Фінансові інструменти, емісію яких здійснюють фінансові посередники: види, характеристики, порядок випуску та особливості обігу

Таблиця 2.1 – Класифікація акцій

Ознаки класифікації	Види акцій
За емітентом	біржові банківські корпоративні інвестиційних компаній і фондів
За моментом емісії	старі нові емісії
За об’ємом реалізації прав акціонера	звичайні конвертовані привілейовані безкоштовні
За кількістю голосів	безголосні одноголосні плюральні
За способом відображення руху	імення на пред’явника

 

Купівля акцій розглядається  як довготермінове фінансування витрат емітента власниками акцій, хоча законом  і передбачаються випадки, коли акціонери-власники голосуючих акцій мають право  вимагати викупу товариством всіх або  частини акцій.

Розмір дивідендів може встановлюватися  незалежно від прибутку. Якщо є  чистий прибуток, акціонерне товариство може весь прибуток направити на розвиток виробництва і не виплачувати  дивідендів.

Акції мають наступні характеристики:

• це титул власності, тобто утримувач акції є співвласником акціонерного товариства з наслідками, що випливають з цього правам;
• не має терміну існування, тобто права власника акції збереженні до тих пір, поки існує акціонерне товариство;
• характерна обмежена відповідальність, так як акціонер не відповідає за зобов’язаннями акціонерного товариства. Тому при банкрутстві інвестор не втратить більше того, що вклав в акцію;
• характерна неподільність, тобто спільне володіння акцією не пов’язане з поділом прав між власниками, всі вони разом виступають як одна особа;
• може бути випущена як в документальній (паперовій, матеріальній) формі, так і в бездокументарній формі — у вигляді відповідних записів на рахунках. При документальній формі випуску акцій можлива заміна акції сертифікатом, який надає собою свідоцтво про володіння названим в ньому особою певної кількості акцій.

Власник звичайних акції  має права, які надаються акціями, в повному обсязі (участь в загальних  зборах акціонерів з правом голосу з усіх питань його компетенції, мати право на отримання дивідендів, а у випадку ліквідації – право на отримання частини майна товариства в розмірі вартості його акцій. Привілейована акція не дає права голосу на загальних зборах акціонерів, а привілеї власника такої акції полягають в тому, що в статуті повинен бути визначений розмір дивіденду і (або) вартість, сплачуваної при ліквідації товариства ( ліквідаційна вартість), які визначаються у твердій грошовій сумі або у відсотках до номінальної вартості привілейованих акцій.

Ще одним важливим інструментом фінансового інвестування є облігація – цінний папір, що засвідчує відносини позики між її власником (кредитором) і особою, як випустила облігацію (емітентом).

Чинне українське законодавство  визначає облігацію як «цінний папір, що посвідчує внесення його власником  грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації  її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк  та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення». Класифікація наведена в рис. 2.1.

Принципова різниця між  акціями та облігаціями полягати в наступному. Купуючи акцію, інвестор стає одним із власників компанії – емітента. Купивши облігацію  компанії – емітента, інвестор стає її кредитором.

Крім того, на відміну  від акцій облігації мають  обмежений термін обігу, після закінчення якого гасяться.

 

Види облігацій

Ознаки класифікації

 

Державні 

Муніципальні 

Корпоративні

 Іноземні

Центральний банк

Місцеві органи влади

Підприємства

 Іноземні позичальники

Емітент

 

Фінансування нових інвестиційних проектів

Рефінансування заборгованості емітента

Фінансування невиробничої діяльності

Мета випуску

До 1 року

1-5

5 і більше 

Короткострокові

Середньострокові

Довгострокові

Термін обігу

Безтермінові 

З правом дострокового погашення

 

Вільно обертаються 

З обмеженим обігом

Поза обігом

Наявність обмежень на обіг

 

Забезпечені

 Незабезпечені

Наявність забезпечення

 

Імення 

На пред’явника 

З вказанням власника

Без вказання власника

 

Спосіб реєстрації руху

 

З фіксованим %

 З плаваючим  %

 

З дисконтом 

Виграшні займи

Незмінна ставка

Змінна ставка

 

Нульова ставка

Форма виплати доходу

 

Рисунок 2.1 – Класифікація облігацій

 

Випуск облігацій містить  ряд привабливих рис для компанії – емітента: за допомогою їх розміщення господарська організація може мобілізувати додаткові ресурси без загрози втручання їх власників – кредиторів в управління фінансово – господарською діяльністю позичальника. Однак облігаційні позики компаній слід розглядати як доповнення до позикових коштів, одержуваних у вигляді банківських кредитів. Навіть у країнах з розвиненим фондовим ринком за допомогою випуску облігацій компанії покривають далеко не всю потребу в позикових коштах. Варто зауважити, що право на емісію облігацій може бути надане тільки таким компаніям, які відповідають вимогам кредитоспроможності. Порядок випуску облігацій акціонерними товариствами регламентується законом «Про акціонерні товариства». Відповідно до закону акціонерні товариства повинні дотримуватися наступних умов:

• номінальна вартість усіх випущених товариством облігацій не повинна перевищувати розмір статутного капіталу товариства чи величину забезпечення, наданого товариству третіми особами для цілей випуску;
• випуск облігацій допускається після повної сплати статутного капіталу;
• випуск облігацій без забезпечення припускається на третьому році існування товариства та за умови належного затвердження до цього часу двох річних балансів товариства;
• товариство не має право розміщувати облігації, конвертовані в акції товариства, якщо кількість оголошених акцій товариства менше кількості акцій, право на придбання яких надають облігації.

Для опису різних видів  облігації класифікуються за рядом  ознак. Залежно від емітента розрізняють  облігації: державні; муніципальні; корпорацій; іноземні.

Залежно від термінів, на які випускається позику, все різноманіття облігацій умовно можна розділити  на групи: короткострокові; середньострокові; довгострокові.

Залежно від забезпечення облігації поділяються на два  класи: забезпечені заставою і незабезпечені заставою [2].

Також до основних інструментів фінансового інвестування, що використовуються на фондовій біржі відносять державні цінні папери – це форма існування державного внутрішнього боргу, боргові цінні папери, емітентом яких виступає держава. Хоча за своєю природою всі види державних цінних паперів є борговими паперами, на практиці вони отримують свою власну назву, що дозволяє відрізняти її від інших видів. Зазвичай крім терміна «облігація» використовуються терміни «казначейський вексель», «сертифікат», «позика» та ін. Кожна країна використовує свою термінологію для випуску державних цінних паперів. В Україні прикладом державних цінних паперів можуть служити Облігації внутрішньої валютної позики; Облігації державної позики; Облігації державної ощадної позики і інші.

Цінні папери держави мають, як правило, дві великі переваги перед  будь-якими іншими цінними паперами й активами. По-перше, це найвищий відносний  рівень надійності для вкладених  коштів і відповідно мінімальний  ризик втрати основного капіталу і доходів по ньому. По-друге, найбільш пільгове оподаткування в порівнянні з іншими цінними паперами або  напрямками вкладень капіталу. Часто  на державні цінні папери відсутні податки на операції з ними й на отримувані доходи.

Українські державні цінні  папери, з одного боку, повинні відповідати  реаліям вітчизняного ринку, а з  іншого – відображати спільні для багатьох країн, перевірені часом, економічні основи функціонування ринку і його сучасні новації.

Поряд з державними цінними  паперами необхідно згадати і  про муніципальних цінних паперах  – засіб залучення фінансових ресурсів місцевими органами державної влади у разі дефіциту місцевого бюджету або на позабюджетні цілі шляхом випуску боргових цінних паперів. У світовій практиці випуск муніципальних цінних паперів є основною формою муніципальної позики, оскільки це дешевше, ніж брати позику в комерційних банках, за рахунок наданих по цих цінних паперах податкових пільг.

Опціон – це контракт, який дає його власнику право купити або продати базовий актив  за зафіксованою в ньому ціною [3]. При цьому особливість опціону в тому, що його власник сам вирішує, виконувати чи не виконувати контракт. Такого вибору немає, скажімо, у власника ф’ючерсу.

На українському фондовому  ринку поки існує тільки квартальний  опціон, базовим активом якого  є ф’ючерсний контракт на індекс Української  Біржі. Це опціон американського стилю, його виконання можливо достроково. У систему введені 15 страйків в  діапазоні 1900-3500 пунктів .

Опціони в Україні поки обертаються тільки на одній біржі  і тільки з одним базовим активом. Як і ф’ючерс, опціон має свій термін обігу, який встановлюється біржею. Однак  тут є свої нюанси. Існує два  так званих стилі опціонів. У першому  випадку покупець опціону може виконати його (купити або продати базовий  актив за зафіксованою ціною) в будь-який день до закінчення терміну дії контракту  – це американський стиль. У другому випадку опціон може бути виконаний тільки на певну дату (дату закінчення терміну опціону) – це європейський стиль. Стиль опціону визначається біржею при запуску цінного паперу в обіг.

Залежно від того, яке  право зафіксовано в контракті (купити або продати актив), виділяють  два типи опціонів. Опціон пут дає  право його власникові продати базисний інструмент. Відповідно, опціон колл передбачає право його власника придбати базовий актив. На біржі одночасно обертаються обидва типи опціонів.

На відміну від ф’ючерса, що встановлює одну універсальну ціну на базовий актив, опціони, що одночасно  обертаються на біржі, можуть мати різну  ціну виконання (страйк). Ціна ж самого опціону, за якою він продається на ринку, називається премією і  визначається під час біржових торгів. Премію завжди сплачує покупець продавцю опціону як плату за право виконати цей опціон в майбутньому.

Важлива функція опціону, завдяки якій він заслужив свою популярність на світових фондових ринках – це зниження ризиків інвестиційного портфеля. Опціон корисний як інструмент, що дозволяє захиститися від коливань вартості інструментів, що входять у портфель.

Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування  грошових коштів, яке засвідчує право  вкладника на одержання після  закінчення встановленого строку депозиту й відсотків.

Ощадні сертифікати видаються:

• строкові (під певну договірну частку на визначений строк);
• до запитання;
• іменні (не підлягають обігу, а їх продаж іншим особам є недійсним);
• на пред’явника.

Громадяни купують сертифікати  за рахунок власних коштів, а підприємства – за рахунок коштів, що надходять  у їхнє розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський  кредит. Доход з ощадних сертифікатів виплачується за пред’явленням їх для оплати в банк, що їх випустив.

Коли власник сертифіката  вимагає повернення депонованих  коштів за строковим сертифікатом раніше обумовленого в ньому строку, йому виплачується менша частка, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.