Реалізація реформ може досить
швидко привести до отримання кредитів
на пільгових умовах і під низький відсоток
на початку програми 350 млн дол. (МВФ), потім
щорічно (відповідно): 1 млрд. дол., 1 млрд.
дол., понад 1 млрд. дол. Крім згаданих, до
міжнародних фінансово-кредитних інститутів,
що акумулюють значні кредитні ресурси,
належать Міжнародна фінансова корпорація
(МФК), Банк Міжнародних розрахунків (БМР),
а також деякі банки регіональної спеціалізації
(Африканський банк розвитку, Азіатський
банк розвитку, Міжамериканський банк
розвитку та ін.). Отже, ресурсний потенціал
сучасного світу є певною сукупністю елементів,
співвідношення між якими і значення яких
для розвитку світової економіки непостійні.
Під впливом об'єктивних факторів роль
деяких видів ресурсів зростає, інших,
навпаки, знижується, з'являються і будуть
з'являтися в майбутньому нові, досі невідомі
ресурси, які, можливо, відіграватимуть
вирішальну роль у подальшому прогресивному
розвиткові нашої цивілізації.
1.2 Фінансові та кредитні відносини
в системі економічних відносин
В умовах еволюційної трансформації
економічної системи, покращення її якісних
характеристик та зростання обсягів матеріального
виробництва в значному ступені залежить
від оптимізації процесу організації
виробництва, розподілу, обміну та споживання.
Вагоме місце в межах організаційно-економічних
відносин належить грошовим, фінансовим
та кредитним відно-синам. Кожна з перерахованих
форм економічних відносин є абстрактнимузагальненням
реальних господарських зв'язків.
Грошові відносини в цій сукупності
є найширшим поняттям. Вони пов'язані з
економічними відносинами, які виникають
в процесі використання грошей, як унікального
засобу обміну та пов'язані із виміром
вартості (ціни) різноманітних товарів
та послуг. У фаховій економічній літературі
грошові відносини визначаються, як "…рух
грошових зобов'язань, що забезпечує процес
обігу різних видів грошей, які виконують
повною мірою чи частково функції міри
вартості, засобу обертання, платежу, нагромадження
(чи заощадження), світових грошей".
Фінансові відносини – це частина
грошових відносин, яка пов'язана з формуванням
та використанням грошових фондів з метою
забезпечення розширеного відтворення,
задоволення потреб суб'єктів господарювання
та населення, здійснення економічних,
соціальних, політичних та інших функцій
сучасної держави. В. Опарін фінансові
відносини визначає як відносини, які
"…відображаючи рух вартості від одного
суб'єкта до іншого, характеризують обмінні,
розподільні і перерозподільні процеси
і проявляються у грошових потоках".
У сукупності суб'єктів фінансових відносин
важливою є роль держави. У процесі суспільного
виробництва фінансові відносини відоб-ражають
насамперед відносини розподілу. Сукупність
фінансових відносин в межах економіки
країни формує її бюджетну систему. Кредитні
відносини – це відособлена частина грошових
відносин, пов'язана зі створенням та використанням
позичкового капіталу. Вони характеризують
"…специфічні економічні відносини,
пов'язані з акумулюванням тимчасово вільних
ресурсів (матеріальних благ, товарів
та послуг, грошових зобов'язань, фінансових
коштів), наданих потім кредитором боржнику
на умовах добровільності, терміновості,
платності і поверненості". Таким чином,
в основу кредитних відносин закладено
процес надання вартості (в грошовій або
товарній формах) у позику і повернення
її разом із певним відсотком. Формування
кредитних відносин пов'язано з існуванням
кредитної системи – сукупності кредитних
інституцій (банків та інших фінансових
структур). Ці кредитні установи забезпечують
функціонування специфічного кредитного
механізму, який включає основні принципи
кредитування, кредитне планування та
управління кредитом, умови та методи
кредитування, способи його кількісного
регулювання. Взаємозв'язок і взаємозалежності
між грошовими, фінансовими та кредитними
відносинами є надзвичайно складними
та суперечливими та визначаються, значною
мірою, станом розвитку економіки країни.
В спрощеній формі цей зв'язок можна відобразити
таким чином:
Рисунок 1.1 − Схема взаємодії
фінансових та кредитних відносин
На підставі наведених визначень
можна зробити висновок, що найширшим
поняттям є грошові відносини. Як структурні
елементи (компоненти) грошових відносин
виділяють і фінансові, і кредитні відносини,
які тісно пов'язані між собою. Кредитні
відносини є частиною фінансових, протее
не всі фінансові відносини можна визначити
як кредитні.
Розглянемо докладніше особливості
фінансових відносин. Вони є складним
суспільним явищем та охоплюють всі фази
економічних відносин. Послідовність
та неперервність процесу суспільного
виробництва є можливою лише за умови,
що вся створена на виробництві та реалізована
в процесі обміну вартість буде розподілена
(перерозподілена), тобто будуть сформовані
грошові фонди, які стануть основою для
задоволення різних потреб. Ці грошові
фонди, грошові відносини, пов'язані з
розподілом (перерозподілом) вартості
валового суспільного продукту та частини
національного багатства і формують зміст
фінансів. Таким чином, основною сферою
виникнення та функціонування фінансів
є фаза економічних відносин, пов'язана
з розподілом. Фінанси є інструментом
вартісного розподілу суспільного продукту
за цільовим призначенням та суб'єктами
економічних відносин. Застосування заходів
фінансового впливу держави на процеси
економічного розвитку пов'язано з залученням
значних фінансових ресурсів, яких вилучає
держава у суб'єктів господарювання та
населення, або формує за допомогою кредитних
ресурсів. Кредитні відносини відображають
цілісний процес руху позикового капіталу,
який включає стадії його залучення, акумуляції
та перерозподілу в ті сфери народного
господарства, де виникає дефіцит коштів.
КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ
Рисунок 1.2 − Рух кредитних
ресурсів
У розвиненому ринковому господарстві
кредитні відносини виступають обов'язковим
елементом механізму господарювання та
забезпечують регулювання процесу суспільного
відтворення. Кредитні відносини опосередковано
впливають на процес матеріального виробництва
– забезпечують процес зміни вартісних
характеристик результатів виробництва
та його неперервність.
РОЗДІЛ ІІ. МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ
ФІНАНСОВИХ ТА КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ
2.1 Сутність та джерела формування
кредитних ресурсів банку
Кредитні ресурси − кошти, що
є у розпорядженні банків і використовуються
ними для кредитних операцій. Банки не
в змозі стабільно розвивати кредитні
операції в умовах обмеженості ресурсної
бази.
Кредитні ресурси банку поділяються
на власні та залучені. Власні ресурси
− це кошти статутного, резервного, страхового
та інших фондів банку, що утворюються
за рахунок прибутку, а також нерозподілений
протягом року прибуток. Головне ж місце
в складі кредитних ресурсів комерційного
банку посідають залучені кошти. Це кошти
клієнтів на поточних рахунках; депозити
юридичних і фізичних осіб; залишки на
кореспондентських рахунках; кошти, що
їх залучають з міжбанківського ринку
(міжбанківський кредит); кошти, отримувані
від продажу цінних паперів тощо. Одним
з найбільш надійних джерел ресурсів для
комерційного банку, підтримання його
ліквідності є депозитні вклади.
Власні та залучені кошти є
основними джерелами фінансування кредитних
ресурсів комерційних банків. У перелік
пасивних операцій, на право здійснення
яких комерційні банки в Україні повинні
отримати ліцензію НБУ, включені: залучення
депозитів юридичних осіб; залучення депозитів
фізичних осіб; отримання кредитів від
банків; випуск цінних паперів (облігацій,
ощадних сертифікатів тощо).
Важливим чинником зміцнення
ресурсної бази кредитування є оптимізація
джерел формування кредитних ресурсів.
Банк повинен сформувати найефективнішу
комбінацію джерел коштів для створення
своєї ресурсної бази. Переважна більшість
кредитних ресурсів комерційних банків
утворюється шляхом залучення коштів.
Така структура джерел утворення кредитних
ресурсів відповідає умовам ринкових
відносин. Найдешевшим джерелом залучення
коштів до комерційних банків є залишки
коштів на розрахункових і поточних рахунках
клієнтів.
Зрозуміло, що не всі власні
та залучені кошти можуть бути використані
банком для здійснення кредитних операцій.
Комерційний банк повинен завжди мати
в наявності необхідні грошові кошти для
виконання взятих на себе зобов'язань
щодо забезпечення своєчасного повернення
(надання) коштів своїм клієнтам. Вкладники
мають бути впевнені в надійності банку.
Тому в банку створюється обов'язковий
резерв ліквідності, що має гарантувати
повернення коштів вкладникам.
Комерційні банки в усіх країнах
забезпечують вкладникам резервний запас
на випадок можливих втрат; передбачаються
також різноманітні форми прямого і непрямого
страхування. Втрата вкладниками впевненості
щодо фінансової стійкості банків може
призвести до масового вилучення вкладів,
що вкрай негативно вплине на загальну
економічну ситуацію в країні.
Для комерційних банків гострим
є питання оптимізації структури кредитних
ресурсів і вкладень за сумами і за термінами.
НБУ рекомендує при аналізі балансового
звіту комерційного банку використовувати
коефіцієнт співвідношення позик і депозитів.
Цей коефіцієнт характеризує здатність
банку залучати депозити для підтримки
своїх кредитних операцій та його можливість
давати в кредит ці депозити.
Більш високий рівень цього
співвідношення відображає більший елемент
ризику: можуть мати місце менша ліквідність,
негативні економічні умови внаслідок
відпливу депозитів.
Навпаки низький рівень цього
коефіцієнта відображає недостатні можливості
кредитування або небажання банку брати
на себе ризик при наданні позик.
Значна частина кредитних ресурсів
комерційних банків залучається на основі
депозитних операцій. Депозитом (вкладом)
вважаються тимчасово залучені грошові
кошти фізичних та юридичних осіб або
цінні папери, надані банкові на чітко
визначений строк і за відповідну плату
(під відсоток). Депозит − це кошти, що
надаються фізичними чи юридичними особами
в управління банку (фінансовій організації).
Депозит оформляється відповідною угодою.
У широкому розумінні депозит можна розглядати
як кредит, який надає власник депозиту
іншим клієнтам банку через посередництво
цього банку.
У розвинутій ринковій економіці
депозитні операції є одним з найважливіших
секторів грошового (фінансового) ринку.
Масштаби депозитних операцій визначаються
наявністю в народному господарстві вільних
грошових коштів.
Важливим джерелом кредитних
ресурсів є кредити, отримані від інших
банків на міжбанківському кредитному
ринку. Міжбанківське кредитування здійснюється
в межах кореспондентських відносин банків
і має, в основному, короткостроковий характер.
Операції з розміщення банком
коштів на депозит в інших банках вважаються
активними депозитними операціями. Пасивні
депозитні операції − це операції із залучення
банком коштів на депозит.
До залучених банківських коштів
відносять також гроші, депоновані з метою
забезпечення гарантії платежів при розрахунках
акредитивами і чеками.
Різниця між відсотком, отриманим банком
від надання позики, і відсотком, виплаченим
вкладникам, становить сукупний доход
комерційного банку. З цього доходу відраховуються
виробничі витрати; виплати заробітної
плати банківському персоналу, витрати
на відповідне обладнання і матеріали,
витрати на утримання будов і споруд тощо.
Те, що залишається після сплати податків,
становить прибуток банку.
Комерційні банки спрямовують
свою діяльність на розширення спектра
послуг щодо залучення коштів клієнтів
на банківські рахунки. Банками гарантується
таємниця вкладів, їх збереження і видача
на першу вимогу вкладника.
2.2 Фінансові ресурси держави,
джерела і методи їх формування
Фінансові ресурси − сукупність
коштів, що перебувають у розпорядженні
держави та суб' єктів господарювання.
Вони характеризують фінансовий стан
економіки і водночас є джерелом її розвитку,
формуються за рахунок різних видів грошових
доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються
на розширене відтворення, матеріальне
стимулювання, задоволення соціальних
та інших потреб суспільства. Структура
державних фінансових ресурсів зображена
на рисунку 2.1.
Рисунок 2.1 − Структура державних фінансових
ресурсів
Слід зазначити, що фінансові ресурси,
які існують у державі, накопичуються
на трьох рівнях економічної системи.
Фонди фінансових ресурсів накопичуються,
передусім на мікрорівні, тобто у межах
домашніх господарств. У цьому випадку
джерелом їх формування можуть бути як
ресурси сфери державних фінансів, так
і ресурси підприємництва. Тобто фінансові
ресурси на мікрорівні накопичуються
як в результаті створення ВВП, так і в
результаті їх перерозподілу. На цьому
рівні фінансові ресурси мають вигляд
накопичень, депозитів та вкладів у банківську
систему.
На мезорівні фінансові ресурси накопичуються
у суб' єктів підприємницької діяльності
і є безпосереднім результатом розподілу
нового створеного ВВП. Фінансові ресурси
підприємств мають форму фондів та капіталу
підприємств.
На макрорівні фінансові ресурси держави
є наслідком розподілу, перерозподілу
та централізації ВВП і мають форму бюджетних
та позабюджетних фондів фінансових ресурсів.
Рисунок 2.2 − Методи формування централізованих
фінансових ресурсів держави
Основними джерелами формування грошових
доходів держави є: податки (від доходу,
благ і послуг, капіталу, землі, майна чи
інших не рухомостей); різного роду збори
(збори за візи, збори за різноманітні
дозволи та підписи, ліцензійні збори
і т. ін.); так звані неподаткові джерела
(субсидії, позички шляхом випуску і реалізації
облігацій, доходів від лотереї і доходів
від державної підприємницької діяльності
тощо).
За формами походження фінансові ресурси
держави поділяють на ресурси накопичення
(прибуток, відрахування на соціальні
потреби, амортизаційні відрахування)
та ресурси вторинного розподілу та перерозподілу
(прямі і непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної
діяльності, приріст довгострокових вкладів
і т. п.). Між розподілом фінансових ресурсів
за джерелами формування є обернена залежність.
Чим більша частина ресурсів у державі
утворюється як ресурси накопичення, тим
менша частина їх утворюється у результаті
розподілу та перерозподілу. Проте ця
залежність не є прямою. Основним фактором
є темпи накопичення амортизаційних відрахувань.
Якщо амортизаційні відрахування лише
відображують просте відтворення вартості
основних фондів, то кількість ресурсів
накопичення у державі загалом буде незначною.