Структура заробітної плати. Елементи організації оплати роботи

 У грошового ринку  нема визначеної локалізації;  його учасниками (суб(єктами) виступають: банки, держава, спеціальні фінансово-кредитні  інститути та інші посередницькі  організації, котрі продають і  купують, як правило, короткострокові  боргові зобов(язання. Інструментами  ринку грошей служать: скарбницькі  та комерційні векселі, облігації,  бони, депозитні сертифікати, банківські  акцепти тощо.

 Безперечно, його головні  учасники ( комерційн банки, які  постійно або перемінно можуть  виступати в якості продавців,  покупців або посередників. На  грошовому ринку між банками  ведеться оперативна, дуже пожвавлена  торгівля, де окремі банки відчувають  тимчасову потребу в грошових  коштах, а інші мають тимчасовий  надлишок ліквідних коштів і  намагаються прибутково розмістити  ці кошти.

 Комерційні банки мобілізовують  тимчасово вільні грошові кошти  клієнтів у формі вкладів та  депозитів. Частка залучених коштів  складає фонд обов(язкових резервів, які комерційні банки зобов(язані  тримати в Національному банку  у визначених пропорціях до  вартості своїх зобов(язань (пасивів). Решта коштів може бути використана  для проведення операцій на  міжбанківському грошовому ринку.  Такі операції здійснюються, по-перше,  для вирівнювання міжбанківського  платіжного обороту. По-друге,  банки, які мають надлишкову  ліквідність, намагаються розмістити  ці кошти таким чином, щоб  вони приносили доход у формі  процентів.

 Держава також вихадить  на грошовий ринок як позичальник  шляхом розміщення та реалізації  державних цінних паперів серед  його учасників. За своїми ознаками  такі цінні папери характеризуються  високю номінальною вартістю, емісією  у формі торгів (аукціонів) із  обов(язковим записом на окремий  рахунок у центральному банку,  які б активно працювали на  вторинному ринку. Нині Національний  банк впроваджує в практику  загальноприйнятні у світовій  банківській системі механізми  регулювання процесами на грошово-кредитному  ринку. А це і кредитні аукціони, і вексельне редисконтування  і депозитні сертифікати тощо. Передбачається, що аукціони з  розміщення державних цінних  паперів проводитимуться регулярно.  Для забезпечення ліквідності  цінних паперів і капіталізації  боргу запроваджується механізм  використання державного майна,  маються на увазі основні фонди,  земля, рудники, золото, валюта  тощо.

Розпочатий випуск державних  цінних паперів у подальшому дасть  можливість в принциповому плані  змінити взаємовідносини між  Національним банком та Міністерством  фінансів у питанні джерел покриття дефіциту державного бюджету.

 Центральний банк майже  завжди виступає на грошовому  ринку в ролі позикодавця. Його  завдання ( надавати банківській  системі позики, щоб комерційні  банки в свою чергу позичали  гроші іншим економічним агентам.  Національний банк передбачає  кредитувати комерційні банки  через викуп цінних паперів,  та дисконтні операції з векселями.

 Для Національного  банку грошовий ринок ( надійний важіль взаємодії на ліквідні кошти комерційних банків, а через них ( на процентні ставки і грошову масу; тому центральний банк очолює і фактично здійснює керівництво грошово-кредитним ринком. 
Поряд з традиційними учасниками на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це позабіржеві маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть на комісійних, які їм виплачують позичальники; ділингові контори, облікові дома, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, і отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних ділингових центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

 Появились нові учасники  ринку ( фінансові та страхові  компанії, пенсійні фонди. Нині  вони випускають короткострокові  зобов(язання і продають кредиторам  або самі виступають у ролі  кредитора.

 Їснують суттєві відмінності  формування попиту та пропозицції  на грошовому ринку.

 ПОПИТ- це намагання  субєктів мати в свлєму розпорядженні  певну встановленну ними масу  грошей.

 Якщо розмір поточної  каси коливається в короткостроковому  періоді при заданому обсязі  ВНП то це означає що проводиться  політика регулювання депозитної  ставки. 
ПРОПОЗИЦІЯ грошей на рівні окремого субєкта залежить від зміни доходності розміщення коштів в активи, отже от зміни %. Чим вища % тим вища пропозиція.

 Монетаристи розглядають  пропозицію грошей як альтернативне  відношення до їх попиту. Це  дві невіддільні й водночас  протележні сторони єдиного економічного  механізму, взаємодія яких здійснюється  на монетарному ринку. Грошова  пропозиція, як проміжна мета, повинна  визнаватися відповідно до попиту  на гроші. Неврахування цієї  істини може призвести до суттєвого  розходження між пропозицією  і попитом, що в свою чергу  може вилитись в проблеми із  платіжним балансом, падіння ВВП,  високими темпами інфляції.

 Позитивний кореляційний  звўязок між зростанням грошової  пропозиції та рівнем інфляції  визнають і кейсіанці і монетаристи.  Так, Дж. Кейнс уважав, що усяке  зростання грошової пропозиції  підвищує ліквідність в економіці,  і рівень відсоткової ставки (ціни  за ліквідні кошти) падає. Сукупний  попит буде розширюватися опосередковано, оскільки пониження відсоткової  ставки призводить до збільшення  інвестиційних витрат.

 У протележність цьому,  М.Фрідмен наполягав на тому, що  зростання грошової пропозиції  призводить до додаткових витрат  безпосередньо, і тим самим  викликає інфляцію. Він стверджував,  що люди завжди тримають визначену  частку свого доходу у вигляді  готівки і зростання грошової  пропозиції збільшує сукупний  попит на товарному і фондовому  ринках.

 Кейсіанство вчить  мистецтву маневрування з допомогою  норми процента: як відомо, тільки  вона, змінюючи ціни на капітальні  активи визначає обсяг інвестицій.

 Монетаристи ѕ прихильники  цінової стабілізації, не виключають  процентного регулювання, але  вбачають свою “проміжну мішень”  у грошовій масі. В наукових  працях М.Фрідмена сформульовано  “грошове правило”, згідно якого  збільшення грошової маси необхідно  проводити систематично, але поступово  і незалежно від конўюктури  і циклічності коливань.

 Центральному банку  необхідно взяти на себе зобовўязання  не допускати сезонних та інших  коливань грошової маси, підтримувати  стабільний темп її зростання.  При визначенні грошової пропозиції, М.Фрідмен пропонує орієнтуватися  на стійкий приріст ВВП і  довготермінову тенденцію до  сповільнення швидкості обігу  грошей. Перший чинник вимагає  (в США) 3-х % приросту (М), другий  додатково ще 1%. Разом щорічний  приріст грошової маси не повинен  виходити за межі 4%. Незважаючи на звинувачення монетаристів у “механічному підході” ідея “грошового правила” набула популярності. В деяких монетаристів виникла ідея “виделки”, тобто запровадження горішньої і долішньої межі зростання грошової маси. Нова програма була взята на озброєння багатьма країнами у другій половині 70-х р.р. Вони стали запроваджувати межі або тверді щоквартальні ліміти зростання грошової маси. Так у Великобританії “виделку” коливань уряд М. Тетчер встановив по відношенню до (М3). В 1976-1977р.р. виделка складала 9-13%, а потім у 1979-1981 р.р. ѕ 7-11% щорічного приросту. 
У США виделку на грошові агрегати теж було встановлено майже одночасно з європейськими країнами, яка щоквартально переглядалася і звичайно в бік підвищення квоти. Тільки в кінці 70-р.р., коли інфляція у Штатах і підрив міжнародної позиції долара катастрофічно стали загрозливими, ФРС були розроблені заходи щодо різкого обмеження емісії і зростання грошової маси. Отже, грошове правило М.Фрідмен ѕ це своєрідний обруч, який стягує дискретне управління попитом на гроші. 
Таким чином, у монетаристів спостерігається протиріччя у поглядах на пропозицію грошей на монетарну політику. З одного боку, монетаристи вважають, що на відміну від попиту, який визначається економічними процесами, пропозиція грошей є суто екзогенним показником, що незалежить від функціонування економіки, М.Фрідмен та його прихильники закликають “Не чіпати гроші”, пояснюють кризи, інфляцію, безробіття причиною втручання держави в грошово-кредитну сферу, де вона орудує “наподобі слона в крамниці для посуду”. З другого боку, методи лікування економіки прямо повўязані у монетаристів з контролем за станом грошової маси, співвідношенням та взаємодією між (М1) і (М2). Основну причину неполадків у грошовому обігу монетаристи вбачають у безладному коливанні грошової маси, дефіциті бюджету і надто дешевих кредитах. Основний зміст монетаризму полягає в тому, що приборкання інфляції можна досягти шляхом гальмування зростання грошової маси. 
Пропозиція на макрорівні-постійний фактор загальна маса грошей в обігу. Незалежить від %. Ставка рівноваги- крива попиту перетинає криву пропозиції. 
Інвестиційні ресурси = заощадження – держ. позички на внутрішньому ринку.