Сутність і значення підвищення якості продукції, показники якості продукції, методи оцінки якості продукції, системи керування якості п

З іншої сторони, оскільки купують  продукцію, а не систему якості, то її сертифікація не відіграє важливої ролі в тих галузях, де можуть бути розроблені стандарти на продукцію, які звичайно відповідають багатьом інтересам незалежно від того, на що вони поширюються. Особливо це стосується масового виробництва.

Державний нагляд за якістю. Національним органом, що проводить і координує роботу по забезпеченню її функціонування, є Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України).

До органів державної служби стандартизації і сертифікації в  Україні відносяться:

• Державний комітет України з стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України);
• Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ);
• Державний науково-дослідний інститут ”Система” (ДНДІ ”Система”);
• Український державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (УкрЦСМ);
• Український навчально-науковий центр із стандартизації, метрології та якості продукції;
• Технічні комітети зі стандартизації (ТК);
• Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації.

Держстандарт України був створений Постановою Кабінету Міністрів України №293 від 23.09.1991 р. на базі Українського республіканського управління Держстандарту СРСР. Він є національним органом зі стандартизації, створює державну систему стандартизації в країні і керує всіма роботами з стандартизації, методології та сертифікації.

На УкрНДІССІ покладена розробка науково-технічних і економічних основ стандартизації, перспективних планів комплексної стандартизації сировини, матеріалів, півфабрикатів і готових виробів, стандартів на єдині методи продукції. Він виконує експертизу стандартів перед їх затвердженням, проводить порівняльний аналіз рівня стандартизації в Україні і зарубіжних країнах, надає інформацію з стандартизації всім зацікавленим організаціям.

На ДНДІ “Система” покладена  розробка основоположних стандартів.

На УкрЦСМ покладено здійснення всієї централізованої інформації організацій і підприємств про чинні стандарти, технічні умови і іншу нормативну документацію, а також забезпечення їх цією документацією. Центр здійснює реєстрацію стандартів та іншої нормативної документації з стандартизації державного і галузевого значення, підготовку кадрів, підвищення їх кваліфікації та видання нормативних документів зі стандартизації.

На Український навчально науковий центр зі стандартизації, метрології та якості продукції покладена підготовку кадрів і підвищення їх кваліфікації.

Технічні комітети з стандартизації створюються за рішенням Держстандарту України для організації та забезпечення розроблення, розгляду, експертизи, погодження і підготовки до затвердження державних стандартів України, інших нормативних документів зі стандартизації, а також проведення робіт з регіональної і міжнародної стандартизації.

До роботи в технічних комітетах  залучаються на добровільних засадах  уповноваженні представники заінтересованих  підприємств, установ та організацій  замовників (споживачів), розробників, виробників продукції, органів і  організацій з стандартизації, метрології, сертифікації, товариств (спілок) споживачів, науково-технічних та інженерних товариств, інших громадських організацій, провідні вчені та фахівці. На сьогодні в Україні 120 технічних комітетів.

Господарюючі суб’єкти за порушення  вимог стандартів (норм, правил) несуть матеріальну відповідність у  вигляді сплати відчутних штрафів.

Внутрішньовиробничий технічний  контроль. Серед існуючих і повсюдно застосовуваних методів забезпечення виробництва продукції чільне місце посідає внутрішньовиробничий технічний контроль якості. На підприємствах функції безпосереднього контролю якості складових частин і в цілому готових для споживання виробів виконують відділи технічного контролю (ВТК). Головне завдання технічного контролю – постійно забезпечувати необхідний контроль якості, зафіксований в нормативних документах, шляхом безпосередньої перевірки кожного виробу і цілеспрямованого впливу на умови і чинники, що формують його. Успішне розв’язання цього завдання може бути здійснене за правильного вибору об’єктів і методів контролю якості. Об’єктами контролю мають бути усі компоненти усі компоненти виробничої системи та її взаємозв’язаних елементів, тобто вхід (ресурси), сам виробничий процес, вихід (продукція).

Необхідність контролю ресурсів (матеріалів, енергії, знарядь праці, інформації, персоналу) на вході системи обумовлено тим, що їх якість у значній мірі визначає конкурентоспроможність готового продукту праці.

Використання у виробничому  процесі бодай частини ресурсів неналежної якості може призвести до непродуктивних витрат доброякісних ресурсів.

Якість продукції визначальною мірою формується упродовж виробничого  процесу. Це викликає необхідність ретельного контролю перебігу технології її виготовлення. Об’єктами контролю тут слугують повне дотримання виробничо-трудової дисципліни, технологічних режимів  обробки і складання виробів. При цьому контрольні операції здійснюються стосовно не лише якості, але й кількості, оскільки порушення технологічної, виробничої і трудової дисципліни може спричинювати псування сировини, матеріалів, окремих деталей і навіть готових  виробів, а поза як невиконання завдань  виробничої програми підприємства. Контроль на виході виробничої системи (підприємства і його підрозділів) має за основну  мету попереджувати передачу бракованої продукції споживачу або на наступні технологічні фази (стадії) на тому ж  підприємстві з випливаючи ми з цього  наслідками. Окрім того, такий контроль уможливлює визначення ступеню виконання виробничих завдань економічних результатів виробництва.

Отже, за своєю суттю контроль якості продукції – це спосіб адміністративного управління.

Вплив, який чинить контроль якості продукції на всю організаційну структуру фірми, полягає у впровадженні як в організаційну, так і в технічну структуру підприємства заходів, спрямованих на забезпечення якості продукції, що орієнтується на споживача.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Світовим досвідом економічного розвитку країн доведено, що головна його рушійна сила – ринок, вільна конкуренція. У ринкових господарствах вільна конкуренція веде до пріоритету якості продукції, тому що насиченість розвинутого  ринку примушує виробників пропонувати  товари високої якості. Зниження цін  за умов стабільності функціонування ринку практикується не дуже часто, і конкурують на ньому приблизно  однакові за якістю (конкурентноспроможні) товари.

Якість товарів та послуг – це складний соціально-економічний феномен, в якому фокусується перехрещення інтересів споживача та виробника. На успіх на ринкові, тобто на успіх  у споживача можуть розраховувати  тільки ті виробники, які спроможні  оперативно задовольняти різні і  досить нестабільні потреби споживачів. Виграш конкретному виробникові  забезпечують переваги його системи  управління якістю. Через це в розвинутих регіонах світу протягом декількох  десятків років економічну конкуренцію  поступово заступала конкуренція  стратегій розвитку виробництва  та конкуренція систем забезпечення якості продукції та послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Обґрунтування основних шляхів підвищення управління якістю продукції / Ю.Я. Труш // Формування ринкових відносин в Україні. - 2010.
2. Економіка підприємств: підручник / Ф. В. Горбонос [и др.]. - К.: Знання, 2010. - 463 с.
3. Економіка підприємства: навч. посібник / В.І. Гринчуцький, Е.Т. Карапетян, Б.В. Погріщук. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 304 с.
4. Економіка аграрних підприємств: Підручник. — 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. — К.: КНЕУ, 2002. — 624 с.
5. Шаповал М.І. “Основи стандартизації, управління якістю і стандартизації” – К. – 2000
6. Сіднєва Ж.К. Актуальні питання створення систем управління якістю на підприємствах / Ж.К. Сіднєва // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. - № 10. – С. 108 – 111.