Поточна ситуація на ринку яловичини в Україні

Вступ  

1. Теоретичні аспекти розвитку ринку м’ясопродуктів в Україні :

1. М’ясопродукція на ринку України , види та їх характеристика, значення м’ясопродукції для продовольчої безпеки України ;
2. Державне регулювання ринку м'яса;
3. Державна підтримка товаровиробників на ринку м’ясопродукції , форми державної підтримки ,державні дотації . 

2. Суб’єкти на ринку м’ясопродуктів України , їх характеристика та (взаємовідносини) – виробники м’яса та переробні підприємства.
3. Ринок споживачів , кон’юнктури та тенденції розвитку :

1. Світовий ринок яловичини ,основні країни виробники , попит та пропозиція , динаміка цін ;
2. Кон’юнктура на ринку яловичини в Україні ;
1. Попит та пропозиція на ринку яловичини в Україні
2. Тенденції та динаміка цін на ринку яловичини в Україні
3. Експортний потенціал України на європейському та світовому ринку яловичини

4. Основні прогнози та пропозиції щодо вдосконалення і розвитку ринку яловичини в системі продовольчого ринку в Україні. Висновки і пропозиції.

Висновок

Література

Додаток

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні аспекти розвитку ринку м’ясопродуктів в Україні

 

1. М’ясопродукція на ринку України , види та їх характеристика, значення м’ясопродукції для продовольчої безпеки України

Товарні ринки формуються з товарних ресурсів. Товарні ресурси предметів народного споживання — це вся маса продукції, яка використовується для споживання, а також спрямовується на експорт. Джерелами утворення товарних ресурсів є виробництво товарів та імпорт. Зараз на товарні ринки впливають негативні явища, які обумовлені критичним станом економіки в цілому. За даними Держкомстату України, починаючи з 2012 р, відбувається стабілізація та незначне підвищення основних соціально-економічних показників у державі. В цілому відбувається зростання, яке становить від 3,5 до 8 % щорічного валового внутрішнього продукту. Це сприятливо впливає на характеристику ринку товарних ресурсів.

Виробництво продукції промисловості за 2002 р. порівняно з 2010 р. збільшилося на 4,8 %, а виробництво товарів народного споживання— на 7,2 %, виробництво продукції сільського господарства зросло на 6,4 %. Якщо порівнювати виробництво 2002 р. з 1990 р., то ще спостерігається значний спад. Такий спад виробничої діяльності обумовлений низкою різних факторів. Водночас споживчий ринок України наповнюється товарами імпортного виробництва, які дуже часто мають низьку якість. У роздрібному товарообороті України імпортні товари займають серед непродовольчих товарів 75 %, а серед продовольчих близько 38 %, хоча за офіційними даними надходження імпорту в 2002 р. зменшилося порівняно з 2000 р. на 8,6 %.

     Обсяги тіньової економіки можна визначити через сукупність позабанківського обігу готівкових коштів. Так, якщо у 2004 р. частка неконтрольованої грошової маси в Україні становила 24,7 %, то в 2010 р. цей показник дорівнював уже 44,4 % і складав близько 8,7 млрд грн. У 2012 р. ця частка дійшла до 50 %.

     Основою аналізу структури ринку товарних ресурсів можуть виступати різні критерії. По-перше, залежно від того, до якої групи належить товар, виділяють ринок товарів продовольчої і ринок товарів непродовольчої групи. Використовуючи класифікацію товарів, можна вивчати ринок за внутрішньо-груповим асортиментом. Наприклад, ринок м'яса і м'ясопродуктів, ринок макаронних виробів, ринок взуття, одягу тощо. По-друге, за географічною ознакою розрізняють ринок області, регіону, держави. По-третє, за джерелами формування виділяють ринок продукції промисловості (легкої та харчової), ринок сільськогосподарської продукції. Окремо розрізняють ринок товарів вітчизняного виробництва та ринок імпортних товарів.

   Макроструктура ринку —це відображення співвідношення попиту та пропозиції за товарними групами, які об'єднаніза окремим споживчим призначенням. 

 Мікроструктура ринку — це більш детальне відображення потреби в товарах та їх пропозиції.

  Аналізуючи ринок непродовольчих  товарів у його розширених  межах, потрібно розглядати не  тільки кінцеві продукти виробництва, що реалізуються населенню, але  й ті елементи, які є його  складовою частиною —сировину, матеріали, напівфабрикати.

Важливою особливістю ринку непродовольчих товарів є більш висока динаміка впровадження на ньому нових предметів, в тому числі виготовлених із нових видів сировини, порівняно з ринком продовольчих товарів. Цей ринок має великі резерви впровадження нових розробок, які створюються в результаті науково-технічного прогресу.

На відміну від продовольчих товарів, промислове виробництво непродовольчих товарів базується не тільки на ресурсах сільськогосподарської сировини, але й на ресурсах сировини промислового походження.

Виходячи з визначеної суті ринку товарних ресурсів, його місця й ролі в економічному розвитку держави, слід підкреслити важливість комплексного підходу до управління ним державними структурами. Слід відзначити, що формування товарних ресурсів предметів народного споживання відбувається здебільшого стихійно, значною мірою за рахунок імпорту, що не відповідає меті економічної політики нашої держави та руйнує її власний народногосподарський комплекс.

Наявність ринку товарів народного споживання, збалансованість його за кількістю, структурою, якістю та ціновою ознакою з урахуванням потреб населення повинно стати основою відродження вітчизняного виробництва, а також впровадження економічно вигідних для нашої країни законів.

2. Державне регулювання ринку м'яса Державна підтримка товаровиробників на ринку м’ясопродукції , форми державної підтримки , державні дотації

 

Зарубіжний досвід. В економічно розвинутих країнах з ринковою економікою складний регулюючий механізм розвитку охоплює процеси «вільного ціноутворення» під дією співвідношень попиту і пропозиції, а також активне використання системи державного законодавства, особливо щодо здійснення грошово-фінансової та банківсько-кредитної, емісійної та курсової, а там, де це необхідно, і цінової політики.

Прибуток і рентний доход фермерів та кооперативів формується від продажу продукції та надання послуг за ринковими цінами. Але якщо вони не забезпечують відтворювального рівня доходності, а попит є, то держава гарантує фермерові мінімальний рівень ціни: середня собівартість (S) + мінімальний прибуток (Р). Розрахунки ж за кінцевими результатами господарювання ведуться за паритетними цінами, або цінами відтворення. Вони включають повну собівартість (S) + середню норму прибутку (Р), віднесену на середньорічну вартість авансованого капіталу (АК) в основних і оборотних (включаючи оплату праці) виробничих фондах + вартість землі. При цьому враховується коефіцієнт оборотності (к) виробничих засобів. Уся сукупність структурних елементів, визначена відносно одиниці продукції, і є ціною відтворення (Цв), яка охоплює всі вартісні складові відтворювального процесу.

Якщо ринкові ціни виявляються нижчими від рівня цієї ціни, то різниця доплачується фермерам з державних коштів — з тим, щоб вони мали фінансову можливість здійснювати нормальне відтворення, з темпами оновлення й розвитку, не нижчими від прогнозних. Коли ж ринкові ціни дорівнюють цінам відтворення або вищі від їх рівня, тоді цінові доплати відсутні. У країнах ЄС рівень фермерських цін встановлюється один раз на рік за згодою сторін, отже, поточна кон'юнктура цін на них безпосередньо не впливає. Використовуються й інші форми регулювання фермерських доходів як з бюджету ЄС, так і з власних бюджетів країн. Це і є системою активного державного регулювання.

Введення у товарооборот додаткових природних або інших ресурсів, які раніше входили у господарський обіг безкоштовно, наприклад земельного ресурсу, також змінюють обсяги і структуру собівартості та цін, прибутку і ренти, впливають безпосередньо на рівень рентабельності виробництва і торгового обороту.

Виходячи з умов розвитку агропромислового виробництва країни, вітчизняні економісти-дослідники пропонують у політиці ціноутворення в АПК посилити регулюючу дію антимонопольного законодавства, переглянути його і зробити більш жорстким щодо визначення цінових рівнів. За рахунок цього можна обмежити або зовсім зупинити зростання цін на матеріально-технічні ресурси -засоби виробництва, що поставляються вітчизняною промисловістю селу. Це дасть можливість позитивно вплинути на формування рівня і структури собівартості сільськогосподарських продуктів, а також зробити конкурентоздатнішою саму промисловість.

Законодавчо треба передбачити, що будь-який оптовий покупець, незалежно від характеру його діяльності, форм власності і посередницької діяльності, не має права оплачувати куплену продукцію за ціною нижче ціни підтримки, яка дорівнює нормативу собівартості і мінімального прибутку.

Якщо ринкові ціни не забезпечують рівня відтворювальної (еквівалентної) ціни, то різниця доплачується товаровиробнику з бюджету, в якому має бути створений відповідний фонд підтримки і стабілізації доходів сільськогосподарських товаровиробників, незалежно від форм їх власності та господарювання.

В умовах інфляції підтримування цінового паритету вимагає відповідної індексації цін у часі. Кабінет Міністрів України має щорічно визначати види продукції, на які розповсюджується зазначений принцип, порядок доплат і їх розміри, термін дії цін підтримки і еквівалентних цін.

Важкий фінансовий стан України не дає змоги на даному етапі подібно до розвинутих зарубіжних країн, здійснювати прямі дотації сільському господарству. Тому застосовуються окремі економічні важелі державного регулювання розвитку сільського господарства.

Одним із необхідних економічних заходів фінансової підтримки збиткових галузей тваринництва стало нарахування та виплата дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо у живій вазі. Порядок розрахунків, розроблений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 1998 р. № 1096, передбачає нарахування та виплат дотацій сільськогосподарським товаровиробникам усіх форм власності і господарювання за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо у живій вазі.

Для визначення сум дотації сільськогосподарським товаровиробникам за молоко і м'ясо у живій вазі, проданих ними, переробні підприємства щомісячно складають попередній розрахунок надходження і використання податку на додану вартість, нарахованого на обсяги реалізації молока та молочної продукції, м'яса та м'ясопродуктів за відповідною формою. Згідно з цим розрахунком кожне переробне підприємство визначає суму податку на додану вартість, яка надійде на підприємство під час здійснення реалізації молока, молочної продукції, м'яса та м'ясопродуктів, а також суму податку на додану вартість, що нараховується (перерахована) постачальникам товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва зазначеної продукції, та розмір дотацій товаровиробникам за продане молоко і м'ясо у живій вазі у розрахунку на гривню вартості цієї продукції.

У 2010р. намічено виробити 4 млн. т м'яса худоби і птиці (у живій масі). Оскільки основа галузі тваринництва - поголів'я худоби, свиней і птиці, яке протягом останніх років катастрофічне зменшилося, склалися вкрай важкі стартові (вихідні) позиції щодо виконання наміченої програми для переважної частини сільськогосподарських підприємств.

На ринку-м'яса, як і на інших ринках продовольства, склалася розбіжність між попитом, зумовленим низькою платіжоспроможністю населення та зарубіжною експансією (засиллям імпортної продукції), наявними ресурсами і втраченими потенційними можливостями галузі. Основна суть питання полягає в тому, що нагальною проблемою, з одного боку, є стабілізація і нарощування поголів'я, а з другого - зведення продажу худоби до рівня одержаного приросту живої маси. Однак такий розвиток ситуації призведе до ще більшого дефіциту оборотних коштів, оскільки всі інші галузі стали збитковими.

Характерна ознака м'ясопереробного підкомплексу полягає в тому що майже вся вироблена продукція використовується на продовольче споживання населенням України.

М'ясокомбінати реалізовують готову м'ясну продукцію по таких маркетингових каналах: міські ринки, фірмові магазини підприємств, видача співробітникам у рахунок оплати праці, по бартеру.

Для підвищення ефективності виробництва яловичини насамперед потрібно забезпечити значне зростання продуктивності молодняку як мінімум до 500-600г приросту живої маси на добу на основі повноцінної годівлі худоби. М'ясний контингент поголів'я може бути відчутно збільшений за рахунок скорочення падежу телят.

Великим резервом для поповнення м'ясного контингенту молодняку великої рогатої худоби для господарств суспільного сектора залишаються підсобні господарства населення, які тепер реалізують на м'ясо молодняк низькою живою вагою, в тому числі і молодняк, отриманий від господарств суспільного сектора.