Фінансовий контроль в умовах ринкової економіки

Становлення вищого контрольного органу та необхідний ступінь його незалежності повинні визначатися  конституцією, деталі можуть окреслюватися  відповідним законом. Незалежність вищого контрольного органу міцно пов'язана з незалежністю його членів, що також повинна гарантувати конституція.

Вищий контрольний орган  повинен забезпечуватися фінансовими  ресурсами, необхідними для виконання  покладених на нього завдань. Він  має право використовувати в межах своїх повноважень грошові кошти, виділені для нього окремим рядком бюджету. Незалежність вищого контрольного органу, гарантована конституцією та законом, дозволяє йому працювати з високим рівнем ініціативи і навіть у тому випадку, коли він виступає як представник парламенту та проводить перевірки за вказівкою останнього.

Положення про відносини  між вищим контрольним органом  і парламентом мають визначатися  національною конституцією відповідно до умов і вимог певної країни. Вищий  контрольний орган перевіряє діяльність уряду, його адміністративного керівництва та будь-якого іншого підпорядкованого йому органу. Однак це зовсім не означає, що уряд підпорядковується вищому контрольному органу.

Зокрема, уряд повністю відповідає за свої дії та помилки і не може звільняти себе від відповідальності, посилаючись на проведені перевірки та думки експертів вищого контрольного органу, якщо така експертна думка не була представлена як юридично обґрунтований та оформлений висновок.

Декларація чітко визначає права розслідування вищого контрольного органу, який повинен мати доступ до всіх документів, що стосуються  управління фінансовими та матеріальними ресурсами, а також право запитувати в усній чи письмовій формі в організації, що підлягає перевірці, будь-яку інформацію, яку він вважає необхідною.

Вищий контрольний орган  може надати в розпорядження парламенту та адміністрації свої професійні знання та досвід у формі експертного  висновку, що містить зауваження щодо проектів законів та інших постанов, які належать до фінансових питань.

Важливе місце в Декларації займають питання звітності перед  парламентом і громадськістю. Вищий  контрольний орган повинен бути уповноважений конституцією направляти щороку свою доповідь про підсумки та висновки за результатами перевірок безпосередньо в парламент або інші компетентні органи, яка доповідь підлягає опублікуванню.

Основні контрольні повноваження вищого контрольного органу, за Декларацією, мають визначатися конституцією; деталі можуть встановлюватися законом.

Дотримання принципів  Лімської декларації дозволяє стежити  за законністю, ефективністю та цільовим використанням коштів державного бюджету. По-різному реалізуються принципи Декларації на практиці. Кожна держава має  специфічну організацію державного фінансового контролю. Тому проаналізуємо докладніше, на конкретних прикладах, діяльність закордонних органів фінансового контролю [5, с. 58].

Економія бюджетних  витрат є основним аспектом діяльності контролюючих органів закордонних  країн. У деяких країнах цим питанням займаються спеціальні державні службовці. У США, Великобританії, Франції, Німеччині як спосіб здійснення режиму економії мала розвиток практика так званої „приписаної” економії бюджетних витрат. Її зміст полягає в тому, що уповноваженим на це органом при встановленні суми витрат указується та їх частина, що повинна бути покрита за рахунок економії бюджетних коштів. Досягнення економії за рахунок „внутрішніх ресурсів” підлягає жорсткому контролю.

Іншим аспектом традиційної  сфери контролю за виконанням бюджету є акцент на вдосконалення його структури, що диктується обставинами, які змінюються, або новими вимогами. Так, свого часу з’явилася необхідність у  перерозподілі коштів на розвиток галузей, які забезпечують науково-технічний прогрес, інфраструктуру, інформаційне забезпечення та ін. Ці стратегічні завдання викликали необхідність більш глибокого втручання державного контролю у фінансову діяльність державних, а трохи пізніше і приватних підприємств [7, с. 21].

Внаслідок розвитку науки  та техніки, їх перетворення у реальну продуктивну силу, контроль за діяльністю науково-виробничих структур поступово ставав однією з важливих завдань держави. Асигнування на досягнення цієї мети збільшувалися кожні п'ять-шість років і становили близько 3,5% національного доходу у Великобританії та понад 4,5% у США. Світова практика показала, що витрати на досягнення цієї мети повинні становити не менш 2% внутрішнього валового продукту. А якщо протягом п'яти-семи років витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки не перевищують 1% ВВП, то наступають зворотні процеси у формуванні науково-технічного потенціалу.

Щодо сучасних вітчизняних  проблем, заслуговує на увагу практика закордонних країн у сфері  контролю за вивезенням капіталу. Процес вивезення капіталу має місце й у нашій країні. Досі вивезений за межі України капітал прийнято вважати „брудним”. Під капіталом, що „втік”, розуміють капітал, що вивозиться до іншої країни з порушенням національного законодавства. „Втеча” капіталів трактується як стихійний, не регульований державою відплив грошових коштів з метою надійнішого та вигіднішого їх розміщення, а також для також для того, щоб уникнути інфляції, високого рівня оподаткування чи експропріації. Осідаючи в західних банках, ці гроші не лише „працюють” на інші країни, але як кредити повертаються в Україну. Подібні процеси завжди знаходилися під жорстким контролем у західних країнах. Причому, контролюється вивезення як державного, так і приватного капіталу.

Заслуговують на увагу  деякі нові аспекти в діяльності контролюючих органів за кордоном. Усе більш помітною тенденцією стає те, що діяльність останніх не обмежується пасивними діями ревізії відповідності реального необхідному. Результати перевірок почали завершуватися пропозиціями та рекомендаціями по удосконаленню управління. У США, наприклад, ця функція надається відомству державного контролю в законодавчому порядку. Цей самий орган здійснює і контроль за реалізацією приписаних рекомендацій .

Слід відзначити ще одну тенденцію в організації державного контролю за рубежем. Справа в тому, що в західних країнах тривалий час контроль мав в основному послідовний характер, коли перевірка та оцінка фактів здійснювалися після остаточного їх здійснення. Результат констатував ситуацію, вплинути на яку було вже неможливо. Необхідний більш ефективний контроль, який мав би упереджуючий характер, і підвищував відповідальність державних чиновників за результати своєї діяльності. Таким став попередній контроль, найбільш широкого розвитку який набув у Бельгії та Великобританії [8, с. 34].

Поширюється застосування інших нових методів контролю. Одним із них є використання методу „сансет”, коли вводиться обмеження  на термін функціонування державних  відомств, після яких припиняється фінансування їхньої діяльності до ухвалення  конкретного рішення про їхню подальшу доцільність. Метод „сансет” широко застосовується в деяких американських штатах, що дозволило скасувати деякі непотрібні відомства, інші – об'єднати або перерозподілити їх функції .

Порівняно новим способом контролю в західних країнах є застосування методу „програмної оцінки”. Його зміст полягає в тому, що існуючий механізм управління доповнюється механізмом, що дозволяє здійснювати контроль за ходом реалізації тієї чи іншої програми. Такий контроль дозволяє виявляти збої та слабкі ланки в здійсненні програми і вжити упереджуючих заходів, підвищуючи таким чином гарантії досягнення кінцевого ефективного результату. Орієнтація на кінцеві результати спричинила відмову використовувати цілу низку проміжних, і, насамперед, кількісних характеристик, що не відбивають ефективність [7, с. 21].

Поряд з аналізом загальних  тенденцій у світовому контролі заслуговує на увагу досвід окремих  країн у сфері конкретних проблем  розвитку системи фінансового контролю. Так, практика діяльності органів контролю Китаю заслуговує на увагу насамперед у зв'язку з тим, що на тлі широкої критики командно-адміністративної системи управління, у тому числі й контролю, ця країна саме з такою системою управління домоглася останніми роками помітних успіхів в економічному розвитку. Контрольні функції виконує Міністерство контролю, що є органом Держради КНР. Контролюється не лише сфера господарської діяльності міністерств і відомств, а й конкретні керівники: міністри, їх заступники, губернатори, чиновники адміністративних одиниць.

Подібно до практики Швейцарії, контрольним органам Китаю надано право контролю особистих заощаджень цих та інших керівників. Особливістю  китайської системи є те, що Міністерство контролю має свої підрозділи у всіх інших міністерствах і відомствах. Аналогічні органи контролю створено на підприємствах. Іншою характерною рисою системи контролю в Китаї є наявність у ній спеціального слідчого відділу.

Досвід державного контролю у Швеції заслуговує на увагу у  зв'язку з тим, що в цій країні державний сектор посідає досить значне місце. Головним контролюючим органом є Національне ревізійне бюро (НРБ). Особливістю шведської системи контролю є те, що в НРБ зосереджені як функції ревізії, так і проведення фінансової звітності. Крім того, до функцій цього органу входить підготовка прогнозів ефективності діяльності державної адміністрації щодо виконання державного бюджету. Такі прогнози є підставою для прийняття урядом економічних рішень.

Інша особливість контролю у Швеції полягає в тому, що контролюється  не лише законність витрат фінансових коштів, а й ефективність їх використання. Особливо жорстко контролюється ефективність витрат на реалізацію соціально важливих державних програм.

Відзначимо ще одну особливість  шведської системи контролю. Це поєднання  двох протилежних дій. З одного боку, незалежність ревізій і ревізорів, збереження принциповості та чесності співробітників НРБ, що є непорушним принципом діяльності контролюючих органів. З іншого боку, – підтримка добрих стосунків з організаціями, які підлягають перевірці, що дозволяє досягти головної мети контролю, – сприяти підвищенню ефективності діяльності ревізійної структури.

Для подальшого розвитку і вдосконалення системи державного фінансового контролю слід передбачити:

• прийняття низки законодавчих і нормативноправових актів, що регулюватимуть організаційну побудову системи державного фінансового контролю, її функціонування і розвиток;
• забезпечення ефективного формування і використання фінансових ресурсів державного сектору економіки і досягнення на цій основі економічного зростання;
• формування координаційних інститутів у складі системи державного фінансового контролю для встановлення ефективної взаємодії між суб'єктами контролю, що запобігатиме виникненню неконтрольованих частин фінансової сфери, а також паралелізму і дублювання при здійсненні контролю.
• чітке окреслення підконтрольних об'єктів та забезпечення повного їх охоплення контролем;
• розроблення і затвердження державних стандартів, що врегульовують здійснення фінансового контролю в різних секторах економіки;
• урізноманітнення форм, видів фінансового контролю, впровадження новітніх методик здійснення фінансового контролю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Сьогодні органи державної  влади приділяють серйозну увагу  питанням удосконалення системи  фінансового контролю. Оскільки очевидно, що обов'язковою умовою ефективного функціонування економіки і фінансової системи країни є наявність розвитої системи контролю. Почато уже ряд кроків, спрямованих на її реформування. Загалом з даної роботи можна зробити висновки: 1. Фінансовий контроль держави посідає одне з основних місць серед елементів фінансового управління і є важливим за умов перехідної економіки, тобто в Україні, він забезпечує дисципліну в фінансовій сфері, є гарантом суверенітету держави, її цілісності та економічного процвітання. 2. Наближена до ринкової економіки система державного фінансового контролю в нашій країні в основному склалася і охоплює як нормативно-правову базу, так і органи, що здійснюють фінансовий контроль, форми й методи контролю. Класифікація в організаційному плані дала уявлення про масштаби здійснення контролю, про його рівень значущості та корисності. 3. Вивчення світового досвіду організації фінансового контролю є важливим у зв’язку з реформуванням даної галузі в Україні, а також є свідченням необхідності впровадження ефективного фінансового контролю. У зарубіжних країнах чітко розмежовуються дві форми фінансового контролю – державний та незалежний. 4. Аналіз стану фінансового контролю в Україні дозволив виявити ряд проблем у цій сфері, що спричиняють динамічний ріст кількості фінансових порушень у державі з кожним роком. Зусилля органів влади, яким доручено виконувати функції контролю, не координуються і здійснюють вони його в основному в рамках свого відомства, що викликає роздробленість фінансової системи. Я думаю, що ще одним важливим питанням є відсутність закону, що визначає можливості державного фінансового контролю у відношенні порушників фінансового законодавства. Адже без адміністративних, матеріально-фінансових заходів впливу на порушників фінансового законодавства, неможливо досягти високих результатів у виконанні поставлених перед органами контролю задач. Таким чином, вважаю, що сьогодні, коли вся бюджетна система України знаходиться в стадії становлення, питання реформування системи фінансового контролю, є одним з найбільш важливих.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Басанцов І. В. Зарубіжний досвід сприяння розвитку державного фінансового контролю у банківсько-кредитній сфері / І. В. Басанцов // Вісник СНАУ. – № 1(18). – 2009. – С. 66-72.