Фінансові інструменти, емісію яких здійснюють фінансові посередники: види, характеристики, порядок випуску та особливості обігу

З кожним роком питома вага цього інструменту на фондовому  ринку України зростає. До паперів  першого порядку належить також  вексель – офіційне боргове зобов’язання певної форми, яке надає його власникові право вимагати оплати боржником  указаної у векселі суми у встановлений строк.

Векселі класифікуються за емітентом, обслуговуючими операціями та суб’єктом, що проводить оплату (рис. 2.2).

Векселі можуть бути простими і перекладними. Простий вексель  являє собою письмовий документ, що містить просте і нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця (боржника) сплатити визначену суму грошей у  визначений термін і у визначеному  місці векселетримачу або його наказу. У такому векселі із самого початку беруть участь дві особи: векселедавець, що сам прямо і безумовно зобов’язується сплатити по виданому їм векселі, і перший векселетримач, якому належить право на одержання платежу за векселем. Відмінність простого векселя від інших боргових грошових зобов’язань в тому, що:

• вексель може бути переданим із рук у руки по передатному напису;
• явка для засвідчення підпису не потрібна;
• при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення нотаріального протесту;
• утримання векселя точно встановлено законом;
• вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не забезпечується заставою, заставою або неустойкою.

 

Види векселів

Ознаки класифікації

Казначейські

Держава

Емітент

Приватні

Юридичні і дієздатні  фізичні особи

Комерційн Банківські Товариські Цінності

Обслуговуючі операції

Фінансові

Фінансові операції

Товарні

Товарні операції

Прості

Векселедержатель

Суб’єкт, що проводить  оплату

Перевідні

Третя особа

 

Рисунок 2.2 – Класифікація векселів

 

Перекладний вексель (тратта) являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ векселедавця платнику сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному  місці одержувачу або його наказу. Головна відмінність перекладного векселя від простого полягає  в тому, що він призначений для перекладу, переміщення цінностей із розпорядження однієї особи в розпорядження іншої. Видати (трасувати) перекладний вексель – означає прийняти на себе зобов’язання гарантії акцепту і платежу по ньому.

На відміну від простого, в перекладному векселі беруть участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що видає вексель, перший векселетримач, що одержує разом  із векселем право потребувати і  платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити  платіж. Тут зобов’язання трасанта умовне: він зобов’язується заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не заплатить її. Необхідність виконання трасантом такого зобов’язання виникає у тому випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або акцептував і не заплатив. В останньому випадку трасат дорівнюється до векселедавця простого векселя, і проти нього виникає протест у неплатежі. Векселетримач перекладного векселя повинен своєчасно пред’являти останній до акцепту і платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути віднесене до його власної провини. У випадках із простими векселями їхнє пред’явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у неприйнятті не потрібно. По перекладному векселі такий прямий боржник виступає лише з моменту акцепту векселя платником. До цього моменту є в наявності лише умовний боржник (трасант).

Розглянемо цінні папери другого і третього порядків. Вони широко розповсюджені на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фіктивний капітал другого порядку скоро з’явиться на фондовому ринку України.

Депозитне свідоцтво –  це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, котрі  зберігаються в одному із банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частину активів  цієї корпорації у випадку її ліквідації. Депозитні свідоцтва надають змогу доступу корпорацій на іноземні фондові ринки, а іноземні громадяни, замість купівлі акцій зарубіжних підприємств, мають змогу придбати їхні субстрати у вигляді депозитних свідоцтв.

Ф’ючерс – також є  контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в  нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною [1].

Відомо кілька позицій, за якими ф’ючерс відрізняється  від опціону:

• укладання ф’ючерсного контракту не є актом купівлі-продажу;
• розрахунки після закінчення терміну ф’ючерсного контракту є обов’язковими;
• ризик за ф’ючерсним контрактом більш високий.

З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових торгах дедалі ширше використовуються ф’ючерсні  угоди – інструмент страхування  виробників і споживачів біржових товарів  від несприятливих змін цін на них. Ф’ючерсні контракти передбачають поставку практично ще не виготовленого  товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений строк за котирувальною  ціною періоду поставки. До строку виконання угоди в клірингову палату біржі вноситься невелика сума застави.

 

ВИСНОВКИ

 

 

Фінансові інструменти – це певною мірою права на ресурси (активи), які повинні відповідати таким вимогам: вільний обіг (здатність купуватися та продаватися на ринку, виступати як самостійний платіжний інструмент, що полегшує обіг інших товарів); доступність (можливість бути об’єктом усіх видів угод (позики, дарування, зберігання тощо)); стандартність (випуск однорідними серіями, класами тощо); документальність (повинні містити передбачені законодавством реквізити, відсутність будь-якого з них вказує на їх недійсність); регулювання і визнання державою (мають регулюватися та бути визнані державою як передумова довіри до них); ліквідність (здатність бути швидко реалізованими без істотних втрат для держателя); ризик (можливість втрат, що пов’язані з інвестиціями у фінансові інструменти).

Фінансові інструменти є регулятором, що відображає дію закону вартості і динаміки норми прибутку в різних галузях виробництва.

Через фінансові інструменти  загалом реалізується можливість контролю за економікою й економічними процесами як у рамках макро-, так і мікроекономіки.

З усіх видів суб’єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів до фінансових посередників належать ті з них, що здійснюють діяльність по випуску та обігу цінних паперів, діяльність з управління цінними паперами та представницьку діяльність з цінними паперами.

Фінансовими посередниками  на фондовому ринку України виступають торговці цінними паперами, банки  та довірчі товариства.

Основними інструментами  згідно з Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» є акції, облігації державних (внутрішніх республіканських та місцевих) позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати. Крім таких видів цінних паперів до фінансових інструментів відносяться широко поширені у країнах з розвинутою економікою похідні цінні папери - депозитні розписки, варранти, опціони, ф'ючерси тощо. Використання похідних цінних паперів на фінансових ринках України поки що широко не практикується.

На даному етапі розвитку фінансового ринку та в цілому економіки України потрібно впроваджувати кардинально нові фінансові інструменти для подолання негативних та несприятливих явищ в економіці. Одним з таких інструментів є опціон, значення якого потрібно популяризувати в Україні і, використання якого, з часом обов’язково призведе до покращення економічних показників багатьох галузей вітчизняної економіки.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

1. Бурденко І. М. Похідні фінансові інструменти як форма фіктивного капіталу / І. М. Бурденко, І. О. Макаренко // Актуальні проблеми економіки – 2010. – №11.- С. 81-88.
2. Воробець Т. І. Основні інструменти фінансового інвестування та їх використання на вітчизняному фондовому ринку [Електронний ресурс] / Т. І. Воробець : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvfbi/2010_2/ 0210st13. pdf – 27.10.2013. – Назва з екрана.
3. Гавришків І. Р. Перспективи розвитку опціонів в Україні / І. Р. Гавришків // Всеукраїнський науково-виробничий журнал. – 2013. – №39.- С. 32-35.
4. Данькевич А. П. Фінансові інструменти : особливості визначення, класифікації та обігу / А. П. Данькевич // Наукові праці НДФІ – 2010. - № 49. – С. 64-74.
5. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» № 3480 –ІV від 23 лютого 2006 року [Електронний ресурс] / Офіційний сайт. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1201-12. – Назва з екрана.
6. Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження правил випуску та обігу фондових деривативів» № 13 від 24.06.1997. [Електронний ресурс] / Офіційний сайт. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0035-07. – Назва з екрана.