Аналіз джерел формування капіталу підприємства

 1. За ознакою власності капітал поділяють на власний і позиковий.

      До власного капіталу розуміють грошові кошти і матеріа- льні засоби,  які самостійно формуються  підприємством для забезпечення свого розвитку.

     До позикового капіталу відносять грошові кошти та інше майно, що залучається для фінансування розвитку підприємства із зовнішніх джерел на платній поворотній основі.

     Аналіз основних відмінностей між власним і позиковим капіталом показує, що за рахунок позикового капіталу підприємство має більше можливостей нарощення свого виробничого потенціалу, але при цьому зростає ризик втрати його фінансової стійкості.

За позичковий капітал власник отримує фіксовану винагороду у вигляді відсотків, за власний капітал — фіксованої винагороди немає, винагорода залежить від результатів діяльності і сплачується у вигляді дивідендів.

2. За тривалістю використання виділяють довгостроковий (постійний, перманентний) капітал і короткостроковий (змінний) капітал [схема 1.1].

 

Постійний (довгостроковий, перманентний) капітал		Змінний (коротко- строковий) капітал
Власний капітал	Довгострокові зобов’язання	Поточні зобов’язання

 

Схема 1.1. Склад капіталу за тривалістю використання

 

      У західній практиці для відокремлення довгострокового капіталу часто використовується термін «капіталізовані джерела».

      Капіталізовані джерела — це сума довгострокових зобов’язань як перед кредиторами, так і власниками. Капіталізовані джерела мають ще назву «чисті активи».

 

Капіталізовані джерела = Власний капітал + Довгострокові зобов’язання = Ф. 1 р. 380 + р. 430 + р. 480 + р. 630***,   (1.1)

 де *** — враховуються доходи майбутніх періодів в частині понад 12 місяців.

 

Чисті активи = Активи – Поточні зобов’язання =

= Ф. 1 р. 280 – р. 620 – 630**,    (1.2)

де ** — враховується та частка доходів майбутніх періодів,яка буде погашена впродовж 12 місяців з дати балансу.

 

Капіталізовані джерела = Чисті активи.   (1.3)

 

3. Залежно від напряму розміщення фінансових ресурсів в активи підприємства капітал поділяється на основний і оборотний.

Схематично склад капіталу залежно від напрямів його розміщення проілюстровано на схемі 1.2.

Основний капітал (необоротні активи)	Оборотний капітал (оборотні активи)
Основні засоби	Запаси
Нематеріальні активи	Дебіторська заборгованість
Незавершене будівництво	Поточні фінансові інвестиції
Довгострокові фінансові інвестиції	Грошові кошти

 

Схема 1.2. Склад капіталу за напрямами розміщення

 

Водночас можна окремо виділити капітал, що використову- ється у внутрішньому обороті підприємства та за його межами За межами  внутрішнього  обороту підприємства знаходяться дебіторська заборгованість, довгострокові та поточні фінансо- ві інвестиції. Вкладення частини капіталу в зовнішні фінансові інструменти свідчить, що в попередні періоди у підприємства були вільні грошові кошти. Водночас капітал, інвестований за межами підприємства, можна розглядати як резерв мобілізації в господарський оборот додаткових грошових коштів у випад- ку, коли збільшуються його власні інвестиційні потреби або погіршується поточна платоспроможність.

Дуже важливою з погляду управління фінансами підприємств є

комбінована класифікація капіталу, в якій поєднуються різні класифікаційні ознаки: належність капіталу, тривалість його використання та напрями розміщення.

 

 

 

 

Схематично взаємозв’язок між напрямками розміщення капіталу і джерелами його формування зображено на схемі 1.3.

 

 

 

Основний капітал	Довгострокові зобов’язання	Капіталізовані джерела
Оборотний капітал	Власний капітал
	Поточні зобов’язання

 

Схема 1.3. Комбінована класифікація капіталу

 

Як видно із схеми, капіталізовані джерела спрямовуються на фінансування необоротних активів і частини оборотних активів. Частина оборотного капіталу, яка сформована на постійній основі, тобто за рахунок капіталізованих джерел, називається робочим капіталом (власні оборотні кошти). Нестача робочого капіталу призводить до підвищення фінансової залежності і свідчить про нестійке фінансове становище підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Аналіз показників фінансової незалежності підприємства

 

       Фінансова незалежність підприємства (Financial Independence) — це фінансовий стан, при якому підприємство здатне забезпечити свій розвиток та відповісти на вимоги зовнішнього середовища.

       За умов фінансової незалежності підприємство має безперервний процес фінансово-господарської діяльності,вільно маневрує грошовими коштами, оновлює та розширює виробництво.

      До основних показників, що характеризують фінансову незалежність підприємства, належать:

— коефіцієнт фінансової незалежності (автономії);

— коефіцієнт фінансової залежності (мультиплікатор власного капіталу);

— коефіцієнт концентрації позичкового капіталу;

— коефіцієнт фінансового ризику;

— коефіцієнт фінансової стабільності;

— коефіцієнт довгострокової заборгованості;

— коефіцієнт покриття відсотків (покриття фінансових витрат);

— коефіцієнт маневреності власного капіталу

Коефіцієнт фінансової незалежності ( К _ФН ) (Autonomy Ratio) (коефіцієнт автономії, коефіцієнт власності, коефіцієнт концентрації власного капіталу) характеризує концентрацію власного капіталу.

Коефіцієнт фінансової незалежності обчислюється відно-

шенням суми власних коштів (ВК) до валюти балансу (ВБ):

 

   (1.4)

 

Багато аналітиків вважають, що коефіцієнт автономії не повинен бути меншим за 0,5—0,6. Хоча, наприклад, у японських компаніях він, як правило, дорівнює 0,2—0,3. У більшості віт- чизняних сільськогосподарських підприємств значення цього коефіцієнта коливається в межах 0,8—0,9, що, безумовно, не є свідченням їхньої фінансової стабільності, а свідчить лише про обмеженість та недоступність зовнішнього фінансування.

Зростання коефіцієнта  фінансової незалежності означає підвищення      фінансової стійкості підприємства і є позитивним моментом.

Водночас зростання коефіцієнта фінансової незалежності може і не сприяти збільшенню виробничої активності підприємства, зростанню його

рентабельності. Аналізуючи коефіцієнт фінансової незалежності, необхідно передусім звертати увагу на наявність економічно виправданих зовнішніх джерел фінансування в пасиві балансу. Якщо підприємство веде агресивну політику, спрямовану на завоювання ринків збуту своєї продукції, розширює виробничі потужності, то величина кое- фіцієнта фінансової незалежності навіть на рівні 0,2 — 0,3 не свідчить про його критичний фінансовий стан.

Тим часом, якщо більшість позикового капіталу являє со- бою прострочену кредиторську заборгованість та кредити, не сплачені в строк, то і величина коефіцієнта фінансової незалежності на рівні 0,8 — 0,9 може виявитися занадто низькою.

Коефіцієнт фінансової залежності ( К _ФЗ ) (Total Assets to Equity) розраховується відношенням валюти балансу до влас- ного капіталу, є оберненим показником до коефіцієнта фінан- сової незалежності. Для коефіцієнта фінансової залежності ре- комендоване значення менше ніж 2 (тобто 1/0,5). 

                     ⁽1.5)

або

 

                        (1.6)

Коефіцієнт фінансової залежності ще має назву мультиплікатор власного капіталу.

Мультиплікатор власного капіталу ( К _мВК  ) (Equity Multi- plier) пов’язує рентабельність активів та рентабельність влас- ного капіталу. Показує, у скільки разів рентабельність власно-го капіталу більша рентабельності активів.

 Коефіцієнт концентрації позикового капіталу ( К _кПК ) (Debt Ratio) розраховується як відношення позикового капіталу (ПК) до валюти балансу або як різниця між 1 та коефіцієнтом фінансової незалежності. Показує частку залученого майна в активах підприємства та ступінь залежності підприємства від кредиторів.

Зростання цього показника за часом означає посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів, що є негативною тенденцією:

 

        _(1.7)

 

 

Коефіцієнт фінансового ризику ( К _ФР ) (Debt/Equity Ratio) (коефіцієнт фінансового левериджу) характеризує співвідно- шення позикових та власних коштів. Рекомендоване значення менше 1:

 

     _(1.8)

 

Коефіцієнт фінансового ризику показує, кількість позикових коштів, залучених на 1 гривню вкладених в активи власних коштів. Чим вище його підприємством значення, тим вищий ризик вкладання капіталу в підприємство. Нормальним вважа- ється співвідношення 1:2, за якого одна третина загального фінансування сформована за рахунок позикових коштів.

З одного боку, динаміка збільшення коефіцієнта фінансового ризику веде до посилення залежності підприємства від позикового капіталу, зниження його фінансової незалежності,зменшення фінансової стійкості. Але в той же час підприємство може бути зацікавлене у використанні позикових коштів з

двох причин. По-перше, фінансові витрати зменшують величину прибутку до оподаткування, а по-друге, якщо фінансові витрати менші, ніж величина прибутку, отриманого від використання позикових коштів, то це сприяє зростанню рентабельності власного капіталу.

У різних галузях співвідношення позикових та власних коштів неоднакове. Це залежить як від менталітету країни, так і від оборотності капіталу. Чим вища оборотність капіталу, тим більшим може бути цей коефіцієнт.

Коефіцієнт фінансового ризику можна розраховувати не тільки за всім позиковим капіталом, а й за кожним його дже- релом. Так, коефіцієнт фінансового ризику можна визначити як відношення довгострокових зобов’язань (ДЗ) до власного капіталу:

 

                    (1.9)

 

Цей коефіцієнт дає змогу оцінити фінансову стабільність підприємства з точки зору структури джерел фінансування необоротних активів і робочого капіталу. Як відомо, власний капітал підприємства та довгострокові зобов’язання є джерелами фінансування саме цих видів активів.

Коефіцієнт фінансової стабільності (К _ФС ) (Equity/Debt Ratio) характеризує покриття боргів власним капіталом. Розраховується відношенням власних коштів до позикових, є оберненим показником до коефіцієнта фінансового ризику:

                        _(1.10)

 

 

Рекомендоване значення більше ніж 1. Але, як свідчить досвід багатьох підприємств, величина коефіцієнта фінансової стабільності коливається в досить широких межах залежно від галузевої належності підприємства.

Взаємозв’язок коефіцієнта фінансової стабільності з коефіцієнтом концентрації позичкового капіталу та коефіцієнтом незалежності.

^{Коефіцієнт довгострокової заборгованості (К} _ДЗ ^{) (Debt/}(Equity + Debt) Ratio) (коефіцієнт фінансової залежності капі- талізованих джерел) характеризує загальну капіталізацію під- приємства, оскільки суму довгострокових зобов’язань і власного капіталу називають ще загальною капіталізацією підприємства. Показує відсоток довгострокових зобов’язань у капіталізованих джерелах.

 

                                                  ⁽1.11)

 

Підвищення цього показника свідчить, з одного боку, про посилення залежності від зовнішніх кредиторів, а з іншого — про ступінь фінансової надійності підприємства і довіри до нього банків і населення.

Коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел ( К _ФНКД ) показує відсоток власного капіталу в капіталізованих джерелах:

 

 

 

         ⁽1.12)

 

Коефіцієнт покриття відсотків ( К _ПВ ) (Times Interest Earned — TIE — Interest Coverage) (коефіцієнт  покриття фінансових витрат) є відносним показником довгострокової платоспроможності. В чисельнику береться величина прибутку до сплати відсотків та податків (ЕВІТ), у знаменнику — витрати на сплату відсотків:

 

    ^(1.13)

 

 

 

Коефіцієнт покриття  відсотків характеризує  потенційну можливість підприємства погасити позику, ступінь захищеності кредиторів від несплати відсоткових платежів.

Зменшення цього коефіцієнта в динаміці свідчить про збільшення витрат підприємства на сплату відсотків за кредит.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу (К _МнВК ) (Flexibility Ratio) визначає частку власного капіталу, що вкладена в оборотні активи. Розраховується відношенням робочого капіталу (РК) до власного капіталу. Характеризує ступінь мобільності власного капіталу, тобто показує ту частину власного капіталу, яка знаходиться в обігу і використовується для фінансування поточної діяльності: