Фінансова діяльність комунальних підприємств

Система цін і тарифів в житлово-комунальному господарстві розрахована на три групи споживачів – населення, бюджетні установи, підприємства. Тарифи на всі види послуг для бюджетних установ та підприємств набагато перевищують тарифи для населення.

Діючий на сьогоднішній день порядок встановлення тарифів на комунальні послуги та дотування підприємств, які надають дані послуги, з боку держави в умовах дефіциту бюджетних коштів приводить до перекладування  видатків на виробництво послуг для населення на промислових споживачів шляхом завищення тарифів. Це обумовлює збільшення собівартості продукції промисловості, і як наслідок – підвищення цін на товари.

Значні відмінності в розмірах цих норм переконливо свідчать, щонайменше, про відсутність їх належного економічного й технологічного обґрунтування. Крім того, необґрунтованість цих норм призводить до істотного зростання цін, посилює фінансовий тиск на промисловість, створює грунт для зловживань.

Сьогодні, за умов гострої нестачі енергоносіїв, разом з встановленням реальних тарифів і норм втрат, повинна бути вирішена проблема визначення реальних обсягів споживання комунальних послуг. З цією метою Кабінетом Міністрів України прийнято “Програму поетапного оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії на 2000-2005 роки”, проте окремі її положення на сьогоднішній день так і не реалізуються. Йдеться, зокрема, про непоодинокі випадки відмов громадянам у взятті на абонентський облік квартирних лічильників, встановлених ними за власні кошти. Як наслідок, розрахунки проводяться не за показаннями лічильників, а згідно з встановленими нормами, які, до речі, не завжди є економічно обґрунтованими.

Завищення норм споживання дає змогу виробникам відповідних послуг стверджувати, що тарифи на ці послуги мізерні, але перехід до реальних норм споживання і тарифів можливий тільки після встановлення приладів обліку.    

Як відомо, найважливіший елемент тарифу – собівартість, оскільки вона є мінімальною ціною, яка включає всі витрати на вироблення та реалізацію послуг. Витрати на виробництво послуг складають виробничу, а із врахуванням витрат на реалізацію – повну їх собівартість.

Структура собівартості продукції (робіт, послуг) основних підгалузей житлово-комунального господарства (житлового господарства, теплового, водопровідно-каналізаційного господарства) свідчить, що більшу частину собівартості житлово-комунальних послуг складають матеріальні витрати (паливо та електроенергія), а оплата праці на досить низькому рівні в тепловому та водопровідно-каналізаційному господарстві (по 9% собівартості) в порівнянні з житловим господарством, в якому оплата праці займає 29% собівартості.

Доцільно окремо розглянути нові принципи тарифної політики в такій необхідній для збереження здоров’я  та генетичного потенціалу населення галузі як водопостачання та водовідведення.

Загальновідомо, що тарифи на послуги водопостачання та водовідведення повинні покривати всі капітальні та експлуатаційні видатки. Так, наприклад, в Німеччині принцип компенсації видатків при встановленні ціни на воду є головним, оскільки, як і інші промислові підприємства, водоканали мають право на відшкодування всіх фактичних видатків.

Формування тарифів підприємствами водопровідно-каналізаційного господарства здійснюється на підставі виробничої підприємства на плановий рік, планових витрат, визначених на підставі галузевих нормативів витрат, державної статистичної звітності і розрахунків самих підприємств та розміру податку на прибуток.

Виробнича програма господарської діяльності підприємства на плановий рік розробляється з урахуванням:

- заходів щодо вдосконалення  технології очищення питної і стічних вод, заміни амортизованих мереж і обладнання, скорочення витрат та втрат питної води в процесі її виробництва та транспортування;

- упровадження системи обліку  використання водних ресурсів, виробництва  та реалізації питної води, відведення  та очищення стічних вод, забезпечення обслуговування і перевірки технологічних приладів обліку;

-  аналізу фактичного прогнозованого  обсягу споживання.

Планування витрат здійснюється за видами витрат: витрати операційної діяльності, фінансові витрати та витрати з податку на прибуток.

Склад статей планових витрат визначається підприємством  в залежності від виду послуги (водопостачання чи водовідведення) і особливостей технологічного процесу їх виробництва та реалізації.

Витрати операційної діяльності включають:

- виробничу собівартість  послуг (прямі матеріальні витрати: сировина і матеріали, паливо  та електроенергія на технологічні  потреби, покупні комплектуючі вироби (напівфабрикати), роботи і послуги  виробничого характеру сторонніх  організацій, інші матеріальні ресурси; витрати на оплату праці: основна заробітна плата виробничих робітників, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні виплати; інші прямі витрати: відрахування на соціальні заходи, амортизація, орендна плата; змінні загальновиробничі та постійні витрати: витрати на управління виробництвом, амортизація основних засобів загальновиробничого призначення і інших необоротних матеріальних активів, амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення; витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів і інших необоротних матеріальних активів, витрати на вдосконалення технології і організації виробництва, витрати на дезінфекцію, дератизацію виробничих приміщень, витрати на пожежну й сторожову охорону об’єктів виробничого призначення та утримання санітарних зон, на охорону навколишнього середовища, витрат на обслуговування виробничого процесу, податки і збори);

- адміністративні витрати (витрати  на персонал (утримання апарату  управління), на відрядження, організаційні, представницькі витрати, витрати на утримання основних засобів загальногосподарського використання, амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення, податки і збори, витрати на зв’язок, послуги банків, витрат на врегулювання спорів в судах, інші витрати загальногосподарського призначення);

- витрати на збут (оплата праці  персоналу, що забезпечує збут  послуг, витрати на рекламу, інформаційні  послуги, відрахування житлово-комунальним  організаціям за збір абонентської  плати, обслуговування та перевірка технологічних приладів обліку);

- інші операційні витрати (сума  безнадійної дебіторської заборгованості, втрати від знецінення запасів, витрати на утримання соціально-культурної  сфери);

- витрати на  здійснення капітальних вкладень, які фінансуються не за рахунок амортизації;

- податок на  прибуток.

Виходячи з того, що водопровідно-каналізаційне господарство є частиною соціальної інфраструктури міста і його існування обов’язково навіть при нерентабельній роботі, необхідно встановити такі тарифи на послуги водопостачання та водовідведення, які б гарантували стабільний фінансовий стан та економію водних ресурсів.    

Таким чином, встановлення цін і тарифів на всі житлово-комунальні послуги на основі їх реальної вартості дасть можливість:

• вирішити питання переводу підприємств галузі в режим беззбиткового функціонування;
• зменшити дефіцит бюджетів всіх рівнів за рахунок ліквідації дотування галузі та зменшення субсидій;
• виразити в цінах і тарифах якість послуг;
• забезпечити належні умови як для виробництва послуг, так і для їх споживання і т.д.

 

1.3. Нормативно-правове забезпечення підприємств комунального господарства України

 

Фінансова діяльність комунальних підприємств базується на підприємницькій діяльності та опосередковує її. Комунальні підприємства, функціонують як юридичні особи - суб'єкти цивільно-правових відносин, у тому числі фінансових відносин. Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу (ЦК) України юридичними особами визнаються організації, які володіють відокремленим майном і можуть від свого імені набувати майнових прав та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді та арбітражному суді.

Під майном у цивільному праві розуміють гроші, цінні папери, конкретні речі або сукупність речей. Разом із цим у ряді випадків термін "майно" вживається в ширшому розумінні, як сукупність речей і майнових прав або сукупність речей, прав та обов'язків.

Майно комунального підприємства становлять основні засоби та оборотні засоби, а також інші активи, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Майно підприємств належить їм на правах власності.

Майно підприємства може складатись із речей, засобів виробництва, виробленої продукції, будинків, споруд, устаткування, транспортних засобів, інвентарю, грошових коштів, цінних паперів, сировини та інших матеріальних цінностей, а також нематеріальних активів.

Діюче законодавство по-новому оцінює фінансовий аспект діяльності комунальних підприємств, визнаючи одержання прибутку як головного стимулюючого фактора організації і функціонування будь-якого підприємства.

Комунальні підприємства мають право приймати будь-які рішення у сфері управління своїми фінансовими ресурсами, якщо ці рішення не суперечать чинному законодавству. Якщо за часів планової адміністративно-командної економіки для підприємств діяв принцип "можна лише те, що дозволено", то зараз дозволено, все, що не заборонено законом. Це, зрозуміло, створює суттєво нові умови діяльності даних підприємств і висуває нові вимоги до організації фінансової.

Найсуттєвіше значення для підприємств комунального господарства мають закони України: “Про місцеве самоврядування”, “Про систему оподаткування” від 25.06.91, "Про податок на додану вартість" від 20.12.91, "Про плату за землю" від 03.07.92, "Про податок з власників транспортних засобів" від 11.12.91, "Про місцеві податки та збори" від 20.05.93, "Про стягування невнесених в установлений термін податків та податкових платежів" від 21.01.93.

Крім Цивільного кодексу України, джерелом законодавчого забезпечення фінансової діяльності комунальних підприємств є низка законів України і інших законодавчих актів, які регулюють цивільно-правові відносини. Серед них закони України "Про власність" від 07.02.1991, "Про господарські товариства" від 19.09.91, "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.1991, "Про банки і банківську діяльність" від 20.03.1991, "Про оренду державного майна", "Про оплату праці" від 23.01.92, інструкція №527 “Про відкриття банками рахунків в національній і іноземній валюті” затверджена постановою НБУ від 18.12.98.

Останнім часом у напрямі вдосконалення нормативно-правової бази комунальних підприємств було розглянуто і затверджено ряд нормативних актів.

Указ Президента № 1351/99 від 19 жовтня 1999 року “Про прискорення реформування житлово-комунального господарства”, в якому Президентом України схвалено основні напрями прискорення реформування житлово-комунального господарства:

   - поглиблення демонополізації  та розвиток конкурентного середовища;

   - удосконалення системи  управління житлово-комунальним господарством через його реструктуризацію  та  запровадження договірних відносин між споживачами і виробниками послуг із забезпеченням їх правового захисту;

   - реформування системи фінансування  житлово-комунального господарства.

Розроблено “Інструкцію про взаєморозрахунки між споживачами, виконавцями послуг і виробниками (постачальниками) теплової енергії і гарячої води при оснащенні існуючого житлового фонду засобами обліку та регулювання теплопостачання та гарячого водопостачання на зворотній основі.

Зміни до “Положення про порядок розрахунків за комунальні послуги між виробниками (постачальниками), виконавцями і споживачами послуг водопостачання , водовідведення і теплопостачання в умовах використання засобів обліку споживання води і теплової енергії в житловому фонді та підвищення економічної зацікавленості споживачів у їх встановленні за власні кошти”.

Розроблені і узгоджуються з відповідними міністерствами та відомствами “Положення про порядок установлення за власні кошти громадян квартирних засобів обліку споживання води і теплової енергії та взяття їх на абонентський облік і обслуговування”, нові “Правила користування тепловою енергією”, “Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з ремонту та експлуатації об’єктів трубопровідного транспорту (житлово-комунального господарства),централізованого водопостачання, .водовідведення і централізованого постачання теплової енергії та контролю за їх дотриманням”. З прийняттям цих актів практично завершиться створення нормативно-правової бази для проведення реформ у сфері житлово-комунального господарства.

У комунальних підприємств, як і у всіх інших підприємств, виникають фінансові правовідносини:

- як платників податків  до державного та місцевого бюджетів при формуванні загальнодержавних цільових фондів;

- під час формування  та використання ресурсів для  забезпечення господарської діяльності;

- під час виконання  зобов'язань.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин комунальних підприємств є їх поведінка, а юридичним – їх юридичні права і обов'язки, що встановлені фінансово-правовими нормами.

Закон України "Про систему оподаткування" від 25.06.91 з доповненнями об'єднує підприємства і громадян єдиним поняттям "платники податків", на яких згідно із законом покладено обов'язок сплачувати податки та суми інших обов'язкових платежів.