Сутність і значення підвищення якості продукції, показники якості продукції, методи оцінки якості продукції, системи керування якості п

Об’єктивний метод означає оцінку рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та приладів вимірювань, лабораторного аналізу. Такий метод є найбільш вірогідним і застосовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів.

Органолептичний метод широко використовується в практиці для оцінки якості продукції самою людиною, на підставі інформації, яку вона одержує від органів чуття - за допомогою зору, нюху, смаку і дотику. В такий спосіб можна виявити механічні пошкодження, підв'ялену і підморожену продукцію, гнилість, прілість, смакові недоліки та ін. Правдивість оцінки якості продукції залежить від досвіду, знань, практики і кваліфікації експертів. Наприклад, щоб визначити сортономер волокна льону-довгунцю, необхідно провести лабораторні дослідження на його міцність, колір, довжину і под. На це б витрачалося багато часу за масової заготівлі продукції. Досвідчені експерти визначають належність волокна до того чи іншого номера лише за кольором і довжиною волокна, використовуючи при цьому для оцінки зразки, визначені в лабораторних умовах.

Диференційований метод оцінки рівня якості передбачає порівняння одиничних виробів з відповідними показниками виробів-еталонів або ж базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінка рівня якості цим методом зводиться до обчислення значень відносних показників, які за абсолютною величиною менше одиниці (при зіставленні з еталонними показниками), повинні бути більшими або дорівнювати одиниці (при порівнянні з вимогами стандартів чи технічних умов).

Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого  показника рівня якості оцінюваного виробу. Одним із варіантів комплексної оцінки якості може слугувати інтегральний показник, який обчислюється шляхом зіставлення корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загальної величини витрат на його створення і використання. В окремих випадках для комплексної оцінки якості застосовують середньозважену арифметичну величину з використанням при її обчисленні коефіцієнтів вагомості усіх розрахункових показників.

Також їснують такі методи визначення рівня якості продукції, що виробляє підприємство, як лабораторний та економіко-статистичний.

 Лабораторний метод дає точнішу й об'єктивнішу оцінку якості продукції, яку визначають за допомогою технічних засобів у лабораторних умовах. Використовуючи вимірювальні засоби, виявляють фізичні, хімічні, механічні й технологічні властивості продукції. У такий спосіб визначають вміст жиру в молоці, його кислотність і бактеріальну забрудненість, цукристість буряків, вміст клейковини в зерні пшениці, крохмалю в картоплі, олії в насінні соняшнику, вміст нітратів, нітритів і залишків пестицидів у продукції овочівництва.

Важливо у виробничих умовах поєднувати органолептичний і лабораторний методи, які доповнюють один одного. Різновидом такого поєднання є соціологічний метод. Аналізуючи усні опитування, спеціальні анкетування, через організацію різних виставок, конференцій, аукціонів тощо їх організатори узагальнюють інформацію, виявляють побажання і претензії споживачів і на основі цього вносять зміни у технологічний процес з метою поліпшення якості продукції.

Економіко-статистичний метод використовується для визначення в процесі аналізу відхилення окремих показників якості від прийнятих стандартів. З його допомогою здійснюють пошук резервів підвищення якості продукції, а також оцінку діяльності окремих підрозділів, готують план заходів про відповідальність за зниження якості продукції або матеріального стимулювання за кращі якісні показники.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Система керування якістю продукції на підприємстві

 

Процес управління якістю продукції – це дії, що здійснюються при створенні, експлуатації або  споживанні продукції з метою  встановлення, забезпечення й підтримки  необхідного рівня її якості.

Керування якістю продукції  – це управлінська діяльність, яка  охоплює життєвий цикл продукції  і системно забезпечує стратегічні  й оперативні процеси підвищення якості продукції й функціонування самої системи управління якістю.

Об’єктами управління є  процеси, від яких залежить якість продукції, споживчі характеристики продукції, фактори  й умови, що впливають на їхній  рівень, а також процеси формування якості продукції на різних стадіях  її життєвого циклу.

Суб’єктами управління є  різні органи управління й окремі особи, що функціонують на різних ієрархічних  рівнях управління, що й реалізують функції управління якістю відповідно до загальноприйнятих принципів  і методів управління.

Цілями здійснення керування якістю продукції є:

• підвищення конкурентоспроможності та прибутковості підприємства за рахунок підвищення якості продукції та всіх супутніх процесів;
• зниження всіх видів витрат і укріплення економічної стабільності підприємства;
• дотримання вимог охорони навколишнього середовища;
• забезпечення цілеспрямованого та системного впливу на параметри якості в напрямі їх постійного поліпшення.

Сучасні умови господарювання вимагають  від кожного підприємства запровадження  і дотримання належного (дійового) комплексного механізму управління якістю продукції. Визначальними елементами цього  специфічного менеджменту, що справляють найбільш істотний вплив на процес постійного забезпечення виробництва і постачання на ринок конкурентноспроможної продукції, є:

• стандартизація і сертифікація виробів, внутрішніх систем якості;
• державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил і відповідальність за їх порушення;
• внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

Стандартизація продукції. Жодне суспільство не може існувати без технічного законодавства та технічних документів, які регламентують правила, процеси, методи виготовлення та контролю продукції, а також гарантують безпеку життя, здоров’я і майна людей та навколишнього середовища. Стандартизація якраз і є тією діяльністю, яка виконує ці функції.

Стандартизація не є вольовим актом, який нав’язується технічному прогресу ззовні, а випливає як неминучий  наслідок відбору засобів, методів  і матеріалів, що забезпечують високу якість продукції на даному етапі  розвитку науки і техніки. З роками з’являються нові методи виробництва  і матеріали., що призводить до заміни старих стандартів новими. В цьому  безперервному процесі головна  мета полягає в тому, щоб на якому  завгодно етапі розвитку суспільства  створювати якісні вироби при масовому їх виготовленні.

Таким чином, об’єктивні закони розвитку техніки і промисловості неминуче ведуть до стандартизації, яка є  запорукою самої високої якості продукції, що може бути досягнута на даному історичному етапі. Завдяки  стандартизації суспільство має  можливість свідомо керувати своєю  економічною і технічною політикою, домагаючись випуску виробів  високої якості.

Результати стандартизації знаходять  відображення у спеціально-технічній  документації. Основними її видами є стандарти і технічні умови – документи, що містять обов’язкові для продуцентів норми якості виробу і засоби їх досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи і засоби вимірювання, випробування, маркеровки, упаковки, транспортування і зберігання продукції). Застосовувана на підприємствах нормативно-технічна документація охоплює певні категорії стандартів, які відрізняються ступенем жорсткості вимог до виробів і сукупністю об’єктів стандартизації (рис.4.1.).

Практична реалізація можливостей  національної системи стандартизації ускладнюється хибами законодавчої бази у цій сфері: закони сформульовані  у дуже загальній формі. Крім того, в Україні ще діють норми колишнього СРСР, які не відповідають міжнародним  вимогам і заважають реалізувати  ст.51 та ст.56 ЕС. У такій ситуації український ринок наповнюється низькоякісною імпортною продукцією, яку іноземні виробники не можуть реалізувати у своїх країнах через невідповідність міжнародним стандартам.

Рис.4.1. Сукупність нормативно-технічної документації для проектування і виготовлення продукції.

 

У XXI сторіччі розраховувати на комерційний успіх може лише те виробництво, управління яким відбувається з обов’язковим урахуванням стандартів ISO 9000 та 14000 (якість довкілля), які можуть з часом трансформуватися в єдині стандарти.

Сертифікація продукції. Ідея сертифікації і загальне її розуміння відомі давно. З давніх пір клеймування продукції виробником було підтвердженням високої її якості. Запевнення продавця покупцю відносно якості продукції також було однією з найдавніших і простих форм того, що зараз ми називаємо сертифікацією.

В наш час сертифікація стала  одним із важливих механізмів управління якістю, який дає можливість об’єктивно оцінити продукцію, надати споживачу  підтвердження її безпеки, забезпечити  контроль за відповідністю продукції  вимогам екологічної чистоти, а  також підвищити її конкурентноздатність.

За кордоном безпека продукції  для людини і навколишнього середовища давно підтверджується сертифікацією  і, хоч вартість її значна, виробник змушений одержувати сертифікат для  того, щоб мати ринок збуту і  уникнути втрат при продажу своєї  продукції. А втрати ці значні: за даними торгово-промислової палати, вони досягають 25% від обсягу продажу. А в окремих  випадках бувають і вищі.

В Україні прийнято розрізняти обов’язкову  і добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарюючими суб’єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визнання її характеристик (показників) та подальший технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов’язковими, за ініціативою самих суб’єктів господарювання (тих або інших видів діяльності) на договірних засадах.

Сертифікат – це папірець, без якого в Україні не можна виробляти, продавати та імпортувати жоден товар. Теоретично такий папірець гарантує безпечність продукції та відповідність її досить жорстким нормам.

Видача сертифікату  відповідності. При наявності протоколів з позитивними результатами випробувань, сертифікати на системи якості, або атестату виробництва, залежно від прийнятої схеми сертифікації, орган з сертифікації продукції оформлює сертифікат відповідності, реєструє його в Реєстрі Системи та видає заявнику, який після цього має право маркувати продукцію, тару, упаковку, супровідну документацію та рекламні матеріали знаком відповідності.

Згідно ДСТУ 2296-93 встановлено такі зображення знаку відповідності:

• для продукції, яка відповідає обов’язковим вимогам нормативних документів та вимогам, що передбаченні чинними законодавчими актами України, за якими встановлено обов’язкову сертифікацію (мал.4.2.);
• для продукції, яка відповідає усім вимогам нормативних документів, що поширюються на дану продукцію (мал.4.3.)

 

 

            

                                

                               Мал.4.2.                                  Мал.4.3.

 

Знак відповідності, зображений на рис.4.3, застосовується також для позначення продукції, яка не підлягає обов’язковій сертифікації, проте сертифікована з ініціативи виробника (виконавця), продавця (постачальника) чи споживача продукції (добровільна сертифікація).

Строк дії сертифікату на продукцію, яка випускається підприємством  серійно протягом строку, що встановлений ліцензійною угодою, визначає орган  з сертифікації з урахуванням  строку дії нормативних документі  на продукцію, строку, на який сертифікована  система якості або атестоване виробництво.

Строк, що встановлений в ліцензії, не продовжується. Порядок надання  нової ліцензії замість тої, що втратила силу, визначає орган з сертифікації продукції в кожному конкретному  випадку.

В разі внесення змін до конструкції (складу) продукції або технології її виготовлення, що можуть вплинути на показники, які підтвердженні під  час сертифікації, заявник зобов’язаний попередньо сповісти про це в орган, який надав ліцензію. Орган з сертифікації продукції приймає рішення про  необхідність проведення нових випробувань  або оцінки стану виробництва  продукції.

У випадку, якщо норми, встановленні стандартом на показник, підтверджений під час  сертифікації, змінені на більш жорсткі, то питання про припинення дії  кожної наданої ліцензії вирішує  орган з сертифікації продукції  за погодженням з Держстандартом України.

Вибір механізмів сертифікації.

На практиці дуже часто виникає  питання, який з механізмів сертифікації кращий – продукції чи систем якості? Зарубіжний досвід показує, що кожний з них доцільний на своєму місці. Є певні галузі, де висока технологія розвивається такими прискореними темпами, що нелегко розробити вичерпний  стандарт на продукцію, який можна було б використовувати в схемі  сертифікації продукції, тому в цьому  випадку зростає роль сертифікації системи якості.