондів.

К системи платежів (зборів) за порушення природного середовища належать такі основні елементи: порядок вилучення коштів у економічних суб'єктів; ставки платежів, за якими встановлюється певна відповідність між кількісними показниками впливу на природне середовище і величиною вилучення коштів; допустимі межі порушення середовища (як правило, ставки за понадлімітне порушення середовища збільшуються в 3-3,5 рази); порядок розподілу зібраних средств.

В Україні діють системи  зборів за такі види порушення природного середовища: забруднення атмосфери (у тому числі стаціонарними і  пересувними джерелами забруднення); забруднення водних об'єктів; розміщення відходів; забруднення навколишнього середовища внаслідок аварій; заподіяння шкоди рослинам і тваринам.

Рис.1 Структура фінансування витрат на охорону навколишнього середовища.

       Формуючи  загальну стратегію природокористування,  держава гарантує певний рівень  дії економічного механізму забезпечення  ресурсозберігаючої оцінки цих  ресурсів.

       Щодо цього питання існує два підходи. Перший грунтується на теорії трудової вартості, згідно з якою природні ресурси не є продуктом праці і не мають вартості та її грошового вираження ціни. Другий підхід грунтується на визначенні ціни на природні ресурси на основі теорії диференціальної ренти. Економічній оцінці підлягають ті елементи природи, які пов’язані з виробничими відносинами і відображають корисну значимість.

      Як показує світова практика, найбільш дійовими економічними методами є ті,

що впливають на ринок  як шляхом трансформації зовнішніх  витрат (по компенсації збитку) у  внутрішні (тобто витрати по відтворенню  забруднень, які включаються у  собівартість), так і на ціну товарів, отже і на їх конкурентоспроможність. Витрати по компенсації збитку відображають ефект, що справляє вплив на третю особу, яка безпосередньо не споживає даний продукт.

В теоретикометодологічному плані встановлення режиму платності  для ресурсів

найтісніше пов’язане  з рентними відносинами, які притаманні товарному виробництву та проявляються в рамках ринкового механізму  дією закону вартості.

       Плата за право користування надрами розглядається як форма реалізації

економічних відносин між їх власником (в особі держави) та суб’єктом господарської діяльності, який здійснює їх експлуатацію. Платежі за право видобування наближені до платежів типу “роялті” (платіж власнику землі за право використання, розпорядження), які практикуються у гірничодобувній промисловості більшості країн світу. Роялті стягуються у формі початкового, а також наступних регулярних платежів. Вони достатньо різноманітні за видами і можуть встановлюватися як у вигляді твердовизначених сум (ставок), так і у відносних показниках, найчастіше у процентах від вартості видобутих корисних копалин. Діапазон змін ставок роялті (регулярної частини) дуже широкий. Для основних нафтодобувних країн їх рівень перебуває в межах від 12,5 до 20%, а за іншими корисними копалинами  від 2 до 12%. В Росії зараз вилка платежів складає 616% від вартості видобутих нафти та природного газу.

        Україні слід орієнтуватись, на наш погляд, на роялті, оскільки, поперше, в

державі добре не налагоджена  податкова служба, яка була б здатною  вирішувати складні проблеми оподаткування  з прибутку; подруге, спостерігається  дефіцит коштів для участі в інвестуванні широких програм і, тим більше, в інвестиційному ризику; потретє, гірничодобувна діяльність на місцях не забезпечує достатнього прибутку, що підлягає оподаткуванню.

      Плата за право використання мінеральних ресурсів у економічному механізмі її стягнення (з доходу, балансового прибутку) входить до складу собівартості продукції. Впровадження таких платежів може негативно відбитися на економіці базових галузей народного господарства, що, однак, не повинно служити основою для відмови або припинення впровадження цих платежів, враховуючи їх важливу суспільноекономічну функцію. Потрібно встановити спеціальний режим впровадження платежів і одночасно переглядати весь пакет податків у видобувних галузях, щоб забезпечити необхідний їхній баланс в інтересах усього народного господарства України.

        Не менш актуальним і проблематичним питанням сьогодні є врахування

екологічних факторів у процесі  приватизації. Згідно із законодавством про приватизацію, в Україні екологічна складова не враховується, тобто капітал приватизовуваних підприємств не регулюється вартістю відвернутого і фактичного забруднення повітря, земельних, водних, лісових, природних ресурсів. Ризик того, що при роздержавленні підприємства і перетворенні його на іншу форму власності, екологічні витрати підприємства у його вартості залишаються неврахованими, є досить великим. В цьому зв’язку найбільш важливими є два аспекти: поперше,врахування забруднення навколишнього середовища в результаті діяльності підприємств в минулому; подруге, проблеми відвернення забруднень, включаючи відповідальність за витрати по компенсації