Фінансові і кредитні ресурси, особливості формування, використання, взаємозв’язок

Рисунок 2.3 − Фінансова діяльність держави та її функції

 

Основним джерелом ресурсів розподілу є податки і прибуток. Прибуток прямим чином залежить від кількості амортизаційних відрахувань. Чим меншими є амортизаційні відрахування, тим більшим є прибуток і податок з прибутку.

Забезпечення фінансово-грошовими ресурсами виконання функцій держави здійсняється шляхом використання таких методів:

1 методи формування грошових фондів (податки, збори, платежі інше);

2 методи розподілу (бюджетне фінансування, субсидії, дотації, субвенції, державний кредит);

3 методи їх використання.

Різноманітність методів зумовлена суб' єктами, з якими у держави формуються відносини, а також конкретними умовами утворення й розподілу грошових коштів. Методи фінансової діяльності − це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких уповноважені державою органи від свого імені формують, розпоряджаються та використовують фонди грошових коштів.

Першу групу методів фінансової діяльності становлять методи формування фінансових ресурсів, серед яких вирізняють обов' язкові та добровільні методи мобілізації фінансових ресурсів.

Обов'язковий метод мобілізації є провідним, його сутність полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави і реалізує безумовні імперативні обов' язки щодо виконання, а також гарантії цього виконання. Найпоширеніший із видів обов'язкових платежів - податок. Окрім податків, до такого методу належать різні державні збори. Разом із обов'язковим методом застосовується й добровільний метод мобілізації фінансових ресурсів, що полягає переважно в диспозитивних способах забезпечення фінансових надходжень і механізмів кредитування. Цей метод передбачає брак імперативу (повеління) з боку держави під час здійснення платежів і реалізується шляхом проведення державних лотерей, випуску державою облігацій, інших цінних паперів, добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб тощо.

Друга група − методи розподілу грошових ресурсів. У процесі розподілу державних грошових коштів використовуються два головні методи: метод фінансування (безповоротний, безоплатний, цільовий, плановий відпуск грошових коштів із централізованого фонду, що здійснюється на підставі затверджених фінансових планів) і метод кредитування (виділення коштів на засадах цільового призначення, платності, повороткості через певний термін).

Методи фінансування поділяються на підвиди залежно від певних ознак, наприклад, мети використання коштів, джерел їх утворення, організаційно-правових режимів, об'єкта та суб'єктів тощо.

Так, якщо фінансові ресурси виділяються з Державного бюджету, то це бюджетне фінансування; під час виділення грошових коштів з відомчих фондів, наприклад фондів міністерств, фінансування набуває характеру відомчого; за умов фінансування з цільових фондів матиме місце фінансування з цільових фондів.

Третю групу методів фінансової діяльності становлять методи використання фінансових ресурсів. До цієї групи належать метод установлення цільового призначення державних фондів грошових коштів; метод визначення порядку використання коштів; метод установлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів; метод планування; метод фінансового контролю та ін.

Використання методів фінансової діяльності держави визначається змістом і характером суспільних відносин, що регулюються державою.

Економіка, складовими частинами якої є трудовий, науковий, техніко-виробничий та природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм, здебільшого, фінансовою системою. Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи настає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх елементів економічної системи, запорукою їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому самому або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економіки фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб' єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

 

2.3 Взаємозв'язок фінансових та кредитних ресурсів

2.3.1 Фінансові ресурси підприємства: поняття, класифікація, і джерела формування

 

В умовах ринку важливе значення для забезпечення успішної діяльності підприємств має їх ресурсне забезпечення, зокрема фінансове. Фінансові ресурси підприємства – це грошові кошти, які знаходяться в розпорядженні підприємства і використовуються для покриття витрат виробництва і утворення різних фондів і резервів.

Всі фінансові ресурси можна класифікувати за ознаками

1 Залежно від джерел фінансування:

- власні;

- залучені.

2 За характером використання:

- цільові;

- універсальні.

До власних ресурсів належать кошти із внутрішніх джерел, виручка від реалізації продукції та майна, амортизаційні відрахування і прибуток.

До залучених фінансових ресурсів належать ресурси, сформовані за рахунок зовнішніх джерел – це кредити, бюджетні асигнування, страхові відшкодування, благодійні внески.

Цільові фінансові ресурси – це ресурси, що мають цільове призначення і використовуються на вказані цілі: це кошти амортизаційного, резервного фонду, бюджетних асигнувань тощо.

Універсальні фінансові ресурси використовуються на різні цілі: фінансові вкладення, благодійні внески тощо.

 

2.3.2 Кредитні ресурси підприємства та їх використання

 

Одним із найпоширеніших видів фінансових ресурсів є банківські кредити. Їхніми джерелами формування можуть бути власні кошти банків, кредити Національного Банку, кошти клієнтів, міжбанківські позики тощо.

Основним джерелом кредитного фінансування підприємств є комерційні банки, кредити яких традиційно поділяють на:

- короткотермінові (на термін менший від одного року, як звичайно, 30, 60, 90 днів);

- середньотермінові (на термін від 1 до 5 років);

- довготермінові (на термін понад 5 років).

Характерною рисою фінансування за допомогою кредитів є необхідність:

- гарантії третьої сторони;

- товарні запаси підприємства;

-нерухоме майно;

- рухоме майно;

- цінні папери.

Так, умовами надання короткотермінового кредиту можуть бути достатня ліквідність позичальника або забезпечення позики дебіторською заборгованістю чи закладними. Середньотермінові кредити переважно потребують спеціальної застави (товарні запаси, обладнання, нерухоме майно). Довготермінові кредити здебільшого забезпечують нерухомістю, а кредит, наданий під заставу нерухомості, називається іпотечним.

Кредити мають бути використані за призначенням і своєчасно оплачені. У разі порушень термінів оплати кредитів укладають додаткову угоду (пролонгацію), яка встановлює жорсткіші умови кредитування. При непогашенні кредиту у визначений термін нові кредити, як звичайно, не надають.

Комерційні банки зацікавлені у здатності позичальника повернути борг і виплатити проценти. Тому, розглядаючи прохання підприємства про надання кредиту, комерційні банки звертають увагу на:

- ділову репутацію підприємства;

- ліквідність активів;

- забезпеченість кредиту;

- співвідношення суми власного і позичкового капіталу.

Кредити надають також під боргове зобов'язання.

Боргове зобов'язання − цінний папір, що підтверджує зобов'язання банку надати кредит, а позичальника − повернути кредит і виплатити проценти в певні встановлені терміни.

Конкретно в борговому зобов'язанні вказують:

- суму кредиту;

- ставку процента;

- умови і терміни виплати кредиту;

- забезпечення боргу заставою, що підтверджує платоспроможність;

- інші умови, передбачені банком і позичальником.

Крім того, комерційні банки часто вимагають постійно підтримувати на розрахунковому рахунку фірми-позичальника певну суму (як звичайно, 10-20% від суми кредиту). Такий залишок називається компенсаційним залишком.

Вартість банківського кредиту залежить переважно від 2-ох факторів: типу позичальника і типу ставки процента. Високу ставку встановлюють для ризикованих позичальників і для невеликих кредитів.

Для багатьох підприємств одним із найзручніших способів фінансування є комерційний кредит.

Комерційний кредит – це кредит, який передбачає надання відстрочки платежу за одержані товари (послуги) і оформлюється документом, який називається векселем (простий і переказний). Комерційний кредит надають у товарній формі продавці покупцям у вигляді відтермінування платежів за продані товари. Призначення комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів. Процент із комерційних кредитів, що входить до складу ціни товару, як звичайно, нижчий, ніж із банківського кредиту.

Комерційний кредит існує у 2-ох основних формах:

 

-відкритий кредит;

- вексель.

Відкритий кредит – це неформальна угода, за якою покупцеві дозволено придбати товар із відтермінуванням його оплати. Однак такий неформальний характер угоди задовольняє не всіх. Деякі підприємства віддають перевагу надійнішому письмовому борговому зобов’язанню, одним із видів якого є вексель.

Вексель – цінний папір, який підтверджує грошове зобов’язання боржника (векселедавця) заплатити після настання терміну певну суму грошей власникові векселя (векселеотримувачу).

Розрізняють простий і переказний вексель.

Простий вексель містить просте і нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця виплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму.

Перевідний вексель (тратта) містить письмову вказівку векселеотримувача, адресовану платникові, заплатити 3-й особі (ремітенту) певну суму грошей у певний термін.

Предметом векселя можуть бути не лише гроші, а й інші цінності.

Комерційний кредит належить до короткотермінових кредитів, на вартість якого впливають 2 фактори:

- знижка при наданні комерційного кредиту

- термін оплати комерційного кредиту.

Знижку надають покупцеві, якщо він повертає кредит у певний термін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. ВПИВ ФІНАНСОВИХ ТА КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ НА ЕКОНОМІЧНУ СИТУАЦІЮ В ДЕРЖАВІ

 

3.1 Статистика кредитних ресурсів

 

Для статистичного аналізу кредитних ресурсів потрібна відповідна інформація про їх склад та використання. Така інформація сіститься в бухгалтерському балансі кредитних установ. Систематизувавши його матеріали, можна розрахувати низку статистичних показників, що характеризують зв'язок між обсягами зростання ресурсів і темпами нагромадження в галузі. На основі групування за даними балансу можна вивчити структуру ресурсів за строками їх зберігання на рахунках, строками кредитування,в розрізі груп кредитів формами власності, за об’єктами кредитування, видами забезпечення тощо. Для аналізу портфеля позик можна здійснити їх групування за ступенем повернення із поділом на звичайні позики, позики з підвищенним ризиком, пролонговані, прострочені та безнадійні для погашення позики. Самостійним об’єктом вивчення можуть бути прострочені позики.

Поряд із статистичним вивченням кредитних ресурсів як передумови кредитного процесу важливим є всебічний аналіз кредитних вкладень.

Кредитні вкладення – позики,які надають банківські установи фізичним і юридичним особам для виробничого і соціального розвитку. Споживчий кредит населення видають для житлового будівництва, будівництва дач та освоєння садової ділянки, придбання товарів тривалого використання і для інших нагальних потреб.